Потрясіння, що його пережила Україна 20 лютого, спостерігаючи практично в прямому ефірі, як падають від снайперських пострілів захисники Майдану в центрі Києва, можна порівняти хіба що з тектонічними зсувами в масовій свідомості.

Навіть ті, хто досі цинічно маніпулював тією свідомістю, перейнялися трагедією. Включно з великими майстрами своєї справи - телеканалом «Інтер» та Першим національним.

Ще 20 лютого «Інтер» вів пряму трансляцію розстрілу з Майдану, причому з таких точок зйомки, що фахівці висловлюють здивування, як канал міг передбачити :), що саме з них так добре буде виходити якісна картинка того, що відбувалося. Й чому при цьому камери «Інтера» та оператори не стали мішенню для тих самих снайперів, як було багато разів із камерами інших телеканалів.

А вже 21 лютого «Інтер», паралельно з парламентським каналом «Рада», вів пряму трансляцію засідання Верховної Ради. Саме того дня, коли на сесію прибули навіть комуністи в повному складі фракції, не кажучи вже про чинних і колишніх регіоналів, глядач міг зробити певні висновки, хто ж саме переміг у тримісячному кривавому герці - Майдан чи влада.

Точніше, про перемогу не йшлося, бо депутати проголосували за повернення Конституції 2004 року в рамках угоди, підписаної Януковичем, лідерами опозиції та трьома міністрами закордонних справ з боку ЄС 21 лютого. Із того, що доступне розумінню пересічного глядача, випливало - згідно з вищезгаданою угодою, всі нові закони, проголосовані в Раді, має підписати президент України. Який, знову ж таки, за тією самою угодою, залишається на своєму посту аж до грудня.

Картина з Ради, коли спікер Володимир Рибак дотримувався найтонших нюансів процедури, могла справити враження загального каяття регіоналів за кровопролиття. І якщо вони так сумлінно голосують за всі пропозиції опозиціонерів, у тому числі й за декриміналізацію сумнозвісної 365-ї статті Кримінального кодексу (що передбачало звільнення Юлії Тимошенко), то їм усе пробачать. Ну, а там, як водиться, можна буде перебігти на бік переможців. Яких - не судять.

Проте звернення Інни Богословської до екс-колег по фракції ПР, зроблене в перерві, що Конституція 2004 року передбачає, крім усього, ще й імперативний мандат, змусило ще «пачку» регіоналів написати заяви про вихід із фракції.

Того ж вечора в ефірі 5-го каналу комуністка Оксана Калетник без жодних емоцій чи тіні сумління пояснила, чому її фракція не була на екстреному засіданні ВР у четвер, коли Рада ухвалювала постанову про припинення насильства. Виявляється, «комі» просто не знали, за що їм треба буде голосувати.

Під завісу засідання, коли внесли на розгляд декриміналізацію статті за перевищення службових повноважень, слово з місця взяла Ганна Герман. «Я голосуватиму за цей закон, і проситиму президента його підписати, - поважно мовила радник президента. - Але я би дуже хотіла, щоб цей законопроект подала Інна Германівна Богословська, яка посадила Юлію Володимирівну».

Напад запізнілого каяття самого телеканалу «Інтер» стався з останнім уже того ж вечора. Тут видали в ефір спецвипуск ток-шоу «Стосується кожного». Втім, Андрій Данилевич поводився на початку так, начебто це й не він ще кілька днів тому називав протестувальників «екстремістами». Він уперто підкреслював, що в протистояннях у Києві постраждали дві сторони, закликав до «мирумир» і виглядав аж занадто фальшиво. Коли ж «наречена беркутівця», тобто журналістка СТБ Лідія Панків у прямому ефірі сказала, що й «Інтер» винний у розстрілах українців, пан Данилевич не знайшов, що їй сказати, повівшись як у приказці про «божу росу».

Єдиним виявом справді щирого каяття з боку інтерівців стали сльози спецкора Андрія Цаплієнка під час репортажу з Майдану Незалежності, де саме відспівували перших загиблих. Чоловіка, який провів немало часу в усіх можливих гарячих точках планети, можна зрозуміти. Коли ти робиш репортажі з чужої війни, від емоцій іще якось можна відсторонитися. Але ж коли бачиш десятки домовин із земляками в рідному місті... Це просто не вкладається в голові.

Того ж вечора в «одноразовому» випуску на 5-му каналі ток-шоу «Шустер live» його учасники дуже бурхливо, на грані фолу, обговорювали парламентський день як «перші кроки до перемоги» над узурпатором Януковичем.

І тут публіка з немалим подивом відкрила, що Нестор Шуфрич, виявляється, не один із тих, хто ігнорував думку виборця з усіх ключових голосувань, а просто-таки великий революціонер. Бо ж він виступав проти повернення Конституції 1996 року, ба більше - став прямою жертвою незаконної ухвали, бо його змістили з поста міністра надзвичайних ситуацій в обмін на три депутатські голоси за рішення Конституційного суду.

Під час цієї програми з'ясувалася й суть проголосованої декриміналізації «Юлиної статті». Адвокат Тимошенко Сергій Власенко дуже докладно розповів, що насправді це означає тривалу процедуру: спершу рішення має підписати президент (а він цього зробити не захоче!), а після отримання безцінного підпису захист бранки матиме право подати його на розгляд Печерського райсуду. І аж тоді, коли цей «найгуманніший суд» винесе рішення, Юлію Тимошенко можна буде визволити з тюрми. Тобто, підсумував пан Власенко, це все одно що ніколи.

У ток-шоу лунали настільки різкі заяви в дусі: «Якщо Януковича вб'ють, це буде правильно», або ж «Найкраще для президента зараз написати заяву про відставку добровільно», що Леонід Кравчук, із його миротворчими закликами до побудови законного ладу, але без революційних методів у вигляді незрозумілих блокпостів на дорогах, справив враження людини, яка безнадійно відстала від карколомного чвалу революції. Або й узагалі не розуміє, що в країні відбувається.

Йому намагалися пояснити, мовляв, Леоніде Макаровичу, спустіться на грішну землю, бо з істотою, що перебила власних громадян, не можна розмовляти мовою дипломатії, тим паче, такої мови істота не розуміє. Але все дарма. Перший президент, наслухавшись революційної риторики, гордо покинув студію.

Тим часом на Майдані Незалежності прощалися з першими загиблими з Небесної сотні. І це транслювали в прямому ефірі на 5-му каналі. Домовини моторошно пливли над тисячами людей зі свічками. Кличко, Тягнибок і Яценюк, стоячи на сцені, спершу просто хрестилися, а далі - опускалися на коліна. Над усіма героями гірко тужила «Пікардійська терція» своїм лемківським голосінням «Пливе кача». Не знаю, яка ще музика могла б так краяти серце й перевертати душу, виштовхуючи назовні судомні ридання. А ще - страшну в своїй праведності ненависть до катів.

Вогні лампадок, квіти, поминальні співи - це останнє, що живі могли зробити для мертвих...

І все це тривало і в суботу, і в неділю. Нестерпно тяжкі кадри з безліччю людей, які все йшли й ішли з квітами, тисячі вогнів, щирі сльози, поминальні молитви - такого Україна ще не бачила. У тому числі - й на екранах телевізорів. У куточку яких усі ці дні горіла свіча як знак безмірної туги за всіма загиблими...

Тим часом ненависть до катів того ж дня матеріалізувалася в ультиматумі самооборони Майдану до опозиції - вимагати відставки Януковича за 24 години. Його зі сцени Майдану проголосив сотник Володимир Парасюк, 26-річний відеодизайнер зі Львова.

І вже в суботу події помчали з такою калейдоскопічною швидкістю, що пересічний глядач міг реагувати на них хіба що з великими дозами заспокійливого - емоційні гойдалки, від піднесення до відчаю, могли зруйнувати будь-яку психіку.

Усі великі й не дуже ефірні канали, незалежно від форми власності чи поглядів власника, від «Інтера» та Першого національного до «Ради» й «112», вели пряму трансляцію засідання Верховної Ради.

І це скидалося на детектив. Із несподівано конституційною більшістю в парламенті, який консолідовано проголосував за негайне впровадження в дію Конституції в редакції 2004 року; таке саме негайне звільнення Юлії Тимошенко; відставку генпрокурора та міністра внутрішніх справ; призначення уповноважених Верховної Ради з діяльності СБУ, ГПУ та призначення в. о. міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Проте справжнім політичним трилером стала відставка тоді ще чинного президента України Віктора Януковича. Десь по обіді віце-спікер Руслан Кошулинський оголосив: Віктор Янукович написав заяву про відставку. Але далі Рада пішла на перерву, й ця перерва тяглася нескінченно довго.

Тим часом «Інтер» перемкнувся на трансляцію харківського з'їзду депутатів усіх рівнів. Перед цим, до речі, на одному з каналів, де внизу біжить стрічка новин, повідомили: олігарх Коломойський попередив харківських мера та губернатора Геннадія Кернеса й Михайла Добкіна про неприпустимість сепаратизму в Україні.

Втім, як би там насправді все не відбувалося, й хто і про що ще не попереджав, але замість реального, повноцінного сепаратистського шабашу глядач отримав якусь дешеву пародію з рядженими в головних ролях. Ці світлі особистості в георгіївських стрічках - Допа, Гепа та ще їхній ідеологічний, як тоді здавалося, поплічник Олег Царьов закликали «Український фронт» узяти всю повноту влади на місцях. Кернес, виступаючи з трибуни, сміливо похвалився, що йому «не страшен серый волк», тобто - єврей Коломойський, який хороброму Гепі погрожував. Але він, законно обраний мер Харкова, не допустить шантажу, а відтак закликає віддати владу на місцях... місцевим радам. Воістину: вчасна зрада - це не зрада, а передбачення.

Скінчилося це збіговисько великим пшиком: Допа й Гепа, вийшовши з Палацу спорту, навіть не виступили перед зігнаними з усього міста на підтримку їхнього фронту бюджетників, а в якомусь діарейному, вибачте на слові, темпі вскочили до дорогих іномарок і помчали від прихильників сепаратизму світ за очі.

Чим це все скінчилося, нині ми вже знаємо - поверненням харківської солодкої парочки й неймовірно цинічною заявою Геннадія Кернеса про те, що Янукович - це вже історія, переможців не судять, а Майдан, революція, по факту перемогли.

Тим часом трансляція з Харкова, яка перейшла в новини, була загадково перервана, коли Володимир Андрієвський саме вів випуск новин, приблизно о 14.40. У студії раптом через гучномовець невідомий сказав: «Всем покинуть помещение», й ведучий, ледве кинувши «Мы вынуждены прервать эфир», квапливо вийшов із кадру.

Після цього «Інтер» почав справно показувати залу Верховної Ради, де блукали неприкаяні через відсутність роботи депутати, а внизу бігла стрічка новин. Що ж саме відбулося на дружньому (судячи з редакційної політики останніх тижнів) каналі, спробували з'ясувати на каналі «Україна». Ближче до вечора, в спецвипуску новин ведучий Євген Міхін телефоном зв'язався з журналістом «Інтера». Останній повідомив: працівників каналу з офісів на вулицях Щусєва (де розташовано НІС) та Дмитрівській (власне «Інтер») евакуювали, бо нібито побачили, що якісь невідомі йдуть у напрямку офісу, збираючись його штурмувати. Втім, зі своїх джерел «Детектор медіа» знає, що насправді на керівництво «Інтера» посипалися дзвінки впливових глядачів, тож заради того, аби перервати трансляцію з Харкова, менеджерам каналу й довелося вдатися до такої театральної вистави.

Згодом з'ясувалося, що водночас на Дмитрівській, а потім і на Щусєва, зібралася купка громадян - журналістів, піарників, які влаштували мирний пікет під офісами з вимогами не брехати в ефірі.

Тож така поведінка менеджменту «Інтера» свідчить лише про його страх - опинитися під котком уже згаданої ненависті до тих, хто не лише вбивав людей на вулицях Києва, але й формував злочинні стереотипи щодо повстанців у потенційних убивць.

Тим часом трилер «знайти Януковича» отримав два сюжетні розгалуження. Перше відео мало засвідчити - президент України (силою волі чи даром телепатії? - Авт.) володіє ситуацією, а відтак ніколи не підпише ніяких рішень Верховної Ради, бо вважає їх державним переворотом. Це відео, точніше, спочатку його шматок, першим оприлюднив канал «112». У ньому ще й, у числі інших дурниць, Віктор Янукович розказував, як він буквально з-під куль витяг вірного товариша Володимира Рибака, а також не менш вірного Андрія Клюєва, і повіз їх у Донецьк.

Це інтерв'ю вразило уяву журналістів передусім конспіративністю (хто автор, де саме воно записувалося, чому Віктор Федорович дає його російською мовою?), а ще - феєричним інтер'єром. Якісь матрасні шпалери на стінах у золотих тонах, не менш золоті світильники - все це кричало не так про місце перебування «гражданіна Януковича», як про його несмак.

Цей запис обійшов усі загальнонаціональні канали, але ніхто з їхніх журналістів так і не зміг вирахувати - хто, де й коли зробив це відео з «як ніколи сильним президентом», котрий збирається радитися з людьми, об'їжджаючи весь південний схід України.

Другою сюжетною гілкою політичного трилера суботи стало геть неймовірне досі відео з Межигір'я. Ексклюзивним репортажем із досі неприступної фортеці поділилися на 5-му каналі.

І саме цей факт став сигналом - якщо вже навіть священна корова для досі чинної влади - Межигір'я вільне, значить, Янукович уже десь далеко.

А отже, новообраний спікер Верховної Ради Олександр Турчинов, після тривалих консультацій поставивши на голосування постанову про самоусунення Віктора Януковича від виконання обов'язків президента і призначення позачергових виборів президента 25 травня цього року, знав, що ця постанова - лише констатація фактів.

Суботній політичний трилер по-українськи продовжився пригодами «Юлі звільненої».

Пересування Юлії Тимошенко, від її звільнення з харківської залізничної лікарні аж до Майдану, відстежували телеканали «1+1», ICTV, «24», 5-й і навіть «Інтер». Трилер полягав у тому, що Юлю вкрили бронежилетом, коли вивозили з лікарні, адже ніхто не мав жодної певності в чистоті намірів голови Качанівської колонії пана Колпащикова, який перед цим пантрував віп-бранку, прибувши на територію лікарні. Попри всі побоювання, Юлія Володимирівна все-таки долетіла до аеропорту «Жуляни» в Києві.

Якщо чесно, мало хто сподівався на її звільнення, й цей факт ліг цеглинкою в загальну картину перемоги, але...

«Юля звільнена» - це чудово. Як і те, що вона, опинившись на волі й долетівши до Києва, захотіла покласти квіти на Грушевського, а після цього - поїхати на Майдан.

Проте коли її підняли на сцену в інвалідному візку, емоційну промову лідера «Батьківщини», що Майдан мусить стояти до кінця, а вона сама стільки разів мріяла бути з повстанцями, та й узагалі - якби вона була на волі, то ніколи б не допустила жодної смерті, повсякчас переривали вигуки майданівців про потребу медиків для присутніх або ж - що на Майдані впіймали тітушок. Промову Юлі демонстрували вже 11 каналів!

Того вечора тут знову відспівували чергових героїв Небесної сотні, й люди, які зібралися на Майдані Незалежності, емоційну промову Юлії Тимошенко дуже чемно вислухали з бурхливими оплесками й вигуками.

Але й не більше. Як Юлю знімали зі сцени Майдану, ніхто не показав. Так само як упродовж наступного дня жоден із телеканалів не повідомив, куди саме екс-прем'єр подалася після виступу на Майдані Незалежності.

У неділю, 23 лютого, жалоба на всіх загальнонаціональних каналах тривала. Аж до того, що Перший національний та «Інтер» відмовилися від трансляції церемонії закриття XXII зимової олімпіади в Сочі. Перший, до речі, показав у повторі «золоту» естафету українських біатлоністок від 21 лютого. Коли я дивилася цей повтор, мимоволі втяглася у вболівання за наших дівчаток Юлю Джиму, Віту й Валю Семеренко та Олену Підгрушну. Але вже знаючи, що вони завоювали золото, думала - на тлі нашої глобальної перемоги ці змагання, на жаль, так мало важать...

Тим часом двогодинний випуск «Подробностей недели» у неділю від Андрія Данилевича лише підтвердив - цей телеведучий шанс на покаяння не використав. Мало того, що він надав слово Сергієві Тігіпку, який поскаржився на погрози членам Партії регіонів, яких змушують виходити з партії «с ножом у горла», а той тим часом чудово знає, як вивести країну з кризи. Ба більше, від погроз вони (члени ПР. - Авт.) родини вже сховали, а тепер хай нинішня більшість ВР, куди ввійшли бридкі зрадники, формує свій уряд. Який мусить працювати лише на трудовий народ.

Але найцікавішим у тижневику було, коли Андрій Данилевич запросив до студії Святослава Вакарчука, а той, проказавши всі необхідні вимоги до нового уряду України, почав озвучувати всі свої претензії до каналу «Інтер». Реакція ведучого була аналогічною до ситуації з Лідією Панків. Тобто - коли всесвітньо відомий музикант виказав усі претензії до каналу, який три місяці дезінформував своїх глядачів, ведучий не те що не вибачився, він просто вдав, що нічого не чув, і попрощався з фронтменом «Океану Ельзи».

Отож, «покаянні дні» для «Інтера» вилилися в цинічну спробу поєднати непоєднуване.

І лише «ТСН. Тиждень» змусив заплакати самого представника екс-президента у ВР Юрія Мірошниченка. Чи можна сльозами представника екс-президента спокутувати горе тих, хто втратив дітей і батьків у Небесній сотні - питання риторичне.

Фото - www.radiosvoboda.org