Анонс у спеціалізованому виданні представив новий телепроект Костянтина Стогнія «Чергова камера», який стартував на «Інтері» 4 вересня, досить оригінально: «Резонансні злочини, стихійні лиха, замовні убивства: це те, що ми називаємо поганими новинами і те, з чого так само складається наше життя». Якщо мислити глобально, то погані новини – це те, що вголос ніхто не любить і з приводу чого більшість постійно обурюється. Мовляв, скільки можна пускати по телебаченню крівцю, дайош позитив! Однак погані новини – це і те, чого ця сама обурена більшість потай чекає, тихцем дивиться і приховує розчарування, коли в «ящику» цього немає. Ставлення до поганих новин є каталізатором  настроїв суспільства та принципів, за якими воно живе. Наше суспільство  поки що далі притримується подвійних стандартів.

І в цьому плані «Чергова камера» (або «ЧК», як оригінально вони себе іменують)  - проект, принаймні, чесний. Як і всі кримінальні проекти Стогнія на каналі «Інтер». Або майже всі – свого часу сюжет про загибель Георгія Кирпи переслідував відверто кон’юнктурну мету, коли треба не сказати, а відреагувати. Однак і тут Стогній повівся по-своєму чесно. Глядач хотів про Кирпу – він отримав. Факт, що в тій програмі прозвучало рівно стільки інформації, скільки було написано про справу Кирпи в газетах, лише свідчив  про небажання її автора говорити зайве і «смажити» історію. Рейтинг можна підняти уже на самому бажанні розповісти про резонансний, причому явно політичний злочин.

До речі, проекти Стогнія ніколи не грішили політизованістю. Хоча останнім часом все, що так чи інакше стосувалося висвітлення роботи українських правоохоронців у ЗМІ, носило «політічєскій» характер. Цьому не в останню чергу посприяло призабуте нині «помаранчеве» гасло «Міліція з народом!». Та час показав: народ і міліція як не були єдиними, так і не стали. Хоча особовий склад міліції – плоть від плоті український народ.

«Чергова камера» являє собою скорочений і переформатований  «Кримінал». Принаймні, таке враження складається після перегляду перших випусків. Не скажу, що це погано: замість одного документального теледетективу маємо повноцінний тележурнал зі своїми рубриками. Насправді в такому форматі кримінальної хроніки дивитися і сприймати погані новини значно зручніше.

Та вище голови все одно не стрибнеш. Вибухи в Запоріжжі, арешт кавказького терориста в Борисполі, резонансна і не раз показана свого часу в теленовинах історія про пограбування ювелірного магазину, зняте на відеокамеру спостереження за корупціонерами у Білій Церкві, подвійне вбивство в Хмельницькому, маніяк у Києві на Лівому березі – ці та інші події коментують  у «ЧК» вищі чини з міліції та прокуратури. Тобто, насправді ті, хто керує, а не ті, хто ловить. На моїй пам’яті було кілька спроб глобально залучати до зйомок та коментарів оперативників «від землі». Але вони посилалися на субординацію, а ті, кого вдалося вмовити, говорили на камеру казенно і нецікаво. Тому або накривалися ці телепроекти, або їх розумні керівники змирялися і давали команду наставляти камери на начальників, перших заступників та інших «старших».

Саме їх присутність у кадрі та саме їхні коментарі прирівнюють кримінальну хроніку «Чергової камери» до хроніки парламентської, коли на камеру і в мікрофони з логотипами  різних телеканалів  одні й ті ж перші чи другі особи якоїсь партії говорять наперед продуману та заготовану промову. Цим офіціозом мікшуються проблеми нашого з вами життя, яке самі ці політики роблять неможливим. За аналогією, казенні коментарі міліцейських начальників перекривають собою живу історію, справжню людську трагедію, яка потрапляє до уваги «чекістів».

І тут у якості компенсації Стогній & Ко пропонують нам справді цікаву і оригінальну розвагу. Саме розвагу, інакше не назвеш публічне, перед кілька мільйонною аудиторією,  викриття нечесних на руку правоохоронців. Скільки б  громадянам не говорили про подвиги міліціонерів на бойовому посту, суспільство більше цікавлять розмови про «перевертнів у погонах». Але  до такого «Чергова камера» не підступається (принаймні, поки що!). Про зрощення міліції та організованої злочинності не йдеться. Під прицілом перших програм нового проекту  – факти банального і нахабного здирництва.

Ось підставні особи приїздять у Білу Церкву і починають вдавати з себе торгівців контрафактними комп’ютерними дисками («Чергова камера» від 4 вересня). Вони викликають вогонь на себе, до них підходять двоє в цивільному і везуть до третього – все це під безпристрасним поглядом прихованої камери. З «комерсантів» беруть 300 баксів за право торгувати три дні. Потім так само перед камерою хлопці з управління власної безпеки забирають у здирників службові міліцейські посвідчення, а третій виявився їхнім начальником. Усі вони – з місцевої податкової міліції.

Інша акція – у Вінницькій області треба перевірити, чи грабує міліція п’яних і чи готова затримати грабіжників за половину забраної в потерпілого суми («Чергова камера» від 6 вересня). Тут старання марні – міліції або взагалі ніде нема, або вона чесна. Принаймні, зафіксувати викриття здирників у погонах не вдалося.

Далі – показові моменти. У першому випадку побачене коментує директор департаменту Державної податкової адміністрації Віктор Косарчук. Свого часу він із успіхом закінчив факультет журналістики КДУ ім. Шевченка. Це я до того, що казенна служба зробить чиновника з будь-кого, навіть із зразкового перспективного випускника. Бо фаховий журналіст спромігся не сказати з приводу побаченого нічого. Тобто, він говорив, але з його слів зрозуміло було  лише одне: працівників податкової міліції, які попалися на гарячому, не посадять. Бо такі в нас закони. По суті, це той самий коментар «балшого началніка», з розряду тих, які маємо в сюжетах про хорошу роботу міліції і оперативне розкриття злочинів. З одного боку, без нього не обійтися. З іншого, він псує будь-які враження: як позитивні, коли злочин розкривають, так і негативні, коли бачимо нечистоплотних правоохоронців. Щоправда, здається, що тут і мали б автори самої програми  як  «змікшувати»  негативне  відчуття від розмови з чиновником, так і, власне, довести справу до кінця щодо самого сюжету, щоб він теж не здавався черговою  «галочкою» або «грою на публіку». В нас поганий закон, який за корупцію в невеликих розмірах карає міліціантів лише адміністративним стягненням? Так візьміть коментарі у тих, хто такі закони пише та приймає, поставте проблему перед ними. Дайте коментар експертів – які б могли запропонувати нестандартні підходи до вирішення ситуації… На жаль, цього у програмі за 4 вересня зроблено не було.

З приводу невдалого рейду Калинівкою та Жмеринкою висловився в.о. начальника транспортної міліції генерал Валерій Литвин. Він задоволений, що його підлеглих не спіймали. Хоча погоджується – випадки здирництва є. Ось кілька генеральських фраз: «Від рук міліціонерів страждають люди – це кощунство» та «Подібні випадки показують лице міліції в протилежному напрямку». Тут же підтверджує: рейди тривають, зокрема – в Києві на залізничному вокзалі. Більше того – сам міністр Луценко зацікавлений у виявленні нечистоплотних міліціонерів.  Отже, хотілося б вірити, що і  «Чергова камера», принаймні, виносячи проблему на публічні очі,  почасти сприяє втіленню в життя політики  очищення рядів.

До речі, попри теоретичну невдачу журналістів на Вінничині,  треба віддати належне Стогнію – він не вибракував сюжет, а показав усе, як було. Роблячи з негативу позитив. І результат, мабуть, тут не головне:  глядачі  стежать за процесом, тією самою класичною спробою «підкинути гаманець у кишеню карманника Кірпіча».  Можна сперечатися про законність чи моральність подібних провокацій, та на фоні переважання поганих новин над хорошими я б спроби дискусій на цю тему згорнув. По суті,  прихована камера фіксує реалізацію оперативної комбінації, і не суть важливо, подобається нашій інтелігенції такий спосіб ловити за руку здирників чи ні.

Загалом, проект «Чергова камера» виглядає більш динамічним, ніж його попередник - статичний та ґрунтовний «Кримінал». Спостерігається дивний ефект: коли протягом десяти хвилин видається відразу кілька поганих новин, кривитися, дратуватися чи тяжко зітхати: «О, Господи!» перестаєш уже після третьої. Далі сприймаєш усе адекватно. І з поганих новин коротенькі історії про злочин і кару стають просто новинами. Справді – частиною нашого життя, яку оминають увагою модні ток-шоу за участю гламурних «зірок».