На каналі «Дім» відбулася прем’єра драми «Солдатик». Фільм порушує тему психологічної допомоги військовим, а також дає привід поговорити на вузькопрофесійні теми — про вибір контенту для масового українського глядача, вихід українського кіно за межі внутрішньої історії та підсумки державної підтримки кіновиробництва за минулий рік.

«Солдатик» став одним із переможців тогорічного мистецького конкурсу Державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України». Допрем’єрний показ відбувся аж рік тому, в грудні 2023-го. А далі у проєкту почалося насичене фестивальне життя. «Солдатик» здобув перемогу на Міжнародному фестивалі «Око» в Болгарії, став фіналістом Каннського фестивалю Gold Firefly та фестивалю Semana del Cine Ucraniano в Іспанії. Показ та обговорення відбулися у Дюссельдорфі та Вупперталі.

• Читайте також: Сценарист Андрій Бабік: «У світі сценаристи займають панівні висоти в кіно- і серіальній індустрії. Тільки в Україні все навпаки»

В Україні «Солдатик» отримав нагороду фестивалю «Місто мрії» в Рівному, а також був представлений на фестивалях «Миколайчук Open» у Чернівцях і EU4Culture у Вінниці. Спеціальний показ та обговорення відбулися також у Дніпрі.

 Джон Доу

Головним героєм «Солдатика» є військовий, який через важке поранення майже втратив контакт із реальністю. Його ім’я невідоме, й медперсонал лікарні, де перебуває пацієнт, кличе його Джоном Доу (анонім в англійській традиції). Герой не ходить, але натомість уміє подорожувати світом мертвих. Там він розшукує бійців, які на землі вважаються зниклими безвісти й приносить від них звістку рідним. Назву фільму дав іграшковий солдатик, який за сюжетом є оберегом.

• Читайте також: Актор Павло Шпегун: «Це відповідальна справа — грати військових, особливо зараз, коли твої друзі на фронті»

З містичного в фільмі фігурує ще й дивовижний вовк, який виводить групу військових із мінного поля. Цей персонаж виглядає вже трохи зайвим. Хоча казкову тварину можна розцінювати як данину реальному підрозділу українських військових, бійці якого знімалися в фільмі та мають відповідний символ. До того ж потойбічний сюжет — лише тло, на якому творці фільму розмірковують про психологічну реабілітацію військових і переживання втрат.

  Вовк упізнав своїх…

  …за шевронами

Стан солдатів, які повертаються з війни, фільм описує різними мовами. Є пряма, коли герой-психіатр каже, що за статистикою 93% військових мають ПТСР, депресію, суїцидальні думки, залежності тощо. До речі, фільм знятий за оповіданням військового Олексія Розумова, яке так і називається «93%». Є алегорична мова, коли на МРТ лікар бачить у мозку героя щось руйнівне, яке схоже на ракову пухлину, але нею не є. Це «щось» — війна, яка залишається з солдатом назавжди та поступово знищує зсередини. Ще є візуальна мова. Частина подій у «Солдатику» відбувається в медичному центрі, обстановка якого нагадує психіатричну лікарню радянських часів. Замкнуті двері, «галоперидольна» картата підлога, одинокий беззахисний пацієнт на панцирному ліжку та бідна їжа в їдальні. Ця картина немов кричить, що рівень психічної допомоги постраждалим воїнам часом так само убогий, як внутрішнє оздоблення центру.

Хворих у лікарні хоча б не прив’язують

Назагал сюжет «Солдатика» тримається на двох парах героїв. Це Джон Доу та його побратим, якого він зустрічає по той бік життя, а також психіатр і представник місцевої влади. Попри містичні обставини, персонажі цілком реалістичні й мають зрозумілі земні почуття та бажання. Джон Доу страждає від душевного болю та хоче, щоб це припинилося. Побратим прагне не сперечатися з долею та прийняти смерть як частку життя. Лікар хоче допомогти воїнам, які через психічні травми стають непотрібні навіть близьким. «Але ж вони герої. Вибачте за пафос. Невже ми кинемо їх напризволяще?», — обурюється він. Чиновник воліє навести лад у медичному центрі, який він підозрює у шахрайстві, хоча насправді шукає зниклого сина. Саме через його образ творці порушують тему втрат на війні та жахливого болю, що залишається близьким.

Якоюсь мірою «Солдатик» закінчується добре, бо хлопець виявляється живим. Але заради цього в засвіти йде головний герой, а він теж є чиїмось сином, братом, коханим. Отже, справжнього хепіенду немає і не може бути ще довгі роки. Все, що залишається — відчайдушно боротися з наслідками війни, рятуючи тіла та душі тих, хто вижив.

  Психіатр і чиновник не відразу зрозуміли один одного

Фільм — гарний спосіб донести цю думку до широкого кола глядачів. Не лише українських, до речі. «Солдатик», хоч і розповідає про російсько-українську війну, але насправді не прив’язаний до неї. У фільмі не згадується ані час, коли відбуваються події, ані місце, ані ворог. Це відрізняє «Солдатика» від більшості українських воєнних фільмів, побудованих на нашій внутрішній повістці. Те, що драма зрозуміла іноземцям, говорить її успіх на міжнародних конкурсах. Не завадить зайвий раз нагадати про важливість участі України в таких заходах. Інколи це реально питання життя та смерті країни, яка залежить від міжнародної підтримки.

Не менш цікавим за зміст є формат «Солдатика». Фільм триває 37 хвилин. Це не типовий 5—15 хвилинний короткий метр, але ж і не повний. Утім, будь-які короткометражки незвичні українському телеглядачеві. Адже на великих каналах панує думка, що вони призначені для фестивалів, конкурсів та окремих поціновувачів, а умовній Антоніні (це уявний персонаж, домогосподарка, якого вигадали маркетологи «1+1», щоб мати взірець аудиторії, для якої готують свій контент — «ДМ») не по зубах. Проте аншлаги на «Ночах короткого метру», які раніше йшли в українських кінотеатрах, доводять, що масового споживача недооцінюють. Хоча маю підозру, що річ тут узагалі не в уподобаннях телеглядачів, а в небажанні каналів експериментувати та ризикувати. Тому вони зазвичай і штампують серіали за одним шаблоном, що колись мав успіх.

  Побратими не мертві, але й не живі

Звісно, є і технічні причини, які ускладнюють показ короткого метру по телебаченню, адже ефірні сітки на такий формат не розраховані. Щоправда, ніхто не заважає робити збірки, щоб акуратно заповнити весь заданий проміжок між рекламними паузами. Тож насправді нездоланних перепон для показу короткометражок на телебаченні немає. Можливо, успіх «Солдатика» порушить табу, адже короткий метр — дуже корисна страва в меню нашої глядацької їдальні. Він активізує роботу мозку та покращує смак.

• Читайте також: Актор Сергій Деньга: «Меріл Стріп казала: якщо хочете бути хорошим актором — маєте спробувати якнайбільше різних професій»

І ось тут саме час згадати про державну підтримку кіновиробництва, завдяки якій ми побачили в телевізорі «Солдатика».

Мистецький конкурс-2023 виявися дуже суперечливою подією. По-перше, гаряче незадоволення викликала сама ідея спрямовувати гроші на кіно, коли вони потрібні армії. По-друге, конкурс відзначився обговоренням серіалу «Смт Інгулець», герой якого дуже нагадував лайливого фермера та президента футбольного клубу «Інгулець» із Петрового на Кіровоградщині Олександра Поворознюка. Під тиском суспільства договір між державою та виробниками був розірваний. По-третє, у міру виходу на екрани проєкти, що перемогли у конкурсі, регулярно зазнавали критики за якість контенту (наприклад, серіал «Тільки живи» й документальний фільм «Цілі»), використання російського матеріалу (серіал «Зозулі») та непрозорі умови виконання контракту (документальний фільм «Fюрер 2.0»).

 На відміну від головного героя, в іграшкового солдатика було ім’я — сержант Засипайко

Але з’явилися і хіти, як от серіали «Одна родина» чи «Потяг». Та й назагал кількість нового патріотичного контенту подекуди стала переходити в якість. Принаймні вона задовольнила глядацький попит на телепродукцію, яка допомагає опанувати нову воєнну реальність. У перший рік великої війни доводилося вдень із ліхтариком шукати розважальні проєкти, де хоча б мимохідь згадалося щось про повномасштабне вторгнення. Без цього наш телепростір легко міг спровокувати когнітивні розлади, бо за вікном щось постійно бахкає, а серіальні герої літають на закордонні курорти.

У підсумку рік починався та закінчується вдалим «Солдатиком». Проєкт хоч і не зробив результати конкурсу більш прийнятними, то хоча б їх урівноважив до того стану, коли оголошення нових змагань за державні гроші не спровокує вибух обурення в професійному середовищі.

Ну і звісно, було б добре, щоб наступний конкурс обійшовся без схематозів і халтури. Адже не факт, що серед майбутніх претендентів зустрінеться такий самий рятівний «Солдатик».