«Винищувачі» проти системи тоталітарного винищення

«Винищувачі» проти системи тоталітарного винищення

22 Липня 2013
20083
22 Липня 2013
12:00

«Винищувачі» проти системи тоталітарного винищення

20083
У серіалі Star Media наочно показано безсилість бойових льотчиків перед тоталітарною радянською системою, рабами якої вони були на землі, а от вільними людьми ставали тільки в повітрі, в бою
«Винищувачі» проти системи тоталітарного винищення
«Винищувачі» проти системи тоталітарного винищення

Телесеріал «Винищувачі» («Истребители», 2013, Star Media, режисер Олексій Мурадов) пройшов в ефірі каналу ICTV наприкінці квітня - на початку травня. Але повністю переглянути його вашому авторові вдалося тільки зараз в онлайн-кінотеатрі. Навіть із уривків кількох серій, побачених по телевізору, стало ясно, що цей достатньо нерівний у суто художньому плані фільм українсько-російського виробництва є небуденним явищем і на московському (канал «Россия 1»), і на київському телебаченні, отож - вартим уваги та обговорення.

 

Отже, «Винищувачі». Час дії - 1943 рік. Місце дії - невизначений точно центральний проміжок фронту між Чорним і Балтійським морями. Головний герой колективний - винищувальний гвардійський авіаполк, до якого прибувають четверо молодших лейтенантів - випускників авіаційного училища. Один гине у першому ж бойовому вильоті, двоє його товаришів, прагнучи помститися за загиблого, атакують ворожі літаки, зав'язується повітряний бій - і тим самим зривається виконання бойового завдання з супроводу штурмовиків. Наслідок - гинуть три екіпажі штурмовиків, а винуватців цього заарештовують і збираються віддати військовому трибуналу. А це майже гарантований розстріл. Юнаків рятує командир штурмового полка, який добре їх вибатькував, але убезпечив від розправи. І вони набувають досвіду і домагаються перших бойових успіхів. А життя і смерть крокують поруч, причому смерть далеко не завжди загрожує персонажам фільму від рук ворога...

 

До цього слід додати, що в авіаполку, поміж інших «літунів», двоє гарних і досвідчених льотчиць, точніше, як вони себе самі називають по-чоловічому, льотчиків, - капітан Лідія Литовченко та старший лейтенант Євгенія Дементьєва. А на додачу там з'являється і справжній граф - Ілля Бестужев, котрий воював ще в Іспанії, по поверненні потрапив у ГУЛАГ, вижив, у результаті клопотів бойових друзів був випущений із табору й відправлений на фронт - але позбавлений звання майора та нагород, лише сержантом, що не має права у їдальні сидіти поруч із льотчиками-офіцерами, хоча водить їх на бойові завдання, очолюючи групу винищувачів.

 

Фронтова хроніка, мелодрама, побутовий серіал, і, звісно, екшн - усього у фільмі «Винищувачі» намішано докупи. В результаті вийшов суперечливий, але, так би мовити, придатний до споживання мікст із трагічним фіналом.

 

Отак, якщо дуже коротко. Можна додати, що у фільмі відсутні ідеологічні «примочки» значного числа новітніх російських фільмів - що війну виграли «органи» в особі розвідки чи контррозвідки тощо. Відсутня і великодержавна містика а-ля «Білий тигр» Карена Шахназарова. Маємо спробу дати війну - і не лише війну в повітрі - в її буднях, у різних вимірах, - і це вже заслуговує на повагу. Як і постійна увага до офіцерського та солдатського побуту, до тих чи інших дрібниць, які - інколи навіть нав'язливо - підкреслюються за допомогою звукової доріжки з голосами й шумами аеродрому, який не спить навіть уночі. Але при цьому парадоксальним чином, відтворивши на екрані за допомогою сучасних засобів і бойову техніку, й автомобілі й танки, й інші аксесуари того часу, автори стрічки виявили кричущу неуважність до тих дрібниць, які насправді не є дрібницями в серйозній історичній постановці. Скажімо, вже традиційно для новітніх російських фільмів деякі персонажі носять такі бойові нагороди, яких не могли мати, - а інші не мають тих орденів, які повинні були б мати; скажімо, командир полку штурмовиків, про якого вже йшлося, на широких грудях має «золоту зірку» Героя і кілька орденів, але серед них відсутній орден Леніна, який автоматично видавався разом із «зіркою»... Я розумію, у «Білому тигрі» нісенітниці з бойовими нагородами можна було хоч якось пояснити жанром фільму - мовляв, це фентезі, містика (хоча насправді йшлося про банальне нехлюйство), - але ж «Винищувачі» витримані в зовсім іншій стилістиці...

 

Та все ж головний ляп фільму в цьому плані - це літаки, на яких воює авіаполк, тобто «Яки». Якщо взяти до уваги хронологію, то це має бути «Як-1Б» («Як-1М» з'явився на фронті у другій половині 1943-го, «Як-3» - у 1944-му). Маючи змогу більш-менш успішно конкурувати з «Ме-109», ці «Яки» все ж істотно поступалися новітнім модифікаціям «месерів» в озброєнні (скорострільна авіаційна гармата і кулемет проти аж трьох гармат і двох кулеметів) та в радіозв'язку (приймально-передавальні рації стояли не на кожному радянському винищувачі, спершу їх ставили на кожному п'ятому літаку, потім - на кожному другому, на інших стояли тільки приймачі, а якість зв'язку була препоганою). На додачу до цього, двигун «Яка» під час польоту «плювався» гарячим мастилом, тому літаки зазвичай приходили на аеродром - особливо після напруженого бою на вертикалях - вкриті тим мастилом. А у фільмі вони завжди чистенькі, всі льотчики мають змогу вільно розмовляти між собою в повітрі, а «месери» чомусь не стріляють із розташованих у крилах гарматах... Ба більше: у німців у 1943 році на фронті вже воювали у значній кількості нові винищувачі Fw-190, деякі з модифікацій яких мали аж чотири авіагармати - й одним залпом при влучанні «розпилювали» ворожу машину в повітрі. Але з цими винищувачами персонажі фільму чомусь не зустрічаються - чи не тому, що кожна така зустріч мала б наслідком загибель значного числа особового складу колективного героя фільму? І, нарешті, початок серіалу, коли капітан Литовченко відрубає крилом свого «Яка» крило «Ме-109», який вона перед тим уже підпалила в лобовій атаці, - це ненаукова фантастика. Конструкція «Яків» була такою неміцною (все в ім'я зниження ваги літака і більшої швидкості!), що ці машини нерідко розвалювалися у повітрі без жодного пострілу з боку ворога, просто так.

 

Отож не дивними в цьому контексті є критичні зауваження на інтернет-форумах на кшталт таких: (цитую мовою і з дотриманням правопису оригіналів): «Советские самолеты не могли "перетянуть" Бф-109 на вертикали, потому Лида и советовала уходить от "мессеров" вниз, к земле. А в фильме несколько раз Что Леня, что Боря, "вывешивали" мессер на вертикаль, причем, сваливание мессера происходило бысрее, чем у них. Небыло такого в жизни быть не могло». - «Выпрыгнуть, или сесть на вынужденную нашим было за счастье, гибли гораздо чаще, чем спасались. А в фильме показали, что гибли чуть ли не реже, чем на вынужденную садились. Нереально». - «Эпизод где як догоняет в свечке мессер убил меня напрочь((((((((((( может для людей незнающих это и круто, но для меня ужасно так врать(((((((((((( художественный вымысел и ничего больше, но посмотреть можно. Правда местами плеваться приходится........».

 

І от логічне запитання: невже бюджет фільму не витримав би ще незначної суми, щоб заплатити її консультанту (хоча б Марку Солоніну, який поєднує в собі фах історика Другої світової та авіаційного інженера) - й унеможливити елементарні ляпи, на радість глядачам?

 

Зауважу, що такі репліки - тільки від знавців «неба війни». Інша категорія глядачів, так би мовити, посполиті, критикують хіба що гру окремих акторів та окремі епізоди, та загалом оцінюють серіал позитивно або навіть дуже позитивно («подивився з великим задоволенням!»). Автор цих рядків дивився стрічку якщо і не з задоволенням, то з інтересом, і ось чому. По-перше, в його основі - реальні бойові епізоди, які я, прочитавши свого часу чимало мемуарів льотчиків, легко впізнаю. Та й деякі персонажі мають якщо не прямих прототипів у реальності, то певні відповідники. І якщо такого льотчика-винищувача, як Лідія Литовченко, ясна річ, ніколи не існувало, то була Лілія Литвяк, котра так само загинула в повітрі... По-третє, фільму не надто заважає навіть те, що він сповнений прямих і прихованих цитат з інших стрічок, передусім класичних «У бій ідуть самі старики» та «В небі "нічні відьми"». Але справа в тому, що «Старики», у свою чергу, наповнені цитатами зі спогадів льотчиків-винищувачів. У мене на полиці стоять дві такі книги з помітками Леоніда Бикова, якому мій батько, кінорежисер Ігор Грабовський, автор кількох документальних фільмів про льотчиків та космонавтів, давав ці спогади. А «Нічних відьом» поставила колишня льотчиця жіночого авіаполку, Герой Радянського Союзу Євгенія Жигуленко. Тому, зрештою, цитати з цих фільмів - це загалом правдиві речі.

 

І, головне, у фільмі наочно показано безсилість бойових льотчиків, асів-винищувачів, Героїв перед тоталітарною радянською системою, рабами якої вони були на землі, а от вільними людьми ставали тільки в повітрі, в бою. Дуже красномовним у цьому плані є епізод, у якому льотчика, який воював з першого дня війни, і воював добре, мав бойові нагороди, розстрілюють перед вишикуваним полком. Чому? Та тому, що в цього льотчика стався нервовий зрив, він не мав сили вилетіти на бойове завдання. Полковий лікар поставив діагноз - граничне нервове виснаження, місяць у санаторії - й далі літатиме та битиме нацистів. Але пильний замполіт полка вже відправив донесення (точніше, донос) до «інстанцій», відбувається виїзне засідання військового трибуналу, одна хвилина на вирішення людської долі - і розстріл. У жодній армії світу, ніде й ніколи військові трибунали не знищували так заповзято своїх же - аж 160 тисяч радянських солдатів та офіцерів розстріляно за їхніми вироками. Тим часом всі збройні сили Великої Британії (а держава ця воювала з 3 вересня 1939 року по 2 вересня 1945 року) на всіх фронтах втратили вбитими і зниклими без вісти 303 240 осіб, а разом із домініонами, Індією й колоніями - 412 240 осіб. А воювали британці запекло, на всіх океанах, проти Німеччини, Італії, Японії і їхніх сателітів. Що ж, радянський солдат й офіцер були раба партії, безправними перед ідіотизмом тоталітарної системи - навіть командир авіаполку, Герой Радянського Союзу не може вплинути на трибунал і замінити розстріл таким собі «льотним штрафбатом», коли офіцера позбавляли звання і нагород та посилали стрільцем-радистом на штурмовик (тривалість життя в середньому - 10 бойових вильотів...).

 

Власне, єдина вільна людина серед персонажів фільму - це спадковий граф Ілля Бестужев. Не випадково у сцені з військовим трибуналом його немає серед льотчиків полку - бо не стримав би себе граф, і перестріляв членів трибуналу, хай би що там було. Про графів у радянській авіації мені не відомо нічого, але от у польській ескадрильї у складі британських ВПС був-таки граф Голицин, який відзначився, збивши німецькій літак на такій висоті, де його теоретично збити було неможливо. Тож шляхетне походження і виховання все-таки дещо означають, чи не так?

 

Вільною людиною наприкінці фільму стає й командир полку підполковник Каніщев - коли, всупереч директиві командування, наказує льотчикам не повертатися на свій аеродром, щоби знову штурмувати німецьку колону, яка прорвалася в тил Червоної армії унаслідок ницості радянських генералів, які смертельно бояться брати відповідальність на себе - бояться цього більше, ніж ворога. Бо ж це в тих умовах реально неможливо - сісти під вогнем, заправитися і знову злетіти, це майже гарантована безглузда смерть. От комполка і наказує льотному складу після атаки йти на запасний аеродром - а сам залишається з наземним складом полку...

 

Інакше кажучи, люди воювали з нацизмом, а більшовицька система воювала з тими, хто воював, і бездарно їх підставляла. І це наочно показано в фільмі.

 

Фото - ictv.ua

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
20083
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду