Національний відбір на «Євробачення», фінал: про шевця та пироги

Національний відбір на «Євробачення», фінал: про шевця та пироги

27 Лютого 2017
2251
27 Лютого 2017
18:01

Національний відбір на «Євробачення», фінал: про шевця та пироги

2251
Підсумок національного відбору на конкурс «Євробачення» залишив подвійні враження. З одного боку – так, гурт O.Torvald виступив блискуче – енергійно, драйвово. З іншого, переможна пісня – гарна, дуже гарна, мелодійна, але не видатна. Не от-кутюр. Не та пісня, яка вже точно виділятиметься на загальному тлі
Національний відбір на «Євробачення», фінал: про шевця та пироги
Національний відбір на «Євробачення», фінал: про шевця та пироги

Й іще один факт бентежить: O.Torvald не стали лідерами ані за голосуванням журі, ані за голосуванням глядачів – за оцінками журі перше місце здобула Tayanna, за голосами глядачів – Melovin. O.Torvald і там, і там посіли друге місце. У підсумку, за сумою підрахунку, переможці й Tayanna здобули однакову кількість балів, але переможець має бути лише один – у даному разі той, хто посів вище місце в глядачів, а Tayanna була третьою. Усе було за правилами, але це була справжня драма: протягом оголошення результатів голосування глядачів Tayanna – лідерку за голосами журі – кілька разів показували крупним планом, і вираз її обличчя промовисто змінювався від сподівання через побоювання до розпачу й мало не горя, зі сльозами.

Інтрига зберігається – як ляже карта у травні, сьогодні ніхто не може сказати. Узагалі ж, уподобання журі та глядачів цього разу істотно розбіглися.

Перш ніж повести мову про виступи, варто зазначити: у фіналі конкурсантам допомагали режисери, для кожного учасника різні (Сергій Притула називав їх після кожного виступу). Тож в успіхах та невдачах артистів є й їхній внесок, і важко сказати, чи не став він подеколи вирішальним, і чи в такий спосіб конкурс не перетворився на до певної міри лотерею – кому більше пощастить із режисером. Отже, конкурсні виступи за їхнім порядком.

«Сальто назад». Співав гурт помітно краще, ніж у півфіналі. Добре співав. Чудово, драйвово, регейово. Хоча цього разу було й неприємне відкриття: судячи з заставки з фрагментами інших пісень гурту, нинішня конкурсна пісня – далеко не найкраща в них. От тільки шведська бабуся, що стояла на голові й зображувала брейк, перетворювала виступ чи то на фрик-шоу, чи то на балаган, чи то на кабаре. Не в тему вона тут була, чесно – не в тему. Не для регі. Стильовий дисонанс виходив. Регі – стиль інтровертований: виходить артист, занурюється в музику, й нічого іншого для нього більше не існує; спостерігати за цим зануренням, розчиненням співака в пісні – оце й є шоу. Номери спеціально на публіку – не з цієї опери. Так, журі та ведучий плескали в долоні й жартували – але неважко було помітити: вони обговорювали шведську бабусю, а до пісні їхня увага так і не дійшла.

Melovin. Чудова пісня, й цього не відбереш. От тільки доводиться погодитися з Костянтином Меладзе: цього разу співак виконав її гірше, ніж у півфіналі. Ледь помітно, майже невловимо – але чарівності стало менше. Навіть важко було сказати, в чому тут річ, аж поки не пригадався національний відбір кількарічної давнини. Тоді Анастасія Приходько виступила з піснею Action. Із чудовим холодним шармом, який дуже пасував цій пісні й заворожував. А після виступу хтось із членів журі сказав: мовляв, пісню було проспівано холодно, мало не механічно, неодмінно треба додати тепла й душевності. (У тому так і чувся підтекст: «Радянські артисти так не співають!») У фіналі Приходько їх додала – й холодний шарм розвіявся, пісня зблякла. Вона вже не заворожувала. От у Melovin вийшло те саме, хоч і не до такої міри: він вирішив (а чи хтось йому підказав?) «додати душевності» – зовсім трошечки, але враження було вже не те. Пісня звучала постсовковіше, ніж у півфіналі – ледь-ледь, але цього вистачило.

O.Torvald. Власне, про їхній виступ було вже сказано: круто, хоч і з більш-менш стандартною піснею. От тільки таймери… Суто особисте враження, але вони видалися не до стилю. Гламурненька деталь у негламурному номері – й, до того ж, ці таймери відволікали увагу. Не виключено, що й глядачі «великого» «Євробачення» стануть що є сили вдивлятися, що ж то за пристрої, а пісню, відповідно, слухатимуть неуважно. Давно помічено: дрібні супровідні деталі, які вимагають окремої уваги, на конкурсах «Євробачення» є невиграшними, нетелевізійними.

Illaria. Вокал був упевненіший, ніж у півфіналі, але виступ сподобався менше. Важко сказати, чому – можливо, він став більш одновимірно-фольковим? Так або інакше, Illaria цього разу змушувала згадати сестер Тельнюк із їхніми проникливими, але аж ніяк не для конкурсів піснями. У півфіналі таких асоціацій не було.

Tayanna. Чудова пісня, яка, як виявилося, запам’ятовується. Неперевершений вокал. І навіть «стандартність» пісні, про яку вів мову Андрій Данилко, була не на заваді: добре виконані красиві мелодійні балади, якщо підходити з такими мірками, всі схожі одна на іншу – саме тим, що мелодійні балади. От тільки сукня, що кудись улітає… Це було не лише шаблонним до карикатурності, а й у даному разі просто зайвим, непотрібним. Чимось на кшталт домальовування Моні Лізі діамантового кольє й діамантових сережок. Вульгаризацією – не в тому розумінні, що це було вульгарно, зовсім ні, просто це було надмірним, тією самою показовою роботою на публіку там, де в цьому немає потреби. Було зруйновано відчуття вишуканості й камерності, дотримання міри.

Rozhden. Тут теж треба погодитися з журі: якщо порівнювати виступи у фіналі з виступами в півфіналі, саме цей співак додав найбільше й у вокалі, й у постановці, й у поведінці на сцені. Це було винятково артистично, блискуче проспівано, й пісня була заводною… Але спрацював ефект Філіппа Кіркорова: поки лунає пісня – подобається, щойно змовкла – й «out of sight – out of mind». Чому? Важко сказати. Але це стало зайвим доказом: гармонію алгеброю не виміряти, й аналізувати пісні, розбираючи їх на складові – справа невдячна.

Отут і варто сказати про журі. Надто часто їхні вердикти та оцінки нагадували саме таке вимірювання. Надто часто ці вердикти залишали враження, що члени журі підходять до оцінювання з головним критерієм: «Добре – це так, як я» (або «як мої підопічні»). За всієї поваги й любові до Джамали, чи лише видалося, що для неї хороша пісня – це передусім глибокий за змістом текст, такий, щоби «публіка, як почує, розридалася»? Іншими словами, взірець радянської пісні, тільки в модерному аранжуванні й на тлі модерного сценічного антуражу? Надто вже часто артистка казала це в той або інший спосіб, надто часто вела мову про «розповідання історії». А от на початку 1980-х років хіт-паради багатьох європейських країн очолив західнонімецький гурт Saragossa Band із піснею, текст якої був таким: «Забодак! Каракаора, какаракак» – ну, й далі в тому ж дусі. І, чи знаєте, вся Європа цю пісню слухала. Та й пісні самої Джамали – далеко не всі такі, як вона казала, Джамалу цікаво слухати, навіть не розуміючи або не влювлюючи на слух тексту!

Окреме «фе» – щодо ведення. Точніше, сценарію. Цього разу учасників було шість, а не вісім, як у півфіналах. А хронометраж залишився тим самим. Запитання для найбільш здогадливих: от як ви гадаєте, чи заповнювали надлишок, що утворився? Звісно ж, розмовним жанром. Як на мене, «шоуїзувати» музичне шоу за допомогою балаканини – це дуже сумнівна ідея. Та що там казати: навіть перед піснею Джамали (абсолютно феноменальною) перед початком конкурсних виступів дали заставку, де довго й малоінформативно, задля годиться, розповідали про творчий шлях співачки!

Цього разу заставки просто перейшли будь-яку межу. Й от же що: взагалі-то, співак цілком може не вміти двох слів зв’язати, соромитися камери, верзти дурниці, впадати в заумність і намагатися штучно сподобатися в будь-який інший спосіб. Оцінювати його виступи, взагалі-то, варто не за це – хоча б із того міркування, що на «великому» «Євробаченні» балаканини не буває. А тут артистів змушували розмовляти, що, поза сумнівом, впливало на їхнє сприйняття глядачами. І мало того: у заставках свої п’ять копійок уставляли інші відомі телеперсони. Павло Зібров – за «Сальто назад», Ігор Кондратюк – за Melovin, Потап та Надія Дорофєєва – за O.Torvald, Олег Скрипка – за Illaria, Макс Барських – за Tayanna, Антон Савлепов, Лайа та Іван Дорн – за Rozhden. А тепер припустімо (лише припустімо): вам подобається O.Torvald, але категорично не подобається Потап? Або зачіпає за душу Illaria, але ніяк не зачіпає Олег Скрипка? Чи не вийшло так, що конкурсантів було поставлено в залежність від ставлення публіки до тих, хто за них «підписався»?

Так або інакше, але конкурсантів поставили в умови того шевця, що змушений пекти пироги, й саме за цим його оцінюватимуть як шевця.

Що ж до ведучого, то Сергій Притула цього разу перетнув межу, за якою він сам перетворився на головного героя, члени журі – на його партнерів, що виконують ролі другого плану, а конкурсанти – на масовку, як не на антураж. А ще до виступу Melovin він спародіював його «Е! Е-е», ніби це й є головним у пісні. Це було дуже схоже на виривання з контексту, якщо не на відверте перекривлювання, відверту насмішку.

Ну, й одвічне запитання. Конкурс завершився, шоу минуло. Ми побачили багатьох талановитих артистів. І не тільки фіналістів – згадати хоча б мегаекспресивних Kadnay, Анастасію Прудиус із вокалом, що змусив згадати про – даруйте за надто сміливе порівняння – Дженіс Джоплін, «на лицо ужасных, добрых внутри» Aghiazma й багатьох інших. Костянтин Меладзе в інтерв’ю газеті «Факты и комментарии» сказав: минулорічні учасники нацвідбору теж подавали заявки, але не пройшли – їхні пісні видалися невдалими. З іншого боку, під час півфіналів він неодноразово казав, що прагнув зробити виступи конкурсантів різноманітними. Нам залишається тільки вірити на слово. Але тим більше не полишають сумнів: що це було – справді можливість маловідомих, а то й невідомих виконавців заявити про себе, а чи чергове «одноразове» шоу заради шоу? Чи почуємо ми знову талановитих артистів, що взяли участь у конкурсі, а чи бал так і буде правити звична постсовкова муть? Чи не став черговий нацвідбір черговим пилом в очі, показуванням Європі того, чого насправді немає?

І от же що ще: якщо участь у нацвідборі й справді стане для конкурсантів кроком нагору, то як вони зі своїми англомовними піснями продиратимуть крізь квоти?

Фото: Павло Шевчук

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2251
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Ї
2585 дн. тому
"І от же що ще: якщо участь у нацвідборі й справді стане для конкурсантів кроком нагору, то як вони зі своїми англомовними піснями продиратимуть крізь квоти?" Гадаєте, 75% їм не вистачить, щоб продертися? Бо квота нині становить жахливі 25%. От бідолашні, що ж їм тоді допоможе, що врятує від такого жорстокого квотування, бо ж три чверті пісень не українською - то надто мало, не продерешся.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду