Що хорошого №2. Рекомендації від авторів «Детектора медіа»

Що хорошого №2. Рекомендації від авторів «Детектора медіа»

15 Серпня 2022
1268
15 Серпня 2022
14:00

Що хорошого №2. Рекомендації від авторів «Детектора медіа»

1268
Фільми, книжки, подкасти, місця для риболовлі та інші хороші речі, які ми рекомендуємо цього тижня.
Що хорошого №2. Рекомендації від авторів «Детектора медіа»
Що хорошого №2. Рекомендації від авторів «Детектора медіа»

«Детектор медіа» постійно критикує, тож на противагу негативу ми вирішили запустити моніторинг хорошого. Щотижневий список рекомендацій від наших авторів, де вони радять гарні речі: комікси, балет, ютуб-канали чи будь-що інше. Це вже другий випуск — перший тут. Діліться в коментарях враженнями та власними рекомендаціями. І приємного! 

Ярослав Зубченко

Цього тижня рекомендую всім книжку «Сліпобачення» від Пітера Воттса. Формально вона розповідає про «перший контакт» із прибульцями. Але насправді, як і у всій гарній науковій фантастиці, автор просто використовує цей сеттинг, щоб на протиставленні розповісти про людей. У «Сліпобаченні» Воттс досліджує явище свідомості: чи дійсно шизофренія — це хвороба, чи дійсно самоусвідомлення дає якусь еволюційну перевагу, наскільки «реальність» нашого мозку відповідає об’єктивній реальності. Воттс — морський біолог та наприкінці книжки наводить посилання на кожен (!) науковий факт у своїй «фантастиці». Читання по-хорошому сухе та місцями складне, але воно точно змінить ваш погляд на людей.  

Ольга Беца-Білоусенко

Після того, як я порекомендувала вам прослухати дві частини музичного альбому й протяжно проспівувати мелодію вголос, аби розвантажитися, просто не можу не продовжити музичну тему. Проте цього разу, як «справжня музична експертка», раджу вам музику не слухати, а читати. У норвезького письменника Кетіля Бйорнстада є серія дуже музичних книжок про молодого піаніста Акселя Відінга, зі сторінок яких зчитується не лише текст, а й ніби звучить той самий Брамс і його четверта симфонія. Це книжки «До музики», «Ріка» та «Пані з долини». Спойлер: книжки не надто веселі, бо там не про «музику, яка зцілює й надихає» чи про музику як про «універсальну мову». Там про музику, яка виснажує людей, змінює їхні життя; про музику як вибір; і ще трохи про маніакально-депресивний розлад і любов. Словом, там усе дуже цікаво. Але якщо вам хочеться музику не лише «читати», а й слухати (що є цілком нормальним бажанням) — послухайте оцей альбом Джоні Мітчел. Коли дочитаєте до другої книжки, зрозумієте чому.

Отар Довженко

Поки ґіки чекають на вихід Сендмена і всякого тому подібного, батьки малих дітей мають привід для свята — на ютубі з’явились чотири години нових серій Свинки Пеппи українською мовою. Чотири години благословенного спокою для батьків, які можна повторювати скільки завгодно разів, бо Пеппа дітям зазвичай не набридає. А якщо ви краєм вуха слухаєте або приєднуєтесь до дітей у перегляді, то не пошкодуєте: в Пеппи, здається, завелися нові іронічні сценаристи, які на рівні підтексту передають привіти дорослим. До речі, американські діти, які дивилися Пеппу, запозичили в неї британський акцент

Ксенія Ілюк

Поки мої колеги рекомендують чудові речі з різних сфер життя, я буду командним «задротом», тож «хороше» буде по роботі. Чули про штучний інтелект? Є припущення, що нейронні мережі штучного інтелекту можуть будуватися за принципом нейронів нашого мозку. Ідея в тому, що нейронна мережа, як і людина, може один і той самий сенс сприймати в різних формах. До прикладу, фото Зеленського, малюнок Зеленського і напис «Зеленський» помадою на серветці нейронна мережа, як і наш мозок, ідентифікує як Зеленського. Згодувавши сотні тисяч різних форматів даних нейронній мережі, спеціалісти у сфері машинного навчання створили платформу, де ми можемо побачити, як певні люди чи явища виглядають, на думку цієї нейронної мережі. До прикладу, як на основі даних із відкритих джерел у розумінні нейронної мережі виглядає Трамп як картинка, як лого, як текст і навіть будівля. Подивитися все можна тут (прогортайте вниз, бо зверху йде дуже розуміна методологія, яку, звісно, ніхто не читає). Навівши на будь-яку категорію, можна обрати формат, тобто текст, лого, обличчя тощо. Для чого? По-перше, це допоможе краще зрозуміти, як працюють нейронні мережі. По-друге, цікаво побачити стереотипи й упередження з відкритих джерел, які зловила нейронна мережа. По-третє, це весело.

Віка Наместнік

Можливо, моя рекомендація буде не надто актуальною, але… Я дуже люблю книжки Дена Брауна. Всім добре відомі його «Код да Вінчі», «Янголи і демони», «Інферно». Моя ж улюблена — «Точка обману». У цьому світі не все так, як ми собі це уявляємо. Вірити чи ні? Якщо вірити — то кому? Якщо вірити — то чому?

Гала Скляревська

«Наш прапор означає смерть», Our Flag Means Death,  HBO Max, 2022

Відтоді як другорядні дитячі сюжети із пригодами про піратів були підняті на недосяжну висоту Гором Вербінскі у франшизі «Пірати Карибського моря», нікому не вдалося навіть наблизитися до приголомшливого успіху пригод Джека Горобця. Хоча спроби були: у 2014 році, наприклад, вийшло аж два піратських серіали — «Чорні Вітрила» Hulu, який протримався аж чотири сезони, здебільшого завдяки харизмі Тобі Стивенса, який зіграв у серіалі Флінта. Ще один піратський серіал, «Череп і кістки» на NBC, ледь дожив до кінця першого сезону — його не врятував навіть Джон Малкович у ролі Чорної Бороди. Обидва серіали були непогані, але їх потопила сувора серйозність, із якою сценаристи розповідали про життя піратів.  І саме завдяки чудернацькому (якщо не сказати дурнуватому) гумору серіал «Наш прапор означає смерть» — поки що єдине, що може зрівнятися з «Піратами Карибського моря». По-перше, Чорну Бороду блискуче грає Тайка Вайтіті. По-друге, це дуже смішно. І по-третє, сценаристи лише використали піратський антураж задля того, щоби поговорити з глядачами про дружбу, різноманіття та стосунки в робочому колективі, які й тоді, у XVIII сторіччі, й тепер іноді дуже заважають працювати.

Серіал є дуже вільним переказом біографії реального пірата, Стіда Боннета, який був багатим аристократом, що вирішив почати грабувати кораблі через нудьгу, фантазії про вільне життя на морі та нещасливий шлюб. У серіалі ця й без того нетривіальна історія перетворилася на трагіфарс про пошуки та прийняття себе. А також про любов, яка буває дуже незручною та несвоєчасною. Категорично не рекомендується тим, хто хоче справді подивитися на криваві абордажі, а також виступає за традиційні цінності.

Колаж: «Детектор медіа»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1268
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду