Проте виклики і проблеми, з якими молоді новатори зіткнуться під час виконання своєї «місії», стануть для них повною несподіванкою. Зняв цей ситком український режисер Олег Туранський, у доробку якого робота над такими відомими серіалами як «Сувенір з Одеси», «Експерт», «Любов з ароматом кави», «Володимирська, 15», «Темні лабіринти минулого». Про те, чому він погодився знімати комедію під час війни і наскільки вдалим, на його думку, вийшов результат, Олег розповів в інтерв’ю «Детектору медіа».

— Олеже, у жовтні ви будете відзначати свій 40-річний ювілей. До цієї події підбивали якісь проміжні підсумки своєї творчої діяльності?

— Я ще якось не думав про це. Взагалі у мене з 2006 року реалізовано двадцять два проєкти — це переважно серіали. А до 2006 року це були короткометражні фільми і цикл документальних фільмів «Гра долі», який ми започаткували з моїм майстром курсу Василем Вітром. Цей культурний проєкт, який розповідає історії про видатних діячів України, триває й досі, що мене дуже тішить.

— Зазвичай ви спеціалізуєтесь на детективному жанрі. Тобто ситком для вас як режисера — новий жанр. Чому вирішили ризикнути і зняти комедію?

— У мене в доробку не тільки кримінальні й детективні історії — є і мелодрами, і романтичні історії. І майже в кожному моєму фільмі або серіалі присутній гумор, незважаючи на те, чи це детектив, чи мелодрама. Я намагаюсь освоювати, так би мовити, мультижанрові історії, щоб мої фільми були насичені елементами різних жанрів. І коли мені запропонували знімати ситком «Голова», це мене зацікавило, бо насправді раніше я «чистої комедії» ще не робив. Саме тому активно взявся за роботу. У 2019 році цей проєкт виграв конкурс PITCH UA, і у 2020-му була знята пілотна серія. Потім через пандемію коронавірусу, а відтак унаслідок повномасштабного російського вторгнення реалізація проєкту була відкладена, і «запуститись» ми змогли тільки майже через три роки.

Коли Олена Антонова, продюсерка серіалу, запропонувала мені зайнятися постановкою, основна дилема, яка у мене виникала, — як знімати комедію під час війни. З цього приводу в мене був якийсь внутрішній дисонанс: коли навкруги горе і біль, а тобі треба створити щось легке і надихаюче. Але ці сумніви переслідували мене тільки на етапі підготовчого періоду.

Коли ми почали знімати, то всі ці сумніви зникли, тому що, створюючи відповідну атмосферу на майданчику, ти начебто існуєш в іншому вимірі, відволікаючись від потоку негативних новин. Ми просто поринали у світ чудового села Антонівка і майже забували на 12 годин про те, що в нас іде війна. Бо працюючи над цим проєктом, ми занурювались у світ без війни, оскільки події в серіалі розгортаються трохи більше ніж за пів року до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

— Тобто теми війни ви у серіалі не торкались?

— Ні, ми не могли обійти цю тему стороною. Тому наша історія розпочинається якраз у перший день повномасштабного російського вторгнення, коли наш герой перебуває у Сполучених Штатах і під час нагородження його орденом Єльського університету  дізнається про те, що в Україні почалася війна. І, власне, весь сюжет у нас «обрамлено» умовними рамками війни, про яку ми згадуємо в першій і останній серіях серіалу. Але в основному і для героїв, і для глядачів цей серіал дає можливість повернутись до того життя, яке в нас було до повномасштабної війни, згадати ті проблеми, які нас турбували, ті виклики, які були перед ними. І оскільки робимо ми це в такому легкому жанрі, то це, на мою думку, має певний терапевтичний ефект.

— У серіалі головні ролі зіграли молоді актори. Чи важко було працювати з ними, враховуючи відсутність у них досвіду зйомок у подібних великих проєктах?

— Трійка акторів, які грають у нас головних героїв, була затверджена ще при зйомці «пілоту». Свого часу вони були вдало підібрані на ролі і зараз дуже «влучно» потрапляють в типажі своїх персонажів. Коли ми з ними зустрілись і познайомились, то ще раз повністю «перебрали» цю історію. Бо на етапі, коли був написаний сценарій для «пілоту», був розроблений сюжет тільки першої серії. Не було всіх фінальних арок персонажів. І ми з хлопцями й дівчатами докладно розбирали цю історію — як вибудувати їх персонажів. 

До того ж не можна сказати, що вони абсолютні дебютанти, бо вже знімалися в деяких картинах, але не в таких великих ролях, як у цьому проєкті. Для них це також був своєрідний великий виклик, і вони всі були максимально вмотивовані, тому що протягом трьох років очікували реалізації цієї історії. Працювати з ними не було важко, бо вони уважно прислухались до всього, що я їм пропонував, і на піку своєї можливості виконували всі задачі, які я їм ставив, та додавали від себе дуже веселі імпровізації. Вони цим проєктом буквально жили, і він у них, так би мовити, вже «пустив коріння».

— А які були складнощі при роботі над серіалом, особливо з урахуванням того, що працювати над ним довелося під час війни?

— Безумовно, кіновиробництво під час війни закуте в досить стислі рамки. Це стосується і вибору об’єктів для зйомок, і планування часу в знімальному періоді. Наприклад, враховуючи наявність комендантського часу, знімати нічні сцени, які були прописані в сценарії, було просто неможливо. Внаслідок цього нам довелося досить суттєво «почистити» сценарій від нічних сцен. Та оскільки сюжет однієї із серій у нас близький до жанру горору, тому вона, безумовно, повинна була зніматись вночі. Щоб її таки зняти, нам довелося десь три тижні проводити перемовини і з військовими, і з адміністрацією, щоб нам дозволили працювати вночі в занедбаному санаторії під Києвом.

— Але ж у вас уже був певний досвід зйомок під час воєнного стану, оскільки роботу над детективним серіалом «Гарячий» ви закінчували вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

— Так, на проєкті «Гарячий» у нас було п’ять недознятих знімальних днів, а це майже ціла серія. Закінчуючи роботу над ним, нам довелося взагалі «тікати» від натури і обирати в якості локацій якісь паркінги та місця, де можна було сховатися під час тривоги. Це було влітку 2022 року, коли були сильні масовані обстріли Києва, і наша ППО не завжди перехоплювала все, що до нас летіло. Тому ми хоча і продовжували знімати, але ховались при цьому під землею.

— У серіалі також знімалися вже відомі актори. Зокрема Володимир Ращук, який зараз служить у ЗСУ. Ви затвердили його на роль з огляду на цей факт (що він захищає країну) чи дійсно орієнтувалися на його акторські здібності? І як ви змогли поєднати його службу і зйомки?

— Володимир грає у нас місцевого бандита Сєрьогу, який трішки «затримався» в 90-х роках. Власне, коли ми почали думати, хто міг би зіграти цю роль, то одразу око впало саме на Володю. Проте ми сумнівалися, як ми його зможемо запросити, якщо він служить у ЗСУ. Але в нас на одну з головних вікових ролей уже була затверджена його дружина Вікторія Білан-Ращук. Ми поговорили з нею, після чого вона зв’язалася з Володею і передала йому нашу пропозицію. 

Він відповів, що не може нам гарантувати те, що приїде на зйомки в потрібний нам період, але зробить для цього все можливе. І після цього ми зупинили пошук актора на цю роль, чекали від Володі підтвердження, бо для нас також було дуже важливо, щоб людина, яка зараз перебуває на війні, мала змогу хоча б ненадовго повернутись до своєї основної професії. На щастя, Володі це вдалося, і буквально за пару днів до початку зйомок він підтвердив, що командування надало йому відпустку на ці дні, коли він нам був потрібен. 

У нього було лише три знімальних дні, але приїздити йому до нас довелося двічі, тому що перший знімальний день був на одному об’єкті, а два наступних — в іншому місті. Для нього це також було дуже необхідним. Бо, по-перше, він міг побачитися з дружиною, а по-друге, повернутись до тієї професії, яку він любить і якою він надихається. Наскільки я знаю, і надалі йому вдається домовлятися з командуванням та виділяти час, щоб знятися в інших проєктах, до яких його запрошують. Ще у нас в епізоді знялась Аня Яремчук, у якої, на жаль, на війні загинув її чоловік, відомий режисер Олег Бобало. Взагалі ми намагалися запрошувати тих людей, які зараз «сидять» без роботи, бо серіалів знімається мало, і таким чином підтримати їх, дати їм надію, наснагу і віру в те, що все налагодиться.

— Чи були задіяні на зйомках «непрофесійні» актори, які зазвичай мешкають у кожному селі: корови, кури, качки, свині?

— У нас, звичайно, знімались різноманітні тварини. Але в селі, де ми проводили зйомки, культура розведення свійських тварин майже втрачена, оскільки воно досить недалеко від Києва. Наприклад, у нас у кадрі повинно бути присутнє стадо корів. Наш герой слідкував за ними, щоб  з’ясувати, хто їх таємно доїть. Та, на жаль, у тому селі нам не вдалося знайти більше двох корів. Тому ми вдалися до стокового матеріалу і використали відео, зняте під час роботи над пілотною серією, бо «пілот» знімався в іншому селі, де корови були. 

Але у нас знімалася коза Зозулька і дуже професійно все робила (сміється). Вона навіть мекала точно в необхідних місцях. В одному епізоді вона повинна була втекти від хазяйки і зробила це просто філігранно, пробігши абсолютно чітко по запланованій траєкторії. Було кілька дублів, і в кожному вона відпрацювала без нарікань. Ще в нас знімався маленький декоративний півень. У нас одна серія, власне, повністю присвячена цьому півню. Там є такий кумедний кадр, коли героїня чухає йому холку, а півень заплющує очі і просто  «балдіє» від цього.  Ми ніколи такого не бачили, тож були просто вражені, тому що півень відіграв, як справжній актор.

— Зйомки серіалу почалися наприкінці травня, і вже у жовтні планується його прем’єра. Як вдалося так швидко зробити 16-серійний продукт, і чи не позначиться такий поспіх на його якості?

— Я можу чесно сказати, що в нас вийшов дуже достойний і самобутній проєкт. Підійшли ми до нього нестандартно і залучили для його реалізації велику кількість справжніх професіоналів. Наприклад, у мене на цьому проєкті були задіяні три дуже відомі й дуже професійні оператори: оператор-постановник Вася Сикачинський; Олександр Гребенніков, з яким я раніше вже робив кілька картин, у тому числі і «Гарячого»; Максим Сало — дуже талановитий оператор Steadicam. Саме завдяки їхньому професіоналізму картинка вийшла яскравою, з динамічним рухом і гарною композицією. 

Також монтаж разом з режисером монтажу Андрієм Гуляничем у нас вийшов за емоціями і змінами кадрів дуже динамічний. Так що швидкість нашої роботи на якість кінцевого продукту ніяк не вплинула, хоча в нас було «виділено» в середньому по два дні на одну серію. Тобто якщо серія триває 24 хвилини, то в день ми знімали приблизно 11–12 хвилин готового матеріалу. Це багато.

Але через те, що група була дуже вмотивована, що вона складалася з професіоналів, таких як чудовий художник-постановник Олександр Тетерін, художниця з костюмів із чудовим смаком Наталя Степанєєва та художниця з гриму Ольга Давидян, які скучили за роботою, ми змогли зробити дійсно гарний серіал, насичений виразним реквізитом та яскравими образами. Це не буде просто картинка вісімки героїв, які між собою розмовляють; це буде яскравий, багатий на різноплановість і динаміку проєкт, і я сподіваюся, що глядач гідно оцінить нашу роботу.

Фото: архів Олега Туранського, пресслужба Нового каналу