Нашої країни вже немає в списку порушників інтелектуальної власності. Цю новину опублікувало на своїй сторінці посольство США в Україні 1 травня. Її відразу поширили як приємну для українців звістку. Хоча насправді мало хто замислювався над тим, що вся ця інформація не відповідає дійсності. Отже, радість із цього приводу передчасна, а то й узагалі не має підстав.

Бо порушення прав інтелектуальної власності, по простому - інтелектуальне піратство -  це не зовсім те, через що Україна п'ятнадцять (!) років очолювала список країн, де найбільш груб, безцеремонно й неприховано попирається авторське право. Передусім ішлося про вільне розповсюдження піратських дисків із фільмами, серіалами та музикою. А також «ламаним» програмним забезпеченням, яке стоїть, без перебільшення, на 99 з кожних 100 комп'ютерів в Україні, включно з обома компами вашого автора.

Так, це було і є. Але домовмося зараз не говорити про програми, та навіть про музику. А зосередитися на поширенні «лівих» копій фільмів та серіалів. Бо навіть поверховий, не фаховий аналіз здатен довести: українські громадяни здебільшого не крадуть чужої інтелектуальної власності.

Українці в кращому випадку користуються краденим безкоштовно. В гіршому - перепродують те, що вже вкрали громадяни Російської Федерації.

Факт не притягнутий за вуха, не породжений потребами інформаційної війни з державою-агресором та в жодному разі не свідчить про русофобію чи намір перекрутити поняття. Так було завжди, задовго до російсько-української війни. Навіть задовго до приходу до влади в Росії Володимира Путіна. Скажу більше - саме з того часу, як Путін увійшов у силу, закони Російської Федерації почали брати під контроль власний піратський ринок.

Україна ж за весь час, що на нашій території вільно й без обмежень продається чи поширюється в інший спосіб піратка, не змогла цього зробити з однієї простої причини: боротися довелося б лише з продавцями.

Виробники, ті самі безсовісні крадії інтелектуальної власності, завжди жили й досі живуть у Російській Федерації. Займаються своєю справою, навіть розвинувши піратську індустрію. І найцікавіше: ця підпільна імперія мирно співіснує з тими, хто випускає ліцензійну, тобто цілком законну продукцію. Та вільно її продає.

Україна натомість поки не розбудувала власної індустрії з виробництва кіно- й телефільмів. Отже, доморощеним піратам при великому бажанні красти майже немає чого. Й хоча ліцензійні CD та DVD в нас ще продукують, обсяги виробництва не можуть і, головне, не мають потреби в альтернативному до російського розвитку. А ось кого зовсім не існує, так це українських виробників та розповсюджувачів власної, з українською пропискою, піратки.

Зупинімося й озирнемося на історію питання. Отже, з кінця 2000 року Україна опинилася під пильною увагою Асоціації фірм звукозапису IFPI. А з березня 2001 року нашу країну внесено у «Список 301». Його складає міністерство торгівлі США, він вважається чорним: туди потрапляють злісні порушники інтелектуальної власності. Перебування в чорному списку створює великі проблеми в зовнішньоекономічній діяльності держави. Тож ігнорувати звинувачення тодішня українська влада не в змозі.

Наші експерти починають говорити й писати про намір IFPI монополізувати ринок та взяти виробництво CD під свій контроль. Замкнувши на собі процес надання ліцензії, ця структура стає посередником між власником та виробником. Роблячи будь-яке виробництво, крім власного, нерентабельним. Словом, починається знайома соціалістична риторика про олігархів, монополії та надприбутки, з яким благородні пірати готові боротися не на життя, а на смерть.

Проте є інше економічне обґрунтування аудіо- та відеопіратства, яке споживачу більш зрозуміле. Неліцензійна продукція в рази дешевша. Пересічний українець, який слухає музику й дивиться кіно, між дешевим, але «паленим» диском та дорогим, але ліцензійним, фірмовим носієм обере перший.

Громадянину без претензій важко довести різницю в якості. Вона відчувається тільки в тому випадку, якщо користуватися дорогими музичними центрами й модними домашніми кінотеатрами. Натомість українці купують CD й DVD-програвачі китайського виробництва. До речі, в часи, про які я зараз згадую, диски ще не пішли в маси широко. Й громадяни далі користуються аудіо- та відеокасетами.

Відставання в технічному самозабезпеченні робить більшість із нас байдужими до рекламованої та сакралізованої якості зображення та звуку. Взагалі, коли йдеться про музику, в українців загалом відсутня традиція купувати нові студійні альбоми чи концептуальні концертні записи. Нашим людям більше до душі збірники під маркою the best: нехай старе, не актуальне, зате перевірене часом і коштує недорого. А замість ліцензійних дисків у нас полюбляють збірники «11 в 1» чи тематичні добірки в форматі «кращі фільми про кохання», «фільми з Бредом Піттом», «Квентін Тарантіно представляє» тощо.

Тим не менше, влада тодішнього розливу мусить зберігати лице та реагувати на звинувачення в сприянні піратству. Кабмін заявляє про намір ввести ліцензування як експорту, так і імпорту компактів. Податківцям дано вказівки притиснути ринок. Київську  «Петрівку», цей головний піратський осередок, починають шерстити мало не щодня. Конфісковують десятки тисяч примірників контрафактної продукції, яку в листопаді 2001 року показово потопчуть бульдозерами на військовому полігоні в Корчуватому під Києвом. За даними податкової міліції, знищено близько 50 тисяч піратських CD, DVD, а заодно - аудіо- та відеокасет. За видовищем спостерігає величезна кількість преси, а бульдозеристи зізнаються журналістам: шкода, що не можна нічого з цієї купи потягнути собі додому.

Здається, тепер Україну з чорного списку вилучили. Хоча рік тому попереджали - з піратами треба щось робити. Але маємо дивну ситуацію: піратки далі вільно продаються, але Україна вже нічого не порушує або порушує не так, як раніше.

Скажу з цього приводу крамольну річ. Я б дуже хотів і, відповідно, дуже радів би, якби в Україні справді існувала розвинена індустрія власного, українського інтелектуального піратства. Чому? Зараз поясню.

Якість українського дубляжу іноземних фільмів з того часу, коли його зробили обов'язковим на законодавчому рівні, значно зросла. Це зуважують як фахівці, так і звичайні глядачі, котрі платять за квиток. Переклади мультиків - окремі шедеври мовної адаптації. Так само не раз згадувалася добрим словом україномовна версія «Доктора Хауса» на СТБ. Влітку 2013 року «1+1» показав українську версію перших сезонів «Гри престолів». Так само в ефірі «Плюсів» пройшла не менш досконало адаптована українською версія «Шерлока». Не лише цей, але й інші українські канали озвучують українською не лише американські блокбастери, а й інші західні стрічки, не лише зроблені в Голлівуді. Принциповим є українське озвучення мистецьких стрічок для програми «Аргумент кіно». Там не лише нові фільми, а й кінокласика.

Тепер скажіть, чи можна без проблем знайти українську версію в піратському варіанті, якщо глядач із різних причин не побачив «Престоли» чи «Хауса» українською?

Якщо вже Україна - така піратська держава, якою її від 2001 року вважали, чому споживач далі качає піратські версії популярних фільмів та серіалів, озвучені в Росії, росіянами, на потужностях російських студій? Хоч касет це стосувалося, хоч дисків.

Гаразд, нам пропонують піратки кінотеатральних прем'єр. А ви пробували запитати на Петрівці українську версію? Нехай це буде екранка поганої якості. Вам її, швидше за все, не продадуть. Її не існує в природі. Вона буде згодом, на ліцензійних дисках, і то не на всіх. Але крадені голлівудські прем'єри ми побачимо в російських версіях. Бо їх уже зробили в Росії, зливши в інтернет наступного дня. Тоді як пошук україномовного контенту, навіть краденого, займе у вас значно більше часу й здебільшого не потішить розмаїттям.

Здавалося б, чого простіше: записав українську версію «Престолів» із телевізора, прибрав рекламні вставки, не забираючи при цьому логотип каналу - і на «Петрівку». Якби в Україні була власна піратська індустрія, так би й сталося. Але ні - в нас принципово користуються російським виробником піратки. Скачуючи, збираючи на диск, штампуючи й поширюючи далі.

Українське інтелектуальне піратство, як бачимо на виході, зовсім не те, в чому нашу країну п'ятнадцять років безпідставно звинувачують. Крадуть інші - росіяни. Ми ж лише користуємося. Поширюємо, коли за гроші, коли так.

Звісно, доводиться, хоч не хоч, дякувати країні-агресору. Якби там не крали інтелектуальної власності, українці не могли б оперативно знайомитися з тими ж серіальними новинками. Хтозна, коли б в Україні побачили «Гру престолів» ті просунуті громадяни, котрі не знають англійської так досконало, щоби дивитися фільм та розуміти зміст діалогів.

Яскравий приклад того, що перебування українців в актуальному інтелектуальному й культурному контексті поки що напряму залежить від Росії - прецедент із американським фільмом «Номер 44». У квітні стало відомо: стрічку, яка не відповідає нинішнім ідеологічним потребам російської влади, заборонили для російського прокату. І водночас заборона поширилася на Україну! Це означає, що піратська копія напевне існує, і вона вже є в мережі. Але тільки в російській версії. Українці ж не можуть самотужки, без участі РФ, не лише побачити піратку, а й купити квиток на цю стрічку в кіно. Де був би передбачений законом український дубляж.

Можна наводити багато подібних прикладів. Але висновок усе одно єдиний: без піратської активності Росії, без її ресурсів Україна або б не отримувала вчасно актуального іноземного інтелектуального продукту, не маючи свого в належній кількості, або - почала б займатися власним піратством. Ось чого не врахували експерти з США, коли спершу назвали Україну найбільшою піратською державою, а тепер передумали.

Якщо, скачуючи неліцензійну копію чи перепродуючи її, українець і порушує закон та чуже право власності, то, повірте, зовсім не тією мірою, за яку зараховують до «чорних списків». І той, хто хоче боротися з піратством, передусім повинен спрямувати праведний гнів на російських піратських практиках.

А в Україні натомість давно пора створювати умови, щоби ліцензійне кіно користувалося попитом. І всі актуальні новинки - оперативно та бажано в українських версіях. Бо російська альтернатива - лише піратство.

Ілюстрація - rus.newcounsel.org