11:30
Вівторок, 17 Квітня 2018

Що не так із «Культурною дипломатією» на Прямому каналі

Гостям програми доводиться самим спрямовувати вектор розмови з ведучою Прямого.
Що не так із «Культурною дипломатією» на Прямому каналі
Що не так із «Культурною дипломатією» на Прямому каналі

Чесно кажучи, до прем'єрного випуску «Культурної дипломатії» на Прямому каналі я трохи по-іншому уявляла собі значення цього терміна. Тобто в моїй уяві це поняття включало передусім обмін таки справді культурними продуктами між різними країнами. Приміром, взаємні гастролі національних театрів у дружніх чи не дуже державах, обмін художніми виставками або ж діяльність національних культурних центрів задля формування і просування позитивного іміджу конкретної національної держави.

Але ведуча «Культурної дипломатії» Юлія Гершун 24 березня, в першому випуску своєї авторської програми, вщент розбила цей традиційний погляд на культурну дипломатію, запросивши до розмови кадрового українського дипломата, двічі міністра закордонних справ незалежної України, віце-прем'єра уряду Азарова Костянтина Грищенка.

Першим ударом у сонячне сплетіння стала сама поява в кадрі Юлії Гершун. Здається, українські телеглядачі досі ще не бачили в цій ролі настільки довершеного типажу ляльки. Ну, все в нас траплялося, але щоб ведуча нібито дуже інтелектуальної й серйозної програми була нездатна на мінімальні мімічні реакції, неминучі під час душевної розмови, — такого навіть не пригадую.

Глибоким декольте глядачів Прямого вже не здивуєш, адже Світлана Орловська демонструє його з перших днів роботи в кадрі. Тож Юлії Гершун із її прем'єрним вирізом модного піджака на голе тіло не пощастило — випередили більш досвідчені колеги. Можливо, саме тому ведуча «Культурної дипломатії» в наступних програмах одягалася набагато скромніше. Принаймні, відкритою зоною декольте в розмовах із російським політиком Іллею Пономарьовим та Михайлом Моргулісом, Почесним консулом Республіки Білорусь у США, Юлія Гершун уже нікого не провокувала.

Але це не допомогло приховати головне — цілковиту відсутність розуміння, що вона робить у цій програмі й навіщо їй, а також Прямому каналу це потрібно. На жаль, ведуча не просто не знає, що таке культурна дипломатія, плутаючи це поняття з дипломатичним протоколом та етикетом.

Крім того, Юлія Гершун погано володіє українською мовою. На відміну, до речі, від Василіси Фролової, яка, прийшовши на той-таки Прямий канал, буквально за кілька тижнів роботи почала спілкуватися із глядачами державною мовою майже без помилок.

Наприклад, запитання ведучої до гостя, чому дипломатів завжди вважали шпигунами, було сформульовано так: «Чи розподіляєте ви цю думку?». Ще одне запитання Юлії Гершун до Костянтина Грищенка пролунало ось так: «Чи мав право Крим на вихід з составу України в 2014 році?». Тобто ведуча просто не знає української мови, бо не розуміє, що слово «состав» означає не «склад», що вона, вочевидь, мала на увазі, а залізничний потяг.

Ведуча «Культурної дипломатії» майже не ставить гострих запитань своїм візаві. У Костянтина Грищенка вона запитала, чи допоможе Україні статус аспіранта НАТО вступити до цієї організації. Дипломат відповів, що це статус, якого можна не помічати. І взагалі він цим питанням займався бозна-коли. Тобто на посаді міністра закордонних справ ще в уряді Януковича за Президента Ющенка після дочасних парламентських виборів 2007 року. Не кажучи вже про аналогічну посаду в уряді Азарова від 2010-го, коли президентські перегони виграв Янукович, до 2012-го.

Гість програми покірно чекав від ведучої запитань на кшталт «Чи ви зустрічалися з Путіним? Які враження він на вас справив?». Складається враження, що все це було для того, аби колишній міністр закордонних справ України «розподілився» думками про те, що Путін шалено розумний. І ця думка кадрового українського дипломата базується тільки на тому, що Костянтин Грищенко бачив стос червоних папок із шифрограмами перед Путіним, які той опрацьовував. Бо це, на його думку, свідчить, що Путін дуже серйозно ставиться до своєї функції глави держави. Ну, а Україні треба рахуватися з тим, як Путін бачить національні інтереси Російської Федерації. Про російську агресію на цих словах не згадали ані ведуча, ані її візаві.

Повертаючись до загальної оцінки програми, не можу не сказати про абсолютну випадковість гостей, запрошуваних до програми «Культурна дипломатія». Таке враження, що Юлія Гершун знаходить собі співрозмовників за принципом «кого вдасться заманити». Адже якщо в першому випуску, відповідно до назви, все-таки йшлося про дипломатію, хай і не надто «культурну», то пояснити запрошення наступних гостей тематичними рамками програми неможливо. Відтак кожний випуск має власну тему, сяк-так сформульовану з урахуванням життєвого досвіду чергового учасника «Культурної дипломатії».

Усі формулювання тем мають певний глобальний характер. Приміром, «Як зробити Україну процвітаючою державою?» (гість — Почесний консул Республіки Білорусь у США Михайло Моргуліс) чи «Яким має бути політик?» (гість — Ілля Пономарьов). Тим часом для Костянтина Грищенка тему розмови сформулювали так: «Хто такий дипломат?». Ну, просто лікнеп якийсь. Підозрюю, що це свята правда, й лікнеп цей був потрібен передусім самій ведучій Прямого каналу.

Програма «Культурна дипломатія» від 14 квітня, зазначу задля справедливості, все-таки нагадувала про свою назву, адже її гостем став Ши Яцзюнь, директор Інституту Конфуція Київського національного лінгвістичного університету, тобто людина, яка за своїм статусом опікується саме культурною дипломатією. Тему ж редактори (чи сама авторка-ведуча) сформулювали дуже осяжно і, я би сказала, незглибимо — «Що потрібно знати про Китай?». Енциклопедично, нічого не скажеш.

Одна з ключових, на мій погляд, проблем програми полягає в тому, що її гостям доводиться, чи не вперше в українській тележурналістиці, самим спрямовувати вектор розмови з ведучою Прямого. Інтерв'ю — жанр дуже популярний і саме тому складний. Воно завжди потребує бодай мінімальної підготовки журналіста, а бажано — ґрунтовної. Коли ж у кадрі з поважними гостями розмовляє людина, якій ці гості відверто співчувають у її професійній безпорадності, намагаючись самостійно витягти розмову, по цей бік екрана починаєш відчувати сором за рівень сучасної української журналістики.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
3714
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop