«Євробачення», другий півфінал: на абордаж!

«Євробачення», другий півфінал: на абордаж!

11 Травня 2018
3028
11 Травня 2018
18:00

«Євробачення», другий півфінал: на абордаж!

3028
Якщо перший півфінал був наскільки сильним, настільки ж і одноманітним та спокійним, настільки ж другий був різнобарвним, різностильовим, енергія та драйв фонтанували через край.
«Євробачення», другий півфінал: на абордаж!
«Євробачення», другий півфінал: на абордаж!

За підсумками другого півфіналу конкурсу «Євробачення» (трансляція «UA: Першого», «UA: Криму» та СТБ 10 травня) до фіналу вийшли артисти з Австралії, Данії, Молдови, Нідерландів, Норвегії, Сербії, Словенії, Угорщини, України та Швеції. Не посміхнулася доля співакам із Грузії, Латвії, Мальти, Польщі, Росії, Румунії, Сан-Марино та Чорногорії.

Для Росії та Румунії це — перший випадок, коли їхні представники не пройшли до фіналу. Тож тепер, окрім країн «великої п'ятірки», представники яких виступають у фіналі «за статусом», залишилося тільки дві країни, представники яких завжди виходили до фіналу — це Австралія та Україна.

Цікаво, що в російських ЗМІ та блогосфері невихід Юлії Самойлової до фіналу тлумачать як мало не національну катастрофу та національну ганьбу. Російський же принцип «обидно, досадно, но ладно» у країні, що марить своєю величчю, спрацювати не може у принципі, за визначенням. Як і розуміння того, що конкурс — це тільки конкурс, а зовсім не війна й не змагання в державній величі.

Чимало росіян знову ведуть мову про русофобію — так, ніби представницю Росії просто зобов'язані були вивести до фіналу за будь-яких умов. Іноді хочеться просто сміятися. Один із російських телеканалів розписує жахи русофобії «Євробачення», а потім спокійнісінько так додає: «Помимо Юлии, в финал не попадают певцы из Грузии, Латвии, Мальты, Польши, Румынии, Сан-Марино и Черногории». Й тут є лише три варіанти: або аудиторія має думати, що, окрім русофобії, організатори «Євробачення» хворі також на грузинофобію, латвієфобію, полонофобію, румунофобію й далі за списком; або ж аудиторія мусить думати, що Росія — якась особлива й має якісь особливі права порівняно з усіма рештою країн; або ж аудиторія мусить не думати взагалі через відсутність такого вміння. І третій варіант видається найбільш прийнятним як для російської пропаганди.

Ще характетрний приклад — заголовок «"Стремно очень": Самойлова рассказала об обмане на "Евровидении"». Але річ у тім, що в тексті ані про який «обман» не йдеться й близько, а Самойлова веде мову просто про свої очікування, що не виправдалися. Обдурили «Росіюшку», не виправдали її надій гейропейці кляті?

Але почитайте отут. Навіть відомі прихильники «русскаго міра», як-от Юрій Лоза, визнають: Юлію Самойлову відправили на конкурс із суто політичних мотивів, і це було неподобство. Отак, поступово й у, здавалося б, дрібницях, і настає прозріння... Саме такі дрібниці й руйнують у підсумку диктатури. І зверніть увагу, що навіть, судячи з усього, запеклі критики російського режиму цілком спокійно кажуть про те, що обіцянки відправити Самойлову до Лісабона, коли вже не вийшло до Києва, цілком можна було б і не дотримуватися — мовляв, про державні справи йдеться, а тут якась обіцянка якійсь співачці. Тож ми маємо усвідомлювати, наскільки глибоким є те, що ми звемо «русскім міром» або совковістю, ватництвом.

Завершуючи тему Росії, зазначмо: дуже навряд чи за рік, що минув, Юлія Самойлова стала гірше співати. А ще звернімо увагу: якщо торік російські ЗМІ щосили підкреслювали фізичну особливість співачки, то цьогоріч навіть сценічний номер було поставлено так, щоби ця особливість не впадала в око. Тож усі крапки над «і» нарешті розставлено, й жодним сумнівам стосовно минулорічного конфлікту та мотивації російської сторони в ньому більше немає місця.

Хіба що росіяни можуть нарікати ще на жереб. Цього року Білорусь, Вірменія, Азербайджан, Ізраїль, Болгарія, Естонія, Греція, Кіпр — країни, що традиційно віддають голоси Росії, хоч би хто й хоч би як від неї виступав — усі вони були в першому півфіналі й голосувати за Росію не могли. Тож цього року все відбувалося за гамбурзьким рахунком: нарешті представника Росії оцінювали за фактом виступу, а не за належністю до Росії. Й результат ми бачимо.

Ну, а жереб цього разу звів до одного півфіналу Молдову та Румунію, а також Данію, Норвегію та Швецію. Втім, Румунії це не допомогло, а три скандинавські країни підготували дуже сильні виступи.

Винесене в заголовок «на абордаж» – це дуже вже вільний переклад гасла цьогорічного конкурсу «All Aboard!», що крутився в голові повсякчас під час перегляду другого півфіналу. Іноді змагання нагадувало саме це — штурмування фіналу що є сил і що є засобів. Крутилося й інше «корабельне» порівняння – «всякої тварі по парі». Бо якщо перший півфінал був наскільки сильним, настільки ж і одноманітним та спокійним, настільки ж другий був різнобарвним, різностильовим, енергія та драйв фонтанували через край. Й отут зароджуються певні сумніви. Річ у тім, що саме так відбувається щороку. І за всіма канонами режисури, саме так і має бути. От тільки країни по півфіналах розподіляє жеребкування. І якщо сліпий жереб цілком може відправити «надто дружні» країни до одного півфіналу, бо тих півфіналів лише два, а країн-півфіналістів — тридцять сім (хоча, можливо, для «найбільш запеклих» сусідів EBU мала б застосовувати окрему процедуру?), то чи може сліпий жереб із року в рік діяти за всіма канонами режисури?

Енергійні, яскраві виступи були сильними і здебільшого на високому рівні. Але от же парадокс: серед усього цього розмаїття, серед усього цього параду майстерності викристалізувалися вісім або дев'ять виступів, які НЕОДМІННО мусили потрапити до фіналу. Так воно й сталося; такого, як у першому півфіналі, «як карта ляже» цього разу не було.

Й Melovin виявився цілком гідним серед найгідніших. Він розігрів глядацьку залу. От тільки суто суб'єктивно (підкреслю це) виникло три побоювання. Перше: він хвилювався, й це було помітно. Друге: чи лише здалося, що він трошечки посадив голос, який був не таким дзвінким, як на національному відборі, й дещо хрипуватим? І третє: перемудрили з постановкою, перемудрили. Зізнаюся: самий початок пісні я просто проґавив, бо був зайнятий іншим — намагався здогадатися, що ж то таке на екрані показують. Виявилося, маленький фрагмент сходів, установлених на сцені.

Як було на національному відборі (той сценічний номер поставив сам Melovin)? Співак з'являвся просто на сцені, а під кінець пісні, посилюючи потужність голосу, піднімався на постамент із роялем. Таким чином музичне крещендо супроводжувалося таким собі візуальним крещендо. Самі сходинки були легкими, майже непомітними.

Тут же співак починає з того, що спускається зі сходів, а самі сходи стали гламурнішими й відверто масивнішими. Тобто, починається номер із візуального дімінуендо, вниз. І ці монументальні сходи ніби стають між співаком та глядачами, саме вони тепер правлять за центр уваги, відволікають увагу не лише глядачів, а й самого артиста. Додаймо до того, що крупних планів стало менше, ніж було на національному відборі, а кульмінаційного моменту, за роялем, Меловіна показують не крупним планом анфас, а середнім, із роялем «на повний зріст», у профіль. Знову ж таки, увагу акцентують на антуражі, а не на співакові. На роялі, а не на натхненному обличчі. Й оцей контакт між співаком та аудиторією, оця комунікація, отой самий ікс-фактор до значної міри зникають. На жаль.

Вогонь — це на нацвідборі теж виглядало не як самоціль, не як спецефект заради спецефекту, а як візуалізація кульмінації пісні, музичного «суперкрещендо». В цій же постановці вогонь виглядає як мало не головна родзинка номеру.

Судячи з більшості виступів на цьому конкурсі, у тренді — простота, мінімалізм. Коментуючи перший півфінал, Марія Яремчук підмітила: співачки навіть макіяж використовують за мінімумом. В нас же в пошані — монументальність і громіздкість. Й, поза сумнівом, давно вже час відмовитися від постсовкового переконання, що сценічна постановка має ілюструвати текст пісні: якщо пісня має назву «Під сходами», то й головною дійовою особою на сцені мають бути монументальні сходи. Якщо вже ілюструвати, то краще тоді просто покликати на сцену сурдоперекладачку — хоча б винахідливо буде.

Melovin — якраз іксфакторний співак. Контакт із аудиторією, щирість, зануреність у музику, яку виконує, жести, міміка, вираз обличчя — от у чому його коник. Перегляньте, до речі, його кліпи, його виступи на двох національних відборах — максимум крупних планів і мінімум антуражу. А постановка вийшла якась «середньопопсова», які зазвичай роблять, коли треба чимось компенсувати брак артистичності. Це була б чудова постановка, якби саме її оцінювали, якби вона була сама по собі, а не мала за мету підкреслити характер пісні. Вийшло, що не візуальний ряд є допоміжним до співу, а навпаки — спів є акомпанементом, фоном до сценічного номеру.

Що вражає на цьому конкурсі, то це сцена з численними відгалуженнями. Бачачи її на екрані, іноді просто неможливо визначити її конфігурацію та місце розташування — подеколи здається, що вона своїми фрагментами охоплює, оповиває усю глядацьку залу. Світлові ефекти — до них узагалі важко дібрати визначення: вони ніби кардинально змінюють рельєф місцевості й навіть саму реальність, ніби переносять глядачів щоразу до інших світів.

А от заставки перед виступами цього разу не вразили. Як розповіла Альоша під час випуску «Про що співає Європа», знімали їх три місяці в усіх куточках Португалії, учасники мали спеціально приїжджати до країни. А в підсумку вийшло щось мерехтливе, що просто неможливо «схопити», не знаєш, за чим стежити й на що звертати увагу — надто багато візуальної інформації різноманітного характеру вкладено в коротенькі ролики.

Нарізки з пісень під час голосування. Їх зроблено дуже майстерно — вони містять найхарактерніші фрагменти виступів. Після кожного півфіналу нарізки демонстрували двічі — й щоразу в них були різні фрагменти одних і тих самих пісень.

Хотілося би привернути увагу от до чого. Під час і після голосування паузи заповнюють напівжартівливими оповідями з історії «Євробачення», найяскравіших його номерів та пісень, що найбільше запам'яталися. Так от: серед цих пісень далеко не всі свого часу перемагали. Українські ведучі підкреслили: пісня Volare, що її Доменіко Модуньйо виконав іще 1958 року, здобула тоді лише третє місце, але й досі є однією з найпопулярніших за всю історію конкурсу. Та й пісня Вєрки Сердючки не стала переможною, а й досі є візитівкою України на «Євробаченні». Тож не можна підходити до цього конкурсу, мов до спортивного змагання: місце в підсумковому протоколі — це далеко не головна мета, головне — зробити пісню популярною, щоби її запам'ятали.

На «UA: Першому» цього разу вели трансляцію Тімур Мірошниченко та Альоша (Alyosha). Вели досить добре, але, все ж, відчувалося те, що повсякчас повторював Міврошниченко: для Альоші це був коментаторський дебют. Конкурси «Євробачення» є дуже динамічними, паузи між виступами — дуже короткі, й Альоша подеколи просто не встигала вкластися в них. А ще відчувалося: їй важкувато вести коментар українською мовою. Так само й із випусками «Про що співає Європа» до й після півфіналу: чудово, цікаво, але трошечки малодинамічно через брак мовної практики.

...А Меловіну у фіналі дістався виступ під першим номером. Не такий уже, до речі, невдалий, як заведено вважати: якщо артист, який відкриває конкурсні виступи, зможе вдало розігріти глядачів,він, як правило, здобуває високе місце. Меловінові це по силах.

І насамкінець — іще одне побажання до ЗМІ. Слідом за російськими пропагандистськими виданнями чимало наших ЗМІ, аж ніяк не проросійських, звуть Еліну Нечаєву «росіянкою, що представляє Естонію». Так, вона — етнічна росіянка. Але живе вона в Таллінні, й живе від народження. Й я ніколи не зустрічав, щоби вона позиціювала себе росіянкою. Російська пропаганда за звичкою прагне привласнити чуже — а нашим ЗМІ це навіщо? Те саме було два роки тому: російські ЗМІ називали Джамалу не інакше, як «кримськотатарською співачкою, що представляла Україну». Порівняйте: «Грецька співачка Віккі Леандрос, що представляла Люксембург»; «Канадська співачка Селін Діон, що представляла Швейцарію», «Український співак Алексєєв, що представляв Білорусь» — оце «представляв» уживають саме в такому сенсі. Зрозуміло: назвати Джамалу українською співачкою — для російських ЗМІ це означало б визнати Крим українським. Але ж після її перемоги й наші ЗМІ — всі або майже всі! — називали Джамалу так само: «Кримськотатарська співачка, що представляла Україну». Отак і поширюються російські пропагандистські стереотипи...

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3028
Читайте також
14.05.2018 23:40
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
4 185
10.05.2018 16:30
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
2 832
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду