Феномен інспектора Петренка: нова поліція як режисер маніпуляцій у медіа

Феномен інспектора Петренка: нова поліція як режисер маніпуляцій у медіа

12 Лютого 2016
5802
12 Лютого 2016
12:00

Феномен інспектора Петренка: нова поліція як режисер маніпуляцій у медіа

Богдан Логвиненко
Журналіст, письменник, засновник Ukraїner
5802
Прогалину в українському «звичаєвому праві» давати хабарі ментам свого часу зробили відеоблогери, які систематично воювали з перевертнями в погонах. Нові YouTube-«серіали» про рагулів на великих машинах за кермом — це колишня зброя популярних відеоблогерів, у яких реформа поліції відібрала хліб. З'являються нові герої екрана — безвідповідальні водії, а поліція стає маніпулятором: вона формує соціальний стереотип, в якому водія за дорогим автомобілем, родичів чиновників, уповноважених людей суспільство буде прирівнювати до бидла
Феномен інспектора Петренка: нова поліція як режисер маніпуляцій у медіа
Феномен інспектора Петренка: нова поліція як режисер маніпуляцій у медіа

На початку 1990-х років в українських ЗМІ з'явилася неочікувана свобода. Свобода, до якої виявилися не готовими тогочасні медіаменеджери, журналісти, редактори. Свобода говорити відверто про геть усі гілки влади й навіть подекуди висміювати її. Законодавство мінялося дуже повільно, й до 2001 року формально існувала стаття «Наклеп». До речі, зокрема й цю статтю 16 січня намагався відновити парламент режиму Януковича. А тоді, в 1990-х, з'являються перші гумористичні передачі, перші політичні герої, перші представники влади, яких можна показувати інакше.

Інспектор Петренко, що з'явився в телесеріалі «Мамаду» в 1996-му — яскравий приклад однієї з перших спроб показати безглуздість і безкарність радянської правоохоронної системи, що дісталася Україні у спадок у стані трупного розкладання. Один іронічний герой Петренко, ймовірно, заклав дуже серйозну бомбу уповільненої дії для майбутньої боротьби з усією пірамідою дорожньої інспекції.  

П'ять років тому ми їхали з чеським гуртом після концертного туру Закарпаттям до словацького кордону. Тамтешні спритні даїшники поставили знак «Стоп» у кущах і сиділи в засідці. Їм довелося трішки поспішити, ми мало не в'їхали в прикордонну зону — вони наздогнали нас уже на попередній перевірці документів і завернули назад, щоб показати знак, що справді стирчав із кущів. Чехи були перелякані й спантеличені. Вони читали, що найстрашніше в Україні — це дорожня поліція, вона безпощадна і здирає три шкури, якщо бачить іноземця. Один із учасників гурту, Гонза, був за кермом, їхнього контакту з інспектором уникнути ніяк не вдавалося. Документи було відібрано, водія запрошено до патрульного автомобіля.

Що ж ми будемо тепер робити? — спитав мене Гонза.

Ви — нічого. А я піду до них. Все буде в порядку.

Я взяв найбільшу камеру, яка в нас була. Єдиною проблемою було те, що я вчасно не розібрався, як вона вмикається, тож відеозйомку довелося імітувати. Слід було спершу зняти детально знак, прихований у кущах, а тоді підійти зняти машини та обличчя тодішніх «копів». Яке було здивування в чехів, коли вони побачили, що я радісно повертаюся до машини вже за кілька хвилин, а патруль їде геть.

Скільки ти заплатив? — одразу поцікавився Гонза.

Ніскільки, — відповів я. Мені справді ніколи не доводилося платити жодного хабара поліції, ще коли вона була старою ментурою — Вони спершу крикнули: «Зараз камеру тобі розіб'ємо», а коли побачили, що я українець — сказали: «Так ми ж не знали, що це ви, ми думали, що це ці дурні чехи».

— Що?! Вони що, расисти?

— Ні, Гонзо. У них свої поняття. Для них жертва не має національності. Ти боїшся, а отже — ти жертва.

Наступні кілька днів Гонза розповідав усім друзям, яких ми зустрічали в Чехії і Словаччині, як я «вирішую справи» з копами в Україні. Йому здавалося, що це якась особлива навичка, якесь таїнство й мудрість. Що цього вчать на спеціальних курсах, семінарах чи лекціях. Ми довго обговорювали, як у нашому «звичаєвому праві» давати хабарі ментам з'явилася прогалина. І зробили її відеоблогери, які систематично почали воювати з перевертнями в погонах.

Нічого не треба було робити, по суті. Все вже зробив Інспектор Петренко, що показав просту суть: з інспекторів можна відверто знущатися. Щоби стати відомим відеоблогером, тоді достатньо було озброїтися відеокамерою, планшетом чи телефоном, уважно прочитати всього кілька законів: ПДР, закон «Про міліцію» та «Про дорожній рух». Бажано ще трошки розумітися на загальній законодавчій базі і знати основні статті Конституції. Але й трьох законів для автомобілістів було достатньо. Все інше зробить сам міліціонер.

Як робилося шоу? Дуже просто: самі «правоохоронці» цих законів абсолютно не знали, хоча саме правоохоронна діяльність людей у погонах може бути єдиним полем їхньої діяльності. Але в даїшників було абсолютно інше призначення, згідно з яким знання законів їм було абсолютно непотрібним і факультативним.

Маніпулятивність цих сюжетів полягала в тому, що дорожня інспекція ототожнювалася з усією системою МВС, яка, незважаючи на гнилість і корупційність, все ж працювала і мала в своєму резерві якісних юристів, криміналістів, слідчих, тих самих дорожніх патрульних, що відмовлялися працювати в корупційній піраміді. Це механізм формування соціального стереотипу в суспільстві засобами масової інформації, що створили фактично псевдореальність, у якій українська міліція виглядає виключно як Інспектор Петренко.

Серіал, який створили користувачі соцмереж (а деякі серії мають більше 5 мільйонів переглядів на YouTube), спровокували самі чиновники, що впродовж усього свого службового стажу навіть не поцікавилися власними правами та обов'язками, не спромоглися вивчити кількох законів України, а працювали виключно за «схемами» зверху. Ці серіали породили цілу культуру спілкування з інспекторами, яка, здебільшого, на жаль, переросла у відверто хамську. Деякі вилетіли з ДАІ за самовпевненість, але це системи не змінило. Хороший приклад — одесит, що відмовився говорити українською й назвав її «телячою мовою». 

Нові серіали про рагулів на великих машинах за кермом — це колишня зброя популярних відеоблогерів, у яких реформа поліції відібрала хліб. Хлопці, що створили «Дорожній контроль», на багатьох відео перейшли межу адекватності й через якийсь час скомпрометували самі себе. Прийшла абсолютно нова ера «дорожніх серіалів», поки українські кіностудії не хочуть виробляти власного продукту. Замість них і колишніх відеоблогерів-антиполіцаїв тепер це робить нова поліція, змінивши на посту колишніх зірок YouTube: поліціанти здебільшого чемні й адекватні, вони майже завжди добре знають закони, вони викладають лише ті відео, в яких присутні найбільш неадекватні й відверто грубі порушники — найчастіше — адміністративного кодексу, що не тягне за собою звинувачень в оприлюдненні відео в ході досудового слідства.

А результат? Вдячні глядачі, які свою ненависть нарешті перекинули з Інспектора Петренка, якого за кілька років уже і не згадають; жарти про інспекторів остаточно втратять сенс, натомість з'являються нові герої екрана — безвідповідальні водії. І в цей момент треба зробити для себе кілька висновків.

По-перше, поліція використовує той самий маніпулятивний метод формування соціального стереотипу, в якому водія за дорогим автомобілем, родичів чиновників, уповноважених людей суспільство буде прирівнювати до бидла. Це рикошетом може вдарити й по самій поліції; яскравий приклад — громадське обурення рядовою патрульною Людмилою Милевич. Не слід забувати, що поліція буде показувати лише сюжети, в яких жертва зробить усе відеошоу за них самих, як раніше це робили за відеоблогерів даїшники.

По-друге, патрульна поліція створює медійний образ для всієї системи МВС, яка реформується значно повільніше й недбаліше, тому відео з бравими поліцейськими не варто милуватися так само сильно, як і відео блогерів-антиполіцаїв, більшість із яких надто швидко навчилися розчаровувати.

Ну й по-третє, суспільна ненависть продовжує панувати в ЗМІ. Безапеляційна віра глядача в правоту й правомірність авторів відеосеріалів породжує сплески народного обурення, незалежно від того, що вчора це були погані поліцаї, а вже сьогодні — мажори й родичі прокурорів за кермом. Крім журналістів і блогерів, які навчилися вмикати камери й диктофони навіть у незручні моменти, суспільство підійшло до необхідності виховання критичного глядача. Глядача, який потребує не ґрунту для ненависті, а поживи для мозку.

Фото: youtube.com

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5802
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду