Біль, страх, ненависть, відраза до сусідньої країни, яка з невідомого непорозуміння називалася «братською» ‒ все, що в українських душах досі ще дрімало або ж свідомо стримувалося, збурилося останніми днями.

І найяскравіше цей процес здіймання дев'ятого валу можна відстежити за риторикою та контентом загальнонаціональних телеканалів.

Ще в понеділок у програмі «Свобода слова» на каналі ICTV щойно призначений перший заступник голови Нацради з питань телебачення та радіомовлення Ольга Герасим'юк пообіцяла: всі російські телеканали, які транслюють кремлівську пропаганду на Донбасі, буде вимкнено. Ну, а для звільнених міст готується спеціальна програма. Мета якої ‒ прочистити голови «ватяних» персонажів, які повелися на московську пропаганду, вважаючи київську владу «фашистською хунтою».

Такі заяви можна тільки вітати. Якщо за ними стоять конкретні справи. Але, на мій особистий превеликий жаль, слова високопосадовця для, приміром, найбільшого кабельного оператора «Воля» виявилися не більш ніж струсом повітря. Бо в пакеті «Всесвіт» як був абсолютно україноненависницький московський канал ТВЦ, так він і досі там. І це не в Донецьку, Краматорську чи Луганську, а в самісінькому Києві!

І тоді, коли ще стара Нацрада заявляла про необхідність перевірити скарги глядачів на антиукраїнський контент цього каналу. Можливо, в Нацради нової все-таки стане мужності й повноважень «випиляти» це гніздо україножерства з нашого ефіру?

8 липня, у вівторок, почалася серія чорних днів календаря для патріотів. Того вечора всі випуски новин на загальнонаціональних каналах повідомили, що українська льотчиця Надія Савченко «знайшлася» у воронезькому СІЗО.

Як вона потрапила на територію Росії з полону в Луганську, ЗМІ не повідомили, бо на той момент ніхто не мав такої інформації. Розповіли тільки, що нашому «солдатові Джейн» російська сторона інкримінує розстріл журналістів із РФ поблизу міста Щастя. У якості відеоряду цієї новини всі канали використали кадри з допиту Надії в полоні.

Наступного дня, 9 липня, журналісти і ведучі ТСН, «1+1», узяли мужню українську валькірію під свою опіку, запустивши спеціальну рубрику «Врятувати льотчика Надю». У цьому сюжеті пролунав абсолютно феєричний за безпардонним нахабством і цинізмом синхрон російського представника Слідчого комітету Росії, буцімто льотчиця Надія Савченко перетнула кордон РФ у якості біженки й була затримана через відсутність документів.

10-го ж липня ТСН, продовжуючи тему, дала досить розлогий сюжет про те, як її журналісти намагалися прорватися до Надії в СІЗО. Сюжет супроводжувався показовим синхроном працівника воронезької пенітенціарної установи. Виявляється, він вважає, що Надія розстрілювала російських журналістів тільки за те, що вони росіяни. Українців цілком очікувано до Надії не пустили, ба більше, не дозволили навіть передати їй посилку й листа від мами.

Не знаю, скільки ще брехні треба нагромадити російським ЗМІ, а також їхнім слідчим, суддям та прокуратурі, аби українці нарешті зрозуміли: ворог не зупиниться ніколи й ні перед чим. Знаючи «найкращі» взірці російського правосуддя, можна не сумніватися ‒ реальні «пятерочка» чи «восьмерочка» за таким серйозним звинуваченням, хай і висмоктаним із пальця, Надії Савченко таки світить.

Єдине, що могло хоч трохи втішити на тлі щоденних повідомлень про загибель українських вояків та мирних мешканців Донбасу, це факт того, що Надія принаймні жива.

Поговорили кореспонденти «Плюсів» і з мамою Надії та її рідною сестрою Вірою. Обидві вразили незламною вірою в те, що їхня донька й сестра обов'язково повернеться й піде бити ворога. Тим часом, синхрон українського консула у Воронежі, якого до Надії теж не пустили, підстав для оптимізму не давав. Проте поведінка льотчиці, яка демонстративно спілкувалася з суддями апеляційного суду у Воронежі виключно українською мовою, зажадавши перекладача з російської, вселили певність ‒ якщо Надя так мужньо тримається, то й нам не варто падати духом.

Оптимізму додав і Президент Порошенко, який із телеекранів країни пообіцяв зробити все, аби повернути Надію на Батьківщину. Хоча, наскільки пригадується, пан Порошенко обіцяв також визволити Надію Савченко з полону. Але щось не зрослося.

Що саме пішло не так у справі звільнення з полону української льотчиці, точніше, натяки на це, глядач міг почути в ток-шоу «Шустер live» на Першому національному уже 11 липня. Тут у числі інших тем обговорили також величезну проблему ‒ як визволяти наших заручників і полонених із катівень «ДНР» та «ЛНР».

Учасник ток-шоу Олександр, який пройшов усі кола пекла під назвою «полон», розповів, що бойовики при ньому кілька разів говорили про таку собі «Стрекозу», тож він дійшов висновку, що йдеться про льотчицю Надію Савченко. Колишньому заручникові врізалося в пам'ять, як його мучителі казали, що, позаяк «Стрекоза» справжній воїн, то вона помре швидко.

На той момент уже вся країна знала, що Надя перебуває в одиночній камері воронезького СІЗО, але не треба мати аж надто буйну уяву, щоб не зрозуміти ‒ яким тортурам могли піддавати жінку.

Щодо теми заручників у «Шустер live», то тут експертом виступив Микола Катеринчук, який зумів визволити чотирьох полонених, і серед них ‒ того самого Олександра. Не знаю, чи мені одній здалося, що, говорячи про якогось неназваного працівника Адміністрації Президента, який своїм втручанням завадив визволити Надію з полону, пан Катеринчук усе-таки більше піарився на темі заручників, аніж переймався їхнім становищем. Але враження від його слів залишилося саме таке.

Аби не повертатися до теми Шустера, зауважу: автора дуже потішила гнівна відсіч Юрія Луценка Олександрі Кужель. Річ у тім, що народний депутат від «Батьківщини» дуже емоційно розповідала, як вона щодня змушена вислуховувати плачі жінок, чоловіки яких потрапляють до зони АТО без зброї. Або ж про те, як їй скаржаться підприємці з цієї зони, з яких податкова дере так, наче на Донбасі нічого не відбувається. А ще ‒ про те, що міністр оборони Гелетей ‒ злочинець, бо не дає зброї добровольцям. Усі ці філіппіки на адресу всієї президентської раті завершилися закликом запровадити воєнний стан. Тоді, на думку пані Кужель, підприємці зітхнуть вільніше, бо матимуть право посилатися на форс-мажор.

На цей «плач Ярославни» чимдуж відгукнувся Юрій Луценко. Цілком у дусі президентської репліки на вигук Лєни Бондаренко в парламенті екс-міністр внутрішніх справ зажадав від присутніх не паплюжити героїчну українську армію й припинити сіяти паніку.

Сам він, не бажаючи підтримувати панікерів, щосили намагався вселити в глядачів оптимізм, навівши цифри втрат Стрєлкова-Гіркіна під час його втечі зі Слов'янська. За словами пана Луценка, з півтори тисячі бойовиків до Донецька дійшли півтисячі.

І бомбити Донбас ніхто з українських вояків, точніше, їхнє високе командування, не буде. Визволяти Луганськ і Донецьк, запевнив Юрій Віталійович, будуть мобільні контртерористичні групи.

Хотілося б подивитися в очі політикові сьогодні... Цілком можливо, що, розповідаючи про високий бойовий дух вояків і контртерористичні групи, він ті очі в Сірка позичав, не інакше.

Тема «Врятувати льотчицю Надію» стала своєрідним телевізійним хештегом. 9 липня про неї говорили на 5-му каналі в «Часі. Підсумках дня», а також у програмі «Сьогодні про головне» на ТВі.

На ТВі, щоправда, про Надію Савченко згадували більше в контексті інформаційної війни та безпеки. Навівши як приклад безцеремонної брехні (частини стратегії інформаційної війни Росії проти України) слова представника СКР, буцімто Надія перетнула кордон РФ як біженка.

Ведучий Максим Драбок (до речі, на мою думку, більш органічний і взагалі приємніший у цій ролі, аніж Єгор Чичеринда) та гості Антон Геращенко, радник Арсена Авакова, народні депутати Ігор Мірошниченко, Юрій Стець та медійник Олена Громницька дійшли очевидного висновку ‒ всі тоталітарні держави губила передусім брехня.

Саме велетенські масштаби брехні, в числі причин економічного плану, спричинили розвал Радянського Союзу. Тож єдина зброя українська журналістів у інформаційній війні з російською пропагандою ‒ це навіть не контрпропаганда, як можна було очікувати, а правда, тільки правда й нічого, крім правди.

«ЕспресоTV» за останні тижні перетворилося не лише на філію ТВі, звідки посунули до Миколи Княжицького (чи то пак, за офіційною інформацією, його дружини Лариси) вільні й не дуже журналісти зі згаданого каналу.

«Еспресо» починає нагадувати конкурентоспроможний телеканал, багатий ексклюзивами. Один із таких ексклюзивів забезпечує журналіст Сергій Висоцький, який до студії свого  «Інтерв'ю дня» зазвичай запрошує людей, що можуть поділитися справді експертною компетентною думкою.

10 липня гостем журналіста став Андрій Тірон, той самий боєць 2-го спецбатальйону Нацгвардії, який разом із товаришами підняв синьо-жовтий прапор над міськрадою в місті Слов'янськ.

Цікавими були його враження й почуття, з якими Андрій піднімав прапор. Виявляється, це викликало в бійця асоціації з Рейхстагом і радянськими воїнами, які піднімали червоне знамено над лігвом фашистів. Сергій Висоцький страшенно втішився з таких асоціацій, не проминувши нагоди дотиснути співрозмовника на тему «Ми з Донбасом однієї крові». Ну, тобто ‒ всі ми вийшли з великої Перемоги. Андрій Тірон такій сентенції навіть не опирався, підкресливши ‒ його почуття справді ростуть із перемоги над нацизмом, бо один дід хлопця загинув у Червоній Армії, а другий ‒ в УПА. Що, як відомо всім, хто хоче знати про УПА трохи більше, ніж Олег Царьов, теж воювала з фашистами.

Цікаво було спостерігати, як герой програми викручувався, коли ведучий ставив йому запитання про компетентність і професійність командирів АТО. В ефірі Андрій Тірон похвалив лише одного генерала ‒ Балана. Про всіх інших говорити відмовився, скромно пославшись на власну малість, мовляв, хто я такий, щоб судити генералів.

Ішов цей досить змістовний діалог на тлі кавуна, на який начепили... пілотку Гіркіна, все, що залишив по собі «реконструктор-денікінець» у кабінеті Слов'янської міськради.

11 липня Україну накрила чергова трагедія ‒ під Зеленопіллям на Луганщині наших вояків розстріляли з «Граду». Кількість загиблих ‒ більше тридцяти, повідомив Зорян Шкіряк у соцмережах. Тим часом, у штабі АТЦ, вочевидь, вирішили, що такою кількістю загиблих український народ травмувати не варто, і Андрій Лисенко у прямих включеннях із інформаційного центру РНБО щогодини на 5-му каналі повідомляв, що 200-х у нас «лише» 19. Якщо це й мало суто психологічний терапевтичний ефект, то дуже нетривалий. Бо навіть уявити собі, що відчували того дня рідні загиблих, було нестерпно боляче.

На 5-му той день у «Часі. Підсумках дня» назвали «чорною п'ятницею», намагаючись, як завжди, розібратися, хто винен і що робити. Андрій Пишний, Юрій Бутусов, Валерій Пекар та Юрій Стець проаналізували, чому й досі блокпости української армії стоять посеред чистого поля без окопування, стаючи легкою мішенню для обстрілів. Розстріл наших вояків під Зеленопіллям стався тому, що командири ніяк не можуть пристосуватися до новітніх методів ведення війни, які Росія давно й успішно опанувала.

‒ Проблема на передовій чи все-таки в Києві? ‒ поцікавився Роман Чайка в присутніх. І отримав відповідь від громадського активіста Валерія Пекаря: ми ще не навчилися вести так звану гібридну війну, де першими завдають ударів журналісти. А вже потім до справи стає артилерія.

12 липня сталася ніяк і ніким не очікувана сенсація на тому ж таки 5-му каналі. Ну, хто міг від респектабельної й, чого гріха таїти, дещо піарницької програми Лариси Губіної «В кабінетах» чекати розриву шаблону у вигляді ексклюзивного інтерв'ю «великого и ужасного» Ігоря Коломойського?

Розрив був настільки сильним, що ведуча просто не встигала місцями реагувати на одкровення олігарха. Тим паче, що той, виявляється, себе таким не вважає, бо перейшов на державну службу. Щоправда, оформити цей перехід йому самому ніколи, тому цим займаються його юристи.

Але найцікавішим у цій програмі було те, як Ігор Коломойський буквально двома фразами зруйнував репутацію Сергія Лещенка. Як справедливо зазначив сам герой програми, він нині персонаж суто позитивний. Відтак, коли позитивний у всіх відношеннях герой розповідає, що журналіст «Української правди» просиджував у приймальні Сергія Льовочкіна, підстав йому не вірити нема жодних. І що тепер робити панові Лещенку? Хіба що писати статті про «острів Льовочкіна». Але чи повірять йому тепер?

На глядача звалилося стільки ексклюзивної інформації та ще й у такому неймовірному темпі, що він міг хіба що роззявляти рот у німому подиві або ж витріщати очі. Ну, хто б міг подумати, що Ахметов чи Пінчук ніякі не олігархи, натомість Віктор Янукович-старший та Леонід Кучма ними якраз є. Розрив шаблону був і в тому, як без зайвої скромності Ігор Валерійович чесно зізнався: фільми про Льовочкіна-Фірташа студія «1+1» зняла у відповідь на «художню продукцію» телеканалу «Інтер», де всіляко демонізується пан Коломойський. Не знаю, які ще козирі ховає в рукаві цей «не-олігарх», але, вже біжучи в справах і залишивши журналістку в київському кабінеті, він сказав, що готовий розмовляти з нею ще годин зо дві. Отож, запасаємось попкорном і чекаємо продовження.

У суботу померла Валерія Новодворська. Ніколи не думала, що так за нею плакатиму. Весь час, поки йшли меморіальні сюжети на загальнонаціональних каналах, не покидало відчуття осиротілості... Тим часом, того ж дня, 12 липня, ТРК «Ера» в ранковому блоці крутило «шедевральне» кіно про співочого ректора «кулька» Михайла Поплавського «Приречений на любов». Продукт цей настільки підлабузницький, що його автори вигадали для свого підопічного не одну, а цілих 10 формул успіху. Коли це кіно знімали, Михайло Поплавський ще не був народним депутатом, але це не завадило режисерам-продюсерам облизати «бетмена» до рівня непристойної порнографії. Агов, Нацрадо! Може, ще й діяльністю «Ери» поцікавитесь?

У неділю, 13 липня, вразив сюжет Станіслава Ясинського в «ТСН. Тижні» про мирний Слов'янськ ‒ «Репортаж з пекла». Репортер зробив акцент на проблемі, про яку нині воліють не те що не говорити, а й наразі навіть не думати. Бо незрозуміло, що ж усе-таки робити з тими «ідейними денеерівцями», які колись заходилися в криках «Рос-си-я!!!» на мітингах за «ДНР», а тепер, хапаючи дармову гуманітарку з рук українських вояків, чекають, «что "те" (сепаратисти. ‒ Авт.) вернутся». Таке розповіла Стасові місцева мешканка, обличчя якої з міркувань безпеки запікселили.

Справді, як зробити, щоб словосполучення «мирний Слов'янськ» наповнилося реальним змістом? Відповіді наразі, коли на порядку денному ‒ елементарне відновлення електро- та водопостачання, поки що немає. Але схоже, що ця війна ‒ надовго.

Фото - vinnitsaok.com.ua