Ще півроку тому ніхто уявити не міг, що вибори президента України відбудуться, по-перше, дочасно, по-друге, ‒ демократично, по-третє ‒ в один тур. Проте вже наступного дня після їх проведення країна сприйняла все, що відбулося 25 травня, як факт, і заходилася розв'язувати більш нагальні завдання. Найголовніше з них ‒ зупинити війну на сході країни. Майбутній президент пообіцяв активізувати АТО, та ще й так, аби вона тривала не кілька місяців, а кілька годин. Активізацію антитерористичної операції глядачі загальнонаціональних каналів помітили на власних нервах буквально того ж дня, коли всі новинарі в телепросторі дружно розповідали, як українські силовики розгромили терористів у донецькому аеропорту «Прокоф'єв».

Мушу одразу ж зробити застереження: висвітлення військових операцій проти терористів на Луганщині й Донеччині загальнонаціональними телеканалами не є предметом аналізу в цьому тексті. Причина банальна ‒ автор не вважає себе компетентною у військових питаннях і далека від бажання вергати громи й блискавки як на «антитерористичних» генералів, так і на тих тележурналістів, які працюють із ризиком для життя в зонах бойових дій. Тож повернімося до справ, наскільки це можливо, мирних.

Отож, вже в понеділок, після того як країна прокинулася з новим президентом, постало цілком закономірне запитання: що тепер буде з Майданом? Адже формально українська революція досягла навіть більшого, ніж вимагав Майдан.

У понеділок ті самі випуски новин серед інших подали новину про те, що новообраний мер Києва (за результатами екзит-полів) Віталій Кличко пообіцяв киянам передусім розібрати барикади в центрі столиці, аби вона знову набула вигляду європейського міста. Буцімто, на думку лідера мерських перегонів у Києві, Майдан виконав свою місію й має розійтися.

Як і варто було чекати, реакція майданівців не забарилася. Найбільш розлогі репортажі про настрої нинішніх майданівців зробили кореспонденти «Фактів» та ТСН.

«Факти», ICTV:

«Юлія Мендель, кореспондент: Теплий травневий вечір. В повітрі дим від дров. Під вечірнім сонцем сохнуть футболки тих, хто промок під вчорашньою зливою. Львів'янка Ніна Іванівна на цьому саморобному дворі мов у себе вдома шиє собі спідницю. Каже - майданівську. До Києва приїхала в листопаді. І досі переконує - вимог революції не виконано.

Ніна Бакун, майданівка: "Ще тільки прийняли президента. А ще треба владу розігнати. Поміняти треба всю. Верховну Раду поміняти. Дати нових людей, достойних".

Юлія Мендель, кореспондент: Допоки війна не скінчиться, не перевірять на чесність нову владу, і не побачать чесних дій, ‒ стоятимуть. Слово в слово повторюють майданівці з інших наметів. Хоча й самим додому страх як хочеться. В Артура у Франківську і дружина й дітки.

Артур, майданівець: "Я вам скажу дуже чесно - ми всі тоже хочемо дуже сильно додому, Повірте. Ми хочемо додому до жінок, до сімей, до родини. Але хочемо додому так, щоб приїхали ми нормально додому".

Олександр, майданівець: "Де корупція? Закон прийнято у нас у Верховній Раді? Прийнято закон про корупцію? Не прийнятий".

Юлія Мендель, кореспондент: А от Антон з Фастова вже б і поїхав. Тільки не додому. Совість веде на схід.

Антон, майданівець: "Ну, я бы хотел конечно вже в наш первый батальйон. Там очень много наших ребят. Мы и так занимаемся делами уже и гражданскими, и военными. Уже поддерживаем наших ребят, которые ушли в нацгвардию".

Юлія Мендель, кореспондент: Заява Віталія Кличка змусила майданівців задуматися. І вже завтра вони зберуться на закрите засідання аби вирішити як бути далі, і чи варто звільняти Хрещатик. І під вечір обіцяють дати відповідь. Деяких українців барикади і справді втомили.

Перехожий: "Как-то веселья мало. Надо чтобы тут как-то все цвело, какие-то квіти посадить".

Перехожа: "Ну, они будут тут сидеть еще три года? Нет же, конечно. Постепенно будет все проходить".

Юлія Мендель, кореспондент: Вам это не нравится уже?

Перехожа: "Не нравится. Запах дыма в центре, ну как-то не очень".

Юлія Мендель, кореспондент: А ось родина Німчуків з Луганська категорична - поки вдома не закінчиться терор, Майдан має стояти.

Василь та Анжела Німчуки, гості зі столиці: "Майдан ще не виконав до кінця свою роль. І треба, звісно, ще добиватися, щоб влада не забувала за для чого люди стояли та гинули. Ще не все вирішили, не всі справи. І треба, щоб він як турбував, так і душу, і серце"».

А ось синхрони з сюжету ТСН, «1+1».

«Дмитро Фурдак, кореспондент: Під пекучим майже літнім сонцем поряд із барикадами пам'яті "Небесної сотні" у самому центрі Києва унікальна мікрореспубліка. Ось тобі надувний басейн із монетами на згадку, ось тут перуть і сушать речі, а це недобудований диво-будиночок в якому наразі живуть цуценята. У наметі Коломиї ціле домашнє господарство: хтось готує обід ‒ картопля, курка, хтось миє посуд, хтось хизується новим врожаєм городини. Інші жителі коломийського подвір'я обговорюють останні події, сховавшись від спеки в альтанці. Запитання від журналістів застає їх зненацька. Ви готові там за тиждень, за два, от зібрати речі, поїхати додому, розібрати намети?

Чоловік: "А навіщо? Треба, щоб ми побачили, що в державі ідуть зміни".

Дмитро Фурдак, кореспондент: Чоловіки переконані, Майдан повинен контролювати нову владу, тому їхати додому дуже не хочуть, втім до переговорів із щойно обраними лідерами готові.

Чоловік: "І ново вибраний президент прийде на сцену і з нами поспілкується, ми будемо бачити його програму".

Дмитро Фурдак, кореспондент: Біля сусіднього намету засмагає азербайджанець, що більшість життя прожив в Україні, він на Майдані з перших днів революції. І переконаний, варто залишити кілька наметів, мовляв, вони б і про загиблих нагадували і туристів приваблювали.

Чоловік: "Конечно, которые мешают естественно надо убрать. Это некрасиво и некультурно".

Дмитро Фурдак, кореспондент: Некрасивий і некультурний вчинок зафіксувала і наша камера. Ось сотники 13-ї сотні забирають гроші з коробки з пожертвами і лише потім відносять її у свій намет. Таких скриньок по всьому Майдану купа, втім грошей кидають усе менше. Майданівці зізнаються, на роботу влаштуватися важко.

Чоловік: "Сегодня должен был поехать на "Еспресо" устраиваться, ТВ, но правда кто ж ... устраивается".

Дмитро Фурдак, кореспондент: Кияни, котрі підтримували революцію не лише морально, а й матеріально, визнають, Майдан - місце історичне, але вигляд має непрезентабельний.

Жінка: "З дитям прийти трошки жутковато".

Жінка: "Якщо це була столиця і центр міста, то це вже зараз не назвеш центром. Це центр країни. Адже запах не той".

Чоловік: "Це центр революції".

Жінка: "Це жах, я тут працюю, я кожен день це бачу, мені не подобається, дуже не подобається. Я дуже люблю Київ, дуже люблю Майдан, зараз це вибачте, це смітник".

Дмитро Фурдак, кореспондент: Євромайдан розпочався півроку тому із акції протесту кількох сотень людей, що вийшли в центр столиці висловити свою незгоду із відмовою від євроінтеграції. За цей час Майдан Незалежності змінився до непізнаваності. Нині немає одностайної думки, що потрібно робити з наметами, барикадами, а головне, людьми, які тут уже оселилися. Зрозуміло одне, новому і президенту і київському очільника доведеться докласти чимало зусиль, щоб повернути Майдану Незалежності його дореволюційний вигляд"».

Із цих сюжетів зрозуміло одне ‒ повернути Майдану Незалежності його дореволюційний вигляд, здається, вже не вдасться нікому. А взагалі обидва сюжети зроблені як під копірку ‒ синхрони людей, яким не хочеться вірити, бо вони дуже вже відрізняються від справжніх героїв Майдану; наголос на циганському побуті нинішніх майданівців; відсутність у кадрі тих, хто ще може назвати себе таким...

Журналісти нібито ненав'язливо, але вперто проводять думку ‒ таким тут не місце. Не буду оригінальною, сказавши: багатьом киянам нині неприємно й навіть страшно заходити на Майдан Незалежності, де живуть як у бога за пазухою незрозумілі типи бомжуватого вигляду. Які тільки й знають, що елементарно жебрають гроші на пиятику й сигарети. Про бруд і геть неапетитні запахи від місцевої «кулінарії» навіть згадувати не хочеться.

Тож підтекст авторів цих репортажів зрозумілий ‒ вони погоджуються з думкою Віталія Кличка, що Майдан потрібно згортати. Проте незрозуміло, чому журналісти не поцікавилися думкою справжніх героїв Майдану.

Тим часом декого з нинішніх майданівців можна було побачити в сюжеті про те, як вони третирували колишнього «мера» Києва Олександра Попова біля суду, де по суті розглядалася справа про розгін Майдану 30 листопада.

Сюжети про те, як Олександр Попов мужньо терпів стусани, плювки, матюки та обливання йодом від людей, котрі назвали себе самообороною Майдану й вимагали від колишнього київського градоначальника визнати, що саме він віддавав злочинні накази розстрілювати майданівців 18 лютого, подали Перший національний, ТСН на «1+1», «Подробиці» на «Інтері», 5 канал та «Громадське ТБ».

Причому Богдан Кутєпов, відео якого, викладене в ФБ, використали новинарі-телевізійники (а деякі, як-от ТСН.ua, навіть послалися), зняв про цю катавасію досить розлогий сюжет, де в парадоксальний спосіб пан Попов мав вигляд набагато шляхетніший, ніж його супротивники. Принаймні, ті, хто оточив його на виході з суду, виглядали не ліпше за тих маргіналів, що нині варять борщ на Майдані, стріляють гроші на бухло й посилають журналістів матом.

Попов же водночас, стоячи під градом лайки, стусанів та потоками води й йоду, ще й намагався чемно відповідати на претензії «самооборони».

Ця карикатура на вимогу справедливого суду стійко асоціювалася з картинами, вибачте за блюзнірство, але так воно й було, з відео, на якому «беркутА» знущалися з голого козака-майданівця Михайла Гаврилюка. Принаймні, нинішні «борці за справедливість» з усією очевидністю взяли на озброєння методи, однозначно неприйнятні для пасіонаріїв нашого зимового Майдану. І вони вже точно не мали й не мають права виправдовувати своє хамство загиблими з Небесної сотні. Чим тоді вони кращі за «колорадів» із їхнім «дедывоевали» чи «Крымнаш»?

Тож після таких сюжетів симпатії глядачів якщо не остаточно схилилися на бік Віталія Кличка з його пропозицією прибрати барикади, то щонайменше дуже похитнулися щодо нинішніх мешканців наметового містечка в центрі Києва.

Більш-менш притомні мешканці Майдану сьогоднішнього з'явилися хіба що в «Шустер live» на Першому національному 30 травня. До студії завітали Ольга Богомолець, Олесь Доній, Ірина Геращенко та Борислав Береза, а на Майдані Незалежності в цей час під зливою мокнули нинішні активісти Майдану, які сприйняли пропозицію Віталія Кличка розібрати барикади як зраду Майдану.

Консенсусу щодо того, що саме робити з Майданом ‒ розганяти силою (хоча про це навіть ніхто не заїкнувся, боже борони, хоча ідея ширяла в повітрі), створити меморіал загиблим, зробивши з вулиць, де лилася кров, пішохідну зону, чи влаштувати тут центр тиску на владу, учасники не дійшли. Що й не дивно. Адже занадто різні погляди в тих, хто щиро стояв на Майдані в найтяжчі дні, витягуючи поранених або ж рятуючи від оскаженілих ментів у лікарнях, але після Майдану став владою, й тих, хто так само щиро вважає себе останнім бастіоном боротьби за зміну системи, яку наразі зламати не вдалося.

Під час програми почала вимальовуватися, як на мене, головна проблема між першими й другими. Вона полягає у відсутності звичайних комунікацій. Тобто майданівці прагнуть бодай раз на тиждень бачити в себе політиків, яких вони привели на своїх плечах до влади, зі звітом, що зроблено, а що ‒ ні, й відповідно разом напрацьовувати подальший план змін у державі.

Політики ж, за винятком Віталія Кличка, який усе-таки ходить на Майдан і намагається спілкуватися з тамтешнім народом, посилаються на війну й зайнятість. Та й візити за п'ять хвилин мера Києва майданівців не влаштовують, бо він, бачте, зустрічається не з тими, кого б на цій зустрічі волів бачити Майдан. Хоча, як резонно зауважила Ірина Геращенко, Віталій Кличко розмовляв із тими, хто в момент його візиту на Майдан там був, і спеціально цієї зустрічі ніхто не готував.

Наскільки вдалося зрозуміти авторові з досить сумбурної суміші взаємних претензій, жодна з пропозицій новообраної міської влади Києва тих, хто вважає себе санітарами політичної системи країни, не влаштує ‒ ані меморіал на кшталт Берлінської стіни з музеєфікованою її частиною, ані пішохідна зона, ані штаб усіх громадських організацій Майдану в Українському домі...

Тож забиратися з головної площі країни вони ще довго не захочуть, натомість жадаючи щотижневого звіту всіх без винятку «майданних» політиків на народному недільному вічі.

І це при тому, що Олесь Доній зауважив: йому особисто вже нині бракує тиску Майдану на владу, який міг би виявлятися бодай у пікетах Верховної Ради з вимогами голосувати за необхідні антикорупційні закони.

Чим у такому разі збираються надалі займатися мешканці наметового містечка, окрім уже своїх звичних кулінарних справ та косметичних процедур у вигляді природного солярію, залишилося нез'ясованим.

Недільне віче, до речі, яке зібралося на Майдані Незалежності 1 червня і яке наживо транслювало «Еспресо TV», показало: нових сенсів, про які намагалися говорити, але так і не змогли сформулювати учасники «Шустер live» під зливою на Майдані, він так і не породив. Залишившись у парадигмі сенсів старих, тобто «Банду ‒ геть!», «стояти до кінця» (щонайменше до виборів нової Верховної Ради і покарання винних за розстріли побратимів), а також ухваливши резолюцію про сухий закон. (У дужках зазначу ‒ ще в березні подібна резолюція була б неможливою, адже сухий закон сприймався як належне всіма, хто перетинав периметр Майдану.)

Ще одне зауваження на маргінесах: 5 канал цієї неділі Народне віче на Майдані Незалежності не транслював, обмежившись короткими повідомленнями у випусках новин. Можливо, тут вирішили, що він теж виконав свою історичну місію, привівши до президентської булави власника 5-го.

Тим часом уже в понеділок 2 червня, коли кореспондент ТСН знову подалася на Майдан Незалежності з завданням перевірити, чи виконують майданівці свої ж таки резолюції, їй трапилися персонажі, які або відмовлялися дихнути, щоб не «запалитися», або ж такі, від яких відверто відгонило перегаром... Були й такі, що присягалися кинути пити вже завтра. Ну, сьогодні ж не рахується, сьогодні ж ніби свято!

А за день до того в «ТСН. Тижні» все-таки показали справжнього живого героя Майдану, того самого сотника Володимира Парасюка, чий емоційний ультиматум про негайну відставку Януковича призвів до тектонічних зрушень у перебігу новітньої української історії. Кореспонденти «Плюсів» знайшли його в розташуванні батальйону самооборони «Дніпро», куди сотник записався одразу після початку неоголошеної війни між Росією та Україною. Він практично повторив свої слова, сказані раніше ЗМІ: «Майдан повинен бути в голові кожного». Бо для контролю влади геть не обов'язково жити на Майдані. Нині треба його захищати зі зброєю на сході.

У тому ж випуску розповіли, що командир батальйону самооборони «Донбас» Семен Семенченко одразу після Народного віча почав вербувати охочих з Майдану до свого підрозділу, й таких на вечір понеділка виявилося 43.

До речі, цей самий уже легендарний і глибоко закамуфльований командир був абсолютно ексклюзивним гостем студії тижневика «Подробности недели», де розповідав Дмитрові Анопченку про деякі деталі війни на сході України.

Не знаю, чи переслідували Савік Шустер та Матвій Ганапольський мету посіяти паніку серед глядачів на темі зниклих дітей, але їм це вдалося. Адже після програми «Шустер live. Будні», в якій російський журналіст українського походження 29 травня здійняв тривогу навколо ймовірного зникнення двох сотень дітей зі Слов'янська, публіка, не навчена відділяти в інформаційних потоках зерна від полови, ні про що інше не могла ні думати, ні говорити.

Принаймні, в моїй рідній Смілі 30 травня вдень тільки про це й говорили, висуваючи неймовірні припущення. Приміром, що наших дітей викрали чеченці, аби доправити їх на Кавказ і зробити манкуртами-яничарами, які потім воюватимуть проти України. Або ‒ повезли до чорних трансплантологів «на органи». Решта версій зникнення дітей зі Слов'янська, що звучали з вуст обивателів, не менш екзотичні й дуже схожі на гіпотезу самого Матвія Ганапольського про такого собі Щуролова з Гаммельна, який замість щурів вивів під звуки своєї чарівної сопілки з міста всіх дітей. Котрих потім ніхто не побачив.

Матвія Ганапольського разом із Савіком Шустером зрозуміти можна. Коли вони забили тривогу щодо туманних повідомлень від «Русской службы новостей» (точніше, першим цю новину прочитав саме пан Ганапольський, який після цього й зателефонував другові Шустеру, аби озвучити її на всю Вкраїну), то керувалися цілком шляхетними мотивами ‒ попередити чергову брудну інсинуацію-провокацію проти України.

Інформація про те, що дві сотні дітей з епіцентру бойових дій на сході було вивезено в невідомому напрямку, справді була сенсаційною. Тим паче, що ніхто з осіб, які мали би відповідати за дітей у місцевій раді чи приймати їх у таборі «Артек», куди вони, за інформацією згаданої «Русской службы новостей», мали відбути, на заклики журналістів прояснити ситуацію чітких відповідей на поставлені запитання (хто вивіз дітей, скільки їх було, куди саме їх збиралися вивозити) не дав. Тим часом, як наголошував Матвій Ганапольський, повідомлення про те, що автобуси з дітьми завернули від українських блокпостів у Слов'янську, після чого вони зникли з поля зору, російські ЗМІ а-ля LifeNews цілком могли потрактувати його як чергове звірство київської хунти, яка вже й дітей не щадить, не те що дорослих мирних мешканців.

Такий розвиток подій визнали цілком можливим і народні депутати Сергій Соболєв та Микола Рудьковський. Причому, якщо перший наполягав, що це чергова російська провокація, то другий наголошував: керівники оздоровниць у Запорізькій області готові безкоштовно прийняти будь-яку кількість дітей із зони бойових дій на сході. Головне запитання, втім, чому дітей збиралися вивезти не до українських, а до російських оздоровниць, знайшло відповідь уже наступного дня, 30 травня. Хоча й не від усіх джерел.

Поставлені на вуха сенсаційною інформацією, журналісти загальнонаціональних каналів рили, де могли і як могли. У наслідку з сюжетами про слов'янських дітей вийшли випуски новин на Першому національному, «1+1», ICTV та на 5-му.

І якщо Перший національний обмежився досить коротким викладом перевірки інформації з синхроном представника табору «Артек»:

(«Тетяна Григорець, керівник прес-служби дитячого центру "Артек": "Я представляю "Артек". Я не могу сказать, каким образом они размещены. Я могу только сказать, что эти дети приехали на отдых в Форос. Их встречали журналисты. Правда, российская пресса их снимала. Почему не снимала украинская - не знаю. У нас в "Артек" заехали дети 1006 человек из Украины, из России. Мы начинаем свою смену. Вот это я могу сказать вам. А каким образом там разместились дети - это, наверное, вам уже скажут там, где они разместились"»),

то в ТСН назвали навіть гіпотетичного ініціатора цієї поїздки: «Лідія Таран, ведуча: Заплутана історія відправки дітей із Слов'янська в "Артек", весь день вона тримала країну в напрузі. Відправити малечу із зони конфлікту в Крим, перечекати бойові дії, у Слов'янську вирішили напередодні. Ініціатором нібито став один із місцевих депутатів. Керівники Антитерористичної операції побоювалися, що це може бути провокація. Назбиралося за різними даними від 170 до 210 дітлахів. Із міста вони виїхали автобусами, а далі розпочався одночасно і трилер, і детектив. Автобуси зникли, вони виїхали за межі міста, але жоден із українських блокпостів не перетнули. Російські ЗМІ повідомили, що їх нібито обстріляли військові, за іншими даними, затримали автобуси. І лише ближче до вечора з'ясувалося, що автобуси безперешкодно доправили дітей у Дебальцеве, звідки вони потягом вирушили в Крим. На цю хвилину ТСН має підтвердження, що всі без пригод дісталися до півострова. Але відправили дітлахів не в "Артек", як обіцяли, а привезли у Форос. Де зрештою діти будуть відпочивати, невідомо"».

Що це за «один із місцевих депутатів», залишилося таємницею.

«Факти» ж тим часом на момент виходу володіли вже більш повною інформацією й уперше за два дні з початку цієї історії заговорили про комуністів. Щоправда, поки що російських:

«Олена Фроляк, ведуча: Незрозуміла досі ситуація із вивезенням 200 дітей зі Слов'янська. За одними даними, їх вивозять терористи, таким чином тікаючи та прикриваючись. За іншими, це діти, яких везуть на відпочинок в Крим. Однак блокпостів на трасі вони не перетинали. І ось уже є посилання на так званого народного мера Слов'янська. Машини з дітьми перетнули кордон із Росією. Вони їдуть в Крим, і, нібито, за його даними, профінансували їхнє оздоровлення російські комуністи"».

5 канал пішов іще далі. Тут не лише розповіли передісторію та перипетії зі зниклими дітьми, але й поспілкувалися з ними на вокзалі в Сімферополі:

«Журналіст: "Почему решили уехать?"

Хлопчик: "Оздоровиться. И чтоб не слышать стрельбу".

Дівчинка: "Часто стреляют, там еще бывает, что и дома взрывают. Например, недавно в тринадцатую школу попали, в актовый зал"».

І насамкінець цього розлогого сюжету майже всі речі називають своїми іменами:

«Ілля Суздалєв, керівник прес-служби Донецької ОДА: "З ініціативи Комуністичної партії України зі Слов'янська вчора на оздоровлення в міжнародний дитячий центр "Артек" виїхали 148 дітей. Списки тих, хто виїхав на оздоровлення, складалися відділом у справах сім'ї, молоді та спорту Слов'янської міської ради. Діти вчора у супроводі ДАІ автобусами виїхали до Дебальцевого, де пересіли на потяг і успішно доїхали сьогодні вранці до Сімферополя. Зараз діти перебувають у Форосі, і вони там перебуватимуть ще два дні, адже "Артек" трохи не встиг підготуватися до прийому дітей, але за два дні діти переїдуть уже безпосередньо до "Артеку", до табору "Лазурний"».

Тобто, як випливає з цього синхрону, жодних Щуроловів із Гаммельна чи то Слов'янська в справі зникнення дітей задіяно не було. А якщо вже Слов'янська ДАІ разом із міською радою були дуже добре поінформовані, хто й куди відрядив дітей на відпочинок, то це свідчить лише про те, що офіційні органи влади в райцентрі Донеччини тісно співпрацюють із тими самими терористами, проти яких АТО наразі безсила. Особливо це стосується КПУ. Тієї самої, яку Олександр Турчинов піддав анафемі. Поки що, втім, лише на словах.

Про безсилість Антитерористичного центру свідчить і начитка ведучого новин 5-го каналу:

«Артем Овдієнко, ведучий: І ще раз варто наголосити, ані у керівництві антитерористичної операції, ані у Держприкордонслужбі України не знають, яким чином 165 українських дітей змогли залишити зону проведення антитерористичної операції, кажуть, українські блокпости автобуси з дітьми не перетинали. Як вони потрапили в Крим - також не знають"».

Те, що діти зрештою знайшлися, безперечно, чудово. Але чому тривогу здійняв саме російський журналіст українського радіо «Вєсті», що входить до надзвичайно неоднозначного холдингу «Мультимедіа-інвест груп» Ігоря Гужви? Це викликає підозри щодо чистоти помислів Матвія Ганапольського. З іншого боку, якби не він, ми б ніколи не пережили української варіації на теми німецької казки. Ну, й вочевидь, так би й не дізналися, що саме місцеві комуністи, помічені в розпалюванні сепаратизму на Донбасі, знайшли грубі гроші, аби «оздоровити» дітей на «Крымнаше».

Фото - zik.ua