Помилка Балаяна

22 Січня 2009
36194
22 Січня 2009
06:51

Помилка Балаяна

36194
Якщо незручна тема кладеться в основу художнього фільму (як-от «Ніч світла»), не варто схрещувати її з мелодрамою чи іншим популярним жанром.
Помилка Балаяна
Коротко анонсуючи появу в українському прокаті свіжого фільму Романа Балаяна «Райські птахи», Гліб Гусєв нагадав: це вже не той Балаян, якого любили і шанували інтелігентні люди двадцять років тому. А значить, на його прихильників чекає розчарування. Старих шанувальників утратить, нових не набуде.
 
У зв’язку з цим доречно згадати, що попередній фільм Романа Балаяна, «Ніч світла», котрий вийшов 2004 року, взагалі не мав, здається, прокату. Можливо, його показували десь на фестивалях. Якщо чесно, я не стежив за долею цієї стрічки, тому подякував каналові «Інтер» за можливість подивитися це кіно в неділю 18 січня о 22.40. Не кожен іменитий режисер – а Роман Гургенович таким є, – готовий взятися за екранізацію оповідання сучасного українського письменника. Не «попсовика», але й не «герметика»: Олександр Жовна, чиє оповідання «Експеримент» лягло в основу згаданої стрічки, пише добротну соціально-психологічну прозу в традиційному стилі. І за мотивами його творів сьогодні в Україні знято вже чотири (!) фільми. Причому найновіший із них, «Маленьке життя», сам письменник і зняв, як режисер. Представивши результат своєї праці в програмі «Молодості-2008».
 
До речі, недільного вечора, про який ідеться, взагалі сталася, як на мене, цікава, хоча й непомітна невтаємниченим подія. Фільм «Ніч світла» розпочався відразу по завершенню чотирисерійного телефільму «Почати з початку. Марта» – мелодрами, яку російський режисер Ігор Копилов зняв за оригінальним сценарієм ще однієї сучасної української письменниці – Ірен Роздобудько. Отже, 18 січня на «Інтері» відбулася своєрідна репрезентація актуальної української літератури в особах авторів, твори яких мали, мають і, очевидно, матимуть кінематографічне майбутнє. Між іншим, даючи свого часу інтерв’ю російській пресі, Роман Балаян назвав «Ніч світлу» саме мелодрамою. Вийшов такий собі мелодраматичний телевечір напередодні Водохрещі…
 
Хочеться естетам і снобам чи ні, але сучасне кіно все ж таки не може існувати в інформаційному просторі як «просто кіно». Воно повинно поділятися на жанри хоча б умовно, для анотації в телепрограмах, на коробочках із DVD, в інтернеті. Навіть авторські роботи, до яких належить артхаус, теж сьогодні «таврують» жанрами прокатники, чим, як я знаю, дуже дратують митців. І, отримавши на виході кіно в жанрі «мелодрама», Балаян зробив, як на мене, помилку.
 
У згаданих уже інтерв’ю режисер наголошував: він знімав зовсім не те і не про те, що і про що писав Олександр Жовна. З досвіду знаю: так у переважній більшості випадків поводяться з екранізаціями. Значній частині авторів такий підхід не подобається. Для чого далеко ходити – подібні закиди Кен Кізі робив Мілошу Форману, коли побачив екранізацію свого «Польоту над гніздом зозулі». Час показав: ані роман, ані фільм не заважають один одному.
 
Ваш автор до таких ображених не належить. Я знаю, що від прокрустового ложа жанру нікуди не дітися. Ось тільки проза Жовни класна, але жанрова. Сценарій фільму написав професіонал вищої проби – Рустам Ібрагімбеков. Знімав теж метр, який подає себе як творець авторського кіно. Актори – беззаперечні зірки кількох поколінь: Ірина Купченко та Володимир Гостюхін від старших, Олексій Панін та Андрій Кузічев – медійні молоді актори. От тільки тема, як би це сказати… Словом, плакати і без любовних перипетій є від чого.
 
Люди з обмеженими можливостями, їхні проблеми, проблеми тих, хто працює з ними, проблеми тих, хто використовує інвалідів у своїх інтересах – погодьтеся, це сьогодні публіцистика. Яка для нашого телебачення стала чи не найбільш форматною і регулярно, щотижня, з’являється у вигляді сюжетів у новинах та проектах на кшталт «За вікнами», «Агенти впливу» тощо. Вимагаючи від журналістики, зокрема телевізійної, гостроти, проблемності та соціальності, станом на сьогоднішній день глядачі отримали соціалки, незручної правди та інших так званих розслідувань стільки, що вже вимагають від журналістів, навпаки, звести греблю, перестати показувати інтимне життя сліпої з безногим заради рейтингів, повернути хоч частину позитиву.
 
Проза Олександра Жовни, як проза кожного зрілого письменника, інтимна. Книжку не читаєш уголос у громадському транспорті. Тоді як художнє кіно, подобається це комусь чи ні, все ж таки не призначене для приватного перегляду. Воно і зароджувалося як видовище. Зокрема, «Польоти уві сні та наяву» Балаяна – видовище для інтелігенції, яка болісно переживала кризу середнього віку і хотіла, щоби про це хтось сказав. Отже, «Ніч світла» – теж видовище для цільової аудиторії. Для тих, хто любить «кіно не для всіх». Таким чином, інтимні реалії з життя інтернату для сліпоглухонімих перетворилися на епізоди, написані сценаристом, зняті режисером і зіграні акторами. Все це побачила багатомільйонна аудиторія. Мелодрама, дійовими особами якої стали нещасні люди, – жанр масової культури.
 
Значить, людина з обмеженими можливостями перетвориться на елемент масової культури. Готові ми до такого стану речей, до такого видовища?
 
За сюжетом, цинічна практикантка Ліка досліджує ображених Богом та природою підлітків. Вона намагається пояснити сліпому Сашкові та Олі, котра не бачить, не чує і не говорить, чим чоловік відрізняється від жінки, які інстинкти притаманні протилежним статям, і взагалі демонструє повну відсутність комплексів у взаєминах із зовнішнім світом та людьми. Цим Ліка вносить розлад у душу молодого талановитого вихователя Олексія. Він готовий звільнитися з інтернату і поїхати за самкою в столицю (звісно, Москву), проте нещасний хлопчик Вітя, якому треба допомогти, змінює всі плани цинічної практикантки. Обираючи між нею та почуттям обов’язку, Олексій надає перевагу останньому – він потрібен хворим дітям.
 
З цієї простої, зворушливої і в чомусь повчальної історії важко зробити мелодраму. Проте Балаян спробував. І йому вдалося: клубок кохань, інтриг та нелюбовей перетягує на себе основну інтригу, а значить – і проблематику стрічки. Замість теми відповідальності за свої вчинки й за тих, кого приручили, маємо звичне «він любить її, вона любить іншого», і в цю нехитру схему вписується і практикантка-розлучниця, і присмак родинної таємниці: виявляється, сліпий Сашко – рідний син завідувачки…
 
Напочатку було заявлено: позбавлені природою можливості бачити, чути і говорити люди натомість мають інші здібності, в них теж є багатий внутрішній світ. Але «Ніч світла», попри мої сподівання, – не історія про цей самий світ. Люди з обмеженими можливостями тут все ж таки більше фон, аніж головні герої. І чи треба в художньому кіно, саме кіно, вибудовувати мелодраматичну історію на такому фоні?
 
Мені можуть сказати: це кіно про життя. На це відповім цитатою із Сергія Довлатова. В одному з його оповідань є персонаж, професійний військовий, майор, який дає вказівки всім, хто хоче знімати художнє кіно на гострі теми: «Фильмов жизненных нету… Казалось бы, сколько проблем… Я вам расскажу один факт. Выносила одна жиличка мусор. Появился неизвестный грабитель. Ведро отобрал и привет! Почему кино такие факты игнорирует?». Справді, з-поміж інших митців режисер художнього кіно – в найбільш невигідному становищі. Від режисера вимагають правди життя. А він, у свою чергу, надто буквально цю вимогу розуміє. І помиляється: для того щоби висловити громадську позицію, є значно дешевші способи, ніж знімати кіно. Наприклад, можна дати інтерв’ю чи написати гостру полемічну статтю.
 
Але якщо вже незручна тема і кладеться в основу художнього фільму, спроба схрестити її з мелодрамою чи іншим популярним жанром буде помилкою. Адже існує багато тем, які, може, і має право піднімати в своїх текстах талановитий письменник чи журналіст, заточений на соціальні проблеми. Проте для більшості цих тем екранізація у форматі художнього фільму, на мою думку, навряд чи підходить.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
36194
Читайте також
26.07.2010 14:57
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
25 253
18.03.2010 12:00
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
19 996
16.03.2010 12:12
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
27 976
03.03.2009 16:24
Даша Киреева, «Публичные люди»
31 354
02.02.2009 17:33
Андрій Кокотюха
, для «Детектор медіа»
36 212
30.01.2009 10:59
Дмитрий Десятый, «Комментарии», №157 | 30 января 2009
28 783
23.01.2009 18:05
Аксинья Курина, «Українська правда»
24 291
22.01.2009 16:22
Анастасія Алексєєва, «ПіК України»
30 104
Коментарі
5
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
кокотюха
5544 дн. тому
rlk - дякую за те, що уважно стежите за кількістю моїх книжок. про походи по кінотеатрах: це одне з моїх улюблених занять, намагаюся ходити щотижня. минулого року ходив у кіно 46 разів, у 2004 - 30 разів. фільму "Ніч світла" в широкому прокаті не бачив, хоча припускаю, що він мав обмежений прокат. тому не стверджую категорично, що не було, а пишу "здається, не було". уважніше читати треба. завжди радий уточненням і поправкам, навіть таким дрібним. а стосовно "оскорблять" - в тексті жодного поганого слова на адресу режисера і творців... не думаю, що наявність думки - це погано. а що, краще не думати? таких у парляменті повно.
rlk
5544 дн. тому
ніч світла в прокаті був. дивилася його саме в кінотеатрі. уважніше треба стежити за цими процесами, якщо про них пишете, хоча де там - десяток книжок за рік наклепати не шуткі - нема коли по кінотеатрах ходити : )
Спасибо Балаяну
5544 дн. тому
Роман Гургенович снял тонкий, пронзительный фильм. И спасибо ему за это. А то, что фильм возбуждает мысли, тоже немаловажно. Отлично, когда есть предмет спора!
5544 дн. тому
Жаль, не знала, что следующий по программе (после Марты) был фильм Балаяна. Но! После этого жуткого сериала (Марта) уже ничего смотреть было невозможно. Артисты честно отыграли непойми, что! Стыдно за них и жалко, что такое помойное кино снимают. Конечно, главный виновник - автор сценария или автор "произведения", по которому сняли Марту. Таких ляпов, нелепостей, нестыковок, безграмотности, невладения сутью проблемы - это на АНТИОСКАР тянет! Если Балаян тоже по нашим сценариям снимае, то оно и понятно, что не тот уже Балаян, как пишет автор. Однако, фильмы его посмотреть надо, чтобы самим оценить. Только вот, хорошо бы Таких мастеров, как Балаян, ставить в прайм-тайм, а не после такой гадости, как Марта.
5544 дн. тому
Если Балаян не отвечает""сподіванням" автора статьи - это не ошибка Балаяна. А Телекритика бы несла ответственность за такие вещи. Только оскорблять... А то думкают и думкают. А аналитики - ноль.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду