Зізнаюся чесно - думав, що з падінням режиму з лицем Віктора Януковича проект «Казкова Русь» на каналі «1+1» згорнуть. Перші сезони робили скинутий Майданом режим легітимним. Бо дуже вдало й талановито використовували фактор політичної сатири.

Нагадаю не раз уже мною сказане (попри чуті раніше та очікувані тепер заперечення): у перших випусках згаданого мультсеріалу українська опозиція була схожою сама на себе - кумедною, метушливою, непослідовною, часом неадекватною. Це якраз подобалося тоді й подобається досі, бо формат зберігся. Але фокус перших серій, як і перших сезонів - у тому, що над усім цим гамірним збіговиськом фріків височів строгий, але справедливий цар Віктор Другий. Котрий хоче працювати, але різні дурні своїм гармидером не дають йому зосередитися на головному.

Легітимність - у тому, що над персоною Януковича нібито сміються. Саме так недосвідчений глядач мав сприймати в ефірі одного з провідних українських каналів намальованого Віктора Федоровича в спортивних штанях. Мовляв, во дають пацани! Нічого не бояться! Але мільйони глядачів при цьому мали забути або, що правильніше, не відчувати, не помічати різниці між карикатурою (всі персонажі, включаючи Азарова-Азірова) та дружнім шаржем (Віктор Другий - Янукович).

Тож перші сезони «Казкової Русі» давали особисто вашому автору скласти суб'єктивну думку про те, що цей мульсеріал - зразок придворного гумору. Що не кажіть, але Януковича боялися. Тому образ суворого «баті», котрий дарма не копає нікого під зад, міг бути своєрідною подушкою безпеки для команди «Кварталу`95». Знаючи сьогодні про прямі погрози особисто Володимиру Зеленському з боку особисто Віктора Януковича, можна припустити - десь так воно й замислювалося.

Тепер же зміни відбулися на всіх фронтах. Зокрема, нікого боятися не треба. Змістилися змістові акценти «Казкової Русі». Відповідно, поміняв своє ставлення до проекту й ваш покірний слуга. Тепер не бачу тут маніпуляцій чи загравання з владою. Навпаки, на горіхи перепадає всім, і перепадає справедливо. Політична сатира в кожному сюжеті нового, п'ятого сезону, котрий стартував в ефірі «1+1» наприкінці серпня, набула свого первинного значення. Персонажі, схожі на Порошенка, Яценюка, Кличка, Путіна, Турчинова, Ляшка та Агнелу Меркель, водночас дуже смішні й дуже переконливі.

Позитивний ефект традиційно підсилюється пародіями - так краще запам'ятовується. Скажімо, в четвертому сезоні вкотре експлуатувався сюжет «Дванадцяти стільців». У п'ятому вже на початках можна побачити інтерпретацію «Вія», далі помічені переспів «Зими в Простоквашиному», мотиви американської франшизи «Люди в чорному» тощо. В цілому формат вирішений у декораціях «Невловимих месників», бо назва п'ятого сезону - «Корона української імперії». Хто забув - попередній сезон форматувався під «Матрицю».

Словом, ніби все добре. Всі, хто врахував помилки, про це не скажуть - але це помітно. Всі, хто готовий був критикувати «Казкову Русь» за підігрівання попередній владі, включно зі мною, готові прогрес визнати.

Тим не менше, підстави для роздратування лишилися. Спробую пояснити, чому.

Такий ефект виникає зазвичай у випадках, коли бачиш серед дійових осіб зайвих персонажів. Не важливо, книгу ти читаєш, дивишся фільм чи виставу. Або уявіть собі, наприклад, бандуриста на розігріві рок-концерту. Нехай цей бандурист тричі заслужений і саме він створить дійству додаткову, хоч і не до кінця зрозумілу атмосферу. В культурі, особливо масовій, існують теми, котрі дуже швидко відживають, бо не є актуальним та адекватним відображенням потреб та інтересів тих самих мас. Але їх уперто експлуатують, бо творці звикли до своїх творінь. Йдучи до сердець глядацьких мас шляхом найменшого опору.

Тут нема кримінального злочину. Навпаки, все логічно. Для чого паритися, сушити собі голови, вигадувати нове та ще смішніше, коли можна, за давньою традицією, вкотре ввести в сюжет персонажа, схожого на Віктора Януковича. Бо він, виявляється, не просто смішний сам по собі, а й зрозумілий мільйонам.

Віктор Янукович у масовій культурі - матеріал відпрацьований. На нього вже навіть не малюють карикатур і не створюють фотожаб. Зникли анекдоти про Януковича, цимес яких будувався на кричущій неосвіченості того, хто за волею злої долі очолював нашу державу та вирішував її майбутнє. Особливість масової культури - в тому, що вона маркує актуальні посилання.

Звідси - печальний прогноз: поки ми бачимо Януковича ледь не щотижня, нехай навіть у сатиричному мультику, він лишається для нас актуальним.

Актуальність означає впливовість. Йдучи шляхом найменшого опору, показуючи Януковича в більшості серій «Казкової Русі», автори проекту мимоволі погоджуються з його, неоковирного Віктора Федоровича, впливом. Як на самих себе, так і на нинішню аудиторію.

Хоча варто зазначити: творча майстерня «Кварталу`95» - чи не єдине місце в Україні та світі, де Янукович ще когось цікавить. Бо на нього забили, здається, навіть у дружній йому Росії.

Показовою ілюстрацією такого твердження можна вважати одну з останніх серій. Де, за сюжетом, Віктор Другий та Кіля Азіров планують за допомогою фантастичної техніки повернутися назад в Україну. Інший приклад - поява Віктора Другого в компанії персонажа, схожого на Володимира Путіна. Замість того, щоб загнати Віктора Федоровича з вірним йому Азаровим на маргінеси, де їм, маргіналам, саме місце, кварталівці вперто прописують для них головні ролі.

Це ж саме стосується Петра Симоненка, Олега Тягнибока і Юлії Тимошенко. З часу виходу в ефір першої серії нового сезону перші двоє ще мали якусь мінімальну вагу як у політикумі, так і в суспільстві. А Тимошенко вже на той момент втратила лідерство в медійному просторі, чого кварталівці як талановиті люди, котрі тримають руку на пульсі реальності, не помітити просто не могли! Тим не менше, і Симоненко, і Тягнибок, і Тимошенко з легкої руки авторів «Казкової Русі» далі перебувають на політичній, суспільній, соціальній та навіть культурній передовій. Хоча списати на медійний смітник того ж Симоненка сам Бог велів. Історію цього персонажа цілком міг обірвати Че Геюра, він же - вічний революціонер Юрій Луценко, коли в одній із серій смачно влупив Симоненка під зад.

Присутність маргіналів тим більш дивна, що з новими персонажами в авторів «Казкової Русі» проблем нема. Тут і Петро Перший - інакше не назвеш Порошенка, і мер Віталік, чия ораторська неспроможність щедро та вдало експлуатується, і навіть манірний супермен Шляшко - він же Олег Ляшко, довкола якого найбільше смішних у своїй цинічності жарів на гомосексуальну й туалетну тематику. Крім того, з'являється сам Коломойський - здається, перша поява Ігоря Валерійовича в такому амплуа. Виринають Медведчук, Саакашвілі та головна знахідка - тупий Царьок, у якому без напруження згадується Олег Царьов.

Для чого розбавляти цей паноптикум Януковичем, роблячи його вічно актуальним - Бог святий знає. Бо Царьов зрозуміліший масам не менше, а навіть більше за свого колишнього шефа та лідера. А Ляшко в його нинішньому образі взагалі вартий сольних сатиричних проектів. Працювати є з ким, український політикум дає для майстрів гумору щедрий, збагачений гумус.

Не претендую на істину в останній інстанції, але без Януковича, Азарова, Симоненка й Тимошенко «Казкова Русь» нічого не втратить.