Як і письменник-антипутінець Борис Акунін, ваш автор вірить у різноманітні знаки. Тож документальний фільм власного виробництва «Стіна» («Інтер», 9 листопада, 11.00, автор Олександр Лук'яненко, режисер Олександр Ракоїд) для мене виявився буквально зітканим із них.

Що дозволило сприймати стрічку не лише як фільм «під дату», тобто створений із нагоди 25-ї річниці руйнування Берлінської стіни як символу тоталітаризму. Якщо уважно слухати закадровий текст, він виявиться ціннішим за справді унікальні, не бачені раніше кадри німецької хроніки, використані в стрічці. Й викличе не лише актуальні асоціації, а й здатен, всупереч очевидному наміру авторів фільму, змоделювати розвиток подій в Україні.

Про існування Стіни між Східним та Західним Берліном радянські люди, в тому числі школярі, знали, маючи про неї поверхове уявлення. Зокрема, Юліан Семенов у «Бомбі для голови», ранньому романі про подвиги «пізнього» Штірліца в Західному Берліні, описав Стіну зразка 1969 року. І вже на восьмому році її існування було відомо: вона розділяє два світи й дві системи в межах одного великого німецького міста. На Сході - сили Добра, на Заході - оплот Зла.

Згодом до радянських читачів дійшли заборонені в СРСР романи «Той, хто повернувся з холоду» Джона ле Карре та «Червона площа» Едуарда Тополя. Там теж фігурує Берлінський мур, але як вододіл між політичною свободою та політичною тюрмою. Герої проривалися зі Сходу на Захід, Захід їх приймав радо, натомість Схід не відпускав, розстрілюючи з автоматів та кулеметів. Вершиною представлення проекту цивілізаційного розламу є The Wall - знаменитий альбом британської групи  Pink Floyd. У тому, що згадана Стіна надихнула музикантів на цей твір, немає сумнівів через дві речі: негласну заборону твору, а заразом - однойменного фільму Алана Паркера в СРСР та постановку рок-опери в Берліні 1990 року, на місці поруйнування муру.

Проте ніхто й ніде не уточнював: насправді Стіна, котра розділила німецьку столицю в 1961 році на комунізм та капіталізм, не розрізала всієї країни. І Західний Берлін сам був обнесений за зовнішнім периметром колючим дротом. Таким чином, всякий, кому вдавалося з ризиком для життя - під землею, під водою, повітрям, - перебратися зі Сходу на Захід міста, опинявся в своєрідному фільтраційному таборі. Аби вже звідти при бажанні остаточно вийти за «колючку».

Дивним чином виходить ось що. У радянські часи комуністичний Берлін, а в ширшому розумінні - Німецька Демократична Республіка (НДР), були для громадянина СРСР недосяжним Заходом. Бо рівень життя навіть там був вищим за наш. Проте для німців, котрі мешкали у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН), усе, що по той бік Берлінського муру, було... Сходом. Нині ж, якщо послухати біженців із палаючого Донбасу, вся інша Україна, включно з Києвом і не кажучи вже про Львів, сприймається в форматі Заходу. Натомість для нинішньої, чверть століття як об'єднаної Німеччини, вся Україна - незрозумілий та не завжди дружній Схід.

Це - перша з багатьох близьких нині українцям асоціацій. Анонсований владою проект «Стіна» - не лише комплекс оборонних споруд на українсько-російському кордоні. Це новий цивілізаційний вододіл. Котрий ділить Україну світоглядно так само, як у 1961-му та Стіна ділила Берлін. Зона впливу Росії - та частина Донбасу, яку контролюють терористи. Але так само зовсім не умовна, а реальна зона впливу Заходу - вся інша Україна. Від Харкова й Дніпропетровська до Львова й Ужгорода. Нехай не обдурюють результати голосування за «Опозиційний блок» - згадана політична група не оголосила себе проросійською. Бо вороги, проте не самогубці.

«Ми не хочемо війни. Але якщо ви хочете - ми вам влаштуємо!» - заявив керівник СРСР Микита Хрущов незадовго до того, як віддав наказ розділити мурами Берлін. Нинішня Росія вдається до тієї ж самої риторики: мовляв, вони не хочуть війни, це київська «хунта» її провокує. Й постійно вустами своїх речників звинувачує українську сторону в провокаціях. Саме для уникнення аналогічних фейкових, як сказали би зараз,  провокацій Хрущов дав команду будувати Стіну. Єдина різниця - теперішня Росія категорично проти проекту «Стіна» навіть на контрольованих Україною кордонах. Натомість Київ уже, схоже, готовий визнати нові державні межі, хай тимчасові, по нинішній лінії Східного фронту.

Вона ж - лінія розламу Донбасу та країни в цілому. Так само, як свого часу та, історична Стіна, стала лінією розколу для німців.

Які ще підказки дає українцям показаний на «Інтері» фільм про недавню німецьку історію? Очевидні та прозорі. Наприклад, тодішній президент США Джон Кеннеді визнав Берлінську стіну кращим варіантом, аніж чергова війна в Європі за сфери впливу. Або ось - передумовою зведення муру в Берліні став той факт, що потужні держави, включно з Америкою, не збиралися воювати за єдину Німеччину. Спільно й мовчки домовившись залишити радянській імперії східні європейські території. Чи ось: ФРН категорично відмовлялася визнавати НДР, вважаючи Східний Берлін своєю територією, а німців, які за муром - своїми громадянами, котрі живуть там випадково. Навіть - увага! - весь час, доки стояла Стіна, присилали східним підрадянським німцям запрошення на вибори!

Ні, паралелі аж надто очевидні. Історія вже повторюється. Тільки тепер вона зсунула Стіну ще східніше, на Донбас. А з тієї сторони сюди, в бік умовного Заходу, тягнуться струмочки біженців - точно так, як у розділеній Німеччині, поки ще випускали.

Ніхто, до речі, так і не пояснив, чому за сто останніх років не було потоку біженців на Схід у мирний час - лише на Захід? Та й то один раз, коли Європою володів Гітлер. Бо нинішня українська війна вперто суне зі східного напрямку.

Нарешті, фільм «Стіна» дає чіткий прогноз на наше майбутнє. Дивіться - східні німці, ті, що по радянський бік своєї Стіни, логічно почали жити чимдалі гірше. Вони звернулися по допомогу до Кремля. Але в Москві чітко відповіли: маємо власні проблеми, викручуйтеся самі. Не змогли, й ось тоді німецькі «східняки» збунтувалися. Вони захотіли на Захід. Точніше - стати тим Заходом, яким їх вважали радянські люди. Ось із чого почався процес знесення мурів та об'єднання країни. Потім, після всього, німці почали платити податок на відновлення. В колективах офіційно закріпили пропорційну систему: половина працівників зі Сходу, половина - із Заходу. Тепер Німеччина - країна, з якою рахується навіть імперська Росія.

Хіба не такого ж об'єднання прагне Україна? Але, схоже, і згаданий фільм це яскраво показав, - щоби так сталося, доведеться на певний час зводити стіни. Й, на жаль, зовсім не віртуальні.