12:00
Середа, 1 Червня 2016

Українські медіа: головні нісенітниці травня

Про помилки та вміння їх виправляти
Українські медіа: головні нісенітниці травня
Українські медіа: головні нісенітниці травня

Не так страшна помилка, як небажання її визнати й виправити. В цьому плані українська журналістика далеко не безнадійна; за прикладами того, як ті чи інші інформагенції чи сайти виправляють помилки власних авторів і редакторів, далеко ходити не треба. «"Шахтар" виділив своєму футболісту Степаненко охоронців», — під такою назвою дав інформацію УНІАН. Невже ж Степаненко — це жінка? Але через півгодини редактори виправилися — на сайті вже було написано «Степаненку». Що ж, за якийсь час, можливо, інформагенція освоїть й іншу мовну форму — «Степаненкові».

Втім, незнання правил відмінювання українських прізвищ — загальне лихо інформаційного простору; тож добре, що в останні роки серед редакторів з’явилися люди, яким ці правила відомі і які виправляють помилки колег. А це не дрібниця, як дехто вважає, це — вміння використовувати мовні ресурси для якомога точнішого описання факту чи висловлення чиєїсь думки.

Скажімо, вранці 27 травня на силі-силенній сайтів з’явилися заголовки «гарячих» повідомлень: «В окупованому Криму почало мовлення українське радіо» — «В окупованому Криму запрацювало "Українське радіо"» — «В окупованому Криму мовить українське радіо» — «Українське радіо почало мовлення в Криму» — і так далі, й таке інше.

Прочитавши таке, політично грамотний громадянин спантеличено почухає потилицю, а неграмотний подумає, що окупаційна влада на півострові дала дозвіл українському радіо використовувати місцеві ретрансляційні ресурси. Але ж цього бути не може, тому що не може бути! Це все одно, що в 1940-му повідомити б, нібито «ВВС почало мовлення в Третьому Райху»! Подальший пошук в інтернеті роз’яснює ситуацію: виявляється, українське радіо тепер працює не «у Криму», а «на Крим» за допомогою нових ретрансляторів. Ось приклади, як би мав формулюватися заголовок: «На окупований Крим почало мовити “Українське радіо”» (сайт «Детектор медіа»); «Українське радіо розпочало мовлення на окупований Крим» (сайт «Дзеркало тижня»). Ну а за цим заголовком — текст: «Українське радіо УР-1 розпочало мовлення на окупований Крим — сигнал запустили 26 травня. Слухати радіостанцію можна на частоті 101.4 FM, а на приймачах хвиля підписана "Слава Україні!". Як повідомили в Херсонській облдержадміністрації, є відомості, що хвиля вже добре ловиться в кримських містах Красноперекопськ та Джанкой. Напередодні Національний рада по телебаченню і радіомовленню України повідомила про розробку стратегії з організації телерадіомовлення на територію Криму з південних районів Херсонської області».

На жаль, наведений вище приклад грамотного викладу новини — чи не поодинокий. Частіше трапляються неточні формулювання, які заплутують аудиторію, або казуси такого типу — правильний заголовок: «Українське радіо почало мовлення на окупований Крим», — але текст із елементами абсурду: «26 травня на території Криму почало мовлення українське радіо УР-1. Радіосигнал на півострів подається з Херсонської області».

Залишається сподіватися, що редактори з часом внесуть належні корективи в тексти й заголовки (я скористався пошуковиком Google уранці 27-го), і читачі одержать грамотно сформульовані вістки.

Утім, іноді це «з часом» займає чимало часу. «Российский политолог Виктор Каспрук считает…» — написав один популярний сайт, цитуючи думку цього політолога. «Російський», попри те, що питомий киянин Каспрук досить багато друкується в українських, і не тільки українських, мас-медіа та має блог на міжнародному ресурсі WordPress. Але… Втім, через кілька діб «российского политолога» виправили на просто «политолога». Вміння виправляти власні помилки, як уже говорилося, — це добре. Та чи не краще не припускатися таких воістину анекдотичних ляпів? І якби ж то такий випадок, коли громадянство того чи іншого автора плутають знані інтернет-видання (хоча потім і виправляються), був винятком…

А тепер про випадок протилежного штибу — про невиправлене викривлення інформації, попри те, що воно з’явилося в інтернеті ще в першій половині травня. «На парламентських виборах переміг би "Опоблок" — опитування» — таким є заголовок цієї новини. А ось її текст (навмисно даю його майже в повному обсязі):

«У разі проведення парламентських виборів найближчим часом найбільше голосів отримав би "Опозиційний блок".

Про це свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова.

Так, "Опозиційний блок" отримав би 9,2 % серед усіх респондентів і 12,3 % серед тих, хто має намір взяти участь у виборах, "Об’єднання "Самопоміч" — відповідно 8,3 % і 11,3 % та "Блок Петра Порошенка "Солідарність" — відповідно 7,4 % і 11,9 %).

За ВО "Батьківщина" готові проголосувати відповідно 6,7 % і 8,4 %, за Радикальну Партію Олега Ляшка — відповідно 6,2 % і 8,6 %, за Блок Міхеїла Саакашвілі "За очищення країни" — відповідно 3,8 % і 5,5 %, за ВО "Свобода" — відповідно 3,2 % і 4,8 %. За кожну з інших партій — менше 3 % тих, хто має намір взяти участь у виборах».

Як бачимо, в тексті все правильно. «Опоблок», за результатами цього опитування, в разі парламентських виборів не переміг, а випередив би інших учасників електоральних перегонів. І ненабагато. Бо ж перемога на парламентських виборах — це більшість у Верховній Раді та право сформувати уряд. А близько 10 % голосів — аж ніяк не перемога, чи не так? Отож заголовок не відповідає ані змісту тексту, ані результатам опитування. Чому ж такий поважний інтернет-ресурс, як «Українська правда», не лише допустив цю дезінформацію, але так і не виправив її?

І ще про точність у словах, які забезпечують точність змісту. В травні було дві знакові дати, щодо яких в українських мас-медіа вживаються й термін «роковини», й термін «річниця». Словники радянського часу подають ці терміни як синоніми, та й письменники-класики сто років тому вживали їх без розрізнення нюансів. Але мова  живий організм, вона розвивається, й нині різниця сенсів цих слів уже відчутна, й різниця принципова: «Хоча офіційно, так би мовити (тобто відповідно до словників та іншої нормативної літератури), слово роковини є синонімом слова "річниця", склалася певна диференціація в практиці застосування: багато людей вважають недоречним вживати слово "роковини" стосовно позитивних подій, а, навпаки, стосовно, наприклад, дати з дня смерті вживається саме "роковини"». Тож усе-таки журналістам краще писати не «річниця депортації кримських татар», а «роковини», так само, як «роковини перепоховання Тараса Шевченка», а не «річниця перепоховання»…

А тепер повернімося в початок травня. Чи можна було сумніватися, що інформаційний простір першого дня місяця ряснітиме повідомленнями про «православну Пасху»? Ні! Це, на жаль, уже традиція. Хоча вона стосується не всіх вітчизняних мас-медіа, але надто багатьох. У найкращому разі це повідомлення звучало приблизно так: «Православні святкують Воскресіння Христа», тобто про мільйони інших християн-українців, які відзначають у цей же день свято, було просто (і традиційно) забуто…

Іноді доходило до шизофренічної роздвоєності на одному й тому ж сайті. Ось заголовки новин, розташованих неподалік одна від одної на інформаційній стрічці: «У православных христиан и греко-католиков сегодня Страстная пятница». А невдовзі після цього з’явився інший: «Сегодня православные христиане празднуют Воскресение Христово». І що цікаво: в останньому випадку в самому тексті сказано: «В воскресенье, 1 мая, христиане восточного обряда празднуют Пасху — Воскресение Христово». Але редактор стрічки новин, схоже, просто не знав, що «християни східного обряду» — це ще й греко-католики… Хоча все одно це не повна інформація — має йтися й про деякі протестантські Церкви (на щастя, на відміну від часів Януковича, останній факт був не забутий і відображений у Великодньому привітанні Президента Порошенка).

І ще один позитив — із числа тих, про які йшлося на початку статті: сайти деяких інформагенцій, вранці 1 травня ляпнувши про «православну Пасху», впродовж дня виправилися, повідомивши, що «сьогодні православні та греко-католики святкують Великдень». Що ж, дивись, наступного року й українських християн-євангелістів не забудуть…

Цього року Великдень збігся з Першотравнем. Знов-таки традиційно деякі ЗМІ назвали його «комуністичним святом», хоча за своєю генезою та суттю — це свято робітниче, профспілкове, соціал-демократичне. Того дня дехто з експертів про це нагадав, але не всі належно зреагували. Скажімо, професор Олексій Гарань наголосив: «Це свято виникало як соціал-демократичне — свято дійсно солідарності трудящих. Воно з’явилося ще до того, як були створені комуністичні партії… В значній частині європейських країн воно є офіційним святом, але не завжди, до речі, вихідним днем… Ми можемо його назвати святом весни і праці. І знову ж таки, пам’ятати про те, що воно не є комуністичним». І що? Все одно словосполучення «комуністичне свято» гуляє інтернетом!

Немало ляпсусів з’являється й напередодні 9 травня. Зверну увагу тільки на один із них, коли популярні й добре оплачувані журналісти безапеляційно пишуть: «Для Західної України війна почалась не в червні 1941-го, а у вересні 1939-го — коли радянські частини за пактом Молотова-Ріббентропа увійшли на територію Галичини». Скільки можна повторювати цю нісенітницю? Йдеться не просто про вияв історичної неграмотності, а про демонстрацію зневаги до українців Галичини й Волині, 100 тисяч яких у складі Війська Польського зустріли вогнем німецькі танки на світанку 1 вересня 1939 року. І для цивільного населення Західної України Друга світова розпочалася не після вступу радянських військ, а після того, як уранці того ж 1 вересня бомби Люфтваффе впали на Львів, Луцьк, Сарни й інші міста. І взагалі: українці з-поза меж СРСР безупинно воювали з нацистами та їхніми союзниками повних шість років — і тоді, коли СРСР був другом Німеччини й Італії, й тоді, коли Червона армія й радянський ВПК допомагали Гітлеру, й тоді, коли Сталін і Молотов у листопаді 1940-го домовлялися з Гітлером про воєнно-політичний союз проти демократичних країн, але врешті-решт апетити Кремля виявилися надмірними, і фюрер наказав почати реалізацію плану «Барбаросса»…

І нарешті. Я вже писав про популярну не лише в російських, а й у частини українських журналістів нісенітницю, наче Крим у 1954 році передав Україні особисто Хрущов. Але є й розумні люди. «Жорстока економічна необхідність змусила радянське керівництво на чолі з Г. Малєнковим, К. Ворошиловим та М. Хрущовим передати півострів до складу УРСР», — пише блогер Павло Правий. Якби ж то всі журналісти брали приклад із цього блогера та вивчали історію…

Георгій Малєнков, Микита Хрущов і Климент Ворошилов

Фото на головній - кадр з великоднього привітання Президента України

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1371
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop