Як «Луганський форпост» виводить ЛАП із тіні ДАПу

Як «Луганський форпост» виводить ЛАП із тіні ДАПу

19 Жовтня 2018
1926
19 Жовтня 2018
13:30

Як «Луганський форпост» виводить ЛАП із тіні ДАПу

1926
Документальна стрічка Тараса Ткаченка і Сніжани Потапчук «Луганський форпост», прем'єра якої відбулася 15 жовтня в ефірі «1+1» мала на меті показати: захисники Луганського аеропорту, хоч не охрещені кіборгами, так само здійснили подвиг та готові були стояти на смерть.
Як «Луганський форпост» виводить ЛАП із тіні ДАПу
Як «Луганський форпост» виводить ЛАП із тіні ДАПу

Луганського аеропорту не було. Так, зі слів журналістки «2+2» Євгенії Цвєтанської, називають ЛАП самі військові, які захищали його протягом 146 днів улітку 2014-го. Цю фразу журналістка почула, коли знімала свій документальний фільм «Кіборги Луганського аеропорту», який був в ефірі згаданого каналу на початку квітня 2016 року. І пройшов майже непомітно. Але причина — не в якості продукту, неактуальності теми чи упередженому ставленню до героїко-патріотичного контенту як такого. Вона більше ірраціональна. Бо проблема — в загальному сприйнятті Луганська і всього, що так чи інакше пов'язане з регіоном.

Хай пробачать мене луганчани, та насправді з цим регіоном український інформаційний простір дружить найгірше. У зв'язку з Луганщиною мало хто і що згадуються. Найчастіше — поет-класик Володимир Сосюра, фейкова, вигадана лауреатом Сталінської премії Олександром Фадеєвим «Молода гвардія» і фольклорист Володимир Даль. Дві останніх позиції — винятково в російському та радянському контекстах. Під час Майдану-2004 та Революції гідності регіон згадувався всує, як місцевість, звідки Партія регіонів за гроші Ахметова підвозить покірних шахтарів як противагу іншим — звісно, прогресивним українським групам та спільнотам. А 2014 року Луганськ взагалі згадувався між іншим, як місто, де відбувається те саме, що в Донецьку.

Загалом же регіон протягом, без перебільшення, всього періоду Незалежності перебував у певному інформаційному вакуумі. Складалося й досі зберігається враження: там завмерло життя й нічого не відбувається. Не «нічого хорошого» — просто нічого. Прикра для Луганська та Луганщини ситуація прямо пов'язана з домінуванням на Донбасі саме Донецька та всього «донецького». Зрештою, ніколи не існувало самовизначення «луганський». Діяв і досі діє сталий вираз «донецький», який поширюється також на уродженців Луганщини й немає на те ради.

Був період, коли українську владу в Луганську намагалися втримати. Тоді ж виходило чимало публікацій, в яких луганчани з різним статусом, від політичного діяча до митця, визнавали це. Й нарікали — «луганські» ніколи нічого не домоглися, бо їх завжди збивали «донецькі». Загалом регіон виглядав вторинним у всьому. Виглядало — змирився з цим, лишався в тіні Донеччини й остаточно облишив намір здобути власне обличчя та говорити власним голосом.

Тому розповідь про оборону Луганського аеропорту, яка мала місце хронологічно раніше, ніж оборона Донецького летовища, загубилася в інформаційному просторі. Хай для ЛАПу все скінчилося тоді, коли для ДАПу лиш починалася гаряча фаза. Та сама, яка створила новітню національну міфологію й породила «кіборгів». Але знову захисники ЛАПу напевне відчувають недооціненість — і «кіборги» не вони, й кіно зняли не про них, і новини про оборону ЛАПу проходили якимось третім ешелоном. Мимоволі спрацювала згадана вище маргіналізація регіону: навіть подвиги українських десантників, котрі чотири місяці тримали оборону у фактичній блокаді, загубилися в тіні запеклих боїв за ДАП. Які потрапили у світові ЗМІ та стали чи не найкращим прикладом української військової звитяги.

Тому документальна стрічка Тараса Ткаченка і Сніжани Потапчук «Луганський форпост», прем'єра якої відбулася 15 жовтня в ефірі «1+1», мала на меті, якщо можна так сказати, поставити знак рівняння між двома героїчними подіями. І показати: захисники Луганського аеропорту, хоч не охрещені «кіборгами», так само здійснили подвиг та готові були стояти на смерть. Проект вдалося реалізувати за підтримки Держкіно, це не власний продукт каналу. Але й тут не обійшлося без звичної для регіону карми — стрічку показали о 23:45, не надто зручний для ширшої аудиторії час.

Про повну ізоляцію згадують герої стрічки — учасники оборони ЛАПу. Вони в якийсь момент уявили себе на безлюдному острові, бо зв'язок із зовнішнім українським світом на досить тривалий час припинився. Спілкуватися доводилося лише з «русским міром», який ретранслювали найманці-сепаратисти. Досить показовою є одна з почутих історій, коли офіцер-зрадник прийшов на переговори й почав спокушати вчорашніх колег великою платнею та квартирою у Європі. Тобто, вкотре доведено: «русский мір» не має нічого спільного з цивілізацією, це лише спосіб грабувати та збагачуватися. Такий «мір» лишає по собі випалену землю, яка, за Орвелом, вже нікому не потрібна. Згадайте тезу «війна — це мир», згідно з якою мир настає там, де бояться війни й перестають опиратися агресії.

До речі, згаданий епізод — один із небагатьох, де прямо представлений ворог. Той випадок, коли сакралізована пропагандистськими ЗМІ «думка протилежної сторони» нікого не цікавить і нікому не потрібна. За структурою «Луганський форпост» максимально простий. Військові, кожен своїми словами, відтворюють перебіг подій: від отриманого завдання тримати оборону до виходу із блокади коридором, який обстрілювався з обох боків. По суті така структура мало чим відрізняється від відповідної статті у Вікіпедії. Оборона — блокада — штурм — відсіч — переговори — «гуманітарний» конвой — активізація бойових дій, введення регулярних російських частин — вихід. Але дуже важливо було почути дві тези, котрі слід вважати ключем для розуміння нинішньої ситуації на фронті і в країні.

Перша: бійці та командири, всі як один, кажуть — поразки не зазнали. Бо поразка — загибель людей. Натомість українці вистояли проти в рази більших сил противника. До того ж дві доби після виходу росіяни не потикалися на територію ЛАПу, боялися. Те саме було із ДАПом, пізніше — в Дебальцевому. І тут зринає друга теза: оборона ЛАПу стала, по суті, першим форпостом, який огризнувся, показав зуби, змусив ворога пригальмувати. Наступний сильний удар по іміджу непереможних росіяни дістали вже в ДАПі. Нарешті, вихід війська з Дебальцевого — не поразка, не втеча, не прорахунок, а єдина можлива в тих умовах військова операція. Після того наступальну війну Росія припинила. В оборонній теж радості мало, солдати гинуть і ледь не щодня в українських родинах горе. Проте Луганський аеропорт таки першим показав, як треба тримати удар, щоби жертв, без яких не буває воєн, стало все ж таки менше.

Джерело фото: УНІАН

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1926
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду