15:40
Четвер, 24 Листопада 2016

Далі не буде, або Чому в розслідувачів не виходять цікаві продовження. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 14–20 листопада 2016 року

Далі не буде, або Чому в розслідувачів не виходять цікаві продовження. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 14–20 листопада 2016 року
Далі не буде, або Чому в розслідувачів не виходять цікаві продовження. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 14–20 листопада 2016 року

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Журналістам — особливо розслідувачам — часто закидають, що вони не відстежують результатів своєї діяльності. Глядачі докоряють: от зробили ви своє розслідування, викрили поганців — а що сталося з ними далі? Чи продовжили ви скубти їх, доки нарешті не перемогла справедливість? Може, тому ваші антигерої й тікають від відповідальності, бо ви швидко втрачаєте до них цікавість і одразу накидаєтеся на когось іншого? Закид подекуди справедливий, але не завжди. Деякі проекти вважають продовження порушених раніше тем справою честі. І це правильно. Біда в тому, що це виходить красиво тільки тоді, коли після розслідування є конкретний результат і є чим похвалитися. Та часто його немає. І тоді сиквели виходять, ну, скажімо так, здуті. Такі собі фільми категорії B, бліді пародії на оригінали. Ми спробуємо дослідити цю проблему. І заради журналістів, які працюють у цьому жанрі, і заради глядачів, які наразі змушені його терпіти. Бо саме цього тижня явище актуалізувалося.

Дата моніторингу: 14–20 листопада 2016 року

Клікніть для збільшення

«Стоп корупції», випуск № 64 від 14 листопада 2016 року

Показовою жертвою жанру сиквелів став перший сюжет програми «Стоп корупції» про ситуацію в державному концерні «Укрспирт». Журналіст потрапив у подвійну пастку. По-перше, про згубний вплив кримінального авторитета й відомого антимайданівця Олексія Чеботарьова на спиртову галузь України розслідувань було вже чимало. Мінус за новизну теми.

По-друге, «Стоп корупції» показує другу частину свого марлезонського балету, фактично опустивши вступ, який був в ефірі за тиждень до цього.

Глядач, який не бачив першої частини, абсолютно не розуміє, про що й про кого взагалі йдеться. Він ніби одразу опиняється десь посередині матеріалу. Хто такий Чеботарьов і як він пов'язаний із «Укрспиртом», телеглядач гуглити не буде, а тому телерозслідування не влучає в ціль. Можливо, автори тішать себе, що в них така постійна глядацька аудиторія, що їй і пояснювати нічого не треба? А як вони тоді планують її розширювати? Бо від такого сюжету в глядача розширяться хіба що очі, а ніяк не світосприйняття, і рука автоматично потягнеться до «пульту». Мінус за повноту.

Ось перша проблема тележанру сиквелів: часто це не повноцінні сюжети з чітко вибудуваною логікою, а лише останні вагони, які намагаються причепити до невидимого для глядача поїзда. А той, як правило, на той час уже давно пішов.

Ще одна вада сюжету — відсутність навіть натяку на пропоновані автором шляхи вирішення проблеми. А вони є. У Верховній раді вже зареєстрований законопроект про демонополізацію спиртової галузі та приватизацію ДП «Укрспирт».

Сюжет про огляд «цікавинок» з е-декларацій, м'яко кажучи, не оригінальний. Гірше те, що журналістка полінувалися хоча б опитати «героїв» та експертів. Кабінетна солянка із запозиченим відео. Сюжет узагалі не містить елементів розслідування, тому його ми не оцінювали. Але запам'яталася фраза про е-декларації: «Це історія грабунку нашої держави після Євромайдану». Ну от звідки взявся цей висновок?

Логіка підказує, що після оприлюднення інформації про статки можновладців у рубриці «За парканом» мав би бути хоч хтось із представників чинної влади, але ні! Милуємося маєтком Ігоря Богатирьова — сина колишньої міністра охорони здоров'я Раїси Богатирьової. Цього разу навіть експерта з оцінки нерухомості не залучали. Мовляв, і так усе ясно — дорого й сердито. Складається враження, що рубрика введена для того, щоби програму дивилися самі фігуранти. І перевіряли, як працює охорона їхніх будинків. Треба визнати, що останні, як правило, на висоті.

Висновок: невлучний постріл іноді гірший за холостий.

«Слідство. Інфо», випуск № 105 від 16 листопада 2016 року

У схожу калюжу з «продовженням» сіло й «Слідство. Інфо» — програма, яка завжди робить акцент на пильному моніторингу порушених раніше тем. І хоча сюжет про реакцію «Укроборонпрому» на розслідування Олександра Гуменюка — це фідбек (а тому ми його не оцінювали), він вартий уваги як приклад того, як не треба робити.

Кілька тижнів тому «Слідство. Інфо» розповіло про закупівлю державним концерном російських двигунів для української бронетехніки за завищеними цінами через закордонну прокладку. «Укроборонпром» оприлюднив заяву, в якій затаврував резонансний сюжет як необ'єктивний та замовний. «Слідство» вирішило парирувати.

Та замість об'єктивної оцінки такої неадекватної і — скажімо відверто — тупої реакції державного концерну, «Слідство» вдається до примітиву. Ми чуємо телефонні розмови Дмитра Гнапа з фігурантами, а в цей час у кадрі з мобілкою з серйозним виглядом ходить Олександр Гуменюк. Вибачте, але це прийом для посту в ФБ. Яку інформаційну цінність несе глядачеві іронічно-глузлива розмова керівника розслідувального проекту з клерком у прес-службі з проханням назвати «замовника» сюжету? Той абсолютно правильно радить звертатися із запитом. Це якесь порушення з його боку? Чи він зобов'язаний просто зараз відповідати на запитання телефоном? А ось іронічно-глузливий тон журналіста свідчить радше про неприпустиму манеру спілкування з елементами самомилування, вже згадану нами в попередньому моніторингу. І справді, поставте себе на місце працівника прес-служби оборонного концерну. Це той випадок, коли будь-що, сказане ним, легко обернути проти нього, і журналіст це свідомо використовує.

Ну й останній цвях у труну «Укроборонпрому»: запит надіслали, але «відповіді... досі так і не отримали». А коли ви його, вибачте, надіслали? Якщо концерн порушив закон і не відповів вчасно, то так і скажіть. А якщо ні, не треба єхидства.

Слава богу, сюжет рятує нова інформація про фірму-прокладку, через яку «Укроборонпром» закуповував російські двигуни.

Отже, ще одна проблема сиквелів — спокуса замінити їхню інформативність реакцією на реакцією, випадом на випад за принципом «око за око». Звісно ж, у виграшній для журналістів тональності. Негарно.

Цього тижня оцінюваних сюжетів «Слідства» було два — й обидва регіональні.

Перший ведучий у студії анонсував як сюжет про «мажорів» із Миколаєва, які влаштували дебош на дорозі в присутності поліції. Остання виступала радше спостерігачем, аніж охоронцем правопорядку. У сюжеті з'ясовується, що бешкетники — ніякі не мажори, а радше хулігани з неадекватною поведінкою. І хоча в цілому матеріал зроблено якісно, в ньому мало нового і тим більше оригінального — адже тему вже обсмоктали всі новини. Ба більше, через очевидний брак відео одні й ті самі кадри повторюються аж надто часто. А це — мінуси.

Зрештою, важко зрозуміти мету журналістів. Що саме хотіли вони з'ясувати і чи варта була ця тема розслідування? Якщо адресу одного з хуліганів, то ми її теж побачили, хоча не повинні були.

Другий сюжет зі Львівської області — один із небагатьох на українському телебаченні, що порушує екологічну тематику. За це ми ставимо йому жирний плюс, оскільки, як показують опитування, довкілля дуже хвилює наших громадян, а тележурналістика його вперто ігнорує.

Та є й претензії. Де класичний інформпривід? Описані події — ймовірне скидання Добротвірською ТЕС, що належить компанії ДТЕК «одіозного» (цитата) Ріната Ахметова, окропу в місцеву річку з фатальними наслідками для риби — сталися два роки тому. Чи не тому вийшло щось типу «а віз і нині там»?

Крім того, історію боротьби місцевих підприємців за свої права з «великим» ДТЕКом можна було зробити ще коротшою — наприклад, не дублюючи посилання СБУ на таємницю слідства то в закадровому тексті, то в синхроні — тим більше, що це не надто цінна інформація. Також помітно, що журналістки намагалися отримати відповідь ДТЕК без особливого ентузіазму.

Висновок: для резонансу потрібна новизна.

«Народна прокуратура», випуск від 19 листопада 2016 року

Саме новизни бракувало цього тижня й «Народній прокуратурі». Та сюжет про статки е-декларантів перетворився навіть не на сиквел, а на відвертий плагіат. Розповіли всі, розповімо й ми. Інформація про багатство народних депутатів була новиною тижня, і про неї говорили всі. Навіщо розслідувальному проекту перетворюватися на інформаційний тижневик — питання. Мінус за оригінальність.

Плюс — за те, що, на відміну від «Стоп корупції», «народні прокурори» не полінувалися поговорити з нардепами. Отже, цього разу хоча би покинули ньюзрум і попрацювали в полі. З іншого боку, викликає питання принцип добору декларантів. Ну нехай запитати Ляшка вважав своїм обов'язком кожен, але чому Гринів, по якому вже пройшлися «Схеми»? Чому Семенченко? Ну й запрошення як експерта відомого лише в певних колах «журналіста» Володимира Бойка — це сумнівний хід. Хоча, звісно, на каналі «112» він з’являється досить часто.

До речі, сталося диво. На місці вічно задумливої дівчини перед екраном комп'ютера в «Народній прокуратурі» з'явився хлопець — і це автор сюжету! Плюс за картинку.

І останнє. Серйозне й важливе. Наступного тижня «Народна прокуратура» планує показати речі, які задекларували нардепи. Судячи з картинки, наприклад, автомобілі. Але ж ми їх і в інтернеті можемо побачити! Навіть фотошопом якогось там Мосійчука доліпити. Ви покажіть те, чого вони НЕ задекларували! Тоді може вийти щось схоже на розслідувальний сюжет.

Висновок: коли будуть справжні розслідування? Дайте анонс.

«Схеми», випуск № 108 від 17 листопада 2016 року

Прокляття сиквелів загрожувало цього тижня й «Схемам». Михайло Ткач знову повернувся до теми перельотів. Цього разу під його пильним наглядом опинився борт «сірого кардинала» української політики та кума Володимира Путіна — Віктора Медведчука.

На щастя, журналіст уміло обійшов усі небезпеки повтору. Надто вже смачною виявилася інформація. Авторові знову плюс за вибір теми й наполегливість.

Виявляється, попри заборону, Медведчук літає між Києвом і Москвою те рештою Росії напряму. Це, звісно ж, не завдає безпосередньої шкоди решті українців, але інформація важлива. Виявляється, кума Путіна і спецпредставника України в Мінську жодні обмеження не стосуються, а це — кричуща несправедливість щодо решти пасажирів.

Ба більше, під час своїх вояжів Медведчук вільно курсує між Адміністрацією Президента України і президентом Росії, а в офісах його «Українського вибору» ходять організатори недавніх протестів у центрі Києва — протестів, які деякі українські політики назвали частиною підступного російського плану «Шатун» із дестабілізації України зсередини.

Чи можна все це зв'язати й заявити те, що крутиться на язиці? Ні, фактів малувато. На плівки Мельниченка розраховувати наразі не можемо. Тому автор правильно стримується й не озвучує теорії змови. Та через надмірну обережність страждає повнота — а чи є в Михайла версія як така? Чому «сірому кардиналу» можна, а іншим ні? Що він робить? Чим особливий? Питання зависають у повітрі.

Виручає Медведчук. Він пояснює, що літає в Росію виключно для того, щоби домовитися про звільнення українців із полону в РФ. Ще й фактично погрожує «Схемам». Згодом свої «оригінальні» пояснення дадуть і держоргани, причому, що цікаво... Та ми зараз про матеріал.

Ознаки сиквельної хвороби все ж таки є. Треба освіжити відео. Красива картинка не змінить стійкого враження, що «десь ми вже це бачили». Особливо автора у Верховній Раді. Чи це було в попередньому сюжеті?

Другий матеріал — авторства Георгія Шабаєва та Максима Савчука — розповідає про те, що не найбідніший міністр внутрішніх справ Арсен Аваков змінив місце проживання. Якщо раніше це був тісний номер у готелі «Київ», то тепер він переселився у службовий комплекс МВС на виїзді зі столиці.

Очевидний плюс за ексклюзивність. Аваков — дуже закрита для преси особа, відома своєю любов'ю хіба що до каналу «Еспресо» :) Нарити інформацію про нього, та ще й вихопити коментар, вдавалося небагатьом.

Попри відсутність експертних думок, за рештою критеріїв сюжет якісний. Цього можуть не знати глядачі, але окремо слід відзначити інтерв'ю Артема Шевченка своєму колишньому підлеглому по «Знаку оклику» Максиму Савчуку. Радість від спілкування аж... як би це краще сказати... ну, вона дуже помітна.

Із недоліків — чимало риторичних питань, які починаються зі слова «невже». Та ніби ж зрозуміло з самого сюжету, що «вже»!

Висновок: даєш сюжет про вертольоти!

«Гроші», випуск від 14 листопада 2016 року

Цього тижня ми аналізували три сюжети «Грошей». Матеріали про перемогу на президентських виборах у США Дональда Трампа і про закон, що передбачає збільшення українського контенту на радіо й ТБ навіть при великому бажанні розслідуваннями не назвеш.

Інші принаймні претендують на це.

Сюжет про завезення в Україну комерційних вантажів під виглядом гуманітарної допомоги порушує важливу тему. Хоча вона теж не нова. Ще у 2013-му її озвучила тодішній міністр соцполітики, а нині опоблоківка Наталія Королевська, коли з трибуни Верховної Ради погрожувала депутатам, що не пропустить їхніх авто під виглядом гуманітарки.

Але, як завжди в «Грошах», форма превалює над змістом. Схоже, розслідувальний принцип «копання» в матеріалі в цій програмі просто не діє. Конкретні приклади? Навіщо? Розгорнуті коментарі? Для чого? За все Мінсоцполітики відповідає начальник профільного департаменту. Хоча доречно було би спитати чиновника рівня міністра або хоча б заступника міністра.

Не зрозуміло, чому не названо прізвище митного чиновника Сергія Михайловича, якого знімає журналіст, але якому чомусь не пропонує пояснити причину відмови розмитнити гуманітарний вантаж.

Зате, як завжди, на повну працює правило «нагнітати». Особливо «грошенята» (так лагідно називають журналістів «Грошей») люблять називати ну дуже великі цифри. От і цього разу ми чуємо: за можливість провезти через кордон один контейнер із товаром під виглядом гуманітарної допомоги організації можуть запропонувати 25 тисяч доларів (!!!), а таких контейнерів везуть «по кількасот на день». Тобто двісті контейнерів за день — це 5 мільйонів доларів тільки хабарів. Натомість весь річний обсяг «гуманітарної» контрабанди — і це знову ж таки озвучує автор — оцінюють у 200 мільйонів. Рахуємо... Щось не сходиться. Або, виходить, «гуманітарна схема» працює 40 днів на рік, а решту днів контрабандисти відпочивають, або... журналіст «Грошей» трохи перебрав із сотнями контейнерів. Як ви вважаєте?

Сюжет про скручування лічильників розповідає про те, як ділки заробляють на дурості споживачів електроенергії та газу. Останні постійно шукають спосіб платити менше за допомогою різних ґаджетів, що нібито впливають на лічильники.

Спершу матеріал нагадує такий собі лікнеп. Чи не тому в нього так багато порівняно з іншими переглядів на Youtube? Лише під кінець міф про диво-пристрої, які мають рятувати ваш бюджет, із тріском розвінчується.

Плюс за актуальну тему й оригінальний підхід, але сам сюжет розпорошений. Для чогось додатково береться тема заміських «багатіїв», які не сплачують за газ і світло. У результаті жоден аспект проблеми не розкривається до кінця. А могло бути цікаво.

Перед третім сюжетом — про вимкнення аналогового телебачення і перехід України на виключно цифрове телевізійне мовлення — ведучий проекту Олександр Дубінський обіцяє страхіття, які безвідмовно діють на емоційних пенсіонерів. Уже завтра ви залишитеся без телевізора! Це кінець!

Звісно ж, у сюжеті з'ясовується, що остаточний перехід відбудеться не завтра, а влітку, тобто за сім місяців.

І хоча тема важлива для телеаудиторії, сюжет скромно мовчить про те, що захищає передусім інтереси самого телеканалу, який показує розслідування. Тому про об'єктивність і незаангажованість можна забути. До речі, майже паралельно з сюжетом «Грошей» вийшло інтерв'ю з гендиректором групи «1+1 Медіа» Олександром Ткаченком, у якому він озвучує схожі побоювання: що покриття країни цифровим ефірним мовленням наразі на 20–25 % менше за аналогове покриття. «Совпадєніє?»

Насправді дивно, що в матеріалі не названо власника компанії, яка контролюватиме цифрове мовлення — «Зеонбуд». Адже ще 2012 року український Forbes зробив розслідування, у якому довів, що одним із кінцевих бенефіціарних власників «Зеонбуду» є олігарх Рінат Ахметов. Є й неодноразові заяви різних політиків, що за «Зеонбудом», крім Ахметова, стояли ще й Дмитро Фірташ та Олександр Янукович. У цьому контексті побоювання телеканалу Ігоря Коломойського також цілком зрозумілі.

«Наші гроші», випуск № 146 від 14 листопада 2016 року

По-перше, проекту Дениса Бігуса потрібні журналісти. А оскільки в «Наших грошах» працюють сильні журналісти, потрібні саме такі. Це якщо ви не читаєте ФБ.

Слід одразу зазначити, що серед експертів, представлених у сюжеті, є й один із авторів цього моніторингу, Сергій Головньов. Тому, зі зрозумілих причин, написане нижче — це одноосібна думка іншого співавтора.

Фінальний акорд Аліни Стрижак перед переходом на нове місце роботи видався радше мажорним. Ми аналізували її перший, повноцінний, сюжет, тому що другий — це, ймовірно, спосіб закрити ефірну дірку, яка утворилася з технологічних причин. Утім, рішення правильне. Замість очевидно недоробленого матеріалу краще випустити наступного тижня потужну бомбу, а поки що перебитися переліком цікавих фактів про «важке життя» діячів колишнього режиму. Насправді вийшло досить ефектно. Ніби й нуль емоцій, а розпач так і пре.

Перший сюжет Аліни Стрижак присвячений закупівлі вугілля з окупованих територій компанією «Донбасенерго», яку пов'язують із сином екс-президента Віктора Януковича. Його чомусь названо «молодшим». А ще присвячений тому, як цей процес закупівлі то дозволяє, то зупиняє СБУ — залежно від обставин.

Факти, представлені в сюжеті, напевно, мали скластися в якусь чітку гіпотезу. Авторка майстерно нанизувала їх один за одним, доки в певний момент не зупинилася. А далі стало складно. Бо з висновку не зовсім зрозуміло, що саме розслідувалось і наскільки це порушує інтереси держави. Шкутильгає логіка. Або вона така складна, що в ній важко розібратися навіть після кількох переглядів (а одноразовому глядачеві й поготів). Єдине, що зрозуміло — що два мільярди гривень на закупівлю вугілля в бойовиків опинилися в компанії посередника, що належить гендиректору «Донбасенерго» Едуарду Бондаренку. І що він купив собі в банкіра будинок у Конче-Заспі.

Висновок: мабуть, якраз тут потрібне продовження.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», у проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда». Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Федір Сидорук, Сергій Головньов
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3002
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
Ні, не подобається!
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
Коментар, або свій варіант:
Чи подобається вам поточний формат
Так, подобається!
7.1% (1)
 
Ні, не подобається!
21.4% (3)
 
Я не підписаний на розсилку «Детектор медиа»!
71.4% (10)
 
Коментар, або свій варіант:
0.0% (0)
 
Загалом відповідей: 14
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop