ПРОЕКТИ
12:30
Четвер, 30 Червня 2016

Країна суцільної жалоби й недорікуватих героїнь. Огляд телепрограм за 22–26 червня 2016 року

Українські канали дали в ефір ідентичні й вирвані з контексту фрагменти інтерв'ю Савченко. Ті самі, що й, наприклад, «Россия-планета»
Країна суцільної жалоби й недорікуватих героїнь. Огляд телепрограм за 22–26 червня 2016 року
Країна суцільної жалоби й недорікуватих героїнь. Огляд телепрограм за 22–26 червня 2016 року

Воля ваша, панове, але з цим уже давно треба щось робити. Маю на увазі кількість жалобних днів у календарі пам'ятних дат України. Не встигло проминути 25 травня, 90 років від убивства Симона Петлюри, коли всі телеекрани країни на вимогу Нацради з питань телебачення та радіомовлення палали стилізованими свічками пам'яті, як телевізійники змушені були знову вдаватися до усталеного символу скорботи аж два дні поспіль — 22 та 23 червня. Якщо 22 червня, День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни, для більшості глядачів дата зрозуміла, то свічка в кутку екрана 23 червня на деяких каналах (із поміченого автором — канали «Україна» та «Індиго») не говорила глядачеві ні про що. Щоправда, мудрі випускові редактори «України» таки розшифрували зміст жалобного символу. З'ясувалося, що 23 червня — День пам'яті жертв масових розстрілів на Західній Україні.

Чому в Україні тепер два дні скорботи і вшанування пам'яті жертв у Другій світовій війні, 8 травня та 22 червня, можна пояснити одним — засновуючи нову традицію вшанування жертв у Другій світовій війні, чинна українська влада не посміла чи забула скасувати указ Президента Кучми від 17 листопада 2000 року, яким саме той день і встановлювався. Але — як початок так званої Великої вітчизняної війни. Тепер у нас немає терміна «Велика вітчизняна війна», а день пам'яті з нагоди її початку лишився. Тож телевізійники вимушені викручуватися, без кінця вшановуючи пам'ять загиблих. Які, без сумніву, її точно гідні. Перші особи держави, вочевидь, роблять це не без задоволення, демонструючи на камери скорботу й побожність. Інші, в особах топ-менеджменту телеканалів, намагаючись уникнути санкцій Нацради, малюють свічечку в куточку екрана та ставлять у сітку щось «про війну». На щастя, це вже не радянські фільми. Ця традиція, здається, зникла. Приміром, 22 червня канал ТЕТ показав стрічку «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка.

Більшість загальнонаціональних каналів згадала про сумну дату переважно сюжетами про покладання квітів першими особами держави до пам'ятника Невідомому солдатові в Києві та цифрами втрат України за час війни (не уточнюючи, за шість років Другої світової чи за чотири роки «Великої вітчизняної»). 23 червня загальнонаціональні канали не давали відеоматеріалів про масові розстріли в'язнів, коли НКВД в страху перед наступом німецьких нацистів 1941 року в тюрмах Західної України розстрілювало десятками тисяч, обмежившись начитками ведучих у випусках новин. Проілюструвавши жахливі епізоди кадрами фото-та кінохроніки операторів-сміливців.

Ще раз: хіба, щомісяця чи й двічі на місяць (як вийшло 22–23 червня) ставлячи в куток екрана свічку, телеменеджери, виконуючи всі приписи Нацради, аби не наразитися на санкції, не нівелюють самого поняття національної жалоби? Проте їм не до сентиментів. А от свічку як символ із дуже непростою історією, відверто шкода. Скоро її просто перестануть помічати...

Тим часом 22 червня в прямому ефірі телеканали «Еспресо», «112» та частково 5-й транслювали прес-конференцію Геннадія Афанасьєва, українського політв'язня, який разом із Юрієм Солошенком повернувся на батьківщину за тиждень перед тим, 14 червня. Ще коли показували кадри їхньої зустрічі в «Борисполі» та коротенький брифінг за участі Петра Порошенка на порозі реабілітаційного центру, вразила думка: на відміну від Савченко, український глядач цих людей побачив уперше. Ніхто б ніколи не попросив у них автографів, якби побачив на вулиці. Ось у чому всемогутність телебачення. Надію Савченко завдяки нечуваній кампанії підтримки в світі ТБ показувало мало не щодня, й варто було телевізійникам узяти паузу, як глядачі починали хвилюватися за її здоров'я. Відтак її повернення викликало небачений резонанс у світових ЗМІ. Тим часом Юрій Солошенко та Геннадій Афанасьєв повернулися без жодної помпи. Виявившись дуже красивими чоловіками. Щоправда, кожний у своєму роді. 74-річний пан Солошенко — втіленням шляхетної мудрості. Геннадій Афанасьєв, навпаки, суто зовні здався просто вродливим хлопчаком із татуюваннями.

Прес-конференція останнього 22 червня, що її «Еспресо TV» транслював у прямому ефірі, геть розвіяла поверхові враження. Те, що розповідав екс-в'язень Путіна про тортури, яких він зазнав у російських катівнях, змусило згадати розповіді українських полонених, визволених із підвалів «МГБ» чи «НКВД» так званих народних республік. Або ж розповіді про тортури в ІДІЛ. Або й аналогічні розповіді про чеченські війни. Або ж про абхазько-грузинську війну. А ще — як вибивали зізнання у вигаданих злочинах українські міліціонери аж до 2014 року. Висновок із того, що розповів Геннадій, один: якщо подібні методи зізнання санкціоновано державою — ця держава може гордо претендувати на звання терористичної.

Надзвичайно зворушливим моментом прес-конференції було вперте бажання її героя розмовляти виключно українською. Видно було, що йому українська дається не надто легко — Геннадій трохи затинався, робив неправильні наголоси. Але те, що він зробив свій вибір на користь України, зокрема й мови, не кажучи вже про справжній подвиг у російському суді, коли Геннадій відмовився від своїх вибитих під тортурами свідчень проти Олега Сенцова, сказали вдумливому глядачеві більше за всі тонни слів, які за місяць активної політичної діяльності встигла наговорити Надія Савченко.

Зокрема, в черговому резонансному інтерв'ю під час сесії ПАРЄ, куди Надія Савченко поїхала в ролі делегатки. Її заяви кореспондентові Російської служби «Голосу Америки» Данилові Гальперовичу про те, що надання Україні летальної зброї спричинить третю світову війну, або ж про те, що санкції проти РФ мають бути більш персональними, аби не страждав братній російський народ, вкотре за місяць зробили Надію головною ньюзмейкеркою українських та, головне, російських телеканалів. Які буквально в унісон дали в ефір абсолютно ідентичні й вирвані з контексту фрагменти цього інтерв'ю. У випадку українських каналів, щоправда, це були вичитані в ФБ різних політиків та коментаторів (український 5 канал, «112» та інші) цитати з інтерв'ю Савченко про бажане поступове скасування санкцій проти Росії та третю світову війну. «Россия-планета» ж, доступна українцям на супутникових антенах, видала в ефір відеофрагменти інтерв’ю Надії Савченко Данилові Гальперовичу. Але ті самі, точкові й вирвані з контексту. Відсутність контексту з боку українських ЗМІ дало змогу «справжнім» українським політикам та активістам ще більше розігнати істерію про Надію як завербовану агентку ФСБ, а російським пропагандистам — виставити Савченко як люту противницю всіх дипломатичних зусиль Порошенка разом із Меркель, Олландом чи навіть Обамою щодо виконання Мінських домовленостей. А тепер — фрагмент із того самого інтерв'ю мовою оригіналу.

«Д.Г.: Чем США и Европа могут Украине сейчас помочь? Были долгие разговоры о военной помощи, идут и воплощаются разговоры о гуманитарной помощи. Какая реальная помощь Запада может, по-вашему, быть оказана Украине?

Н.С.: Было время, когда были такие самые кровавые битвы — нам, действительно, не хватало оружия. Стоит ли помогать оружием? Смотря с какой решительностью. Просто помощь оружием — она может привести мир к третьей мировой войне. Если сейчас брать ситуацию, рассматривать, то, наверное, это должна быть как бы последовательная помощь. Во-первых, это обязательно политическая и экономическая — касательно санкций против России. Потому что страна должна понимать, вернее, ее власть должна понимать, что она сделала неправильно, и что в этом мире, в современном мире так существовать нельзя, и так работать никто с ней не будет.

Д.Г.: То есть санкции продлять надо?

Н.С.: Продлять надо и нужно вводить, мне кажется, более персональные санкции, чтобы меньше страдал народ, а больше страдали те власти, чтобы они ощутили на себе лишения, потому что народу санкции, действительно, сложно переносить — русскому, а вот властям — они как-то ни о чем. Поэтому я считаю, что должны быть более санкции персональные. Например, Башара Асада, да, как бы ну, ввели в такой некий политический… простите, у меня с памятью после тюрьмы небольшие проблемы — иногда я забываю слова, которыми очень давно не пользовалась… бойкот, ввели в некий политический бойкот. Вот я считаю, что… президента России тоже, Семерка Большая как бы Восьмерку вычеркнула. То есть, если ввести вот такой некий политический бойкот, если арестовывать, действительно, их какие-то деньги, их счета, то есть действительно лишать людей, которые виновны, начиная там с судей, следователей, прокуроров, которые это все делали, которых можно найти и опознать, заканчивая тем самым министром иностранных дел российским, который ведет абсолютно циничную и лицемерную, подлую вот такую вот политику в мире, рассказывая о двойных стандартах и сам их постоянно придерживаясь — вот такие санкции, они были бы, мне кажется, более эффективны. И потом, что касается военной помощи Украине или гуманитарной — да, конечно, нам нужна будет гуманитарная помощь, потому что пока сами мы с этим не очень справимся, но не хотелось бы, чтобы нам давали только рыбу. Хотелось бы, чтобы нам дали удочку и научили, как бороться с коррупцией, как идти правильным путем. То есть я за такие методы. Я не хочу постоянно только просить подачки. Я хочу научиться работать. Я хочу, чтобы меня научили. В Америке тоже была, например, большая депрессия, да. И они как-то вышли, когда народ был бедный, они вышли из этой ситуации и снова стали богатой, развитой страной. В Германии было рассоединение точно так же, как у нас сейчас, большой Берлинской стеной — они соединились, и они за это время выросли в такую страну, которая смогла и отдать долги тем, с кем она могла, хотела замириться, и считала, что есть какие-то обиды, и она сумела выйти в передовые европейские страны. Мы уже 25 лет не можем найти эту удочку, не можем ее придумать (Виділено мною. — Авт.).

Д.Г.: Украина?

Н.С.: Украина. Велосипед есть — его придумывать не надо, как-то нам надо только правильно подобрать его для нас, нашу марку, и на нем сесть и поехать. Поэтому я и за такую помощь тоже от Запада. И просто что … касается армии, то, если есть возможность — то да, конечно, помочь украинской армии соответствовать стандартам НАТО, для того, чтобы в дальнейшем наша и тактика, и стратегия, и сотрудничество наших войск было более эффективно для защиты Европы.

Д.Г.: Украина должна войти в НАТО?

Н.С.: Раньше я считала, что — нет, году в 2006-м; сейчас я думаю, что, скорее всего — да. Если мы сделаем это правильно, то все-таки предательство всегда можно учитывать — вот Россия тоже обещала защиту нашей территории после ядерного разоружения, и нанесла удар ножом в спину. Но когда имеешь все-таки большое количество союзников — то как бы меньше опасений, что ли, что тебя предадут. Ну если один предаст, то еще другие останутся. Поэтому я считаю, что все-таки, наверное, должна».

Якщо проаналізувати це інтерв'ю з погляду філолога, психолога чи журналіста, результат, як, утім, після всіх публічних виступів Надії Савченко впродовж останнього місяця, буде геть невтішним: ця людина настільки катастрофічно не вміє формулювати власні думки, що дозволяє професійним маніпуляторам інтерпретувати свої слова як завгодно. Для публічного політика це неприпустимо. Їй потрібен щонайменше літредактор, адже жодного спічрайтера, на відміну від більшості колег, вона, судячи з інших інтерв'ю, взагалі до своїх промов не допустить. Але біда ще й у тім, що її слова про третю світову чи необхідність поступового пом'якшення санкцій проти Росії, а відтак і звинувачення «громадськості» в тому, що Надію завербувала ФСБ, змушені коментувати цілком компетентні експерти на кшталт Карла Волоха в студії «Еспресо».

23 червня він, після цілком притомних коментарів на тему закону про спецконфіскацію майна Януковичів, цілком поблажливо заявив, що не вважає Надію Савченко професійно завербованою агенткою ФСБ . Вочевидь, поділився експерт своєю думкою щодо одіозних заяв першого номера списку «Батьківщини», прямо Надію Савченко ніхто не вербував. Можливо, феесбешники вселяли Надії думку про те, що її поважають як сильного ворога, паралельно навіюючи потрібні їм думки. Як на мене, експертові варто було спершу прочитати весь текст інтерв'ю Савченко Російській службі «Голосу Америки», а вже після цього робити висновки.

Як можна скористатися скороминущою популярністю найвідомішої бранки Путіна, продемонстрували в «ТСН. Тижні» 26 червня, в неділю. Ведуча Алла Мазур інтимно називала народну депутатку від «Батьківщини» та делегатку ПАРЄ Надею, анонсувавши не менш інтимне інтерв'ю з нею кореспондента «ТСН». Але далі — більше. «ТСН. Тиждень» замовив, виявляється, соціологічне дослідження на предмет уподобань українців щодо майбутнього Президента. І ось, маємо (синхрон ведучої Алли Мазур):

«Якби президентські вибори в Україні проводилися б цими днями, то кандидатом номер один була б Надія Савченко. Такі дані отримала “ТСН” у результаті дослідження, проведеного центром “Соціс”. Соціологи опитали близько півтори тисячі респондентів. За Савченко готові проголосувати майже 12 % опитаних. Для порівняння, чинного Президента Петра Порошенка підтримали б лише 6,4 % опитаних українців. Юлію Тимошенко — майже так само — 6,5 %. А Юрій Бойко з “Опоблоку” та Андрій Садовий із “Самопомочі” набрали б по 4,8 %».

Те, що це очевидна маніпуляція, зрозуміло. Зрозуміло й те, що маніпулювати недосвідченою людиною, котру винесло на гребінь політичної хвилі через недалекоглядність однієї політичної сили, — гріх. Але ж телебачення може як піднести, так і поховати. Хоча Надія Савченко може про це навіть не підозрювати.

Фото - tsn.ua

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1270
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop