Якщо й досі надія помирає останньою, значить – ще є шанс дочекатися її здійснення.

Найголовніше здобуття минулого року – усвідомлення всіми группами суспільства важливості свободи слова. Можливо, це наслідок безкомпромісної передвиборчої ботьби. Зараз немає потреби доводити, що у нас існують проблеми в цій сфері. Важливо і те, що принципово необхідність дотримання свободи слова в демократичному суспільстві визнана не тільки журналістами, політиками, а і взагалі громадянами України. І тепер дебати точаться у визначенні меж цієї свободи слова.

Як на мене, то журналісти повинні відстоювати необмежену свободу слова. Без цього неможливий розвиток демократії і ця норма діє в усіх розвинених країнах, в тому числі і європейських. За цими стандартами преса може бути і упередженною, і критичною, і навіть вдаватися до крайнощів у представленні ідей. Тільки так можна висвітлити весь спектр політичних думок, які є в нашому суспільстві, і зробити на цій підставі вільний вибір.

В той же час варто відмітити, що наші співгромадяни досить вміло розрізняють інформацію від спроб маніпулювання. Як приклад – провал всієї виборчої інформаційної кампанії СДПУ (о). Пам’ятаю, що після виборів десь два чи три тижні Віктор Медведчук взагалі не з’являвся на екранах телебачення. Люди виявилися розумнішими і, мабуть, вже в крові мають імунітет проти пропагадистських методів, знайомих ще з радянських часів.

Ще ідин підсумок 2002 року – зростання журналістської солідарності. Так, ще багато особистої неприязні, взаємних звинувачень та іншого. Але інстинкт самозбереження таки бере гору. Журналістське середовище все більш організовується для захисту своїх прав, що підтверждує і поява Незалежної медіа-профспілки. І чим більший буде тиск на працівників ЗМІ, тим швидше буде зростати журналістська солідарність, бо ніхто не хоче зазнавати утисків за виконання своїх професійних обов’язків.

Виток активізації журналістського руху - в тому феодальному становищі, що зараз склалося в вітчизняних медіа. Ми маємо сеньорів, їх васалів та кріпаків. Хто ті кріпаки, мабуть, і так ясно. Наші журналісти безправні в політичному відношенні, і по відношенню до їх трудових, економічних та соціальних прав. Ще крок - і ми матимемо сучасний варіант середньовічних судів святої інквизіції. Підвалени цієї інституції вже закладені.

Тому важливо, щоб нові реформи у сфері медіа дійсно звільнили журналістів від цього феодалізму. Таке звільнення можливо лише за умов комплексного вирішення існуючих проблем, які не обмежуються виключно поняттями свободи слова. Повинні відбутися зміни і в сфері економіки ЗМІ. Газети та телебачення повинні отримувати кошти на утримання не від сеньорів, а від читачів та глядачів. Тоді і суспільна вартість журналістської праці та свободи значно зросте.