Аутсайдери викликають у вашого автора останнім часом ледь не більше уваги, ніж лідери. Цікавлять не лише ті, хто опинився на маргінесах політичної чи громадської думки, соціального життя, книжкового ринку та касових зборів. В цьому випадку - й той, хто не може похвалитися рейтингом на великому старті українських прем'єр, котрий оголосили з 1 вересня на ICTV.

Отримання гіршого, ніж очікувалося, результату - привід для того, щоби зрозуміти, хто, що і де зробив не так. Але, за тривалими спостереженнями вашого автору, в більшості випадків люди все роблять правильно. І негативний результат часто не залежить від професійної підготовки авторів та виробників проекту. До нього призводять зовнішні чинники, котрі неможливо передбачити.

Як приклад люблю згадувати російську радянську трисерійну комедію Євгена Татарського «Джек Восьмьоркін - американець» (1986 року). За сюжетом, у часи НЕПу до російської глибинки повертається хлопець Яша, вивезений під час лихоліття до Америки. Там він освоїв фермерську науку, і вклав усе, що мав, у вирощування тютюнового листу, аби робити та продавати якісні американські сигари. Проте навіть потужна реклама не допомогла бізнесменові: російські мужики вперто не хотіли купувати сигари за 5 копійок штука. Яша змушений був віддати їх за борги куркулеві - і той перемолов сигари на «американську махорку», продаючи її за «1 рубль стакан».

Для досягнення успіху куркуль врахував особливості менталітету споживача, його потреби, адаптував американський тютюн до формату місцевої махорки, причому - без шкоди для якості кінцевого продукту. Заробив на рівному місці, тобто досягнув бажаного результату. А товар мав високий рейтинг серед споживачів.

Згаданий фільм, принаймні для мене, давно став ключем, котрий дає змогу розшифрувати причини успіху або провалу того чи іншого проекту. Зокрема, в сегментах масової культури. Бо є проекти, котрі не заточені на успіх - але мають його. І навпаки, ті, хто міг би наколядувати собі більші рейтинги, просідають.

Приклад останніх - серіал «Код Костянтина», котрий стартував на ICTV в пакеті інших прем'єр, та, на відміну від широко анонсованого «Пса» й трохи скромніше презентованого «Відділу 44», поки що провалився. Хоча, на моє глибоке переконання, не має для таких невтішних результатів жодних підстав.

Сюжети «Коду Костянтина» відзначаються принциповою неоригінальністю. Що непогано, бо мелодрами теж не оригінальні: від любить її, вона кохає іншого. Тут ліпше говорити про передбачуваність. Є Костянтин Коваль, борець навіть не з чорними магами, а з тими, хто себе вважає такими, вбиваючи людей на різні боки й у різні способи. Є білий маг Петро, здатний «читати» супротивників та простежувати їхні шляхи. Ще є помічник головного героя, Степан, такий собі сексуально стурбований і трішки інфантильний доктор Ватсон при шефові. До трійці додаються хакер, що сидить за ґратами на особливих умовах, та криміналіст. Кожна історія розвивається за звичними законами детективного жанру з поправками на те, що всякий раз злочинець - адепт чорної магії.

Свідомо не буду зосереджуватися на пропонованому режисерському втіленні та акторській грі. Як було сказано раніше, це - смакове й оцінювати подібні речі мав би, щонайменше, продюсер. Натомість наголошу на іншому: містичні історії або історії з містичною складовою та іншою ірреальною чортівнею заглиблені в питомо український контексті більше за інші, зокрема мелодрами. Загалом ідеальна пропозиція для української аудиторії: мелодрама плюс містика/магія. Така собі історія про чаклунку в дусі відомої «Олесі» Олександра Купріна, вперше опублікованої, до речі, в Києві.

Але, за логікою парадоксу, у випадку «Коду Костянтина» популярний у сегментах маскульту містичний та готичний формат глядачами ICTV поки відштовхується. Здавалося б, глядачі, пригодовані «Секретними матеріалами», «Реальною кров'ю», «Ходячими мерцями» або багато разів показаним українцям російським «Астрологом», мали б активніше дивитися «Код Костянтина». До того ж мусила б додатися легендарна аудиторія «Битви екстрасенсів» - ці прекрасні люди допомагають проекту лишатися безсмертним у ефірах та успішно переживати колег.

Однією з причин цього, на погляд вашого автора, є відсутність власного «містичного» майданчика на каналі. Також я би додав сюди час ефіру: денний передпрайм. Відчайдушні домогосподарки звикли стежити за двобоями чорних та білих магів у вечірній час, коли наближається темрява й за вікном прокидаються сили зла. Пригадую свій досвід роботи на одному з телепроектів: він виходив приблизно в один час із «Битвою екстрасенсів», і ми вирішили придумати й собі щось містичне, аби під час реклами в конкурента глядачі перемкнулися на нас, побачили звичну їм відьму - і залишилися з нами. До речі, вдалося: цифра стрибнула вгору під час такого трюку.

По-хорошому «Код Костянтина», як і свого часу «Щоденники Темного», повинні мати власну, чітко закріплену нішу або на одному з каналів, або ж, в ідеалі, перебазуватися на окремий канал, спеціалізований на подібному контенті. Лише в такому разі, лише за таких умов не буде розпорошення аудиторії, змішання різних аудиторій, відбудеться збільшення кількості вдячних глядачів. Відповідно - будуть кращі показники.

Звідси - ще одна проблема згаданого серіалу: погана або, що правильніше, нульова інтеграція нецільової аудиторії в контекст. Бо це в нас Костянтин - ім'я головного героя, колишнього міліціонера Костянтина Коваля (Георгій Поволоцький), котрий розслідує винятково справи, пов'язані з містикою, точніше - з ритуальними вбивствами. Насправді нема ніякого Костянтина, натомість є Константін. Це - прізвище, звуть його Джон, і він - головний герой серії коміксів «Посланець пекла». Маючи здібності бачити потойбіччя, Константін не витримує й накладає на себе руки. Та його реанімують, аби він став на стежку боротьби з демонами.

Містичний трилер «Константін» із Кіану Рівзом у головній ролі зняв десять років тому Френсіс Лоуренс. Минулого року «Константін» отримав серіальне втілення, де головну роль зіграв Метт Райян. Проте далі першого сезону справа не пішла, принаймні поки що. Обидва проекти, прокатний і телевізійний, загалом не мали широкого успіху. Проте, що важливіше, лишилися відомими та навіть певною мірою знаковими в своєму сегменті.

Ось яка публіка повинна була зробити стійку на український переспів «Константіна» - «Код Костянтина». Незалежно від того, що ця аудиторія в рази менша, ніж кількість тих, хто дивиться мелодрами, ніша містичних трилерів стабільно заповнюється - з цілковитим розумінням специфіки аудиторії - як на Заході, так і в Росії. Якщо український виробник таки стає світоглядним «західником», він просто зобов'язаний розвивати згаданий сегмент. Звісно ж, як уже було сказано, ще й придумавши для такого продукту спеціальний слот. Поки його нема, містичні історії, на жаль, провисатимуть. Тобто, розвивати такі формати треба, розуміючи, що вони справді не для всіх, і відразу прогнозуючи, хто й коли їх дивитиметься. І наскільки публіка підготована та здатна зробити поправки на так звані «хвороби зростання»: все ж таки українські пропозиції в різних жанрах лише починають надходити українським глядачам. Але далі буде краще, в цьому я впевнений більше за екстрасенсів та білих магів...

Андрій Кокотюха