13:05
Четвер, 31 Травня 2018

Промах, або Як не вистрілити темою, а прострелити собі ногу. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 травня 2018 року

«Детектор медіа» публікує сьомий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.
Промах, або Як не вистрілити темою, а прострелити собі ногу. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 травня 2018 року
Промах, або Як не вистрілити темою, а прострелити собі ногу. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 травня 2018 року

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює п'ять загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі. Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Чергова зрада» («НикВести», Миколаїв) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «4 влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо» (Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство.Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію як учасники проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань». Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Є серед журналістів таке поняття — «запороти» тему. Це коли автор планує й обіцяє щось цікаве, викривальне, іноді навіть сенсаційне, а на виході — ну, не сказати щоб нуль, але в межах статистичної похибки. Чому так стається? Причин безліч. Не вийшло, не склалося, не так сталося, як гадалося і так далі. Навіть сам автор і редакція розуміють, що «не воно». Тим не менше, творіння іде в ефір. Причина для цього одна — його величність телеефір. Покращувати, доробляти й переробляти вже ніколи, а виділений час чимось заповнювати треба. «Працюємо з коліс, ставити нічого. Цього разу проканає, але щоб більше ніколи такого не було», — грізно погрожує пальчиком редактор. Так само він чи вона робив минулого тижня й так само зробить наступного. А ще він чи вона забуде виправити слово «виключення» на «виняток». Ну, бо так тепер усі чомусь кажуть.

Дата моніторингу: 713 травня 2018 року

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), і «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»).

«ЦРУ», випуск від 8 травня 2018 року

Якщо взяти показовий приклад «запоротої» теми, ним, на жаль, буде матеріал «Центру розслідувань України» на 24-му каналі про липові об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). І це справді прикро, тому що проблематика гостра й відверто телевізійна — тут вам і емоційна «соціалка», і гроші, й політика, і кримінал, і, зрештою, несправедливість. Та й сюжет нібито містить усі ці складові, якби не одне «але» — він відверто «сирий», заплутаний і не тримається купи.

Насправді ця тема не нова. Про фіктивні ОСББ в Києві активно заговорили в березні 2018 року (там ідеться про 16 таких випадків).

У «ЦРУ» ведуча Тетяна Мартинюк пообіцяла розповісти, як ОСББ стали об'єктом шахрайства і як не вскочити в халепу. У студії журналістка Катерина Мітєва анонсує сюжет про фіктивні ОСББ, які зареєстрували без згоди мешканців. Каже, що нарахувала таких у Києві близько двадцяти, хоча в самому сюжеті йдеться про «близько шістнадцяти» (ми от не розуміємо, як це — близько шістнадцяти. Їх п'ятнадцять із половиною чи чотирнадцять і вісім десятих?), а згодом звучить цифра 15. То скільки їх насправді? І звідки такі дані? Це не просто питання. Адже розповідь про ці ознаки могла б реально допомогти людям.

Ми не знаємо, чи переглядає перед випуском програми сюжет редактор, але складається враження, що цього разу він був деінде — можливо, якраз завис із редактором плюсівських «Грошей». У матеріалах ЦРУ часто шкутильгає логіка, але цього разу — одразу на обидві ноги. Структура сюжету побудована рвано. Нам то показують жінку, в якої забрали житло, то незрозумілого чоловіка, який категорично заявляє, що все це шахрайство і «факт на лицо», то перекидають в Ірпінь, де ці «липові» ОСББ реєстрували на київські будинки. Потім несподівано переносять у 2014 рік і кажуть про оборудки з реєстрацією квартири, то повертаються до ситуації з ОСББ кількамісячної давнини. Виявилося, що колишній державний реєстратор із Ірпеня має стосунок до цих ОСББ і до компанії, яка здійснює управління майном. А майно те переробляють під свої потреби (підвальні та напівпідвальні приміщення в столичних будинках). До всієї цієї купи намішано ще й гроші, майно, зловживання, назви й імена. Хух...

Натомість неможливо отримати якусь чітку і зрозумілу інформацію про те, що саме «не так» і де коріння «зла», скільки грошей фірма з управління майном тих липових ОСББ від мешканців і за що, на яких підставах здійснює переобладнання приміщень у будинках тощо. Зрештою, в результаті своїх перестрибувань з одного на інше авторка вийшла на «підозрюваного» — депутата Київради Павла Тесленка, бо його брат має фірму, зареєстровану за тією ж адресою, що й одне із «сірих» ОСББ. Один раз виловили депутата в міськраді, а коли він нічого не відповів журналістці, судячи з усього, вирішили більше не пробувати. Те, що він не захотів спілкуватися з журналісткою під час сесії, дало їй підстави зробити висновок, що там щось нечисто. Хоча вона сама визнає, що доказів малувато. Одним словом, винного не знайшли. Розслідування, кажете? Чи все ж таки дедлайн?

Бо в нас, як то кажуть, є питання. Скільки грошей заробили «ділки»? Яку шкоду завдали мешканцям будинків? Що роблять київська влада і поліція? Як вони відреагували на звернення мешканців будинків із «липовими» ОСББ? Де коментарі з цього приводу, а не лише констатація факту, що все погано з документами й вони підроблені? І де обіцяні поради, як не вскочити в халепу? А поради, до речі, було опубліковано у ЗМІ після сплеску повідомлень про фейкові об'єднання.

«Ми чесно працюємо заради кращих змін в нашій країні», — каже наприкінці ведуча. Ми ж порадимо попрацювати над структурою та глибиною сюжету для поліпшення якості матеріалів. Цю тему ви профукали.

І ще одне. Ми не розуміємо, навіщо показувати частину кадрів «а-ля крізь об'єктив відеокамери» з напіврозрядженим акумулятором. Причому він то з'являється, то зникає, а принцип його використання незрозумілий. Подумайте над цим. Значок реально заважає й нічого не дає. А щоб урівноважити, скажемо, що нам подобається, коли головні думки й події в сюжеті повторюються у вигляді субтитрів. Нам здається, цей прийом варто було б узяти на озброєння іншим проектам — особливо коли йдеться про складну тему або необхідність щось нагадувати. Працює.

Висновок: поки що постріл «у молоко».

«Гроші», випуск №13 від 7 травня 2018 року

Зі «свіжаком» від «Грошей» аналізованого тижня не склалося, тому змушені взяти старіший випуск. Зрештою, коли йдеться про плюсівський проект, тенденції від тижня до тижня практично не змінюються. Хоча деякі зміни є, й навіть на краще!

Ось, наприклад, доброю традицією програми стало не починати випуск із ведучого Олександра Дубінського. Але це не означає, що початковий сюжет буде не в його стилі. Йдеться про номінально важливий матеріал про нібито незадеклароване майно міністра фінансів Олександра Данилюка в Лондоні. Та замість зосередитися на будинку за більш як 700 тисяч євро у британській столиці, автор іде вбік, тому найцікавішого ми чомусь не дізнаємося. Щоб отримати деталі, краще почитати перед переглядом фейсбук-сторінку ведучого або подивитися випуск «ТСН. Тижня», який вийшов напередодні випуску «Грошей».

А нове в цьому сюжеті те, що журналіст Ігор Колтунов разом з оператором їдуть до котеджного містечка під Києвом, де, за словами автора, мешкає міністр, щоб розпитати його про будинок... у Лондоні. Чому не поїхали в міністерство? Невідомо. За словами журналіста, містечко, де мешкає Данилюк, закрите, тому потрапляє туди знімальна група «разом із робітниками». Ми не знаємо, чи дзвонить або стукає журналіст у двері міністра, але бачимо, як він стоїть і знімає будівлю. Раптово з'являються люди й нападають на плюсівців, застосовуючи фізичну силу проти журналіста й оператора. Частину дій зловмисників вдається зафіксувати. Канал вимагає провести розслідування. А що ж там із лондонською нерухомістю міністра? Телефоном у міністерстві сказали, що Данилюк у відрядженні. Але поїхати в котеджне містечко «Гроші» змогли, а дочекатися міністра — ні. Таким чином, замість двох класних тем ми отримали щось таке і збоку бантик. Причому «Гроші» профукали і першу, і другу. Та найгірше виявилося згодом — маніпулятивні «Гроші» нарешті вляпалися у скандал на міжнародному рівні й попалися на відвертій брехні. Славетна лондонська квартира Данилюка виявилася... фейком. Управляючий директор ЄБРР у країнах Східної Європи і Кавказу Франсіс Маліж із подивом упізнав на фото «Плюсів» свою власну вітальню, про що написав на своїй фейсбук-сторінці. Цікаво, чим це закінчиться для авторів славетного «розслідування»? Впевнені — нічим, бо «ціну» цьому матеріалу вони знали від самого початку. Ну а автору сюжетів велике вітання — він поставив на кін свою репутацію і... тепер, на нашу думку, може з нею попрощатися. Браво.

Доки не забули, ще трохи про позитивчик. У «Грошах» почали дедалі частіше титрувати журналістів. Ми вважаємо, що це перемога. Країна повинна знати своїх героїв.

У наступному сюжеті нам запропонували дослідити питання сурогатного материнства, продажу яйцеклітин. Підводка ведучого, як завжди, перевершила всі сподівання. Він єхидно розповів, як українські жінки (на відміну від чоловіків) тяжко й різними частинами тіла заробляють за кордоном, цим самим рятуючи українську економіку. Про українських чоловіків-заробітчан чомусь ані слова.

Журналісти поспілкувалися з лікарями, юристами, а також донорками яйцеклітин. Навіть самі спробували стати однією з них. Але розслідування як такого так і не вийшло — фокус постійно був на сумах, які заробляють сурогатні матері. Нам раз за разом повторювали, що це багато, дуже багато й навіть більше. Зі стелі взяли кількість таких донорок в Україні, побіжно згадали кілька цікавих фактів: наприклад, що жінка не може виступати донором більше восьми разів (хоча є й винятки), що жінки, які не народжували, не можуть продавати яйцеклітини, але вони легко таку знайшли. Замість іти далі і вглиб, сюжет різко обірвався. Дедлайн? А Олександр Дубінський обіцяв, що «ми знаємо все про продаж яйцеклітин». Може, ви й знаєте, але не все розказали. Шкода.

Ведучий також пообіцяв розповісти глядачам, «скільки грошей ділки крадуть з українського спорту». Виявилося, однак, що не з усього спорту, а лише з одного з його видів. Та й то обіцяна сенсація виявилася аж ніяк не ексклюзивною, а відголоском медіахвилі, яка здійнялася після скандалу у Федерації бодібілдингу України. Про махінації почали говорити самі спортсмени, які виявили, що вони, за документами, отримували виплати й кошти на відрядження, хоча насправді це було не так. Часто-густо гроші, ймовірно, забирали собі люди, пов'язані з керівництвом Федерації. Що це за документи, які нам часто показують у сюжеті, й звідки вони взялися, нам не кажуть. Журналісти поспілкувалися зі спортсменами, представниками установи, яка здійснює виплати, намагалися поспілкуватися з керівництвом Федерації, побували в Міністерстві молоді та спорту — молодці. Якщо зважити, що про цю ситуацію вже повідомляли ЗМІ, то можна було би копнути глибше і зробити щось оригінальніше. Ну, скажімо, зайнятися статками керівництва Федерації. Відверто бракувало пояснень від її керівництва, яке відмовилося спілкуватися на камеру. Можливо, допоміг би офіційний запит? Ну й не завадило би почути про дії правоохоронців. Коротше кажучи, малувато, хоча старалися.

Та якщо перша половина випуску «Грошей» була більш-менш притомною і з ознаками розслідувань, то далі пішов треш про все на світі. Не бачили? І не треба.

Останній сюжет, який аналізуємо, був, за словами ведучого, «драматичним розслідуванням». Драма почалася вже від згадки про в. о. міністра охорони здоров'я Уляну Супрун (на жаль, улюблениця «Грошей» Гонтарева поступово зникає з інформпростору, тому Супрун поступово займає її місце у всесвіті Дубінського). Від Супрун — один широкий, але рішучий крок до департаменту охорони здоров'я Київської міськдержадміністрації, його керівницю Валентину Гінзбург, смерть немовлят кількарічної давнини й коментар давнього друга редакції, народного депутата Віталія Купрія. Питаєте, як це все поєднується? Легко. Як в анекдоті про «людей Ахметова». Знаєте, хто це? Всі, хто сидів із ним на стадіоні.

Але по порядку. Із 2007 по 2015 рік згадана Валентина Гінзбург очолювала департамент охорони здоров'я у Дніпропетровській області. Саме тоді, на початку 2010-х, ЗМІ повідомляли про зникнення тіл мертвонароджених, а то й живих немовлят у Кам'янському (тоді ще Дніпродзержинську). На основі історії бабусі, яка досі намагається добитися правди про поховання свого онука, журналістка «Грошей» шукає правду в чомусь засніженому Кам'янському (не дедлайн, а мрія!). Допомагає їм давній експерт програми широкого профілю — народний депутат Віталій Купрій. І що? Ми не знаємо. Позиції Гінзбург ми не знаємо. З нею злегка пробували поспілкуватися, але... безуспішно. Як завжди.

Може, досить уже про Супрун у цьому випуску? Ні, наполягають «Гроші»! Нате вам ще! За словами ведучого, в. о. міністра Супрун «перейшла до більш рішучих дій по скороченню кількості українців». Ідеться про наказ Міністерства охорони здоров'я, який, на думку програми, передбачає, по суті, «легалізацію наркотиків». Хоча насправді йдеться про проект змін до наказу про розміри наркотичних засобів, що перебувають у незаконному обігу (коли людину можуть затримати за носіння при собі легкої наркотичної речовини, якщо тієї більше, ніж дозволено для власних потреб). Зазначимо, що авторка сюжету, попри підводку ведучого, показала дві позиції, та ще й узяла коментар у самого Міністерства охорони здоров'я. Однак усе ж це не розслідування. Тому його не оцінюємо.

Не втомлюємося щоразу звертати увагу на тотальну безграмотність ведучого (цього разу врізався в пам'ять новотвір «найласий»), уперте небажання «Грошей» позначати відтворення подій і звичку красти чужі кадри. Ай-ай-ай, як так можна? Теж дедлайн чи, може, свідоме рішення?

До речі, до кінця випуску більшість глядачів, упевнені, про це забули, але ми люди уважні й записали, як Олександр Дубінський обіцяв, що «Гроші» покажуть, чому НАБУ не хоче відкривати справу проти Порошенка. Не показали. Чому? Тут ми могли би сказати щось єхидне у стилістиці «Грошей», але ж прекрасно розуміємо: це просто черговий про... кол.

Висновок: стріляємо переважно невлучно.

«Стоп корупції», випуск № 139 від 13 травня 2018 року

Ми вже згадували, що іноді низька якість матеріалу — це свідоме рішення редакції. Аналізованого тижня пальма першості тут, безперечно, належить проекту «Стоп корупції» на 5-му каналі. Ви не повірите, але вони знову повернулися до теми так званого духовного центру «Відродження» та його очільника Володимира Мунтяна. Авторка, як і раніше, — Наталія Мальцева.

Початок програми інтригує — авторка каже, що оскільки навколо діяльності «Відродження» точиться чимало суперечок, вона хоче розібратися, де правда, а де брехня. Але замість розслідування далі нам показують безсоромний панегірик із усіма ознаками замовності, де не піддається сумніву не те що жодне твердження «пастора» Мунтяна, його вже навіть «апостолом» без лапок називають. Журналістка мало не зі слиною коло рота береться захищати «святого героя» свого розслідування від нападок брехливих недругів. Народ, ви що, сказилися?

Уявіть, більше 20 хвилин джинсового трешу про тринадцятого «апостола» та його діяльність від «принципової» журналістки «Стопкора». Якщо вона взялася розвіювати «міфи» про Мунтяна (можливо, ці), то де інша сторона? Антикорупційний проект? Журналістика? Громадська ініціатива? Не смішіть наші капці. Відверта пропаганда чергового «посланця божого». Огидно й низько.

Щоби зрозуміти для себе глибину падіння, хочемо одразу запитати авторку, чи не відвідує вона збори «Відродження». Тому що тоді гостро постає питання про її об'єктивність та етичні стандарти журналістики. Але про що ми...

Висновок: божевілля.

«Схеми», випуск №171 від 26 квітня 2018 року

Дотримуючись свого амплуа «бери вище», «Схеми» взялися перевірити слова Петра Порошенка про імпортозаміщення в українській «оборонці». Зокрема, його обіцянки, що комплектуючі до військової техніки вже не будуть закуповуватися в Росії.

Виявилося, що нас знову обдурили — як мінімум лопаті до гвинтокрилів держпідприємство «Авіакон» закуповує через посередників у російських компаній, до того ж підсанкційних. Дивно, що таку телевізійну тему, як вертольоти (реально класна картинка, доводилося знімати), Катерина Каплюк вивчала у форматі «чайної церемонії». Поки нам розповідали про вертольоти і зв'язки-схеми, авторка то випивала чай (скоріш за все то був чай), то тримала горнятко в руках, то акуратно ставила його на стіл. При цьому весь час працюючи з ноутбуком і пильно вдивляючись у монітор. Такий собі медитативний стиль. От набридло, чесно. Ще раз пояснюємо: ми не проти журналістів у кадрі. Ми тільки за, але коли це виправдано. Коли журналіст спілкується з героями, в русі, в пошуку, в дії — а не коли нам показують його важливий для сюжету інтерактив з комп'ютером і чашками.

А може, це було наслідком «гарячого» спілкування з головою Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, нарфронтівцем Сергієм Пашинським? У відповідь на запитання журналістки він пригрозив криміналом за оприлюднення матеріалів про закупівлі у ворога. Тут не тільки чаю вип'єш.

Але якщо відкинути «чай», то «Схемам» вдалося нарити чимало — вони виявили не тільки закупівлю лопатей у Росії, а й родинні зв'язки між власниками фірм та державними замовниками з «Укроборонпрому». Журналістка попрацювала з джерелами (які нам чомусь показували з екрана її ноутбуку), а також поспілкувалася (переважено телефоном) із фігурантами. Отже, президент збрехав. Сухо й інформативно.

До речі, видатний діяч сучасності Сергій Пашинський уже не вперше по-хамському поводиться з журналістами та дозволяє собі погрози на їхню адресу. Здалась би якась колективна реакція на ці неадекватні спроби тиску на ЗМІ. Ми б залюбки долучилися.

Другий сюжет від Валерії Єгошиної повертає нас до головної тези цього моніторингу. Навіщо випускати в ефір сюжет, який не розкриває, а вбиває тему? Авторка розповідає про рішення Бориспільського міжрайонного суду від липня 2017 року про знищення серед інших доказу, який мав би проходити у справі про так звані рюкзаки Авакова — записувального пристрою, на який здійснювався запис у кабінеті тодішнього заступника міністра внутрішніх справ Чоботаря. Докази у справі, де фігурують Чоботар та син міністра внутрішніх справ, мали знищити в рамках іншого кримінального провадження. Кілька хвилин футболу — знищили, не знищили. Одні кажуть не знищили, а джерела «Схем» кажуть, що знищили. Окей. Може, краще було більше поговорити про те, що це означає для розслідування справи про рюкзаки? Ну це якщо знищили. Чи все ж таки не знищили? Ми заплуталися. Приблизно так, як авторка заплуталася в багатьох наголосах.

Висновок: стежте за кучністю.

«Наші гроші», випуск № 216 від 8 травня 2018 року

Аналізованого тижня «Наші гроші» взялися за дослідження майданчиків — вертолітного і футбольних. Із вертолітним майданчиком на фоні багатьох давніших матеріалів і, як мінімум, двох свіжих розслідувань колег зі «Схем» та ВВС, а також, імовірно, замовного сюжету від «Народної прокуратури» знайти новизну вдалося. «Наші гроші» чітко показали зв'язок так званого вертолітного майданчика Януковича (насправді ж, цілого конгресно-виставкового центру «Парковий») із народним депутатом від Блоку Петра Порошенка Максимом Єфімовим. А от із футбольними майданчиками вийшло практично перезнімання (хороше і якісне) недавнього випуску програми журналістських розслідувань Андрія Лохматова «Чергова зрада» («НикВести»), який ми аналізували раніше.

Про вертолітний майданчик розповідала Валерія Іванова, яка стрімко увірвалася до когорти телерозслідувачів, які люблять часто себе показувати — за роботою за комп'ютером, за переглядом історичних відео. Цього разу за кількістю кадрів із собою вона змагалася з Катериною Каплюк зі «Схем» і, чесно кажучи, ми не знаємо, кому віддати перемогу. Думали порахувати за кількістю секунд, але коли лік пішов на хвилини, втомилися. Будемо вважати, що перемогла дружба.

У вертолітного майданчика, що, як ми вже сказали, насправді є конгресно-виставковим центром «Парковий», з'явився новий власник — такий собі Сергій Московський із фірми «Амадеус Ко». Цікаво, що насправді об'єкт мав би вже бути в управлінні держпідприємства, але з певних причин цього не сталося. А депутат від Блоку Петра Порошенка Максим Єфімов 20 років знається і працює з Московським. Плюс авторці — вона поговорила з депутатом, який по суті не заперечив свого зв'язку і бізнес-інтересу. Погано це чи добре? Він порушує законодавство чи ні? Це корупція чи ні? Як постраждали інтереси українців? Як ця тема їх стосується? Конкретно. Як? Невідомо. Може, більше розповість резонансне розслідування ВВС, про яке згадано в сюжеті.

Другий сюжет від Олександра Курбатова нам спершу дуже й дуже подобався. Він був про штучне покриття для футбольних майданчиків і те, як на них наживається підприємство з орбіти Андрія Павелка — голови Футбольної федерації України, народного депутата від президентського Блоку Петра Порошенка і голови бюджетного комітету. Головний футбольний функціонер і народний депутат за європейські гроші збудував завод із виробництва штучного покриття для футбольних полів, який належить фірмі федерації «ФФУ Продакшн», і забезпечив собі всі замовлення бюджетним коштом. Бо тільки цей завод робить кучеряву, а не пряму траву, а саме це прописано було в тендерних умовах. І був би суперсюжет — із героями, різними сторонами, гарною картинкою, логічною побудовою і впливом. Якби ми майже все це вже не бачили ще місяць тому. Ми більш ніж упевнені, що команди «Наших грошей» і «Чергової зради» працювали автономно й паралельно, бо навіть структурували свої сюжети по-різному, але... може, не треба було «Нашим грошам» виходити фактично в стик із Лохматовим? З іншого боку, аудиторії в них різні... Будемо вважати, що тема варта кількох класних матеріалів. Але плюсик за оригінальність та ексклюзивність, вибачте, не поставимо.

Висновок: чи завжди потрібен контрольний постріл?

ДОДАТОК. Так сталося, що в аналізований тиждень відбулася ще одна подія, яка не могла пройти повз нашу увагу. Це був віднедавна рідкісний, але завжди знаковий матеріал від команди «Слідства.Інфо». Цього разу він мав назву «Клуб книголюбів» і вийшов в ефір на каналі «24» 10 травня 2018 року (відео тут).

У розслідуванні журналісти розповіли про можливість існування організованої системи систематичної купівлі голосів депутатів в українському парламенті. Розповів про неї колишній посередник купівлі-продажу між сторонами, а нині народний депутат у вигнанні, олігарх Олександр Онищенко. Один із керівників «Слідства.Інфо» Дмитро Гнап зустрічався з ним майже два роки тому. Ще тоді на доказ своїх слів Онищенко надав своє смс-листування з лідерами президентської партії — зокрема, залагодження питань із головним конкурентом Петра Порошенка — лідеркою БЮТ Юлією Тимошенко та її фракцією. У сюжеті також використано невеличкі фрагменти інтерв'ю з утікачем.

У матеріалі звучали реальні прізвища політиків, домовленості й суми. Сама програма побудована з реконструкцій, старого відео, переважно чужого, злегка титрованого без позначок часу для розуміння глядачам, про який період ідеться, красивих зйомок у Верховній Раді та коментарів політиків.

Окрім Онищенка, журналістам вдалося поспілкуватися практично з усіма фігурантами скандалу — Тимошенко, наближеними до Президента депутатами Кононенком та Березенком та іншими. Усе зроблено правильно. Претензії можуть бути хіба що до назви (на нашу думку, не спрацювала, можна було придумати краще) й дивного, не надто переконливого, голосу для закадрової начитки.

Та головне питання інше: чому тепер? Чому лише тепер або чому не пізніше? Адже тема Онищенка хоч і періодично спалахує, але вже не так яскраво, як вибух 2016 року. Про народного депутата-втікача та його плівки не говорив хіба лінивий. Дмитро Гнап на наступний день після виходу матеріалу повідомив у Фейсбуку, що колектив так довго не випускав матеріалу в ефір, бо чекав від Олександра Онищенка обіцяних аудіозаписів розмов у кабінеті гаранта. Але, так і не дочекавшись, узявся за листування. Можливо. Дехто сказав би, що треба було чекати ще. І навіть не дочекавшись, випускати матеріал пізніше, ближче до виборів. Інші кажуть, що це був козир, який колективу треба було використати саме тепер через брак інших карт. Ми не знаємо. Але з реакції на сюжет зрозуміло: вихлоп був не той, на який сподівалися, і пов'язано це саме з тим, що матеріал вийшов невчасно. Істерична реакція Онищенка і його спроби заперечити автентичність показаних повідомлень свідчать, що сюжет мав серйозні наслідки для його стосунків із Юлією Тимошенко.

До речі, про останню. Ми трошки не зрозуміли, чому інтерв'ю з Березенком і Тимошенко, які обоє є фігурантами даного скандалу, так відрізнялися за тональністю. Розмова з першим була вкрай жорсткою і прямою, а з другою — надзвичайно обережною. Це було свідоме рішення? Якщо так, то сумнівне.

Загалом, думається, «Слідству» хотілося би більшого. Постріл був, звісно, не холостий, але й не гарматний. Чому? Тому що матеріал був одним із багатьох і ліг у канву квітневих зізнань Онищенка, зокрема його інтерв'ю українським телеканалам («1+1», NewsOne та ін.) та інтерв'ю DW. В останньому, до речі, можна знайти більше інформації про суми хабарів за голоси й те, звідки вони беруться.

Висновок: поспішили або запізнилися, важко сказати.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

Оцінка проектів: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Чергова зрада» («НИКвести», Миколаїв) та проект «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань» (Крим, Рівне, Миколаїв, «Свідомо» (Київ)).

«Нормально», 7 канал (Одеса), 7 травня 2018 року

У попередніх моніторингах ми вже не раз зазначали, що одеські журналісті проекту розслідувань «Нормально» якось дивно реалізовують обрані теми. Їх не те що розслідуваннями важко назвати, навіть новинні сюжети так не робляться.

У сюжеті «Стоянка на мільйон» ідеться про стоянки для автомобілів поблизу відомих одеських пляжів та інших туристичних місць. У ньому автор Євген Лисий просто їздить по стоянках та озвучує ціну за годину паркування. Утім, це було би байдуже, якби в цей час він говорив змістовні речі. А так ми просто дивимося на нього і паркувальні талони. 30 чи 40 гривень за годину паркування — це багато чи мало? Якщо багато, то порівняно з чим? Якою була ціна перед початком туристичного сезону? Що думають із цього приводу водії? Гм, водії? Які водії?

Насправді ціни можна було б назвати одним реченням або красиво оформити інфорграфікою. Набагато цікавіше було б дослідити інші питання. Наприклад, кому належать парковки в Одесі? Як регулюється та формується ціна? Скільки землі виділено міською владою під парковки й наскільки законно? Хто їх контролює? Скільки грошей взагалі йде в бюджет міста з паркувального бізнесу, а скільки — в кишені підприємцям?

Здавалося б, елементарщина, але тоді могла з'явитися додаткова робота. Наприклад, коментарі від представників влади чи правоохоронних органів, інформаційні запити й так далі. У такий сюжет узагалі просяться коментарі — ну хоч якісь! А так у підсумку робота журналіста вийшла неглибока та поверхова.

Наприкінці хочеться відзначити лексику, яку вживає Євгеній Лисий у сюжеті: «на шару», «ваділи», «коммерси», «рубят кеш здесь нехило». Хотілося б додати, що журналіст «в тємє», однак відзнятий сюжет показує зворотнє.

Порушена цього разу тема справді могла претендувати на мегарозслідування. У неї був великий потенціал. Однак одеські колеги продовжили практику тяп-ляп, абияк.

Висновок: повз касу, пацани.

«Нормально», 7 канал (Одеса), 7 травня 2018 року

Ще один сюжет одеських журналістів «Не купайтесь на “Золотому Березі” в Одесі» розповідає про небезпеку зсуву ґрунтів на деяких ділянках одеського узбережжя. Та люди не зважають на це й відпочивають поблизу небезпечних місць. Що робити?

Журналіст Денис Корнишев поспілкувався із краєзнавцем, який зробив історичний екскурс у проблему зсуву ґрунтів в Одесі. Записав і науковця, й інженера-геолога, які також добре знаються на цій тематиці. Щоб запобігти зсуву ґрунту, сказали вони, треба не чекати на нього, а самостійно розібрати частину берегової скелі. Це має вберегти від трагедії й людей, і будівлі, які розташувалися нижче.

А далі? Адже якщо журналіст хотів привернути увагу місцевої влади до проблеми зсуву ґрунтів, то де коментарі представників тієї самої місцевої влади? Чи знають вони про небезпеку? Чи роблять щось для її усунення? Чи виділяються якісь кошти для зміцнення берегової лінії?

Саме їхні коментарі мали би бути головними в цьому сюжеті, а не розлогі відповіді та пояснення науковців. А так вийшов пізнавальний сюжет про те, що таке зсув ґрунту і скільки таких випадків було в Одесі. Та ще й із присмаком фаталізму.

Висновок: рятуйся, хто може.

«Чергова зрада», інтернет-видання «НикВести», 4 травня 2018 року

Удруге до нашого моніторингу потрапляє сюжет миколаївського проекту журналістських розслідувань «Чергова зрада» інтернет-видання «НикВести». Андрій Лохматов у сюжеті «Гуртожиток для депутата» розповідає про те, як депутат Миколаївської міської ради від партії «Опозиційний блок» Олег Солтис став власником двокімнатної квартири площею 120 квадратів в одному з місцевих гуртожитків. Ці житлові метри раніше були гуртожитською актовою залою.

Якщо говорити про саму композицію розслідування, то вона трохи «рвана». Нібито все чітко та зрозуміло, однак розповіді бракує певної послідовності. Сюжетну лінію Андрій Лохматов намагається втримати за допомогою двох паралельних історій, на контрасті. Перша — про матір-одиночку з п’ятьма дітьми, які живуть у цьому гуртожитку в приміщенні площею 17 квадратів. Жінка з дітьми вже кілька років стоїть у черзі на житло, пише звернення навіть до Президента України, однак ніяк не може отримати омріяного власного шматочка житла. Друга — це історія депутата Олега Солтиса, дочка якого не має необхідності у власному житлі, однак місцеві чиновники без проблем виділяють їй для проживання актову залу гуртожитку як житло. Згодом цю квартиру приватизує племінник вищезгаданого депутата і, зрештою, дарує її депутату.

Попри велику кількість цікавих фактів, сюжет вийшов затягнутим. Особливо переобтяжений він синхронами. Коментарів і документів більше ніж достатньо. Десь посередині матеріалу інформація починає переобтяжувати. Їх настільки багато, що ми починаємо в них тонути.

Висновок: добре, якби не так довго.

ГО «Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада»» (м. Рівне) та «UA:Рівне», 24 квітня 2018 року

Перш за все хочемо привітати журналістку Анну Калаур та всю рівненську Агенцію журналістських розслідувань «Четверта влада» з перемогою у щорічному конкурсі «Честь професії». Анна перемогла із розслідуванням «І словом, і ділом» для програми «Слідство.Інфо» в номінації «Надія журналістики». Так тримати й подальших творчих звершень! Тепер від фанфар перейдемо до аналізу нового сюжету авторки та критики. Вибачте, але без неї ніяк.

Якщо минулого разу Анна Калаур розповідала про корупцію в місцевому медичному коледжі, то цього разу в сюжеті під назвою «Операція “Б”: кримінал у рівненській “швидкій”», яку показав суспільний мовник «UA: Рівне», вона зосередилася на махінаціях із благодійними внесками у Рівненському обласному центрі екстреної допомоги. А точніше, на тому, як головний лікар Центру екстреної допомоги (м. Рівне) Андрій Бортнік разом із механіком та водіями тієї ж швидкої, за матеріалами судових ухвал та рішень, «збирали» з місцевих так звані благодійні внески за перевезення хворих. Хоча на це були виділені гроші з бюджету. Що цікаво: головний лікар із кримінального провадження чомусь зник. Пояснити це не змогли ні в прокуратурі, ні сам лікар.

Тема про корупцію на швидкій не нова для Рівного, про неї вже повідомляли місцеві видання. Однак Анна Калаур у своєму розслідуванні знайшла багатьох фігурантів кримінальних проваджень і поспілкувалася з ними. У сюжеті чимало коментарів, роботи з судовим реєстром та власного відео. За це журналістці плюси.

Коментарі Олексія Бучинського, очільника рівненської організації ВО «Свобода» та Олександра Бражнікова, експерта в галузі кримінального права, на нашу думку, є зайвими. Тим більше, що пояснення тонкощів статей КПК України юристом плутане й важко сприймається пересічним глядачем. От чого справді бракувало, то це ще одного, повторного, навіть того самого запитання Альберту Шаповалу, начальнику відділу прокуратури Рівненської області: свідки, документи є, ми їх особисто записували, а у вас ім’я Андрія Бортніка зникає з кримінального провадження?!

Також доречно було би поговорити з кимось із керівників обласної медицини і запитати про те, як така людина, як Андрій Бортнік, далі працює на посаді головного лікаря Центру екстреної допомоги.

Висновок: так тримати!

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство.Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: Evgen Kuzmin, Flickr

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1545
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop