detector.media
27.05.2015 11:05
Прифронтова Волноваха: «Не думайте, що в нас усі — сепаратисти»
Прифронтова Волноваха: «Не думайте, що в нас усі — сепаратисти»
Тут відбувалися і демократичні вибори, і референдум за «ДНР». Тут дивляться пропагандистське путінське телебачення і купують українські товари. Без зарплат по півроку і з Леніним у центрі міста - так сьогодні живе Волноваський район на Донеччині...

Дивляться путінське телебачення і змітають українські продукти
 
- І Україна, і Росія в жопі. Але ми розуміємо, що треба вибиратися, а там думають, що все добре, - водій Віталій дорогою на Волноваху розмірковує про війну, розповідає анекдоти (Українського собаку, який шукав ліпшого життя в Росії, запитують, де ліпше. «Та в Україні хоч гавкати можна», - відповідає той) й легенди про жорстоких бандерівців, що тепер вельми популярні в «ДНР» (Українські солдати живцем закопали російськомовного жителя Донбасу, лише руки з землі ворушилися). Його теща живе в окупованому Донецьку, підтримує сепаратистів. «Це тому, що вона дуже добра людина, такій легко голову задурити», - вважає Віталій. Якось він гостював у друзів на Волині, був у Луцьку і Горохові. «Чоткі города», - при спогадах жвавішає. Мар'янівку називає «Мар'їнкою».
 
На блокпосту біля в'їзду у Волноваху чекаємо 40 хвилин. Інших пропускають швидко, але черговий солдат довго радиться по телефону з командиром, чи можна журналістам у райцентр.
 
- Настрої у Волновасі різні: школярі, які на канікулах побували в Луцьку, кричать: «Слава Україні!», а бабці, що дивляться російське телебачення і не виїжджають за межі міста, перемивають кісточки і Президенту, і мені, - голова райдержадміністрації Валерій Лубінець зустрічає на порозі кабінету. На піджаку носить жовто-блакитний значок. На стіні висить календар із Шевченком та портрет Порошенка.
 
У Волновасі сьогодні мовлять 12 російських телеканалів. Керівник району запевняє, що на сесіях порушують питання, аби їх заборонити, однак наразі нічого не добилися.

Волноваху контролюють Збройні сили України. Місцеві по-різному реагують на військових.

- Раніше люди негативно ставилися до солдатів, бо ті ходили нетверезими, зі зброєю, думали, що ми всі тут сепаратисти, - каже. - Тепер стосунки пом'якшилися. Проводимо наради, говоримо: «Народ і армія - єдині».

На великодні свята волноваські діти гостювали в місті-побратимі Луцьку. Повернулися додому в захваті, закликають тепер батьків і друзів туди їхати. Майже рік тому поблизу донецького міста загинуло 18 бійців 51-ї бригади з Волині.

- Ця трагедія поріднила наші землі. Ніколи не забудемо, що ці хлопці для нас зробили, - запевняє чиновник.

Не всі розділяють такі патріотичні поривання. Ті, хто дивиться телевізор, вірять, що в Донецьку все прекрасно, навіть фонтани працюють. Є переселенці, котрі пориваються додому, та, побачивши свої зруйновані оселі, повертаються. А ще - підприємливіші жителі Донецька, котрі зареєструвалися на території Волновахи як переселенці, але окупованого міста не залишають. Мають довідки, їздять сюди по пенсії, знімають гроші в банкоматах українського «Ощадбанку», купують продукти, бо на окупованій території вдвічі дорожче, та й вертаються.

- Треба ще з народом багато працювати, - резюмує пан Валерій. - Така має бути лінія партії: Донбас - це Україна.
 
«Ленин нам ничего плохого не сделал»

Референдум за «ДНР» відбувся 11 травня торік і в місті, і в усіх селах району. Місцеві депутати, які його організовували, досі при владі. Попри це, через кілька тижнів на виборах тут віддали 40 відсотків голосів за Порошенка. А восени проголосували за кандидата від президентської партії Дмитра Лубінця, молодшого сина нинішнього районного очільника. Це єдиний депутат на Донбасі, котрий на окрузі переміг регіоналів.

- Люди ніби патріоти, але завжди чогось бояться, - пояснює цей феномен Валерій Дмитрович. - Приходять до мене зі скаргами, а як прошу викласти письмово - відмовляються.

У центрі Волновахи красується пам'ятник Леніну. Знімати його не поспішають.

- Нема сьогодні такої необхідності, - переконаний районний голова. - До Леніна по-різному можна ставитися. Мене свого часу тут у жовтенята приймали, потім у піонери. Для тих, хто виріс із гаслом «Ленін, партія, комсомол», це дуже боляче буде. Із мером опитали населення: 75 відсотків хочуть залишити пам'ятник, бо це пам'ять, історія. Решта сказали, що їм однаково. Так ось, наше завдання - зробити так, щоб більшість вирішила: прибрати Леніна, поставити Шевченка чи ще якогось патріота України. Інакше тільки нашкодимо. Ленін - не головне, хай собі стоїть, кому він заважає. Але якщо Президент закон підпише, то, зрозуміло, виконаємо. (Ми розмовляли ще до підписання законів про декомунізацію. - Авт.)

Офіціантка кафе «Глобус» Аліна солідарна з такою думкою. Меню в закладі написане від руки, багатьох страв нема. «Все як у Радянському Союзі, не відповідає дійсності», - з акцентом коментує британський політолог Тарас Кузьо. Він цікавиться, що таке «Котлета по-донбаськи», і, зрештою, замовляє голубці.

- Я считаю, снять Ленина - это глупость, - каже дівчина. - Он мне ничего плохого не сделал.

На вигляд Аліні років двадцять.
     
10 кілометрів пішки на роботу, бо півроку не платять зарплати...

Волноваський район тепер найбільший у країні. Торік у грудні Верховна Рада приєднала до нього п'ять сіл Новоазовського і шість - Тельманівського районів, щоб можна було фінансувати ці підконтрольні Україні території. Самі райцентри й решта сіл перебувають під контролем так званої ДНР. Проте працівники бюджетних установ на новоприєднаних землях не можуть отримати зарплат, бо школи, лікарні, амбулаторії, ФАПи і бібліотеки досі в комунальній власності колишнього Тельманівського району. Валерій Лубінець знайшов вихід: кожен окремий об'єкт відвойовувати в суді. Поки передача майна триває, дехто місяцями не бачить зарплат.

Учителі в Кам'янці працюють задарма вже півроку, в обстріляній «Градами» школі. Вибиті вікна обтягнуті плівкою, у дворі - ями від снарядів, в приміщенні - темно, гуляють протяги. «Заходиш, як у могилу», - кажуть педагоги.

Школу обстріляли 14 січня. Діти потім розповідали вдома: «Мамо, так було прикольно: двері всі повідчинялися, і нас на підлогу знесло». Одна третьокласниця досі оговтується: плаче, б'ється в конвульсіях, непритомніє.

Попри все, навчальний процес не припинявся. Вчителі з сусідніх сіл ходять на роботу по 7-10 кілометрів пішки, бо грошей на маршрутку нема. Днями діти зібралися на суботник, садили клумби.

- Тримаю город, три кози. З того і живу, - розповідає вчителька початкових класів Людмила Коссе. - Та ще якась курка по господарству бігає. Хоч і в селі, а тяжко нам.

У продуктовому магазині (їх у селі два) напівпорожні полиці.

- Нас не зрозуміє той, хто цього не пережив, навіть якщо ви по телевізору все покажете, - каже продавчиня. Під прилавком зберігає осколки від «Градів». - Тепер тільки почуєш постріли, в голові одна думка: «Куди ховатися?».

До крамниці заходить 29-річна матір-одиначка Валентина Шарумбай. Один її син ходить до школи, другий - у садочок. Жінка працювала на заводі «Азовмаш» у Маріуполі, там перестали платити. Дитячих грошей теж не отримує. Живе з тимчасових заробітків і нерегулярної гуманітарної допомоги. У вільний час прибирає в школі за дякую - «там же син мій учиться». Вміє рубати дрова. Під час обстрілів у її орендованому будинку вибило вікна.

- Якщо сьогодні куплю дітям сік, то завтра не вистачить на хліб, - розмірковує. - Сини нічого не просять, усе розуміють. Якось військові тут були зимою, купили їм новорічні подарунки. Я розплакалася. А так нікому ми не потрібні.

Людмила Багмут щодня їздить велосипедом 15 кілометрів на роботу в амбулаторію села Гранітне. Зарплати не отримує вже чотири місяці. Якось у дорозі недалеко від блокпоста потрапила під обстріли.

- Бігла, падала, вставала, знову бігла. Чую, свистить - падаю, зірвалося - біжу, - пригадує. - Це не героїзм, це Бог дає мені бажання людям допомагати. Всі миру хочемо. Ми як були українцями, так і залишилися. Не думайте, що тут усі сепаратисти.

Кохання сильніше за вибухи снарядів

Олена Мокренчук переїхала з Києва до Волновахи, щоб допомагати українським бійцям. «Мій Майдан розпочався в столиці, продовжився в Криму, а тепер я тут», - говорить жінка. Працювала журналісткою на півострові, коли той анексували. Тепер керує волонтерською групою «Солдатська пошта». Принципово відмовилася від допомоги, яку пропонували фонди Ахметова.

- Люди в нас як голосують: шукають у бюлетені знайоме прізвище - те, що на пакеті з благодійною гречкою написане. Міркують: ну хоч щось мені дали, то оберу, - каже Олена.

Вона родом із Сніжного, що нині окуповане. У Волновасі 25 років жила, потім у Києві. Якби не війна, не повернулася б сюди.

- Солдати не могли дістатися на позиції. Бувало, в полон потрапляли лише тому, що доріг не знали, - пригадує волонтерка. - Почали з того, що карти роздавали.
 
На складі у волонтерському центрі - овочі, консервація, камуфляжна форма, подушки, памперси. Допомагають не лише бійцям, а й народженим у війну дітям, вимушеним переселенцям, самотнім старшим людям.

- Коли чуєш по телевізору, що знову обстріляли Гранітне, Широкине, сприймаєш це як суху статистику, - каже Олена. - Інша річ - на власні очі побачити будинок без даху, де живе бабця із паралізованим чоловіком. Він у візку, а їй на голову падає сніг. Коли стріляють - не ховається, не покидає чоловіка. (Захотілося поїхати до цього подружжя, але нас із міркувань безпеки туди не пустили, в той день Гранітне знову обстрілювали. - Авт.).

Олена їде в село Мирне провідати мешканців будинку для літніх людей. Узимку тут не було світла й опалення. Працівниця Світлана Головко носила воду з криниці - щодня по сто відер. З нового року персонал (крім жінки, ще чотири санітарки, дві кухарки) теж не отримує зарплати. В Тельмановому їх розрахували, а у Волновасі ще не прийняли. Працівники доглядають 15 людей - пенсіонерів, інвалідів, є хлопець із ДЦП.

- Був у нас працівник ОБСЄ, то сказав: лише українці можуть у таких умовах працювати, ще й задарма, - Світлана заливисто сміється й біжить на оклик пенсіонерки. Заспокоює її, обнімає. 
 
Ярослава Тимощук, «Волинь»
 
Фото Ярослави Тимощук

На фото: «Картину з гільз, яку змайстрував боєць на передовій, віддадуть тому, хто пожертвує найбільше грошей на армію», - говорить волонтерка Олена Мокренчук.
 

«Донбас: чесно» - проект ГО «Детектор медіа», спрямований  на налагодження діалогу між Сходом та рештою України і висвітлення соціальних проблем українського Донбасу, про які нині недостатньо говорять центральні ЗМІ. 

 

До проекту залучено 40 регіональних журналістів (преса, онлайн, телебачення) з різних областей України. Протягом восьми місяців (квітень - листопад 2015 року) вони будуть їздити у відрядження на прифронтовий Донбас, аби підготувати матеріали про проблеми місцевого населення для власних ЗМІ та для републікації на «Детектор медіа», а також для щомісячного ток-шоу «Донбас: чесно», яке ГО «Детектор медіа» виробляє у партнерстві з обласними державними телерадіокомпаніями.  

 

Проект «Донбас: чесно» реалізується ГО «Детектор медіа» спільно з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

 

Loga donorow

 

telekritika-big-1

 

PKWD

 

sdp_logo
 
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY