«Дебальцеве»: мотивація проти забезпечення

«Дебальцеве»: мотивація проти забезпечення

23 Лютого 2016
1883
23 Лютого 2016
15:00

«Дебальцеве»: мотивація проти забезпечення

1883
«Дебальцеве» («UA: Перший», 17 лютого о 19:30, повтор 20 лютого о 21:40) — це третя стрічка про україно-російську війну, створена, як зазначено в титрах, за ініціативи Адміністрації Президента України
«Дебальцеве»: мотивація проти забезпечення
«Дебальцеве»: мотивація проти забезпечення

Тож, припускаю, в частини глядачів могла виникнути й напевне виникла думка, мовляв, знову пропаганда, знову ця влада видає бажане за дійсне. Нас укотре вважають ідіотами. Та ще й канал-виробник — теж державна установа. Тож, мовляв, зобов'язаний транслювати смисли, які створюють і поширюють пропагандисти з Банкової.

Приблизно так у Facebook оцінювали попередні проекти Міноборони й АП, показані наприкінці минулого року — «Аеропорт» і «Рейд». «Дебальцеве» — повноцінна третя частина, чи радше третя серія, бо навряд чи на цьому кінець. Як, на жаль, не завтра скінчиться й війна. Тих, хто захоче гнівно розвінчати брехню військового відомства і відомства Порошенка, не зупинить і той факт, що режисер фільму — що також зазначено в титрах — не просто воїн АТО, а й офіцер, безпосередній учасник боїв під Дебальцевим. Мовляв, у бариг немає совісті, вони ветерана використали для своїх пропагандистських потреб.

Словом, факт очевидний: цілком зрозуміла недовіра до влади змушує громадян сумніватися в усьому, що транслюється з її боку. Але, гострячи ножі на політиків, котрі зраджують українські національні інтереси навіть уві сні, не варто забувати: українська нація має в своєму генетичному коді негативне ставлення до будь-яких владних інститутів.

А фільм «Дебальцеве» насправді не так про черговий подвиг українських воїнів, як про важливість довіри та заклик до критичного мислення. Адже будь-яка недовіра позбавляє того, хто нікому не вірить, необхідності мислити критично й оцінювати кожну ситуацію адекватно. Без «якбитології», улюбленої української дисципліни, коли розмова ведеться в координатах: «От якби ж у нас був кращий Президент, кращі генерали, і до всього якби всі вони говорили українською, американці дали б нам “Джавеліни”, і ми з тих “Джавелінів” — по Кремлю просто з Києва». Реальне життя свідчить: людина діє за обставинами тут і тепер. Завтра буде новий день — будуть інші обставини. Та якщо чекати завтра, воно може й не настати.

Очевидець та учасник дебальцевської операції Євген Степаненко думав і діяв саме так. Про що розказав не лише своїм фільмом, а й в інтерв’ю, представляючи стрічку. Найважливіше зі сказаного: «Ми не звикли до перемог. Ми ображаємо самі себе, коли кажемо: Крим здали. Крим не здали — його захопили окупаційні війська. Ми змушені були піти звідти, бо не були готові до повноцінної війни. Те ж саме з Дебальцевим. Коли Петро Порошенко розповідав, що відхід українських військових із Дебальцевого — це перемога, ми кидали чашки в телевізор».

Тут зробимо паузу і згадаємо річної давнини шквал люті з Facebook після завершення дебальцевської операції. В ті рідкісні дні слово «#зрада» було найлагіднішим зі сказаного й написаного на адресу всіх, починаючи з Головнокомандувача. Суспільству звітують про успішний вихід із котла, який, до всього, й «котлом» не став — суспільство у відповідь обіцяє Майдан-3, бо воїнів змусили ганебно тікати, здавши позиції.

І знову слово режисерові: «Вже після особистого спілкування з Президентом та зустрічей із офіцерами, які брали в цьому безпосередню участь, стало зрозуміло: це справді була скоріше перемога, ніж поразка. Бо українські війська зуміли вийти без великих втрат, зберегти людський потенціал і отримали час, щоб накопичити сили». Переглянувши «Дебальцеве» навіть двічі, зловив себе на думці: як тоді, так і тепер не піддавався паніці. Вважав: усе відбувається не так, як хочеться нам усім — тобто армія не пішла в контратаку й не відкинула російської армії від Дебальцевого до Ростова. Але не так уже й погано, як описують десятки експертів із соціальних мереж.

Чомусь напросилася аналогія з боєм під Крутами, річницю якого традиційно відзначали в Україні наприкінці минулого місяця; теж, до речі, різними фільмами на різних каналах, старими й свіжими. Як автор одного з них, котрий спілкувався з військовими істориками, саме від них почув уперше: зимою 1918 року п'ятигодинний бій кількох сотень молодих українців із кількома тисячами ворогів від самого початку був приречений на поразку. Та сучасні трактування закликають оцінювати Крути з іншого, як на мене — правильнішого для нас погляду. Не було поразки — був організований відступ. Так, були жертви — але це війна (в «Дебальцевому» один із військових говорить буквально те саме про нинішній стан речей). Найважливіше: під Крутами ворога затримали на тиждень. За цей час влада УНР, якою б вона не була з нашого нинішнього погляду, змогла заручитися міжнародною підтримкою.

Станом на зиму 1918 року західні партнери були для України не менш важливими, ніж станом на зиму 2015-го. Сценарій фільму «Дебальцеве» виписаний, мов політичний детектив: Росія використовує наступ як силовий аргумент на переговорах у Мінську, вимагаючи від України здатися, а від Заходу — змиритися. Тим часом військо, не знаючи про свою роль у політичних розкладах, героїчно тримає оборону, стримуючи значно більші ворожі сили. Причому — ця фраза звучить у фільмі не раз, — із російського боку було безперебійне забезпечення живою силою, технікою та боєприпасами, а українці могли протиставити чужій військовій моці лише потужну мотивацію. Мотивований воїн виявився сильнішим за добре озброєного: втрати з російського боку під час боїв у Дебальцевому і Вуглегірську в кілька разів перевищили наші. Що, між іншим, визнавали й самі росіяни, як засвідчено в стрічці. Щойно Петро Порошенко отримав докази того, що військо тримається, а отже й перевагу в переговорах, Мінськ-2 вдалося підписати.

Оцінювати домовленості, які не виконуються, автори фільму не беруться. Ваш автор так само не бачить смислу давати оцінку угодам, яких ніколи не виконує контрагент — маю на увазі Російську Федерацію. Інакше, критикуючи Мінськ-2, ми повинні визнавати: якісь інші угоди Путін усе ж виконує. І не лише Путін, а всі його попередники, аж до Івана Грозного. Важливо інше: українська армія справді не зазнала поразки під Дебальцевим. Вона відійшла на інші позиції й закріпилася там. Мотивація допомагає вижити, втриматися, вистояти у складних умовах — але жодна мотивація не допоможе перемогти воякові, котрий мчить верхи з шаблюкою на танк.

Адміністрація Президента — поганий пропагандист. Як і Міністерство інформаційної політики. Бо всі наші потуги вкласти в голови сотень тисяч «ватників» українські смисли скидаються на отого вершника, котрий мчить на танкову армаду — потужну, відточену за багато років російську пропагандистську машину.

У фільмі «Дебальцеве» задіяні, крім інших, відомий своєю критикою дій Генштабу Дмитро Тимчук, нинішній заступник голови Нацполіції Олександр Фацевич, ще один учасник подій — письменник і журналіст Павло Солодько, теж не симпатик «бариг при владі». Або активісти Facebook вірять — цих людей, яким дотепер довіряли, цинічно використовують пропагандисти — або визнають: вихід із кожної гострої ситуації треба розглядати не як беззаперечну поразку, а як один із можливих варіантів переграти ворога тут і тепер.

Хоча є питання, залишене в «Дебальцевому» без відповіді. За кілька годин до початку організованого відходу Семен Семенченко виклав цей план на своїй сторінці в Facebook. По суті, це розкриття військової таємниці. Зрада не віртуальна, а реальна. Оцінки вчинку немає, покарання так само немає. Що ж, мабуть, не на все час відповідати сьогодні.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1883
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду