Про те, що «референдум» у Криму - незаконний, бо суперечить усім міжнародним нормам та Конституції України, не говорив упродовж минулого тижня хіба що лінивий. Але так само ясно було й те, що він відбудеться «за будь-якої погоди», бо Росія вперто посилає подалі всі спроби міжнародної спільноти врегулювати конфлікт дипломатичними засобами. Так і сталося. Попри цілковитий ігнор плебісциту кримськими татарами, його результати вражають - 96,77% виборців проголосували за входження Криму до складу Російської Федерації.

Великі українські телеканали, проводячи марафони щодо кримського «референдуму», не були одностайними в інтонації та акцентах у висвітленні подій та меседжів щодо того, як саме захищати українські території, на які ступив чобіт озброєного ворога.

Приміром, чотиригодинний «ТСН. Марафон» на каналі «1+1» 15 березня було витримано в наступально-войовничому дискурсі, його було задано ще з перших кадрів, коли на екран вивели інтерактивну карту заблокованих росіянами українських військових частин у Криму. Піктограми бойової техніки дизайнери зробили так, що вони затуляли собою більшу частину карти півострова і справляли враження цілковитої капітуляції українських військ. Це можна було зрозуміти з огляду на інформацію про висадку російського десанту в районі Арабатської стрілки, що відбулася саме в суботу.

Підкинула хмизу в багаття й фраза ведучої, звернута до Володимира Стретовича, який вийшов на зв'язок зі студією телефоном. Наталія Мосейчук звернулася до знаного юриста із запитанням: «Є реакція МЗС України (того дня це відомство назвало дії Росії щодо Криму військовим вторгненням на територію України), але всі інші мовчать. Де Турчинов? Де Яценюк? Це нагадує 41-й рік, коли замість Сталіна про напад фашистів оголосив Молотов!»

Адресат запитання на агресивний тон ведучої не піддався й відповів у тому дусі, що вітає дії нашого Міністерства юстиції (досить успішні звернення до міжнародних інстанцій, коли ЄСПЛ за кілька годин розглянув справу України й виніс рішення про визнання Росії агресором. - Авт.), але вважає їх трохи запізнілими.

В такому ж войовничому дусі тривав марафон і далі. Праведний гнів ведучої на адресу Міністерства оборони, яке нічого не робить, аби підтримати наших героїчних вояків у Криму, цілковито поділив Анатолій Гриценко, екс-міністр оборони. Він теж обурювався відсутністю наказів частинам українських військ від безпосереднього начальства - Міністерства оборони, емоційно доводячи - Статут військової служби чітко регламентує дії військовослужбовців. І якщо на територію військової частини намагаються проникнути невідомі, вартові мають випустити попереджувальний постріл у повітря, а потім, якщо ворог не зупиняється, стріляти на ураження.

Можна було б погодитися з усім, що пропагував екс-міністр, якби не моя звичка читати московські опозиційні газети. Точніше, чи не єдину з тих, які досі не знищили. А саме - «Новую газету».

7 березня в ній вийшло розлоге інтерв'ю Анатолія Гриценка під назвою «Россия толкает Украину в НАТО». І саме звідти - цитата, що цілком перекреслює весь войовничий дух і «конструктивну критику» українського оборонного відомства від людини, котра колись клялася застрелитися, якщо хтось із партії «Громадянська позиція» вийде з фракції «Батьківщина». Або ж - побажання згорнути Майдан після новорічних канікул в Альпах. Ну, й іще - відкритого заклику використовувати проти агресора зареєстровану зброю всіх, хто її має.

Отже, цитата.

«- В Крыму военным была дана установка "не отвечать"?

- Это было принципиальное решение. Мы помним, как начиналась Чечня. Мы помним 1939 год. Мы помним всё. А потому базовое положение было такое: наш выстрел только второй. И эта установка была выполнена. Хотя морально это было очень и очень тяжело. Особенно когда появились эти ребята из Чеченского батальона и когда они прямо подходили к нашим и говорили украинскому майору: "Я - лейтенант Российской армии, я требую сложить оружие и освободить воинскую часть. Иначе... Мы знаем, где живут ваши семьи, и у них будут большие неприятности".

Это нам рассказывают наши офицеры. И поверьте мне: будь то батальон морской пехоты в Перевальном, будь то корабль, который пытались захватить, ясно, что при том вооружении, которое они имеют, они могли в пух и прах разнести и так называемых "представителей самообороны", и спецназовцев с несколькими бэтээрами. Но они этого не сделали, чтобы не быть обвиненными в "первом выстреле"».

На цьому полеміку навколо стратегії чи відсутності такої у МОУ можна було б вважати вичерпаною, якби не ще один промовистий епізод із «ТСН. Марафону». Саме під час спілкування Наталії Мосейчук із Анатолієм Гриценко ведуча зв'язалася скайпом із майором Олексієм Никифоровим, заступником командира частини морської піхоти в Криму. Бравий майор розповів, що матеріальне забезпечення в частині нормальне, виходити й заходити морпіхам ніхто не заважає, і жоден із частини не порушив присяги. А якщо буде наказ, готовий застосовувати зброю.

І тут Анатолій Гриценко вирішив поставити своє запитання морпіхові - який саме наказ отримала його частина? Майор Никифоров чомусь замість відповіді починав показувати на свої вуха, мовляв, не чую. Ведуча пояснювала - проблеми зі зв'язком.

І так було двічі, аж поки учасники розмови в студії не змусили його «зізнатися»: частина отримала розпорядження командувача на випадок збройного захоплення. Розшифровувати це розпорядження майор не став. Мабуть, зберігав військову таємницю.

У цей дискурс війни органічно лягла й така собі художня інтермедія у виконанні українських артистів і телеведучих «1+1». Вони по черзі виразно прочитали славнозвісний вірш Костянтина Симонова «Жди меня». Причому, якщо перша строфа прозвучала мовою оригіналу, то всі інші - в досить адекватному українському перекладі.

Коли накручена до найвищої точки кипіння риторикою в стилі «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою фашистських катів!» (М. Бажан) аудиторія марафону була, припускаю, вже готова бігти до найближчого військкомату або збройної крамниці, на сцені, тобто в студії, з'явився Валерій Чалий.

І якось моментально цю аудиторію попустило. Бо заступник директора Центру Разумкова переконливо й аргументовано довів: дипломатичні можливості врегулювання конфлікту ще є. Адже попри те, що РФ наклала вето на резолюцію Ради безпеки ООН про неприпустимість агресії щодо України з боку Росії, цю резолюцію цілком реально ухвалити на асамблеї ООН. Де вже ніхто жодного права вето не має.

Інший бік проблеми - як саме відповідати на прояви агресії в Криму, коли Україна має стару, давно затверджену військову доктрину України як мирної позаблокової держави, Валерій Чалий теж висвітлив досить вичерпно. Адже через те, що в нас ніколи не розглядали Росію як потенційного військового противника, державі терміново доведеться міняти свою військову доктрину. А все це вимагає часу.

Проте головний підсумок марафону на «Плюсах» - якщо ми хочемо захистити свою країну, кожному українцеві треба бути готовим захищати її навіть зі зброєю в руках. Хоча міністр юстиції Павло Петренко й запевнив: уряд має план на випадок анексії Криму Росією. Зокрема - вивезти охочих біженців та вивести наші війська з автономії.

16 березня, в день проведення «референдуму», кримськотатарський канал ATR зранку робив прямі включення з виборчих дільниць, а також показував мирні акції кримських татар, українців та інших кримчан проти референдуму та за мир.

Репортажі з виборчих дільниць, де компактно мешкають кримські татари, давали чітке розуміння - ця нацменшина не хоче приєднуватися до Росії. Ми чули синхрони мешканців про те, що запрошення на голосування надсилали давно померлим людям, натомість живі нічого не отримали, але справа навіть не в цьому. Бо кримські татари прислУхалися до своїх духовних провідників і не пішли голосувати.

Упродовж дня на каналі транслювали звернення до кримських татар голови Меджлісу Рефата Чубарова, а також синхрон Мустафи Джемілєва про його телефонну розмову з Володимиром Путіним у Москві. До речі, саме тут довелося почути цей синхрон у необрізаному вигляді. І в ньому пан Джемілєв розповів про реакцію Путіна на його слова, що на референдум кримські татари не підуть. Виявляється, російський президент назвав народного депутата ВРУ Мустафу Джемілєва «порядною людиною» за цю позицію.

Що, в принципі, лише підтверджує абсолютне лицемірство Путіна, яким він, вочевидь, заразив Януковича.

Позаяк це канал кримськотатарський, голосів «за» приєднання до Росії Криму тут чутно не було.

Цікаво розпорядилися ефірним часом на «Першому Ukraine». Гостями денної студії були Микола Сунгуровсьский (центр імені Разумкова), Олексій Арестович (який в ході розмови уточнив, що він є не лише воєнним психологом, а й закінчив школу зовнішньої розвідки), прес-секретар «Правого сектору» Артем Скоропадський. Всі вони дали велику кількість інформації для роздумів глядачу, який мешкає як у самій Україні, так и поза нею. Зокрема, Арестович казав про виклики Україні з боку тих країн, які мають великі інтереси в нафтовій сфері, зацікавлені в перерозподілі ринків та водночас належать до мусульманського світу.

Артем Скоропадський відкинув звинувачення багатьох ЗМІ, які йому перерахував ведучий, що начебто це зокрема й дії «Правого сектору» призвели до загострення ситуації в Криму. Скоропадський сказав: якщо б не було «Правого сектору», то Росія б вигадала щось або когось іншого для виправдання агресії. На доказ власних слів він навів приклад із начебто проханням Дмитра Яроша про підтримку до терориста Доку Умарова. Мовляв, коли сайт організації зламали хакери та розмістили цей фейк, буквально через пару хвилин він уже стояв на російських державних інтернет-ресурсах.

Канал, який фінансується коштом держави, спромігся робити досить багато включень. І хай частіше це були включення телефоном, вони додавали суттєвих подробиць щодо того, що відбувається в Криму й навколо. Зокрема й завдяки тому, що до ефіру підключали й представників самопроголошеної нової влади Криму. Це спірне питання: чи давати слово сепаратистам в ефірі. Але в будь-якому разі на «Першому Ukraine» ведучий домагався від «сепаратистів» саме інформації й чіткої позиції, й вона була важливою для розуміння й того, що відбувається у Криму, й логіки дій нової влади, й навіть їхньої психології. Показовим щодо цього була розмова через телефонне включення з так званим міністром інформації самопроголошеного уряду Криму Дмитром Полонським. До речі, він одразу відрізав ведучому, що він ніякий не самопроголошений міністр, а міністр справжній, а потім у кінці заявив, що «де-юре й де-факто України в Криму вже не існує». І це було сказано десь о третій годині неділі, тобто коли ще тривав референдум. Узагалі, самовпевненість та нахабство «міністра» зашкалювали, тож створили добре підґрунтя для жорсткої репліки-відповіді Арестовича, який розповів, що насправді, з його точки зору, чекає мешканців Криму, як тільки туди почне заходити російський бізнес, криміналітет тощо.

Канал «112» 16 березня продовжував демонструвати зміни в підходах до інформації. Адекватні експерти, слушні запитання ведучих, без пересмикувань та заздалегідь сформованої картинки подій, під яку раніше тут інколи «форматували» думки гостей. Один з гостей студії, головний редактор видання «Главком» Віктор Шлінчак, визнав очевидний факт: Україна програла інформаційну війну Росії в телевізійному просторі вже тоді, коли на телеканалах почалася масова навала російських серіалів про героїчних розвідників спецназу ГРУ чи таких самих поробок на тему «священної» війни.

Ведучі Павло Кужеєв та Роксана Руно періодично перемикалися на прямі включення з Криму (авторства вже згаданого каналу ATR), оперативні новини зі стрічок і телемости з містами південного сходу України, де в цей час відбувалися проросійські акції.

В одному зі включень із Криму кримськотатарська родина ліпила вареники, відгукнувшись на заклик земляків - зайнятися в неділю звичними справами, а не йти на «референдум». Вареники кримськотатарська громада обрала як символ свого бажання залишитися в Україні. Жіночка, яка ліпила національну українську страву обливаючись слізьми, стала уособленням ставлення корінного народу Криму до Росії та України.

Згодом ведучі дали слово по скайпу політологу Андрієві Боброву, який щойно повернувся з Сімферополя до Алушти. Він сказав, що, на відміну від столиці АРК, в його рідному місті всі українські канали працюють. Але це не означає, що мешканці міста, маючи змогу порівняти їх із непристойною пропагандою російських каналів, зроблять вибір на користь України. Насправді, підкреслив політолог, люди, з якими він спілкувався, бачать своє майбутнє з Росією. Хоча він особисто хоче бачити Крим у складі України, яка б надала автономії широкі повноваження.

Порівняно з іншими великими каналами, які, презентуючи точку зору прихильників російського вибору, обмежувалися синхроном щасливої мешканки Севастополя, яка дуже раділа, що її сестра здійснила свою давню мрію - померти в Росії, канал «112» показав: авантюра з «референдумом» спирається не лише на дула автоматів. У Криму є багато цілком притомних людей, які щиро вважають себе росіянами, відірваними від батьківщини.

До студії також запросили представника кримськотатарського земляцтва в Києві Сулеймана Мамутова. Він відповів на запитання, яке з 26 лютого мучило дуже багатьох. А саме - чому кримські татари не збирали масові мітинги, обмежившись одним-єдиним напередодні збройного захоплення ВРК?

Сулейман чудовою українською констатував очевидне - якби його земляки в Криму зорганізували щось подібне до київського майдану, наслідки могли бути непередбачуваними. Адже за ними немає одностайної підтримки, як це було в Києві, а є меншість населення, якій цілком реально погрожують автоматами.

Що ж робити далі, коли референдум «освятять» у Сімферополі та Москві? Кримські татари збираються добиватися реалізації права корінних народів на самовизначення, зафіксованого в Статуті ООН. І для цього, на думку гостя студії «112», його народові доведеться контактувати з кримською квазівладою.

«112» представив й альтернативну думку на кримську проблему позафракційного депутата Олеся Донія. Втім, цю думку вже мали змогу чути ті, хто 14 березня втикав у «Шустер live» на Першому національному, а недільного вечора - в телемарафон на каналі «Україна».

Пан Доній показував свою газету «Настоящий Крым», наклад якої він видав своїм коштом і повіз до Криму. І наголошував: уже зараз треба думати про організацію коридорів для виведення з півострова українських військових, етнічних українців та кримських татар.

У підсумку канал «112» представив досить репрезентативний зріз поглядів на кримську проблему. Включно з версією Олега Березюка, буцімто операція в Криму потрібна Путіну, аби затягти вибори президента в Україні. Мовляв, поки він не знайде кандидата, який би служив йому особисто, українських виборів президент Росії не допустить.

Тим часом, продовживши суботню традицію, в неділю ввечері з 19.00 свій інформаційний марафон на тему кримського референдуму транслював телеканал «Україна». Вів марафон Олег Панюта, який весь час демонстрував суцільну підтримку нинішньої української влади та негативне ставлення до самопроголошеної влади Криму. Це відчувалося в його запитаннях до гостей, підводках до сюжетів тощо. Оскільки на цей час уже були відомі результати екзитполу в Криму, Панюта, звертаючись до Володимира Горковенка, який включився з Сімферополя, пожартував, а чи ще працюють виборчі дільниці у Криму, тобто там час ще український чи вже російський...

Щодо гостей - то почали тут з обнадійливої соціології, яку представили Світлана Худкая, працівник КМІС. Вона запевнила: «Сама идея федерализации категорически не поддерживается абсолютным большинством населения Украины. Если мы возьмем данные Института социологии за последние пять лет по динамике отношения к независимости Украины среди населения страны - в среднем это 75%, а сейчас 83% - это количество украинцев, которые поддерживают независимость Украины...».

«Показательными являются последние данные нашего института на тему, как население юга и востока относится к вводу российских войск на территорию Украины и к одобрению российским правительством подобных действий. В южном регионе одобрили это только 15%, в восточном - тоже не больше 15%. Большинство категорически не поддерживает подобные действия. Если брать годы независимости, то даже в так называемых пророссийских регионах Украины никогда не было меньше 60% населения, желающего независимости для страны. Исследования четко показывают, что элемент пророссийски настроенного населения присутствует, но не в том объеме, как это пытаются показать пророссийские СМИ».

Також подали думку соціологів Ірини Бекешкіної та Володимира Паніото, зокрема про те, що багато кримчан похилого віку хочуть до Росії  тому, що там більші пенсії та не змінився вік виходу на неї. Також, на відміну від деяких інших каналів,  на «Україні» більш достовірно подали інформацію про біографії самопроголошених нинішніх очільників Криму - Аксьонова та Константинова. Зокрема, розповідаючи про начебто належність у минулому Аксьонова до кримінальних угрупувань, послалися, що про це повідомляв колись Михайло Бахарєв, тодішній голова ВР Криму. Але Аксьонов це спростовував. Більшість каналів подавали цю інформацію без посилань, просто як неофіційну.

Проте подальший розвиток марафону примусив запідозрити, що власник каналу Рінат Ахметов, попри всі свої заклики до збереження територіальної цілісності України, схоже, досі не бажає змиритися ані з новою владою, ані з тим, що вона викинула за борт більшість креатур олігарха у виконавчий гілці, й, можливо,  таки дійсно, як казали деякі експерти на інших каналах, зробив ставку на федералізацію країни, на створення для себе такої собі «Донецької республіки». Ну або ж так трактують бажання власника топ-менеджери його каналу.

Показовий приклад - два практично сольні виступи «колишніх», регіонала Андрія Пінчука та віце-прем'єра в уряді Миколи Азарова Олександра Вілкула. Чомусь більш компетентних персонажів для коментування подій у Криму, окрім вже згаданого Олеся Донія,  редактори програми не знайшли.

Ось як прокоментував останні події нардеп-регіонал: «На новом этапе, после прихода новой власти, на послереволюционном этапе, Партия регионов всегда говорила, что мы за целостность Украины, мы против сепаратистских проявлений, как-то отделение Крыма. Но, к сожалению, люди видят то, что происходит в Киеве, то, что новая власть не может навести порядок. Людей на юго-востоке пугает риторика. С чего начала новая власть? С отмены закона о языках. Сепаратизм - это зерно, посаженное в благодатную почву, а почву эту вспахала нынешняя власть. Я могу высказать отношение к тому, что распустили Крымский парламент, я многим задавал вопрос, зачем это делается. Я понимаю, если бы это дало что-то позитивное, а так. Я думаю, когда эта ситуация только начиналась в Крыму, мы должны были дать большие экономические и политические полномочия полуострову. Это бы показало, что новая власть повернулась к народу лицом. Тогда бы люди там сами поднялись бы и сами выгнали бы "зеленых человечков"».

Ба більше, Партія регіонів, виявляється, «с изумлением» чує, що в тому, що відбувається (проявах сепаратизму на сході та півдні. - Авт.), винна саме вона! Адже ж ПР така біла й пухнаста, що хоче не федералізації, а лише розширених повноважень регіонів. Іще одне відкриття від молодого регіонала: на вибори вони йшли саме з цією програмою, але потім керівництво партії, що прийшло до влади, від цих гасел відійшло.

Ну, це вже точно розрив шаблону!

Але й ведучий Олег Панюта, попри всю демонстрацію лояльності до нової влади, не зміг утриматися від приємних меседжей для вуха господаря каналу. За словами ведучого телемарафону, затримання Добкіна й Кернеса, людей, які відкрито закликали до сепаратизму, підозрюваних у створенні оплачуваних бандформувань та викраденні й побиття людей, було... не на часі. Бо, бачте, на думку тих, хто формулював акценти для пана Олега, зараз не той час, аби зводити політичні рахунки. Але, наголосив далі ведучий, за Добкіна й Кернеса «вступились влиятельные люди», тож обох відпустили під домашній арешт.

Усі чудово знають, що за «солодку парочку» заступився саме Рінат Ахметов, і обоє у вільний від домашнього арешту час зайнялися бурхливою діяльністю. Зокрема Кернес, як розповів далі Олег Панюта, закликав харків'ян ігнорувати мітинг 16 березня, за що й був «изгнан со сцены».

Після цього показали промовистий ВМЗ з Харкова, де учасник потішного «народного референдуму» щиро сказав на камеру: «Я хочу, чтобы Украина жила в большой семье из 15 республик, как мы жили».

Колишній топ-менеджер «Метінвесту», компанії Ріната Ахметова, він же не менш колишній віце-прем'єр Олександр Вілкул розродився у студії телемарафону «України» буквально суперкреативом:

«Киев должен научиться говорить с регионами и слышать регионы. Это касается и юго-востока и по большому счету всей нашей страны. Нет другого пути объективно, кроме как децентрализация власти. Центр доложен выполнять ключевые задания центра - это внешняя политика, оборона, таможенная политика, налоговая. Экономические, языковые, финансовые, культурные, гуманитарные вопросы - должны уйти в полномочия регионов»; «И любые флаги иностранных государств на нашей территории могут подниматься только во время визитов иностранных делегаций. Но с регионами надо говорить. Юго-востоку сейчас нужно показать картину будущего. Им нужно гарантировать безопасность. Мы все понимаем, что с этим сейчас есть проблемы. Нужно пообещать, законодательно урегулировать и выполнить, что никакие языковые, гуманитарные и культурные вопросы не будут навязываться из центра».

Що ж, цілком чітко викладена позиція власника каналу, але чому про це його приспішники розводяться зараз, і зовсім не хвилювалися щодо розширення повноважень регіонів країни ще місяць тому? Й чому раніше на Донбасі, в Харкові не було стільки охочих відійти від центра - чи не тому, що є ті, хто зараз на це їх підштовхує? На жаль, цими питаннями ведучий під час марафону не задавався. Хоча подекуди Олег Панюта й намагався  «підковирнути»  Вілкула, наприклад, запитуючи про те, якою ж має бути, на його погляд, модель управління регіонами, однак екс-чиновник тікав від конкретних відповідей.

Взагалі ж, марафон грішив великою кількістю сюжетів про те, що «референдуму» передувало, й явно недостатньою увагою до того, що відбувалося саме 16 березня. Сюжети про «минуле», наприклад, авторства Олександра Бондаренка, були досить корисними для глядача, але вони не могли замінити свіжої інформації. Тож кожне пряме включення було як ковток свіжого повітря - кореспондентів Антоніни Маровді, Наталки Кравченко з Москви, а от включення Володимира Горковенка з Криму було дивним, він фактично констатував успіх «референдуму», на відміну від більшості інших каналів, не акцентуючи на його незаконності та на фальсифікаціях. Щоправда, Володимир підготував добротний сюжет про сам процес голосування, але чомусь його дали аж наприкінці програми. Можливо, саме через обрану концепцію марафону, яку умовно можна назвати «згадаймо, як усе починалося».

Взагалі ж на каналах цього дня було дуже багато інформації про негативні події, що відбуваються в країні, про негативні наслідки для Криму результатів референдуму. І не було того, що насправді найбільше було б на часі: обнадійливих, позитивних меседжів. Хіба що на 5-му каналі вловили цю необхідність і вже 17 березня зранку намагалися показати впевненість представників нової влади у здатності подолати кризу.

Але все одно в понеділок ТК отримала на свою електронну пошту отакий лист: «Я недоволен пятым каналом. да, собственно и другими ... вчера весь вечер тараторили про Харьков, Донецк, Одессу и Николаев... "насвистели" о сепаратизме в Херсоне... крутили видеоряд убогой сотни пророссийских молодчиков из Николаева. Показывали протестную жменьку Одессы...

а многолюдный антироссийский Херсон не показали!!!!

Где видеорепортаж о херсонских байкерах? где большой автомайдан? где освещение миссий поддержки УЦкраинской Армии светских и церковных? где информация о молитве представителей всех христианских Церквей Херсона? где коленопреклонная молитва жителей города? Если не можете - не нужно аналитики! Просто показывайте людям происходящее»...

Важко не погодитися з нашим глядачем.