detector.media
25.02.2003 10:39
Невловима легкість небуття
Невловима легкість небуття
Аж надто багато на нашому ТБ програм, які відсутність грамотних телевізійних ідей і нормальних цікавих сценаріїв намагаються підмінити “блиском в очах” людей, яких вони саджають в кадр Якщо дивитися телевізор “с притрастієм” - то можна зрозуміти, що на нашому телебаченні чимало програм, про існування яких важко здогадатися. Таких собі програм-невидимок.
Наприклад, натрапити на такі телевізійні продукти, як “Подорож у дитинство” (УТ-1) чи “Рецептик від Проні Прокопівни” (ТРК “Київ”) мені дозволило тільки старанне дослідження газетної телепрограми.

Я, наприклад, щиросердо вважала, що на нашому екрані обмаль програм для середнього шкільного віку. Звичайно, є ігрове шоу “LG-Евріка” (Інтер), але немає програми, яка б розповідала про шкільні проблеми, знімала б у школах, розповідала б, де в якій школі що є цікавого, чим живуть школярі, окрім навчання. Щось на кшталт ще радянської “До 16 и старше”.

Але, виявляється, що якраз “щось на кшталт” і є. Називається це “Подорож у дитинство” і виглядає приблизно так. У програмі два сюжети. Перший – оголошення всеукраїнського конкурсу дитячої творчості, другий – “виїзний рейд”. Я уважно подивилася пару програм - обидві було присвячено подорожі у колишній РСШІ (спорт-інтернат, який нині називається училищем фізвиховання). У першій програмі показали гімнастів, у другій – фехтувальників. (Або навпаки: у першій фехтувальників, у другій гімнастів). Розказали, що життя у юних спортсменів – важке, бо їм треба не тільки вчитися, а й тренуватися, повідомили ще кілька загальновідомих банальностей, показали музей спортивної слави. Вишикували дітей вервечкою, і в кожного запитали, чи їм подобається тут вчитися. Діти відповідали так, як зазвичай відповідають на відкритому уроці...

Я чесно намагалася собі уявити глядача, якому це цікаво. І запевняю – є такий глядач: ті діти, яких показують на екрані, їхні родичі та знайомі, плюс співробітники школи. І це при тому, що у програми досить благодатний матеріал (шкільна тема – знімать не перезнімать), вона існує в майже порожній ніші, і до того ж у “Подорожі в дитинство” досить приваблива ведуча (принаймні, людина з нормальним лицем і, здається, жвавими реакціями). Тільки чомусь їй не пояснили, що головне у передачі про школярів - не говорити життєрадісним голосом а-ля “В ефире “Пионерская зорька”, а досліджувати ті проблеми, які програма порушує.

Запевняю, “Подорож у дитинство” не порушує жодної проблеми.

Звичайно, можна говорити про те, що школярській програмі бракує спонсорів, грошей. Але йдеться не про те, щоб фінансувати зйомки школи з вертольота. Йдеться тільки про ідеї, насамперед, про зацікавлення матеріалом. Адже кожне наше – журналістське – висловлювання існує з метою комусь щось відкрити, запропонувати замислитись, зробити вибір - а зовсім не задля заповнення ефірного часу якомога меншим коштом.

А от “Рецептик від Проні Прокопівни” поскаржитися на відсутність спонсорської підтримки не може. Програма робиться за гроші меблевої фірми “Інтерстиль” і відчайдушно рекламує кухні. “Яка вєліколєпна красуня ета мєбєль”, – повідомляє на початку кожної програми Маргарита Криницина з інтонаціями незабвенної Проні Прокопівни. Я запитую: це реклама, замаскована під авторську програму (так само як програма з промовистою назвою “Стерх” із Вєркою Сердючкою – є такий рядок у телепрограмі)? Чи все-таки оригінальна програма, що робиться на кошти спонсорів? У чому різниця? У змістовому наповненні. Автори не поскупилися, наприклад, ані на анімацію (недешева витратна стаття), ані на виготовлення костюмів. Грошей не вистачило тільки на концепцію програми і сценариста.

І йдеться навіть не про те, що Проня Прокопівна диктує глядачам рецепт, який з точки зору людини, що цікавиться кулінарією, не має аніякої цінності. А вже з точки зору тої, що не цікавиться – й поготів. Скажіть, кому потрібно записувати з телевізора рецепт виготовлення найбанальніших котлет чи смаженого рибного філе, якщо він є у будь-якій повареній книзі? Про нюанси приготування цих страв у програмі не йдеться. Після того, як глядачі записали рецепт, Проня їм розповідає “Амурний гороскоп” (щось таке: “Ця ціпочка все одно буде ваша: попереду стрємітєльний роман”), потім показує готові котлети і знову нагадує про необхідність купувати кухні.

Повірте, єдине цікаве в цій програмі – кадри із фільму “За двома зайцями”. А могло б бути цікавого багато більше – все-таки можливості, закладені в образі київської баришні Проні, воістину колосальні. А тим паче у виконанні самої Кринициної це дає можливості для нових шикарних сюжетів – Проня Прокопівна на пенсії, Проня і її онуки, Проня і… Придумати можна чимало – тільки ж треба придумувати. Не так багато у нас брендових персонажів, і коли їх використовують неякісно, чесно кажучи, прикро. І відмовка “грошей немає” у даному разі, як-то кажуть, “нє канає”.

Аж надто багато на нашому ТБ програм, які відсутність грамотних телевізійних ідей і нормальних цікавих сценаріїв намагаються підмінити “блиском в очах” людей, яких вони саджають в кадр - чи то відомих ведучих, чи то відомих героїв. Ще можна додати трохи хроніки чи ігрового кіно – якісного, класного, але не свого. “Рецептик” – запевняю – універсальний, й дуже на українському телебаченні популярний. Тому що всіх все влаштовує: автори програми мають роботу, канали – недорогий продукт. А як щодо глядача, чи подобається йому розшифровувати відтінки “блиску в очах”?

Запевняю, глядач теж не в накладі. Адже з чого ми почали – з того, що це програми-невидимки. І якби не старанне вивчення телепрограми, я б про них теж ніколи не дізналася.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY