13:00
Четвер, 18 Жовтня 2018

«Запроси мене з війни». На СТБ танцюють не всі

«Вікна. Новини» зробили п’ять зворушливих та мотиваційних сюжетів із учасниками проекту, який допомагає реабілітації українських воїнів.
«Запроси мене з війни». На СТБ танцюють не всі
«Запроси мене з війни». На СТБ танцюють не всі

Глядачі СТБ, точніше, аудиторія «Вікон. Новин», 8 жовтня зробили для себе важливе відкриття: виявляється, в Україні є Міністерство інформаційної політики. І це міністерство придумало проект до Дня захисника «Запроси мене з війни», втіливши його телевізійну частину в життя з допомогою журналістів програми «Вікна. Новини» на чолі з Артемом Сорокіним.

Якби не останній факт, боюся, глядачі новин на СТБ й досі нічого не знали би про існування МІП, адже досі подібної співпраці відомства із загальнонаціональними телеканалами ніхто не бачив. Здається, хроніку ініціатив та звершень міністерства веде виключно канал іномовлення UA TV. До речі, в нього було й право ексклюзивної трансляції балу в КМДА, де 12 жовтня відбулася фінальна частина проекту «Запроси мене з війни».

«Вікна. Новини» 12 жовтня повідомили про бал воїнів та українських амазонок у двохвилинному сюжеті у випусках о 17:30 та о 22-й. Більше, мабуть, від них і не вимагалося, адже головною роботою журналістів були зняті ними історії про героїв проекту «Запроси мене з війни».

Їх у «Вікнах. Новинах» показували від 8 до 12 жовтня, дня, коли й відбувся фінальний бал, до якого їхні герої довго й часто тяжко готувалися п'ять місяців.

Шкода, що ці тренування не показали на СТБ. У сюжети «Запроси мене з війни» потрапили поодинокі кадри номерів героїв із танцювального класу. Це, звісно ж, не «Танці з зірками» й не «Танцюють всі!», бо не про танці, а про мир під час війни. Точніше, про танець як один зі способів соціальної адаптації та психологічної реабілітації колишніх бійців у мирному житті. Але було б цікаво подивитися, як брутальні українські воїни вчаться танцювати в берцях. Тим паче, один із учасників проекту, Олексій Гаврись, каже, що це дуже важко, бо у військовому взутті шанси наступити партнерці на ногу на порядок вищі, ніж у цивільному.

Шкода, що ведуча програми «Вікна. Новини» Віта Євтушина, анонсуючи черговий сюжет спецпроекту, жодного разу не нагадала: бал до Дня захисника транслюватиметься на кількох платформах іномовлення і саме під час трансляції глядачі матимуть змогу побачити, як тренувалися учасники балу і хто ставив їм номери.

Хоча відсутність реклами цього заходу — також і відповідальність самого МІПу і телеканалів. Мабуть, МІПу треба краще комунікувати не лише із громадськістю, але й із важковаговиками українського телепростору. Ну а телеканалам охочіше відгукуватися на соціально-важливі проекти міністерства.

Незрозумілими (принаймні, для авторки цього тексту) лишилися критерії, за якими добиралися п'ять із 17 пар для «Запроси мене з війни». Бо з пар, обраних для спецпроекту «Вікон», на момент показу дві були сімейними, ще дві — у тривалих стосунках, а ще одна, здається, рухається в потрібному напрямку, хоча й познайомилася лише під час проекту.

Артем Сорокін, який виходив в ефір «Вікон» 12 жовтня, у випуску о 22-й показав кадри з балу «Запроси мене з війни», де герой останньої історії спецпроекту Віталій (Авер) Аверин освідчився коханій Аллі Мартинюк, співачці та волонтерці, зробивши їй пропозицію руки та серця й подарувавши каблучку, чим дуже потішив глядачів СТБ.

Алла, яка в історії журналістів СТБ про своє волонтерство й стосунки з Авером казала, що її коханий весь час каже «Ми одружимося», але нічого для цього не робить, на мить остовпівши, зреагувала дуже безпосередньо. Спершу вона крикнула на весь зал «Зараза!», а потім кинулася до Віталія з поцілунками й вигукнула в паузі між ними: «Конечно, да!». В міні-інтерв'ю з автором сюжету Артемом Сорокіним Алла зізналася: вона так довго чекала на це освідчення, що тепер навіть не може осягти значення моменту. І це було дуже зворушливим і гідним фіналом спецпроекту «Вікон» «Запроси мене з війни».

Втім, авторка цих рядків має до його творців іще одну претензію з часткою «не». Ведуча «Вікон», анонсуючи спецпроект, через раз згадувала словосполучення «українські амазонки», які й запрошували хлопців із війни на мирний паркет, називаючи так українських жінок-волонтерок, медиків чи й військовослужбовиць. Але Віта Євтушина жодного разу не уточнила, що «Українські амазонки» — це теж проект Міністерства інформполітики. До речі, опікується ним, так само як і проектом «Запроси мене з війни», радниця міністра Стеця Марина Соботюк.

Натхненницю проекту Наталю Прилуцьку та її партнера кіборга Вадима Бойка чомусь представили не в першому, а у третьому за ліком сюжеті. Може, люди, які працювали над порядком демонстрації епізодів спецпроекту, вирішили зробити сюжет про Наталю Прилуцьку такою собі кульмінацією проекту, суворо дотримуючись правил драматургії?

Але ж спецпроект «Вікон» — це не драма й не горизонтальний серіал чи художній фільм. Адже всі епізоди спецпроекту «Запроси мене з війни» рівноцінні. Цілком можливо, що їх давали в ефір виключно в міру готовності.

Проте головне тут усе-таки — розказані журналістами історії. Вони різні, але й дуже схожі. Різні тому, що в кожної з пари танцюристів своя історія війни. Точніше, мотивація.

Скажімо, перша пара, нині сімейна, Олексій та Ольга Гаврись, познайомилися влітку 2013 року, коли чоловік, засновник Школи аргентинського танго в Києві, побачив її серед глядачів на відкритому майданчику, де він та його учні показували свої досягнення в опануванні цього витонченого мистецтва. Але, як у старій радянській книжці, «завтра була війна». Олексій пішов добровольцем на фронт і став Фокстротом. Кохана створила групу в соцмережі, де просила допомоги для бійців. Він дивом вижив після залпових розстрілів бойовиками позицій ЗСУ на Луганщині, а вона була впевнена, що її Олексій виживе й повернеться. Він таки повернувся й за рік після демобілізації вони з Ольгою відгуляли весілля в національному стилі. Олексій відновив роботу своєї школи аргентинського танго, де безкоштовно навчають демобілізованих бійців.

Танці, каже Олексій, — один із найкращих способів повернути бійців із війни в мирний стан. До речі, коли він став заступником командира бойової роти й почав відповідати за дозвілля підлеглих, організував уроки танго для бійців, щоби вони змогу морально й фізично відійти від жахіть фронтових буднів. Тоді бійцям доводилося танцювати один з одним, а це, вважає Олексій, неправильно, адже танго — це діалог між чоловіком та жінкою. На допомогу прийшли студентки медучилища у Старобільську, де дислокувалася його частина.

Танго, як його розуміє Олексій Гаврись, — це той танок, де партнери обіймаються, а для людей, які повернулися з пекла війни, обійми надзвичайно важливі, бо сприяють психологічній реабілітації бійців, показуючи їм, наскільки вони потрібні тим, хто не воював і не воює, але вдячний своїм захисникам.

Наталя Прилуцька, та сама натхненниця проекту «Запроси мене з війни», теж каже, що завдяки танцю «ми змінюємося, ми соціалізуємося!».

Її історія особлива. Тому що саме вона станцювала танго з бійцем на мості під Авдіївкою під час запеклих боїв на «промці», бойовій позиції ЗСУ під назвою «Бастіон». Наталка написала про це пост у Фейсбуку, який прочитали в МІП і вирішили, що, як каже в кадрі Юрій Стець, «ми не могли пройти повз». Саме тоді в головах пана Стеця та його радників виникла ідея зробити проект «Запроси мене з війни».

Своє перевтілення на волонтерку, яка вже п'ятий рік возить на передову в селище Зайцеве все, що їй замовляють бійці, Наталя Прилуцька пояснює просто: «В нашій родині під час війни був загиблий». Відтоді вона возить на передову все, що їй замовляють бійці. Але в її екіпажі також є Марія та Юля, в кожної з яких свої завдання. Марія з бійцями розмовляє, як сама зізнається, про собак, котів і дітей, аби лишень вивести їх із напруги бойових дій, а Юля співає своїх пісень, одна з яких — «Танго на Бастіоні», та сама, що спричинилася до появи проекту «Запроси мене з війни» в МІП.

Партнера Наталі Прилуцькій знайшли відповідно до її побажань — високого красеня кіборга Вадима Бойка. Вадим воював за ДАП 26 днів і не може й не хоче рахувати, скількох друзів він тоді втратив.

Вони впродовж п'яти місяців тренувань, каже Артем Сорокін у сюжеті про цю пару, зблизилися настільки, що спілкуються й у вільний час. І тому, як каже Вадим, «все возможно», підтверджуючи ніби жартівливі слова Наталі: «В мене паспорт пустий. Ми пробуємо». Діти волонтерки, як свідчить запис розмови журналістів СТБ з одним із них, чудово розуміють, навіщо їхня мама допомагає бійцям української армії.

Історія № 4 у спецпроекті «Вікон» «Запроси мене з війни» — геть особлива. Бо в ній ідеться про дуже юних захисників України, які прийшли на передову російсько-української війни з Майдану 2013-2014-го. Волонтерка Аліна Михайлова й командир роти ДУК Дмитро Коцювайло — представники покоління навіть не міленіалів, а вже їхніх дітей.

І здається, саме 20-річні діти Майдану — надія на те, що Україна таки дограє до кінця свою столітню історію про незалежність. Бо ці двоє не збираються повертатися з російсько-української війни, поки вона не скінчиться перемогою України. В сюжеті про цю пару, втім, жодного натяку на сорок років Мойсеєвого водіння народу ізраїлевого через пустелю немає.

Аліна розповідає кореспондентові СТБ, як її звільняли від уроків анатомії у школі, бо вона втрачала свідомість від самого слова «кров», але переборола себе ще на Майдані, зрештою ставши госпітальєркою Добровольчого українського корпусу.

Дмитро (Да Вінчі), якому нині 22 роки, поїхав на Майдан 18-річним, будучи студентом Івано-Франківського коледжу мистецтв. Після початку російської агресії хлопець пішов у Добровольчий український корпус «Правого сектора». Там вони й зустрілися з Аліною. Яка, окрім того, що стала медиком, опанувала ще й професію аеророзвідниці. Тепер обоє, показує кореспондент СТБ, свій вільний час присвячують не романтичним кінофільмам, а перегляду кадрів із безпілотника, констатуючи появу нових бойових точок противника.

У сюжеті для спецпроекту «Запроси мене з війни» Дмитро (Да Вінчі) показує двотижневих цуценят, яких народила їхня спільна з Аліною собака. Уточнюючи, що за собаку відповідає Аліна. Дмитро каже, що вони з коханою хочуть віддати цуценят у родини загиблих побратимів.

Аліна ж розповіла, як вона, запропонувавши коханому взяти участь у проекті «Запроси мене з війни», очікувала негативної відповіді. І коли її Да Вінчі погодився станцювати з нею на публіці, дуже здивувалася.

Ще одна історія спецпроекту, подружжя Юлії Кирієнко, воєнкора ICTV та снайпера Євгена Меринова, які знайшли одне одного лише на війні, хоча вчилися в паралельних класах однієї школи на київській Оболоні, — свідчення того, що автори спецпроекту СТБ ніяк не могли обійти увагою історію про свою колегу з ICTV.

Про інші 12 пар — учасниць спецпроекту «Запроси мене з війни», які взяли участь у однойменному балі в КМДА, глядачі «Вікон. Новин» не дізналися. Але за те, що тут показали аж п'ять сюжетів про один зі способів реабілітації воїнів, можна лише подякувати.

І хочеться сподіватися, що наступного року нас чекає продовження проекту, до якого долучиться більша кількість національних телеканалів.

Фото: YouTube

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
372
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop