Двогодинний неігровий фільм про Карпати група Клямта знімала впродовж п‘ятдесяти трьох знімальних днів у п‘яти карпатських країнах... Фільм буде показано на Берлінале-2004.



Дописи із провінції мають власну специфіку. Вони можуть мати елементи екзистенціалізму і екзотики, можуть бути переповненими знанням справжнього життя і навіть так званою життєвою мудрістю. Не виключені також візії, пророцтва і видіння...

Але у кожному з таких дописів проступає відчуття певного недоступу до інформації із найвищих сфер. Тої інформації, яка навіть при замовчуванні її джерела, безсумнівно, звучить як первинна.

Тож можна уявити собі мою радість провінційного дописувача. Адже окрім елементів життєвої мудрості, у своєму дописі я можу розповісти щось таке, про що ще навіть не знають члени журі майбутнього Берлінале-2004.

Натомість я знаю, що на конкурс цього фестивалю буде представлено документальний двогодинний фільм режисера Анджея Клямта з Німеччини (назви фільму ще не знає навіть сам режисер, що мені чимось нагадує перегляд піратських відеокасет, викрадених ще на тому етапі, коли попередній монтаж уже закінчено, але кіно ще без титрів).

Двогодинний неігровий (важко не назвати його художнім) фільм про Карпати група Клямта знімала впродовж п‘ятдесяти трьох знімальних днів у п‘яти карпатських країнах. На момент приїзду групи в Українські Карпати було вже знято майже двадцять кілометрів кіноплівки. Перед тим були Польща, Словаччина, Румунія і навіть Угорщина з Токаєм.

Метод Клямта полягає у виборі конкретних людських доль, які були би ілюстративними щодо історії і теперішності того чи іншого регіону. Ще точніше - метод полягає у виборі протагоністів, котрі можуть розповісти про свою долю як про ілюстрацію частини історії певного регіону. Метод Клямта полягає у артистичному поєднанні інтерв‘ю-розповідей протагоністів з довгими статичними фрагментами красот і побутових характерностей.

Анджей Клямт зняв кінофільм про Карпати яко велику магнітну аномалію, що притягувала і притягує, відмежовує і об‘єднує найрізноманітніші європейські народи.

В Україні було знято три історії, котрі демонструють цей магнетизм. Незважаючи на невеликий розмір карпатської дуги, топуси цих історій віддалені один від одного сотнями кілометрів і століттями еволюції.

Жодного разу я не заглянув у вічко кінокамери. У кожному разі я не бачитиму того, що зродиться під час монтажу. Моя глядацька поінформованість тримається лише на тому, що було очевидним перед камерою у той час, коли вона щось знімала.

Перший фрагмент, перший топус. Закарпатська область, але глибокі Карпати. Тячівський район, але Кьонінгсфесльд (без умлявтів неможливо точно відтворити цю фонетику). Химерна колонія тирольців, привезених сюди двісті років тому. Архаїчна німецька Кірха. Нетутешні фасади хаток. Тутешні гори. Повільна українізація. Планові лісорозробки і браконьєрські рубки. Найбільша в Європі мережа лісових вузькоколійок. Супутникові антени і німецькі нахріхтен (новини через кожні дві години). Безплідна земля, жодної садовини і городини, добре родить тільки деревина. Час від часу страшенні повені. Тересва впадає у Тису, а звідти Дунаєм - просто до Відня.

Історія номер два. Село Буковець на хребті Буковець, над перевалом Буковець, на полонині Ігрец. З одного боку Криворівня коло Жаб‘я (тепер Верховина), з іншого - Яворів, що на Косівщині. Остання жива гражда (це така гуцульська фортеця, дім, замкнутий дерев‘яними стінами разом із подвір‘ям з усіх боків). Остання гражда, в якій попросту живуть. Цілого світу нема, бо весь світ - тут. Худоба щодня. Молоко, будз (такий сир), бриндза (зроблена із будзу). Сінокоси, пасовища, ліси, коні. Піч на півхати. Хмари нижче хати. Єдина журба - вовк, який за кілька хвилин може стратити роботу кількох років. Роблення ліжників від зимової нудьги. Воля. І ближче до неба. А щоби зняти одну хвилину кіна - кінь тягне сани по царинці, по траві (бо фіра там безпорадна, фіра потовкла би коневі ноги - такий схил) - було затрачено шість годин. Протагоністи кажуть, що вони звідси нікуди не хочуть йти, протагоністи почуваються на місці.

Третій фрагмент. Євреї у Карпатах. Хасиди у Карпатах. Це велетенська традиція. У Косові - могили хасидських мудреців. У Косові - гора, де було розстріляно сорок тисяч гірських євреїв. Коломийська синагога. Коломийський єврейський дідок, народжений у Сигеті, родич коломийського парикмахера, втретє одружений із бабцею з підколомийського села, з якою він ще ні разу не сварився. І циганський вуличний музика на коломийській вулиці співає українські пісні на лад сербських ромів.

Те, що залишилося поза кадром, могло би чогось додати до розуміння Карпатії, але вже не додасть. Бо кожне кіно має свою концепцію. Членів журі Берлінале-2004 зовсім не обходить(!!!) те, що залишається поза кадром.

Велика карпатська магнітна аномалія кожного стосується лише настільки, наскільки вдається відреагувати його особистому магнітові. Як сильно потягнувся до неї Анджей Клямт, ми зможемо побачити вже через кілька місяців, коли фільм буде готовий.

Щодо мене, то і без Клямта все зрозуміло. Це - торба.