«Пепел»: Радянський Союз без радянської влади

«Пепел»: Радянський Союз без радянської влади

5 Листопада 2013
16462
5 Листопада 2013
10:55

«Пепел»: Радянський Союз без радянської влади

16462
Соціальні мережі, котрі донедавна обговорювали лише нові сезони «Декстера» чи «Пуститися берега» й перебувають у перманентному очікуванні нових «Ігор престолів» та «Шерлока», раптом переключилися на російський «Пепел» Вадима Перельмана («1+1»)
«Пепел»: Радянський Союз без радянської влади
«Пепел»: Радянський Союз без радянської влади

Спершу - реальна й дуже повчальна історія нашого співвітчизника, такого собі Миколи Павленка, сина мірошника з села на Київщині. Підлітком він утік із дому, підробивши документи, бо міг потрапити під роздачу каральних органів як син куркуля. Осівши в Калініні (нині - знову Твер), українець Павленко спершу вчився на будівельника, потім кинув це діло, пішов працювати на будівництво. Там завоював симпатії начальства, написавши кілька доносів на своїх товаришів, отримав позитивні рекомендації та влаштувався виконробом в організацію під назвою «Головвоєнбуд». Освоївши роботу з документацією, Павленко використав свої знання по повній, коли почалася війна. Його призвали, він у перші ж місяці дезертирував, знову підробив документи, зібрав команду з таких самих дезертирів і розгорнув бурхливу економічну діяльність. Виготовивши зі звичайного каблука печатку й зробивши потрібні бланки, Павленко організував виробничий підрозділ, котрий влився в систему збройних сил СРСР.

 

Опускаючи численні подробиці, скажу: Павленкові вдалося створити на папері величезний підрозділ, котрий складався з цивільної та військової частин, приймав замовлення, відмивав мільйони, ворочав десятками мільйонів, мав на озброєнні навіть легку бронетехніку. І все це існувало в сталінські часи, конкретно - з 1941 по 1952 роки. Що ставить під величезний сумнів одразу два погляди на ті часи.

 

Перший ретранслюють чинна влада Російської Федерації вкупі з українськими комуністами, регіоналами (на кшталт Михайла Добкіна) та Віктором Медведчуком, що примкнув до них. А саме: за часів Сталіна в країні був залізний порядок, країна перемогла ворогів, все довкола відновлювалося та розвивалося, життя покращувалося, ставало веселішим. Другий озвучують мої однодумці: країна захлиналася в крові, населення тремтіло від страху, люди боялися власних тіней. Історія ж українця Павленка - не унікальна в своєму роді. Таких у тоталітарному СРСР було, виявляється, досить багато. Сам Микола Павленко, що характерно, до влади був лояльний. Проте викрили його не внаслідок системної діяльності відповідних органів, а чисто випадково. Судили й розстріляли не за життя під чужими прізвищами й навіть не за створення фіктивних підприємств: пришили політику, зраду Батьківщині, антирадянську діяльність. Хоча по суті своїй образ життя Павленка являв собою суть саме радянського суспільства.

 

Ця історія згадалася вже після перегляду двох перших серій телевізійного фільму «Пепел» на каналі «1+1», поставленого Вадимом Перельманом, уродженцем Києва, відомим насамперед як творець, котрий тяжіє більше до авторського кіно. По ходу наголошую - назву серіалу не варто перекладати українською як «Попіл», бо це не про пиловидну сіру масу, котра лишається після чогось згорілого, а власне ім'я, точніше - прізвисько одного з головних героїв. Так само не слід шукати символізму в назві: мовляв, долі героїв під впливом обставин непереборної сили перетворюються на попіл.

 

 

Усе набагато простіше: злодій Сенька Пепел та капітан Червоної Армії Ігор Петров, за авторським задумом, міняються місцями. Кримінальник стає офіцером, офіцер - бандитом. Обидва живуть під чужими документами, причому Петрову доводиться міняти їх частіше. Історія розтягнута в часі на десять років, із 1938 по 1948-й, жодного з геніїв не викрили, кожен на своєму місці досягнув певних успіхів. І якщо взяти ключем до ситуації розказану вище історію Миколи Павленка, дійдемо висновку: радянська влада навіть у часи неприкритого терору не могла контролювати всі процеси у великій країні, не мала змоги втрутитися в життя кожного, зазирнути в кожне ліжко або кожну шафу.

 

Автори фільму, розповідаючи цю історію, примудрилися зробити те, що викликало підсвідому симпатію в української аудиторії. Перегодовані експортованою з Росії телевізійною ностальгією за Радянським Союзом, українці раптом отримали не просто багатосерійний фільм, де навіть у ролях другого плану знімається актори першої величини. Не кажучи про подвійний локомотив - Євген Миронов та Володимир Машков, маємо Сергія Гармаша, Ірину Розанову, Чулпан Хаматову, Сергія Чонішвілі, Володимира Гостюхіна та навіть самого гуру перформансистів, Петра Миколайовича Мамонова, в елегантному образі кримінального пахана діда Льоні. Ці та інші актори відтворюють під керівництвом Вадима Перельмана історію, котра відбувається в сталінському СРСР - але при цьому в більшості серій Радянським Союзом тут і не пахне.

 

 

Таку несподіванку після навали ностальгійного ретро на кшталт «Чкалова», «Мосгазу», «Легенди №17» й інших, менш значущих стрічок, український глядач, у масі своїй все ж таки не захоплений радянськими реаліями, активно привітав. Зокрема, соціальні мережі, котрі донедавна обговорювали лише нові сезони «Декстера» чи «Пуститися берега» й перебувають у перманентному очікуванні нових «Ігор престолів» та «Шерлока», раптом переключилися на російський «Пепел».

 

Ваш автор вирішив за краще чітко розмежувати ідею фільму та способи її втілення. Тож одразу слід зазначити: дуже добре, що автори вирішили «радянську» тему лише двома способами.

 

Перший - показ держави як тотальної репресивної машини, котра перемелює все довкола. Ігор Петров (Володимир Машков) користається нагодою стати Сенькою Пеплом, бо офіцерові загрожує арешт, тортури в НКВД з вибиванням зізнань та смертний вирок. Ставши Пеплом, він усе одно не уник карально-репресивної машини. Натомість Пепел (Євген Миронов), оклигавши після удару по голові в офіцерському шпиталі та з чужими документами в кишені, розуміє: значно простіше довести дідові Льоні, що не крав злодійського общака, аніж НКВД - що ти не верблюд.

 

Другий - наочна демонстрація того, що в СРСР, не лише сталінському, може вижити, нормально жити, навіть здобути певний авторитет лише та людина, котра видає себе за іншу. Старанно приховує свою сутність, уникає згадки про власне «я», намагається не бути сама собою навіть у подружньому ліжку. Подвійне, як не потрійне життя, брехня навіть самому собі - ось спосіб життя радянської людини.

 

Варто лише почати його вести, й радянська влада довкола тебе зникає, трансформується в джунглі, де кожен виживає, як може та наскільки стає, як кажуть тепер, креативу. «Наша країна - говно!» - це кричить молоденькому солдатику не хто-небудь, а начальник особового відділу військової частини, чекіст, представник репресивного апарату, співробітник МГБ. Той, на кому тримався згаданий режим.

 

 

Миронову не вперше втілювати персонаж, який під тиском обставин міняє сутність. Згадайте його роль в «Апостолі» - чи не останній російський серіал, котрий із певними натяжками, але все ж таки можна вважати резонансним. Там Миронов зіграв інтелігентного вчителя, котрого в лабетах НКВД ламали через коліно, перетворюючи на кримінального злочинця Щєлкуна. У «Пеплі» він зі злодія стає офіцером Червоної Армії, в цьому - парадоксальність ситуації: не лише ми, глядачі, а й сам Пепел розуміє, що він не справжній полковник.

 

До того ж під фінал його так і не виводять на чисту воду, змушуючи, таким чином, замислитися: а чи такою вже пильною була радянська влада? Може, її не існувало зовсім у жодному з тих форматів, котрий нам нагадують сьогодні: героїчному, організованому, страшному, кумедному, абсурдному? Сюжет стрічки доводить: Радянський Союз жив окремо, його громадяни - окремо. Ці висновки дещо конфліктують із недавнім серіалом «Мар'їна роща», в якому герой Олександра Домогарова та інші персонажі, котрі не мають стосунку до кримінального світу, мусять так чи інакше з радянською системою рахуватися, робити на неї поправку.

 

Втім, окресливши ідеологію «Пепла», слід також зрозуміти: в деталях історія буксує вже від самого початку. І якщо нехтування радянськими реаліями - умовність, котра на виході здатна дати відсіч остогидлій радянській ностальгії, то нехтування сюжетом і драматургією - реальність, котра стає чимдалі нав'язливішою.

 

Почнімо хоча б із того, що капітан Петров спромігся перевдягнути непритомного Пепла в усе своє, включно з кальсонами. Причому зробив це філігранно, наче так і було. Пропоную провести на комусь такий експеримент. Умовність? Можливо. Але якби вона була одна, не варто було б город городити. Починаючи з четвертої серії компактна, спресована історія раптом розтягується в часі, від чого втрачає темпоритм, а в деяких місцях - навіть формальну логіку.

 

 

Як і чому злодій на прізвисько Гардероб (Андрій Смоляков) опинився в одному вагоні з Петровим, котрий видає себе за Пепла? Таке можливо сьогодні. Але в сталінські часи, як ми вже розібралися, цілком припустимий бардак - але не корупція, коли кримінал домовлявся з міліцією. Котра, на секундочку, входила в систему НКВД.

 

Далі: Петров обіцяє Гардеробу віддати вкрадений общак, якщо той організує йому втечу. Чому втечу треба було готувати два (!) роки? Гардероб - не сявка, він має авторитет, зв'язки й цілком міг прискорити важливий для обох процес.

 

Після втечі Петров як військовий організовує щось на кшталт партизанського загону. В його бойовій групі - інтернаціонал: іспанець та - увага! - людина з азіатською зовнішністю. Цей азіат разом із Петровим та Каталонцем (Олексій Дяченко) проникає в німецьку резиденцію, і ніхто з німців не звертає уваги, що за кермом машини в німецькій касці, м'яко кажучи, не істинний арієць.

 

До честі творців, десь із сьомої серії оповідь стає компактнішою, локальнішою, знову набуває потрібного драматизму. Але сюжетні «косяки» й драматургічні «провисання» на цьому все одно не скінчилися. Так, Пепел, бойовий офіцер, полковник, командир військової частини запросто йде в своїй полковничій формі на «стрілку» з бандитами. Він узагалі поводиться досить дивно як для командира - ходить, куди хоче, залишаючи частину без свого дбайливого керівництва, й це ні в кого, навіть в особиста, не викликає підозри. Дружина Пепла, Рита, колишня жінка справжнього Петрова, живе з ним десять років (мінус, ясна річ, війна), але вагітніє тільки тепер. Хоча навряд чи радянський офіцер дбав про засоби контрацепції, а пристрасть між учорашнім злодієм та новою пасією розпалилася не на жарт.

 

Нарешті, начальник міліції, який шукає Пепла, знає його особливу прикмету - татуювання на плечі. Також у курсі: Пепел ховається тут, у розташуванні частини. Ця тема тягнеться впродовж двох серій, але, володіючи такою важливою інформацією, герой Сергія Гармаша навіть не намагається влаштувати для підозрюваних банний день. Аби побачити всіх голими.

 

 

Це лише моменти, котрі явно впадають в око. Й серіал «Апостол» згадано вище не даремно. У ньому, як і в не менш резонансній «Ліквідації» - «сольника» Володимира Машкова, - задуми чудові та перспективні. Проте драматургія, логіка, лінійність оповіді, ритм - усе це дивним чином втрачається невдовзі після початку.

 

Пояснення може бути лише одне. Готуючи черговий проект, команди часто знають наперед бюджет та акторській склад. При цьому маючи досить приблизне уявлення про те, яку саме історію хочуть розказати мільйонам глядачів. «Пепел» - наочне тому підтвердження.

 

Фото надані прес-службою «1+1»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16462
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду