Вийти з «бульбашки» та офігіти. Чи справді українці мало читають?

Вийти з «бульбашки» та офігіти. Чи справді українці мало читають?

7 Серпня 2023
7324
7 Серпня 2023
18:20

Вийти з «бульбашки» та офігіти. Чи справді українці мало читають?

7324
Зазвичай у нас «срачами» називають емоційне та масове обговорення теми, яке не призводить до жодного конструктиву. Проте далеко не завжди це так.
Вийти з «бульбашки» та офігіти. Чи справді українці мало читають?
Вийти з «бульбашки» та офігіти. Чи справді українці мало читають?

Кілька днів тому відомий маркетолог Андрій Федорів вирішив прорекламувати книжковий магазин свого друга та клієнта Дмитра Феліксова. І понеслося. Уся справа у словах, якими Федорів почав свій допис:

«Українці читають мало. Книжки не купують. Тому майже немає класних книжкових.

Або немає класних книжкових, тому купувати книжки незручно, не цікаво й не модно?

Майже як народна мудрість: "Чому дурні, бо бідні. Чому бідні, бо дурні".

Товариство в коментарях підібралося переважно з тих, хто читає регулярно і цікавиться темою книгарень. Тому вони звинуватили автора, що він геть не розуміється на тому, що коїться нині на ринку, і водночас вдається до зверхніх інтонацій. У дописі йшлося про книгарню Readeat. Тобто «їж і читай». 

«Амбіція — найкращий книжковий в Києві. Перший на Антоновича, 50 (колись тут був великий ресторан "Тайм-аут"). Другий (менший) на Яр. Валу. Потім мережа скрізь + потужний онлайн. Потім в топ 3 в Україні. Потім лідер ринку».

Серед фішок там має бути рояль, антикварні меблі, вино та камін. У коментарях одразу накидали, що книгарні зі схожим концептом уже давно є — «Сенс» чи книгарня-кав’ярня від ВСЛ. І всі пристойні люди про це знають.

Сам Дмитро Феліксов, судячи з усього, відпочивав у горах, не мав зв’язку  і, напевне, дуже зрадів такій раптовій хвилі популярності. Він написав допис, у якому трохи пом’якшив думку Андрія, та все ж переконує, що проблему з читанням і книгарнями заперечувати не слід.

«Щодо узагальнення про те, що українці не читають.

Звісно, читають. Інакше — для кого тоді б все це було? Проте на тлі популярності читання в Європі, нам є куди зростати.

Глобально — книгарень не вистачає. З цим погоджуються і представники галузі, і державні очільники.

До прикладу, у планах УІК (Український інститут книги. — Ред.) на 2023 рік запланована підтримка 160 книгарень. Знаєте чому саме така кількість? Тому що за офіційними даними це — всі книгарні України. І на жаль, при появі будь-якої нової їх все ще буде недостатньо».

                   

На цьому наполягає і Андрій Федорів, який написав ще два дописи-пояснення і, схоже, трохи знизив градус претензій.

«В Україні є активний книжковий ринок й він розвивається. Є кайфові видання й видавництва, магазини, події й люди, що купують десятки книг на рік. Йому важко, але він зростає. Це супер. Браво й дякую всім, хто рухає його вперед попри все.

Але! Це прекрасна, але бульбашка. Ніша, а не мейнстрим. Саме люди, які активно читають, відмовляються вірити в статистику по ринку в цілому, говорячи: я ж читаю! Мої друзі читають! Значить, всі читають.

Але, на жаль, це не так! Не варто видавати бажане за дійсне».

Ми справді дуже часто підпадаємо під вплив свого оточення і думаємо, що наш досвід розділяють усі навколо. Один із яскравих прикладів — синефіли, які активно цікавляться вітчизняним кіно, особливо авторським чи документальним, яке традиційно збирає менше аудиторії і гірше промотується. Аншлаги на фестивальних показах багато хто трактує як успішний успіх і дивується, як це інші не в курсі. Тому для розуміння справжнього стану речей потрібні соціологічні дослідження. Засновник видавництва «Лабораторія» Антон Мартинов навіть запропонував колегам скинутися заради такої потрібної справи. 

                   

Але знову зрада. Хтось пише, що наші соціологи неправильно аналізують ринок, а президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін упевнений, що ніхто скидатися не буде.

А тепер згадаймо ту соціологію, яка в нас усе ж проводилася. Зазвичай після оголошення результатів у медіа виходили заголовки штибу «Українці мало читають». У 2012 році DW опитали гравців книжкового ринку, і ось які були висновки: авторів погано розкручують, у людей недостатньо грошей на книжки, відбувається спад інтересу до читання. Ось іще одна цитата Афоніна з цього матеріалу:

«Якщо в Україні щорічно випускається близько 20 тисяч назв видань, то в Німеччині, приміром, ця цифра складає близько 100 тисяч. За даними Біржевого союзу німецької книготоргівлі, німці щороку витрачають на книжки близько 9,7 мільярдів євро, в той час як українці купують книжок лише на 380 тисяч євро».

Уже пізніше було кілька досліджень, над якими теж  бідкалися. Наприклад, у 2018 році це було опитування Ukrainian Reading and Publishing Data 2018. Після нього з’ясувалося, що найпопулярніше дозвілля в українців — сидіти перед телевізором, читання — на п’ятому місці. 

«37% респондентів не прочитали за останній рік жодної друкованої книжки, 36% прочитали від 1 до 5 книжок, 14% — від 6 до 10 книжок, 6% — від 10 до 25 книжок, 4% — від 25 до 50 книжок, і лише 2% — більше 50 книжок. 56% респондентів не прочитали за останній рік жодної друкованої книжки, виданої українськими видавництвами. 26% — від 1 до 5 книжок, 6% — від 6 до 10 книжок, 3% — від 10 до 25 книжок, 1% — від 25 до 50 книжок, і лише 0,4% — більше 50 книжок».

Проте згодом гравці ринку почали відзначати невелике, але стабільне покращення. Особливо далася взнаки так звана «ковідна тисяча», адже багато українців вирішили на неї купити саме книжок. Якщо пригадуєте, тоді стався цілий колапс, коли видавці не могли впоратися із такою кількістю замовлень і їх доводилося чекати довгими тижнями. 

На початку повномасштабного вторгнення інтерес українців до читання знизився, про це йдеться в дослідженні Українського інституту майбутнього, який нині так жваво обговорюють через пропозицію виконавчого директора Вадима Денисенка не випускати чоловіків за кордон ще три роки після закінчення війни. 

Проте, каже багато видавців, згодом інтерес до читання поновився. Особисто я теж провела в себе у фейсбуці невеличке опитування. Ясна річ, не претендую на репрезентативність, але інтерес до теми — нічогенький, людей справді це цікавить. І направду багато хто твердить, що на кілька перших місяців великої війни не читав, а потім почав. Дехто не може читати через стрес і брак концентрації, утім немало користувачів стверджують, що кілька книжок на місяць — це норма. У маленьких містах дуже бракує книгарень, часто взагалі немає. Та й у великих теж. Хто живе у Києві чи Львові — тому пощастило, інші ж можуть купувати лише онлайн. 

У травні директорка Українського інституту книги Олександра Коваль презентувала Стратегію підтримки та розвитку читання в Україні. Вона заявила, що для підтримки достатнього рівня читання українців потрібно щороку 100 мільйонів євро. Також вона сказала, що зараз в Україні є 560 видавництв, але активно працюють 250. До великої війни по всій країні було 200 книгарень. Це одна на 200 тисяч населення. Після вторгнення кількість зменшилася до близько 130. Є проблеми з доступом до легальних книг, зменшилися обсяги книговидавництва.

Ну і, зрештою, пані Олександра прямо сказала, що українці таки читають мало: «Лише 8% дорослих і 13% дітей читають книжки кожного дня. 27% дорослих читають одну книжку на рік. 30% дорослих купують щонайменше одну друковану книжку на рік. Тобто 10–12 млн книжок на рік купують українці. І це дуже мало».

Від себе додам, що часто люди читають мало не тому, що в них щось не так з інтелектом і вони бідні, бо дурні. Наприклад, через високу зайнятість не можуть виділити на це час, хоч і радо це зробили б. Або жінки в декреті нерідко скаржаться, що хотіли би щось почитати, але не встигають. Комусь бракує грошей. А комусь — інформації. Бо книжковий ринок, як і будь-який інший, потребує промоції. Зрештою, у багатьох містах просто немає книгарень. І часто (даруйте за ейджизм, але маю занадто багато прикладів) старші люди, які дуже люблять читати, просто не можуть замовити книги онлайн, бо не знають, як це робиться. А ще додайте сюди проблеми з бібліотеками, яких також мало, вони не є популярними місцями, і до процесу їх наповнення теж є питання. 

Підсумок. Звісно, Андрій Федорів трохи погарячкував із радикальними твердженнями і справді погано знає ринок, але сказати, що він уже геть помиляється, — не можна. Зробіть крок зі своєї бульбашки — і ви дізнаєтеся, що безліч людей не те щоб не читали Андруховича чи Жадана, а й знати не знають, хто то такі. І я тут абсолютно серйозно. Те ж дослідження 2018 року показало, що найбільш упізнавана серед нині живих письменниця для українців — Ліна Костенко. Те саме було і в інших опитуваннях. Спеціалісти це пояснювали шкільною програмою — просто вчили у школі і тому знають. І це не значить, що можуть щось сказати про її твори. Далеко не кожен письменник переймається своєю медійністю, а медіа не так часто цікавляться темою літератури. Особливо телебачення. 

Тому, напевне, книжкові срачі потрібно страшенно цінувати. Вже й не знаю, сарказм це чи ні. Проте займатися плеканням сумних дум я тут не збираюся. Усе ж дотримуюся позиції, що книжковий ринок у нас росте, і помітно це тим, хто за цими процесами стежить. Невдовзі побачать й інші. Точно так було з кіно. Ще у 2015 році можна було почути фразу: «Яке таке українське кіно?». А вже зараз ми бурхливо обговорюємо «Люксембург, Люксембург», «Памфір», а «Мавка» зібрала більше грошей у прокаті, ніж голлівудські хіти. 

Зараз ми маємо багато майданчиків, на яких популяризують читання, і досить ефективно. На тих же ютуб-каналах «Палає» та «Це ніхто не буде дивитись».

Або телеграм-канал «Непозбувний книгочитун» Тетяни Гонченко, який уже має майже 17 тисяч підписників і обговорення там відбуваються дуже жваві. До речі, в останньому дописі вона зауважила, що Андрій Федорів у своїй соцмережах раніше активно радив книжки російських, а не українських видавництв. Тому теперішні нарікання на проблеми ринку мають такий собі вигляд.   

На ютуб-каналі «Рагулівна» Тетяни Микитенко регулярно виходить рубрика «Читанка», в якій авторка впродовж години-двох розповідає про книги визначних українських письменників та письменниць.

А днями модель Даша Астаф’єва випустила свій додаток з аудіокнигами. 

Вкотре констатую те, про що вже сказали сотні разів. З початком повномасштабного вторгнення інтерес до української історії та культури зріс неймовірно — українці спрагло почали вивчати самі себе, і питання самоідентифікації набуло неймовірного значення. Якщо хтось цього не помітив — не біда, йому (чи їй) усе гарненько пояснять. А щодо нової книгарні, то ми, звісно, зичимо їй щастя та здоров’я. Крім пафосного київського концепту з роялем та вином Дмитро Феліксов обіцяє цілу мережу. Чекаємо. 

Фото: Укрінформ, Ukrainian Reading and Publishing Data 2018

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
7324
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Юрий
208 дн. тому
And by the by, после начала войны, когда 6+ млн беженцев зарубежом (и многие из них стали большими украинцами, чем оставшиеся в Украине :) ), для электрокниг открылся новый рынок - покупатели из-за рубежа. С бумажными книгами нужно возится с доставкой, а электронная - вот она, one click away. А рынок немаленький и платёжеспособный. :) Вообще удивительно, что у нас нет Одного Большого магазина электрокниг. Я понимаю, что показывать пальцем на РФ - плохо, но можно согласится, что их ЛитРес имеет всё - и книги времён условного Пушкина-Достоевского (по номинальной цене), и самые наисвижейшие хиты, и ПСС Стругацких во всех возможных вариантах, и pulp fiction, и подписка, и в розницу. Залогинился - и покупай что хочешь как хочешь. Почему наши книгоиздатели до этого не дошли? А "бумага" останется, конечно - для ценителей и на подарки. :)
Юрий
208 дн. тому
Не знаю, может я какую-то ерунду скажу, но мне кажется для простого смертного, вне пузыря интеллектуала, бумажная книга – давно пройденный этап. И если нашим издательствам хочется и заработать, и украинство продвинуть, то к людям надо идти в цифру, и в подписку. См и Нетфликс, и электрокниги в Амазоне (с Киндлом), и даже, о ужас, ежемесячную подписку в ЛитРесе. Что мешает сделать подписку за 99 грн, с анлимом чтения с экрана в приложении? Тем более давно уже есть "украинский" продавец электрокниг PocketBook (украинские корни, но уже давно в Европе живут), у которого есть сервис PocketBook Cloud, который позволяет купить книги, хранить их и синхронизировать между читалками PocketBook, читалкой на Андроиде и на iOS. Договоится с ними, сделать подписку, поделить доход... По подписке – только книги украинских издательств, хочешь какого Акунина – плати за книгу поштучно. Всерьез заняться продвижением, например – договорится с украинским Самсунгом, чтобы на все телефоны Самсунг, продаваемые на украинском рынке, ставилась читалка PocketBook Reader (Самсунг технически так умеет). Заходит человек в читалку – ему даётся 30 дней бесплатно, плюс сразу доступно десяток бесплатных книг “навсегда” (только не “Робинзон Крузо” и “Шерлок Холмс”, а украинские книги 2-3-5-летней давности :) ) А там и подсел. :) Но это уже лучше маркетологи придумают метода, если захотят. А пока всё это идёт вяло, в духе “какие вы все вокруг неправильные, мало наших книг покупаете”. Да это не покупатели неправильные, а продавцы к современному рынку адаптироваться не могут. IMHO конечно. :)
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду