10:30
Середа, 13 Червня 2018

Невичерпне джерело, або Звідки в розслідувачів стільки мудрості

Моніторинг журналістських телерозслідувань, 21-27 травня 2018 року
Невичерпне джерело, або Звідки в розслідувачів стільки мудрості
Невичерпне джерело, або Звідки в розслідувачів стільки мудрості

«Детектор медіа» публікує восьмий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює п'ять загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» (hromadske.tv, «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112 Україна»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Аналіз складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Змінюється світ, змінюємося і ми. З початку року ми намагалися моніторити не тільки загальнонаціональні, а й локальні розслідування. Це здавалося нам важливим і доцільним. Однак через нерегулярність виходу таких матеріалів, а також закриття окремих проектів навіть з допомогою нашого колеги Любомира Ференса здійснення системного аналізу в цій категорії стало неможливим. Тому ми повертаємося до старого формату, хоча не радимо регіональним редакціям розслаблятися — ми періодично повертатимемося до їхніх творінь, коли вони будуть особливо цікаві. Так-так, в усіх сенсах — і хорошому, і поганому.

Оскільки регіони відпали, ми можемо знову зосередитися на національних проектах (тут лунає зловісний сміх). Вони, як усі знають, прекрасні в своїй красі. Однак цю діжку розслідувального меду псує ложечка дьогтю. Це — питання джерел інформації журналістів. Здавалося б, у добу фейкових новин саме розслідувачі мали б більше за інших розуміти, що цей аспект тепер першорядний. Але ні — ми знову й знову фіксуємо фрази на кшталт «нам сказали», «ми чули» або невідомо звідки взяті і нічим не підтверджені цифри, які автори телесюжетів чомусь старанно видають за фактаж, а не (в кращому разі) версію або припущення. Астанавітєсь, сказав би відомий діяч сучасності. І був правий. А це, погодьтеся, сумно. Особливо гостро це відчуваєш, коли гуляєш у Віктора Фьодрича Межигір'ям на фестивалі журналістів-розслідувачів-2018

Дата моніторингу: 21-27 травня 2018 року

Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

«ЦРУ». Випуск від 22 травня  2018 року

Шкода, але вже вдруге показовим прикладом нашої головної тези слугує випуск «Центру розслідувань України» на каналі «24». Зізнаємось, нас ніколи не підводили інші «улюбленці» моніторингу, але у «ЦРУ», схоже, вирішили переплюнути всіх. Дякуємо за це авторові аналізованого сюжету Іллі Лукашу. Ну, але не все зразу. Кайф треба розтягувати, інакше який це кайф?

Почнемо з хорошого. «ЦРУ» знову випустив сюжет, який повністю перекреслює райдужну картинку, змальовану його конкурентами зі «Стоп корупції» на «5 каналі». Цього разу взялися за Укртрансбезпеку, яку так вихваляли у своїх матеріалах стопкорівці. Ну, бо ця служба класна, її всі люблять і лише окремі недоброзичливці оббріхують. Вона робить усе, щоб на наших дорогах було безпечно, щоб перевантажені фури їх не добивали, а водії мають бути їй за це вдячні. Сказати про це на президентському каналі вирішили не один, а кілька разів.

На каналі ж «24» заперечили: це — повна туфта. Насправді все не так, а ось як. Нам пообіцяли розповісти (а ми ж, коли багато обіцянок, прискіпливі, все записуємо в свої блокнотики):

- як контролери за безпекою руху на дорогах України перетворили новий контролюючий орган у корупційну піраміду;

- хто має контролювати вагу фур;

- хто стоїть за корупційною схемою з перепродажу дозволів на міжнародні транспортні перевезення;

- скільки нам із вами це все коштує.

 Нам одразу безапеляційно заявляють: «Укртрансбезпека — новий «псевдоконтролюючий орган», з яким всі спірні питання можна вирішити кешем». Цікаво. Лишається тільки доказова база. Дрібничка така, але для розслідувань в принципі важлива штука.

Перш за все, ми знову відзначаємо (само)впевненість «агентів ЦРУ» у власному рівні експертизи з усіх питань. Для прикладу наведемо висновки автора щодо стану доріг: «погані дороги закінчились би, якби Укртрансбезпека почала нормально працювати і контролювати фури» і «якщо навести лад в трансбезпеці, то лад на дорогах можна буде навести протягом буквально кількох місяців». Так вважає експерт з дорожнього покриття Ілля Лукаш. Ну, частка правди в цьому твердженні є, адже, як показують нам у цьому розслідуванні, деякі фури важать як літак, а це пошкоджує дорожнє покриття. Хоча контролювати їхню вагу ніби є чим, бо Укртрансбезпека закупила спеціалізовані автомобілі, однак не попіклувались про пальне, електрику тощо.

Щоб не перенапружуватися, в сюжеті використано багато кадрів з власного минулого розслідування про миколаївські дороги. Паралельно нас бомбардують розповідями, що в Укртрансбезпеці безлад, що водії відкуповуються від штрафів і зважування, що дозволи фурам на перевезення за кордон  перепродають і так далі і тому подібне. Уже й сама ведуча зупиняє журналіста і каже, що заплуталася. Що вже казати про нас. Тим більше, що автор апелює надійними джерелами: «там мені розповідали» (де там, не конкретизується), «я чув», «мені казали», «водії розповідають». А можна не зі слів, а самі слова, бажано у вигляді синхронів або хоча б звуку? Або коли кажете, що зі 100% штрафів, виписаних Укртрасбезпекою, сплачено лише 26%, то навести джерело цих даних? Бо ми не знаємо, де «там» ви їх узяли.

Нам чотири рази показують синхрон заступника Міністра інфраструктури (до речі, про нього теж робили негативний сюжет у «Стоп корупції» і затерли швиденько), який каже про керівника Укртрансбезпеки, що «всі люди затримані поставлені ним і нещодавно». Чотири рази нам це повторили. Чотири, Карл. А от сказати, хто ці люди і перевірити, хронометражу не вистачило. Розуміємо, є важливі речі, а є фактчекінг.

Хто ж у всьому винен? Знайомтеся: Михайло Ноняк, директор Уктрансбезпеки. Купа звинувачень проти нього і жодної відповіді. А знаєте, чому? Бо він просив дати йому можливість висловити свою позицію в прямому ефірі. От нахаба! А чому, власне, не використати цей шанс? У вас же всі докази є. Топіть його фактами і запитаннями наживо! Ні. Краще розповісти про зв'язки Ноняка з «Народним фронтом», зокрема зі спікером Верховної Ради Андрієм Парубієм.

Тепер можете піти вище, щоб згадати, про що нам обіцяли розповісти. Що з озвученого ви дізналися? Скажімо чесно: негусто.

До слова, Центр реформ транспортної інфраструктури ще в березні 2018 року оприлюднив серію матеріалів про можливі корупційні схеми в «Укртрансбезпеці».

Висновок: чекали іншого.

«Схеми». Випуск №172 від 24 травня 2018 року

Продовжують серію незрозумілих для нас сюжетів у стилі «Михайло Ткач сказав» «Схеми». Цього разу нам запропонували longplay на 36 хвилин про нардепа Олександра Грановського та невідповідність його реального способу життя задекларованим доходам. Чудово. То може, про це і треба було розповідати хвилин 15-ть? А так розпорошилися і загубили нитку Аріадни, яка мала тримати сюжет купи.

Коли ведуча Наталка Седлецька оголошує ім'я автора сюжету і ми чуємо «Михайло Ткач», то в принципі здогадуємося, що на нас чекає. По-перше, практично всі кадри будуть нічними. По-друге, будуть довгі паузи. По-третє, буде сенсація. Та останнім часом з'явилося дещо нове: автор висуватиме версію, доказовою базою для якої буде фраза типу «за даними наших джерел». Ну, і все. Оскільки матеріали у Михайла переважно про віпів української політики, може скластися враження, що джерел, ну, не те щоб кілька і вони, ці джерела, повторюються. Гірше того, можуть мати власний інтерес. А це не дуже добре, бо вірити їм на слово, ну, не варто чи що. Але не нам судити.  

Отже, традиційні нічні зйомки заїзду-виїзду транспорту із засвіченими номерними знаками автівок біля Адміністрації президента (АП). Далі — дев'ятий вал інформації: брати Суркіси, які фігурують у провадженні щодо розкрадання коштів «Запоріжжяобленерго», на якому «держава втратила сотні мільйонів гривень», «раніше ЗМІ повідомляли» (і ви теж?), можливий конфлікт інтересів, бо керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький є віце-президентом Федерації футболу України, яка тісно пов'язана із Суркісами (привіт від Національного антикорупційного бюро?), здогади журналістів щодо цілі візиту Григорія Суркіса на Банкову, де розташована Адміністрація президента (можливо, щоб вирішити питання щодо арешту такого собі Дмитра Крючкова і здачі ним його кураторів, можливо, когось із оточення Петра Порошенка), коментар нардепа Сергія Лещенка, що Грановський вирішує прокурорські і суддівські питання від Адміністрації.

Спробуємо спростити: за версією автора, зустрічі братів Суркісів в АП за участі Грановського могли стосуватися долі Дмитра Крючкова, екс-депутата і фігуранта справи про розкрадання коштів «Запоріжжяобленерго» (а там прямий інтерес Суркісів), який нещодавно вийшов з в'язниці під заставу у Німеччині.

Відповідь: Григорій Суркіс вустами свого прес-секретаря каже, що був у президента з питання проведення фінального матчу Ліги Чемпіонів у Києві (він мав відбутися за кілька днів); в Адміністрації президента також запевнили, що зустріч була через футбол, адже там відбуваються засідання оргкомітету. Це ж підтвердив депутат Грановський. Припустимо, всі вони брешуть. Охоче віримо. Доведіть. Де докази? Їх немає. «Джерела» кажуть, що говорили про Крючкова. Сорі, при всій повазі, цього малувато. Це, звісно, не ОБС, але близько до цього. Тому що зустріч могла стосуватися і майбутніх президентських виборів, і Коломойського, і Григоришина, і Ахметова — та кого завгодно! Таке не озвучують без фактів. І тому цей епізод абсолютно зайвий, тому що без нього сюжет був би значно переконливіший. Бо далі, без Крючкова, все добре.

Заявлену тему про стиль життя нардепа розкрито. Респект за божевільний обсяг проробленої роботи. Тривалі зйомки автівок таки дали свій результат. Автор зібрав базу з восьми автівок, якими користується депутат Олександр Грановський, лише одну з яких він задекларував. Єдине — може, не варто кожну показувати машину тааааак довго?

Михайло Ткач знайшов, на кого машини зареєстровані, фірму, яка надала в користування авто депутату. Виявилося, що її власник і колишній правоохоронець Денис Шелест нещодавно шукав роботу водієм, а тепер дає в користування автівки, кожна з яких вартістю з квартиру. Висновки про неплатоспроможність власника роблять на основі вакансії і аналізу декларацій до 2015 року, коли той ще працював в правоохоронних органах. Сам Шелест заявив, що започаткував бізнес, продавши земельні ділянки (хтось перевіряв?). Він, мовляв, купив уживані машини і сам їх відновив.

У сухому підсумку: більшість автівок зареєстровано на людей з орбіти Віктора Барсука —юриста, з яким часто зустрічається нардеп Грановський. Подружжя власників автівок раз не застали вдома і все. Потім сказали, що ще один власник телефоном щось підтвердив, але нам показали задумливого автора сюжету зі слухавкою і тишу. А ще показали задумливого автора, коли він п'є щось з чашки (розслідування-чаювання-кавування стають у «Схемах» традицією), як він задумливо їде в автомобілі. Задумливий сюжет.

А далі було щось в стилі «Грошей» - приїхали до офіційних власників авто, тих не було, та й не треба, написали запитання депутату Грановському, а той поїхав в Америку, відповіді не дав, ну та й не треба.

З коментарів є тільки Центр протидії корупції. Хотілося б ще й Національне агентство з запобігання корупції почути теж — адже вони займаються перевірками відомостей в декларації. Немає. І не треба.

Висновок: з доказами добре, без доказів погано.

«Гроші» випуск №15 від 21 травня 2018 року.

У «Грошей» все дедалі сумніше. Ми розуміємо, «Телетріумф», ми супер-пупер і все таке, але... є тривожні дзвоники. «Ми чули» і «за даними наших джерел», у «плюсівських» розслідувачів проблеми з фінансуванням на рівні двох-трьох місяців. Може, брешуть. Та як інакше пояснити несподіване скорочення хронометражу «найкращої програми розслідувань» до 50 хвилин, плюс — активне використання матеріалів конкурентів зі «Схем» і «Наших грошей»? В тупу, без власного ексклюзиву і власних сенсаційних деталей. Чесно кажучи, оригінали набагато цікавіші. З іншого боку, такий крок логічний, бо матеріали беруться конкретного спрямування. Ви не повірите, але мішень — не колишня голова НБУ Валерія Гонтарева і навіть не в.о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун. Беріть вище.

Та це не єдина причина для нашого смутку. Після кількох більш-менш змістовних випусків проект знову перетворюється на оболонку без змісту. Його стає дедалі важче оцінювати. Бо оцінювати просто нІчого. Ми двічі переглядали цей випуск «Грошей», щоб нашкрябати хоч щось. Абсолютна більшість випуску — це перекази новин з інших ЗМІ з своїми коментарями. Тут був кривавий такий собі панегірик молодикам Нацкорпусу за розбірки навколо житлового комплексу «Патріотика» на Осокорках у Києві, переказ повідомлення в мережі Фейсбук про буцімто бізнес керівництва корпорації «Рошен» в Росії (все без перевірок і самостійної роботи з джерелами), переказ історії про королівське весілля, стара інформація про свята укладення шлюбу дітьми українських можновладців, а ще — «найдИвніший судОвий процес сьогодення» (авторські наголоси збережено) — про тепер уже колишнього міністра фінансів Олександра Данилюка.

Що вдалося (з натяжкою) оцінити? По-перше, сюжет про конфлікт навколо об'єднання співвласників (ОСББ) житлового комплексу в «Фундуклєєвський» в центрі столиці. Як ми розуміємо, до програми звернулись мешканці двох квартир зі скаргами на керівництво ОСББ щодо договорів та послуг. Житловий корпус будувала фірма, яка належала пану Константинову, очільнику Верховної ради окупованого Криму, і зникла з коштами вкладників. Мешканці самі скинулись і добудували будинок. Але суть сюжету не в Константинові, а в ОСББ, вірніше, в договорах, які ті пропонують чи вимагають підписати у мешканців. І ці суперечки тривають з мешканцями вже як мінімум рік, про що була відповідна інформація в ЗМІ. З сюжету ми нічого нового не дізнаємось. Журналіст походив з мешканцями по Києву, квартирі, поговорив з директором ОСББ і все. Те, що «багаті теж плачуть» (а саме так називався сюжет), ми зрозуміли. Але, в чому прикол? Де корупція, приховані зв'язки, інтереси, злочини? Зате непозначених чужих кадрів — хоч греблю гати.

Ще був сюжет про моряків, які в пошуках роботи потрапляють до рук посередників, що беруть гроші за обіцянку працевлаштування. Поїхали в Одесу, знайшли моряків, які так і не отримали обіцяну роботу і залишились без грошей, спробували цю схему самі. Приховано записали розмови з цими посередниками про те, що «СБУ розбирається». Чомусь одного з героїв знімають в машині ще й з переднього сидіння. Коментар беруть лишень в правозахисній компанії (це що?). Допомагають одному моряку повернути гроші — це добре.

Але ж якщо це шахрайство, як кілька разів повторила журналістка, а Олександр Дубінський назвав «мафією на морі», то де поліція, прокуратура, та ж СБУ? Хто стоїть за цими посередниками? Адже розслідування на те й розслідування, щоб хоча б спробувати дати відповіді на ці запитання. Між тим, тема для Одеси дуже актуальна, не одне ЗМІ писало про цю проблему. Але «Гроші» далі не просунулись. А чужі кадри і непозначене відтворення подій — це, очевидно, фішка програми.

Далі Олександр Дубінський обіцяє розповісти, «чи можливо побороти машину комунальних поборів за неіснуючі послуги і як це зробити». Мова йде про Сергія Телуєва з Новомосковська, який нібито живе в квартирі без батарей, але йому нараховують гроші за теплопостачання і вимагають сплатити 20 тисяч грн. В об'єднанні співвласників багатоквартирних будинків кажуть, що він використовує батареї, чоловік заперечує. Журналіст відверто стає на бік мешканця і фактично називає всіх іншими гадами, які змушують «нас» платити за послуги, які вони «нам» не надають. Сильно. То як побороти машину? Не платити чи як? Коротше, таке...

Висновок: сміття.

«Стоп корупції». Випуск №144 від 27 травня 2018 року

Бува, що тижнями чекаєш не дочекаєшся від «Стоп корупції» оприлюднення випусків, бува, вони зникають, а цього разу нам 27 травня виклали одразу два поспіль! Свято на вулиці прихильників «Стопкору»! Ну, якщо такі є.

Ми аналізуватимемо той, який стопкорівці анонсували напередодні. Він складається з двох частин. Перша — «Приватизоване узбережжя» від Артема Лагутенка. Сюжет одразу нагадав про минулі випуски «Стопкору», коли ніхто не пояснює вам, де відбувається подія. Наприклад, вам кажуть: « на вулиці такій-то»... А нічого, що не вся Україна (принаймні, поки що) живе в Києві і може не знати, де це? Так само вийшло з Арбатською стрілкою. Якщо ви не бували на Херсонщині, то і не знаєте, де це, і ніхто вам не підкаже.

Загалом нова робота від автора — це повторення пройденого матеріалу «Арбатська криза», який два роки тому відзняв його колега. Зауважимо, що в 2016-му якість розслідування була на рівень вищою: і картинка, і експерти. А тут головним фахівцем з усіх питань виступив журналіст/активіст «Стопкору», якого Артем Лагутенко назвав «експертом з дерибану землі» і з яким нерозлучно проводить розслідування. Вони розлучаються хіба що на час медитації-роботи журналіста босоніж за ноутбуком на пляжі.

Артем Лагутенко розповідає про роздачу прибережної херсонської землі під дачі чиновникам і їхнім родичам. Хоча за законом будувати у цій смузі заборонено, можна лише оздоровчі комплекси та військові об'єкти. Хороша візуалізація картинки з дрону і накладання візуальних зображень, щоб унаочнити розподіл землі. Нам сподобалося. Хоча дачки, м'яко кажучи, не вражають.

А все, що далі, — не дуже. Бо нам разом з глядачами навалили цілу купу всього: так, районна влада роздає ці землі. Як? На сесії? А який генплан? Яка реакція правоохоронців? Замість цього нам показують кадастрову мапу, без вказання адрес і що саме там, показують швидко і віддалено документи, реєстри. Без коментарів. Самі читайте і видивляйтесь, як вам так треба.

Натомість норми законодавства нам зачитали двічі. Дуууже довго і нааадзвииичааайноооо нудно. Щоб запам'ятали чи як? Не розібравшись з землею, прийшли брати коментар у Генічеської райдержадміністрації. Але ж землю роздавали рішенням сесії? Чи за поданням РДА? Хто взагалі винуватець свята? Попався заступник райдержадміністрації. Значить, мордою об асфальт. Поїхали знімати його майно. І тут найцікавіше. Коли журналісти знімали хатинку чиновника, до них під'їхала автівка силовиків, але (цитуємо) «з поваги до конкретно цього підрозділу, ми не називатимемо його, зауважимо лише, що це не поліція» (?!?) Скоріш за все, ті їм заборонили (попросили не проводити) зйомку, та ще й додали, що, мовляв «ви ж не напишете, що ми приїхали»? А журналіст їм: «А що, ненада?». І таки «ненада». І що головне, журналісти спершу поспілкувались з заступником, а потім поїхали знімати його майно. Звичайно, перепитувати, звідки у чиновника кошти на те майно, ніхто не збирався. Бо все й так зрозуміло. Бо «такі махінації відбуваються по всьому узбережжю України і триватимуть, допоки правоохоронці закриватимуть очі». Це не узагальнення і не банальний набір слів, а конкретно і точно в яблучко.

Ну, і питання авторові на засипку: ну чому, чому смугА, а не смУга? Нє, ну реально, чому? Думали, може, чогось не знаємо, шукали в словниках, роззувалися, сідали босоніж на піску, медитували, робили задумливий вигляд, пили каву-чай, копіюючи відомих авторів, але так і не знайшли відповіді. Підкажіть.

Другий сюжет від Асі Глуцької «Обрати не можна мовчати або Ігри в демократію» був про вибори керівництва Національної бібліотеки імені Вернадського. Для тих, хто не знав — це вже не Херсонщина, а Київ.

Треба сказати, що Ася Глуцька — журналістка послідовна. Жоден з побачених нами її сюжетів  не можна сприймати серйозно. Авторство Асі Глуцької — це як знак якості, тільки навпаки.

Напруження настало одразу після слів журналістки про «чи не корупційний скандал». Гм. А це як? Мабуть, так, як і з самим матеріалом — вийшло «чи не розслідування».

Нам розповіли про скандал з виборами директора головної бібліотеки країни зі скасуванням їхніх результатів і нібито намагання залишити там «свою» Національній академії наук людину. Журналістка каже, що боротьба йде за гроші, адже на рік на бібліотеку виділяють 9 млн. грн з бюджету (це багато чи мало?), та ще й є інші статті доходів (зйомки).

Однак окрім обурених працівників та голослівних звинувачень у розкраданнях, ми нічого не дізнаємося. Можна якісь докази, будь ласка? А, ось вони. Журналістка, сидячи перед монітором комп'ютера, «показує» витяг з реєстру прав на нерухоме майно нинішнього директора бібліотеки, здалеку, так, що нічого не видно. І? Ми не полінувалися, придивилися: точно, як мінімум золотий батон. Аж кватира загальною площею 58,4 квадрати. Ви що, знущаєтеся?

Як кажуть, кухар погрішності в стравах компенсує майонезом, а в журналістів «Стопкору» свій універсальний інґредієнт — вислів «А кому це вигідно, висновки робіть самі».

А якщо вам дійсно цікаво дізнатися щось змістовне про конфлікт у бібліотеці, краще прогляньте матеріал «Радіо Свобода».

Наостанок нас потішили традиційними новинами в рубриці «Стопкор в дії». Ми не звернули б на них жодної уваги, якби не тривожній факт — цього разу зі «Стопкором» у фірмовій футболці вже не просто активісти-журналісти-пастори-експерти (список можна продовжувати), а ще й ціла народна депутатка Ірина Суслова. Віруси — вони такі. Легко поширюються і заражають дедалі більше жертв.

Висновок: гідний конкурент «Грошам».

«Наші гроші». Випуск №218 від 21 травня 2018 року

Марина Ансіфорова взялася за реально впливу особистість, Олексія Філатова — юриста, заступника голови Адміністрації президента, відповідального там за судову реформу. Виявилося, що «президентський холостяк», усупереч закону, не задекларував свою цивільну дружину Анну Бабич, з якою вони виховують сина і з якою він працював в юридичній компанія «Василь Кисіль і партнери».

Буквально за кілька днів після призначення Філатова заступником голови АП була створена юркомпанія «Aequo», яка почала отримувати жирні замовлення. Добротний сюжет, з хорошою роботою з джерелами та соціальними мережами і реальними спробами отримати змістовні коментарі не на рівні «я дзвоню, її нема».

З мінусів — часом заскладна юридична термінологія (типу «юридичні поради щодо концентрації») і, напевно, фактологічна помилка. Цитуючи престижний юридичний рейтинг «Лігал 500», журналістка каже, що вони поставили фірму «Aequo»  на перше місце серед українських фірм, які обслуговують корпоративних клієнтів. Але схоже, вона опинилася на чолі переліку десяти найкращих фірм за абеткою і не більше.

Величезним плюсом розслідування слід вважати те, що за його результатами до Національного антикорупційного бюро подали заяву щодо можливого факту злочину заступника голови Адміністрації президента.

З іншого боку, доволі дивним нам видався сюжет від Наталії Касяненко про землі біля станції метро Святошин у Києві. За ці 15 гектарів столичної землі давно ведуться судові війни. І нібито й сюжет мав бути про це, а вийшов більше про навчально-тренувальну базу Національного корпусу «Азов». І чи «азовців» звідти не «попросять».

Володіє землями ПрАТ «Атек». І, певно, інформаційним приводом до сюжету мав би стати не «Азов», а те, що в березні 2018 року на підприємство завітала з обшуками поліція. Виявилося, що до господарських конфліктів навколо святошинської землі причетний скандальний суддя Андрій Ємельянов (нам, звичайно, не розказують, чим він такий скандальний, бо ж ми, як і ви, ретельно відстежуємо його долю і знаємо про всі корупційні скандали навколо нього і решти суддів). Нам достатньо того, що сказав про суддю ведучий Денис Бігус: Ємельянов — це «рок-зірка українського суддівського корпусу». Але то таке.

Отож, щоб повернути великі борги, ПрАТ «Атек» віддало частину свого майна під інвестиційні проекти фірмі, яка мала б розвивати територію (тій, що Ємельянова). Однак та не виконала зобов'язань. Тому зараз за віддану територію ідуть суди. Корпоративних, господарських нюансів — коротше, хто кому Рабінович і до чого тут «Азов», з якого все почалося, абсолютно не зрозуміло. А, ні, стоп, зрозуміло. Раніше ці коментаторки від ПрАТ «АТЕК» «Азов» не любили і кричали про рейдерське захоплення, а тепер люблять, бо усвідомили його важливу патріотичну роль. Ну, і, напевно, оцінили силові можливості. В разі чого.

Далі логіка сюжету розвалюється остаточно, коли його основою стають коментарі власниці ПрАТ «Атек»і її колеги як такої собі ну взагалі незацікавленої сторони. А щоб додати якогось людського обличчя сюжету, ні сіло ні впало журналістка починає розпитувати мешканців тамтешніх будинків про можливість побудови на тій території сміттєпереробного заводу, бо такі є плани у власників (ну, власниці і її колеги).

Висновок: нерівно.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в «Corruptua». Фундаторка ініціативи #насудзадоступ з допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA

Фото: Jose Antonio Domingo Rodriguez, Flickr.com

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1375
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop