«Ні миру, ні війни» - ця цитата, використана Костем Бондаренком у дискусії в програмі «Свобода слова» з Андрієм Куликовим на ICTV від 15 вересня, певною мірою характеризує враження багатьох від так званих Мінських угод. Цитую:

«Ну, в 1918 році Леніна теж критикували за Брестські угоди, відповідно, які були аналогом фактично нинішніх мінських угод значною мірою. І також була ситуація "ні миру, ні війни" - пам'ятаємо. Але ця ситуація дала можливість тоді молодій державі фактично створити свою армію за дуже короткий час, набратися сил і вже буквально, можна сказати, менше ніж за рік виступити в абсолютно іншій якості - і перемогти у чисельних війнах: не лише громадянських, а й перемогти інтервенцію. Але потрібно було піти на дуже непопулярні кроки, які критикувалися. Тому зараз дуже багато критики в нинішньої опозиції: тих, хто намагається добитися миру. Але я вважаю, що це єдина правильна на сьогоднішній день позиція».

Аналогія чудова, якщо забути про інші «непопулярні кроки молодої держави» - тотальний червоний терор, систему заручників та інші методи насильницького навернення посполитих до більшевицької віри.

Втім, сподіваюся, ця обмовка була лишень ілюстрацією тези - нова влада України в умовах агресії змушена якось викручуватися, аби зменшити втрати в неоголошеній війні й водночас притупити пильність зажерливого сусіда.

Понеділок, 15 вересня, став початком такої собі пристрілки в передвиборчих перегонах між політичними силами. Одні з них, провладні, взяли на озброєння мирний план Петра Порошенка, згідно з яким поганий мир кращий за добру сварку. Інші, які наче й не опоненти Президента в його спробах «жити по-новому», задекларували, втім, позицію сили. Кажучи геть просто - війна до переможного кінця й переговори з Росією з сильних позицій.

У тій-таки «Свободі слова» голос останніх репрезентував Андрій Шевченко, народний депутат від «Батьківщини».

«Я от думаю, наприклад, про донеччанку Ірину Довгань, яка стояла в центрі Донецька чи Ясинуватої, над якою знущалися, били, в яку, там, плювали... Як вона після цього закону повернеться до себе в Ясинувату? Коли ті люди, які її катували, будуть там легальною владою і будуть легальною міліцією і легальними захисниками порядку?.. Тому наша партія: партія "Батьківщина" - вона не буде голосувати завтра за ці законопроекти. Я не бачу, яким чином нас наближають до миру і до перемоги. І я думаю, що ми всі хочемо миру, але ми точно не хочемо капітуляції. Ну, і більше того: ну, ми ж-то розуміємо, що це не вирішує проблему, це не зупиняє... не зупинить агресію Путіна. Це просто дозволяє йому шматочок за шматочком, як ковбасу, відрізати нашу країну. Тому я думаю, що треба дуже серйозно думати. Очевидно, що немає простих рішень. Але я точно не хочу, щоб нашими руками робилася капітуляція, щоб ми "зливали" Донбас і щоб ми просто так кидали напризволяще всіх тих людей, які пройшли через ці жахи».

Єдиним шляхом досягнення справжнього миру, на думку Андрія Шевченка, який тут виступав у ролі рупора «Батьківщини», є запровадження воєнного стану на територіях, де проводяться бойові дії.

Блискавичне переродження сили Юлії Тимошенко на справжню «партію війни» з різкою зміною риторики в бік войовничих закликів демонстрував і Сергій Соболєв уже в програмі «Шустер live» на Першому національному 19 вересня. І в цьому він був солідарним із Олегом Тягнибоком. Але про це - трохи нижче.

Повернімося все-таки до понеділка. Того вечора на Першому національному та на 5-му каналі глядачі вперше побачили Мустафу Найєма та Сергія Лещенка в незвичній поки що іпостасі - кандидатів у народні депутати. Втім, на ICTV в «Свободі слова» теж була кандидатка в депутати з середовища громадських активістів - Світлана Заліщук із руху «Чесно», тож нові обличчя в партійних списках на прохідних місцях глядачеві показали досить репрезентативно.

У програмі «Шустер будні» Мустафа Найєм, щоправда, здебільшого слухав, а не говорив сам. Та й про що можна було говорити, коли Савік Шустер навіщось показав добрячий шмат пропагандистської саморобки російського НТВ під назвою «Охота на Порошенко». Присутні в студії дивилися цей черговий «шедевр» роспропаганди, впавши в ступор. А як інакше можна реагувати на ідіотичні докази авторів «фільму» того, що начебто всі без винятку лідери українських політичних сил навперебій змагаються в підготовці фізичного знищення Президента Порошенка?

Першим опам'ятався В'ячеслав Кириленко, обурено запитавши: «Навіщо нам це дивитися?». Ведучий дуже здивувався запитанню, пояснивши, що «це» дивляться в Росії ті, хто потім їде сюди воювати.

І що? Яка нам тепер уже різниця, що саме спонукає російських солдатів вбивати українців? Тим паче, що нині на Донбасі воюють, якщо говорити про росіян, ніякі не добровольці, які давно закінчилися (і які теоретично могли б запалати праведним гнівом проти київської «хунти», надивившись «РашаТБ»), а люди, які розстрілюють наших вояків не за велінням серця, а за наказом. Тут уже телебачення ні до чого. Отож, зауваження В'ячеслава Кириленка, що «нам треба обговорювати завтрашній день у Раді», видалися дуже слушними.

На 5- му ж, у програмі «Час. Підсумки дня», Тетяна Даниленко просто-таки купалася в присутності нових облич - кандидатів у депутати. Тут були Андрій Тетерук, командир ланки батальйону «Миротворець», Сергій Лещенко, Віталій Шабунін, Альона Шкрум та Ігор Мосійчук. Усі вони досить аргументовано пояснили, чому йдуть до Ради й ухвалення яких саме законів добиватимуться.

Тарас Чорновіл, запрошений як експерт, дуже з усього сказаного «новими обличчями» тішився й прогнозував: український парламент із їхньою появою має всі шанси змінитися.

Тим часом події в Верховній Раді нинішній, хоч і розпущеній, але, згідно з законом, чинній, розгорталися в досить драматичний спосіб. І це зауважили кореспонденти всіх загальнонаціональних каналів у вечірніх випусках новин. Зокрема, вперше в історії українського парламентаризму два президентські закони голосувалися таємно, за зачиненими дверима, та ще й із вимкнутим табло. Йдеться про ті самі одіозні закони про «особливості місцевого самоврядування на деяких територіях Луганської та Донецької областей», навколо яких щерблять списи як «голуби», так і «яструби».

Пояснювати громадськості, як сталося, що від обговорення відлучили не лише активістів, але й тих-таки депутатів, поставлених перед фактом, довелося наступного дня Уповноваженій Президента з питань мирного врегулювання на Донбасі Ірині Геращенко. І хоч вона щосили намагалася переконати журналістів, що це - частина мирного плану Петра Порошенка, роль голубки миру вдалася нардепові приблизно так само, як Ганні Герман удавалася її роль тлумача Віктора Януковича. Тобто вкрай незадовільно.

Телеканали ж «Рада», Перший національний, «24», «112» та деякі інші, які вели пряму трансляцію з парламенту, 16 вересня зосередилися на синхронній ратифікації Угоди про асоціацію України та ЄС. Вечірнє ж засідання, на якому таки ухвалили (за допомогою кнопкодавства, на чому наголосила Настя Станко з «Громадського телебачення») багатостраждальний закон про очищення влади, транслювала «Рада», як і належить парламентському телеканалові.

Ухвалення законів про «особливий статус» Донбасу 16 вересня остаточно розвело політичні сили, які включилися в передвиборчу гонитву, по різні боки барикад. Незважаючи на поодинокі тверезі голоси, що закон про амністію не поширюється на осіб, які скоїли тяжкі злочини (а це з десяток статей Кримінального кодексу), прихильники воєнного стану до повної капітуляції Москви доводили - ці акти не що інше, як капітуляція України.

Це було дуже відчутно в виступах на ток-шоу «Шустер live» у п'ятницю, 19 вересня, Сергія Соболєва та Олега Тягнибока. Хоча їм протистояли й голуби миру.

Отже, три цитати.

«Сергій Соболєв, народний депутат, голова фракції ВО "Батьківщина": "Ви знаєте, Савік, я думаю, що, на щастя, сьогодні країна не поділена на опозицію і більшість. На щастя, країна сьогодні поділена абсолютно за іншою ознакою. І от я чув черговий раз цей закид, що у нас, виявляється, є партія війни і партія миру. І не по цій ознаці поділена країна. Бо всі виступають за мирне вирішення питання. Тільки, ви знаєте, у одних трусяться колінки при переговорах з Путіним, а інші, не дивлячись на це, роблять все можливе для того, щоб не допустити агресора на цю територію. Тому я думаю, що ключове питання - це не це. І ключове питання наступне: ви знаєте, слава Богу, що в Україні був один виняток із правил - голосування в парламенті. Так зване таємне голосування, коли не можна відкрити взяти і подивитися, хто як голосував. Я маю на увазі ті славнозвісні закони, які фактично вперше в історії боротьби з тероризмом узаконили терористичні організації. Бо на це не пішла ні тримільйонна Грузія, коли російський окупант захопив Південну Осетію і Абхазію, вони не визнали ніяких виборів, вони не визнали ці території, а визнали закон про окуповані території. На це не пішла Молдова, яка не визнала ніяких виборів, ніяких органів влади в Придністров'ї. Да, вони існують, але існують лише за визнання однієї країни - Російської Федерації. Так от, не дай Боже, ми підемо шляхом визнання терористичних організацій "ЛНР" і "ДНР", давши їм народну міліцію, народних прокурорів, народних суддів без виконання ключової вимоги - здача зброї, звільнення всіх адміністративних будівель і звільнення кордону і виведення російських військ за цей кордон».

«Ірина Геращенко, уповноважений президента України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях: «Дуже коротко. Ви знаєте, я от сьогодні тільки повернулася із Одеси, де була в Одеському військовому госпіталі, де й досі лежить 84 наших дуже важкопоранених хлопців, в тому числі, з Іловайська. Плачуть, не можуть говорити взагалі слово "Іловайськ" - сльози починають текти, тому що хтось один врятувався із свого БТРа, хтось один - з танка. Це жахливо бачити ці страждання, які пережили наші солдати і військові лікарі, які так само плачуть, бо вони кажуть: "Ми цих хлопчиків збирали по частинах". І вони говорять: "Ір, ти знаєш, ми останні три тижні не отримуємо борти з пораненими. Це таке щастя. Ми не отримуємо борти з пораненими, а в серпні вони приходили щодня"».

«Олег Тягнибок, народний депутат, лідер партії ВО "Свобода": "Зразу після президентських виборів потрібно було негайно вводити воєнний стан. Завдяки воєнному стану армія мала б терміново навести порядок до 24 серпня. За той час парламент мав ухвалити рішення про закон про відкриті списки до парламенту. І тоді вже проводити вибори в мирній ситуації ...Я казав: не дай Бог, ми будемо проводити вибори, коли в нас буде війна! Тому що це буде катастрофа! І сьогодні тут, на "Шустері", ми побачили початок тої катастрофи, що значить, коли під час виборів колишні соратники, які разом пліч-о-пліч стояли на Майдані, починають звинувачувати один одного. Оце є катастрофа, і оце є трагедія. А ще більша катастрофа, що людям розказують небилиці. ...Так, закрите засідання може бути. Так, таємний режим може бути. Але не так, як це відбувалося. І чому фракція "Свобода" не голосувала, а витягнула карточки і підняла догори? І я це сказав на нараді з президентом, коли президент мені задав запитання: "Олег, фракція "Свобода" підтримає цей закон?" - Я сказав: "Цей закон в такій редакції ми не підтримаємо". Я задав запитання президентові: "Пане Президенте, ми маємо можливість внести хоч якісь правки до цього закону?" - Президент сказав: "Ні, не маєте. Або ви голосуєте повністю той закон, або ви його не голосуєте взагалі"».

Ці витяги з палких промов учасників шоу ілюструють одну незаперечну для українських реалій істину - що ближче вибори, то гостріша риторика. Ну, а для ведучого Савіка Шустера українські вибори - справжні жнива, коли лобові зіткнення політичних суперників перетворюються на файт-поєдинки без жодних правил. Хоча, безумовно, тепер навіть Савіку далеко до того, що відбувається у «Чорному дзеркалі» Євгена Кисельова на «Інтері», але про це ток-шоу іншим разом.

Усе це, звісно, підвищує рейтинги програми, але не дає відповідей на болючі запитання. Скажімо, чому неоднозначні закони про «особливості місцевого самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей» ухвалювалися таємно?

Або ж - якщо вони є частиною мирного плану Президента Порошенка чи, що ймовірніше, пунктом «пакетних домовленостей» між Путіним та Порошенком щодо справжнього врегулювання конфлікту інтересів, чому пан Президент не виступив зі зверненням до народу? Адже з його даром переконання всіх цих непорозумінь можна було б уникнути!

Тим часом Петро Порошенко буквально повторив шлях Михайла Горбачова, поїхавши в заокеанське турне зачаровувати красномовством найзахідніших партнерів. Замість знайти час і поспілкуватися з громадянами країни, які справді хочуть миру, але в силу давніх візантійських традицій місцевої політики не можуть знати, що ж саме відбувається під час підкилимної боротьби на дипломатичних та внутрішньополітичних аренах. Відтак вибудовуючи найхимерніші конспірологічні версії від «Америка та ЄС злили Україну!» до «Порошенко продався Путіну!».

Слів немає, картина тріумфу Президента України в парламенті Канади 17 вересня, а наступного дня - в Конгресі США, око українця дуже потішила. Надто ж коли спершу канадські, а за день і американські парламентарі аплодували главі української держави навстоячки. До речі, цей тріумф транслювали наживо на 5-му каналі, Першому та каналі «24», отож, насолодитися ним мали змогу всі охочі.

Проте беззаперечний зовнішньополітичний успіх Петра Порошенка знівелювало його тривале ігнорування внутрішньої аудиторії. І лише в неділю ввечері пан Президент таки наважився поспілкуватися. Як не з народом, то хоч із «обраними журналістами обраних телеканалів». Десь ми вже це чули, правда ж?

З пошуком у телевізорі цього першого за останні кілька місяців інтерв'ю, що мало дати відповіді на найбільш дражливі запитання громадян, у мене вийшла ціла історія в дусі паршивого детективу. Зорієнтована завдяки «Детектор медіа» спершу на 18.25 на «1+1», пізніше - на «близько 19-ї на Першому національному» (джерело те саме, а також - рухомий рядок на згаданому каналі), автор у цей час нічого подібного до президентського інтерв'ю на згаданих каналах не побачила. Коли ж на 5-му в рухомому рядку пішла інформація, що розмову з Президентом тут покажуть о 22-й, налаштувалася на довгий вечір. Але «близько 20.30», що виявилося шляхом запінгу, на Першому національному інтерв'ю Президента вже йшло. З певною затримкою в цей час його транслював і канал «Україна».

Всі ці заморочки роздратували так, що враження від великої розмови Президента з тележурналістами, м'яко кажучи, трохи притлумилося.

Популярна нині гра «знайди кота» перетворилася на менш веселу забаву «знайди президента», і це породило недобрі підозри про причини такої невловимості програми, що йшла в запису. Приміром, однією з них могло бути «підчищання хвостів» або ж узагалі - візування розмови на самій Банковій.

Проте, переглянувши повну версію інтерв'ю Петра Порошенка, ваш автор змінила гнів на милість. По-перше, Президент відповідав на запитання журналістів так, що, як кажуть, від зубів відскакувало. Не перекладаючи в голові запитання на рідну мову, а чітко на них реагуючи одразу ж. Навіть коли йшлося про дуже неприємні речі.

Невеличке уточнення. Коли тут пишеться про рідну мову, мається на увазі порівняння з мовними навичками президента попереднього, якому доводилося продиратися крізь хащі української, яка для нього рідною не була.

Якби перед глядачами стояли пульти на кшталт тих, що в студії пріснопам'ятного Савіка Шустера («переконав» - «не переконав»), гадаю, результат був би з величезним відривом на користь першої позиції.

Принаймні, всі претензії громадськості щодо таємного голосування за два закони «про особливості місцевого самоврядування на деяких територіях Луганської та Донецької областей» відповіддю Президента автоматично знялися.

Він у своєму інтерв'ю пояснив, що не мав змоги звернутися до народу з тієї причини, що буквально після голосування у ВРУ мав відбути до Канади та США, куди без ухвалення цих законів не міг з'явитися. Адже, за словами Президента, якби їх не проголосувала Верховна Рада, продемонструвавши прагнення до мирного врегулювання конфлікту, в західних партнерів України не було б жодних козирів проти російської агресії в складній геополітичній грі.

Щодо таємного режиму голосування, то й тут наш шановний Президент знайшов «відмазку». Виявляється, такий режим передбачено регламентом, коли йдеться про безпеку країни. В цьому конкретному випадку - про реальний стан справ у зоні АТО й усіх можливих наслідків у разі відмови від «мирного плану».

Про «Війну і мир», роман Льва Толстого, та тлумачення його назви, про що говорив Президент на початку розмови, а також посилання Андрія Куликова на роман Карела Чапека «Війна з саламандрами», можна сказати одне - Петро Порошенко змагається з українськими журналістами на рівних.

Відтак дивуватися, що тележурналістів, які ставили Президентові гострі запитання, Петро Порошенко змусив дивитися на себе, як на істину в останній інстанції, не варто. Називаймо це як хочемо - харизма, освіченість, знання іноземних мов, талант оратора...

Тут зрозуміло одне: з такими талантами Президентові варто все-таки частіше зустрічатися з посполитими, а не з «обраними».