detector.media
04.07.2003 15:00
Дещо про „бізнес” на медалях та щорічні вступні жнива
Дещо про „бізнес” на медалях та щорічні вступні жнива
Люди, що зібралися у студії, у жодному питанні вихід з кризи не знайшли. Гра Борсюка та Корчинського – це спокійне балансування над прірвою істини без ризику заглиблення у тему. “Усе, що завгодно, лише б не дивитися нерухомо в одне й те ж вікно, на одну й ту ж картину”, –згадала Зіна Гарсіа Лорку і натиснула кнопку пульту. Клацаючи та перестрибуючи з каналу на канал, дівчина зробила декілька поверхових узагальнень: “Претензії невисокі.
“Сірі” особистості для подібних до себе створюють індустрію розваг. Ніяких напружень!.. “Низький смак публіки” – палиця на два кінці: залежність “бідних” телевізійників і одночасно їхній “хліб”. Банальність же вихолощує людину, породжує закономірну лінь, втому і апатію. І все це відбувається, як по той бік екрану, так і по цей”... Підалькіній забажалося хоч одного “живого” оригінального лиця. “Хай потворне, божевільне... Але несхоже”... – і око Зініно „впало” на ток-шоу “Подвійний доказ” “1+1”... Класичне червоно-чорне оформлення студії. Ведучі – до “Подвійного доказу” майже протилежні особистості. Дмитро Корчинський (Д.К.) – епатажний політик, Анатолій Борсюк (А.Д.) - режисер. З часом, трохи “пообтесавшись” на “1+1” стали “братами”, протилежності знівелювалися, у вигляді обох – шик. Лише “підколки” та іронічні “па” нагадують про минулі контрасти у світосприйнятті. У студії є глядачі, і є гості. Час від часу розмова переривається сюжетами до теми та рекламою. Щодо теми, то вона суперечлива, багатогранна, а тому і дискусійна. Наприклад “за і проти” земельної реформи, причини і правда конфлікту між українцями та поляками 1943 року, корумпованість освіти, медицини тощо. Зі слів Анатолія Борсюка Зіна збагнула - їй пощастило побачити у сезоні останній цикл “Подвійного доказу”, і вирішила зупинитися на освіті. “Какой смисл етой пєрєдачі, єслі нікто нє скажет правду? Зачєм видавать чєловєка, чтоби он нє учілся здесь”?! – вигукує студентка учбового закладу у відеороліку Костянтина Грубича щодо запитання про хабарі. “І справді, який же сенс?” – повторила за студенткою Зіна і напружилася.

І корумпованість освіти в Україні “замаячіла” у просторі студії “1+1”. „Те, про що знають усі... І мовчать...” – посміхнулася Зіна і схотілося їй істини. Д.К. (до ректора Відкритого міжнародного університету розвитку людини Петра Таланчука) Пане Петре, зросла корупція останнім часом?

А.Б. (уточнюючи запитання) Порівняно із тим часом, коли ви керували освітою в Україні?

Д.К. (іронічно посміхаючись) Тоді, як ми знаємо, корупції не було. А зараз?

Ректор на зухвальство Д.К. хмикнув і прямої відповіді уникнув: “У вузі, яким я керую, корумпованості немає”.

Дивилася Зіна на ведучих, які поступово і коректно виводили учасників дискусії на “чисту воду” і згадала театрального режисера Андрія Жолдака, котрий на одній з конференцій сказав: “Ми, українці – не вміємо дискутувати”... Тоді Зіні здалося, що режисер-експериментатор має рацію, але “Подвійний доказ” ніби-то вказував на протилежне. В студії гості із різних регіонів країни, люди, які належать до різних сходинок соціальної ієрархії, починаючи із заступника держсекретаря Міністерства освіти, і закінчуючи студентом. Кожна думка, погляд - додаткова фарба, у палітрі. Чим більш антагонізму у позиціях, тим яскравіша картинка, сильніша напруга і вищий градус емоцій у студії. „Отакої... Живеш у вакуумі власних рефлексій, – дивувалася Підалькіна – сваришся і не знаєш, що у світі якісь люди проблеми глобальні хочуть вирішити”... Марта Богачевська-Хом`як – доктор історичних наук з США: “В Україні до студентів ставляться, як до дітей, позбавляючи їх ініціативи та відповідальності. Всі професори кажуть: “Наші діти”. Поки і викладачі і батьки опікуватимуться 25 річними дітьми-буйволами, доти і не буде в освіті відповідальності за себе”.

Збагнула Зіна, що це інша, велика тема, до корумпованості не має відношення... Але тут камера вихопила студентів Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Бойчука і їхні плакати: “Під лежачій Кремінь вода не тече”, “Учєніє – свєт, чіновнік – тьма” тощо. На вухах юнаків та дівчат товста локшина.

А.Б. (здивовано) Що це?

Студентка: Це протест проти проекту Кабміну про перетворення нашого інституту у структурний підрозділ Університету технології та дизайну...

Д.К. Брате Анатолію, студенти кажуть, що міністерство хоче розпорядитися нерухомістю їхнього вузу...

Чиновники протестують... Д.К. (до заступника держсекретаря) Ви орієнтуєтеся в цінах на вступ до вузів?

Михайло Степко не орієнтувався... Не біда... Поруч сидів Віктор Громовий – директор кіровоградської гімназії: Кожен мій випускник орієнтується на цьому. Факультет іноземних мов коштує у провінції 5000 $. Я можу скласти довідку і вислати електронною поштою міністерству, щоб поліпшити їх рівень грамотності.

В осередку чиновників знов пожвавлення...

Далі йшла мова про “бізнес” на медалях, про щорічні вступні жнива в Україні (1-2 мільярди доларів), про свиню, бичка та птицю, яких треба вигодувати і продати, щоб дитина вступила до вузу... „Це ж треба! Суцільні проблеми в освіті сьогодні і ніякої надії на просвітлення, ” – плеснула в долоні Підалькіна. Відчувалося, що дівчину передача трохи схвилювала. Прислухалась і почула про зацікавленість викладачів в сіреньких студентах; про спец замовлення держави, яке викликало іронічний захват в пані з США, бо, за її словами, в світі ніхто не може спрогнозувати, які спеціалісти потрібні в майбутньому; про надмірну авторитарність влади, що “опікується” безплатними місцями; про заниження статусу і культури викладачів і про інше. Д.К. на кінець розповів оповідку про викладача, який “ненавидів векторну геометрію і радянську владу”, був людиною шляхетною, тому і не брав хабарів. Висновок – треба підвищити “породу” професури. Зіна розсміялася: “Абсурд!” Підвищення породи професури нагадало їй про лабораторне біологічне виведення нових видів тварин і про клонування. “Цікаво... Як це вони збираються підвищувати породу?” - і зрозуміла дівчина, що її глядацька реакція вступає в конфлікт із “Подвійним доказом”.

А.Б. (тему вирішив розвинути, і таким чином поставити свою крапку в передачі) На відміну від мого брата, маю вищу освіту і вважаю, що треба підвищувати і породу професури, і студентства, і телеведучих також.

В залі оплески і сміх. Усі задоволені. Підалькіна ні. “В чому ж вихід з цієї корумпованої тотальної кризи?” – питально втупилась в екран. “Подвійний доказ” - програма для стомлених від “мила”, і ніби-то показує, що не така вже й бідна наша країна на розумних та гідних людей. Якщо телебачення і справді щось здатне нав’язати, то “Подвійний доказ” хоче сумнозвісну “породу” глядача покращити. Ведучі ток-шоу удають, що ніби-то займаються журналістським розслідуванням. І подумала Зіна: „Навряд чи це можна назвати розслідуванням. Доторк до теми, і не більше”. Люди, що зібралися у студії, у жодному питанні вихід з кризи не знайшли. Гра Борсюка та Корчинського – це спокійне балансування над прірвою істини без ризику, заглиблення у тему, відчайдушних доказів і вказування на особистості. “Пусті балачки...". – могла б промовити Підалькіна, але було одне жирне “но”! Через тиждень після запису передачі, питання про інститут ім. Бойчука було знято, і студенти перемогли.... І зачудувалася Зіна, бо вважала, що чиновника “розголосом” вже неможливо злякати і прийшла думка: “До жаху наляканому українцю достатньо лише еківоку... Інше сам домислить, сам себе налякає...І що? Виходить, що натяки “Подвійного доказу” - є обличчя сучасного українського журналістського розслідування?” Толерантного і м’якого “бою без крові” - розслідування, якого прагне суспільство...
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY