«Маніяка» забороняти не варто

«Маніяка» забороняти не варто

11 Лютого 2015
4864
11 Лютого 2015
17:15

«Маніяка» забороняти не варто

4864
Це кіно, як на мене, саме з тих, які не потребують заборон в українському ефірі. Ба більше, поки в нас немає своїх фільмів на тему, як боротися зі свавіллям ментів, «Родину маніяка Бєляєва» можна крутити не раз і не два
«Маніяка» забороняти не варто
«Маніяка» забороняти не варто

«Родина маніяка Бєляєва» - чотирисерійний телевізійний фільм (ну не серіалом же його називати!) про те, як зразкового главу родини безпідставно звинуватили в серії зґвалтувань та вбивств у якомусь абстрактному місті абстрактної Росії.

 

Показав цю епопею телеканал «Україна» в суботу, 7 лютого. Саме тоді, коли вся прогресивна громадськість обговорювала питання життя і смерті України. Без лапок.

 

На тлі мюнхенських виступів, зустрічей світових лідерів і, головне, пошуків відповіді на запитання «дадуть чи не дадуть нам "джевеліни" американці?», ця чотирисерійка цілком могла б стати прохідним кіном вихідного дня, якби не кілька речей.

 

Це кіно, як на мене, саме з тих, які не потребують заборон в українському ефірі. Ба більше, поки в нас немає своїх фільмів на тему, як боротися зі свавіллям ментів, «Родину маніяка Бєляєва» можна крутити не раз і не два. Бо автори фільму хоч і прикрашають місцями дійсність, апелюючи до очевидних художніх вимислів, але наполягають на одній важливій як для російського, так і для українського обивателя. А саме - коли немає надії на реальне правосуддя, не варто опускати руки. Треба боротися за справедливість до кінця.

 

У мережі пишуть, що первісно кіно хотіли назвати «Якщо любиш, віриш», але на екрани вони вийшло під назвою «Родина маніяка Бєляєва». Це невипадково, бо автори акцентують не так на детективній складовій, як на атмосфері цькування, що її створюють навколо гіпотетичного маніяка-вбивці мешканці міста.

 

Якщо спочатку ніхто не вірить у те, що зразковий сім'янин Кирило Бєляєв (Олександр Дьяченко), власник пекарні, зґвалтував і вбив чотирьох дівчат, то згодом, під тиском «неспростовних доказів», громадська думка повертається на 180 градусів. Дружині «маніяка» Анні (Катерина Рєднікова) влаштовують бойкот у школі, де вона працює. Причому, якщо спершу це, сказати б, «доброзичливиця»-директорка, яка пропонує Анні відпочити від уроків, то згодом, за вказівкою тієї ж директорки, їй оголошують бойкот учні. Ті самі, в любові яких ця вчителька не сумнівалася.

 

Тим часом під впливом тієї-таки громадської думки в особі високопосадовця-тата, від дочки «маніяка» відмовляється наречений, який буквально напередодні освідчився й уже планував весілля. Сусіди, котрі досі надзвичайно приязно ставилися до родин Бєляєвих, перестають вітатися й навіть радять їм виїхати з міста. Батько останньої жертви переслідує родину, підпалюючи спершу пекарню, де працював підозрюваний, потім - квартиру в місті. І нарешті, щоби все-таки змусити Бєляєвих покинути ці місця назавжди, підбирається до дачі колеги Кирила, куди вони виїхали, намагаючись самостійно розплутати цю справу й знайти справжнього вбивцю.

 

Їм це все-таки вдається. Але тільки завдяки дивовижному збігові обставин. Точніше, відеокліпу, знятому самодіяльною рок-групою, де грає син Кирила. Під час перегляду на задньому плані вони бачать ремонтний поїзд (на той час родина вже знала, що злочин імовірно вчинив залізничник), де виразно видно кремезного кульгавого чолов'ягу, вдягнутого в джинси й картату сорочку (прикмети вбивці).

 

«Маленька» провокація героїчної мами, яку страхує чи не єдина людина, яка не відвернулася від родини (той самий напарник батька), - і вуаля! - злочинець під страхом тортур зізнається в скоєному. Батька відпускають, і вся родина возз'єднується в рідному дворі під схвальні репліки сусідів. Які саме в той момент змивають ацетоном образливі написи на асфальті.

 

Такий фінал абсолютно закономірний з погляду жанру детективної мелодрами, але геть суперечить усьому справжньому, а не кіношному, досвіду постсовкової міліції. В якої, хоч ти її перейменовуй на поліцію, хоч ні, все одно головним принципом було й залишається - «у нас ни за что не сажают!». Можна в цьому контексті згадати бодай гучну справу «пологівського маніяка». Адже навіть тоді, коли Сергія Ткача таки впіймали й засудили, тих, кого посадили за його злочини, з тюрми ще довго не відпускали.

 

Коли сюжет робить поворот у бік родинного розслідування злочину, це лише підкреслює безнадійність боротьби з поліцейським свавіллям. Яке буяє на теренах усіх пострадянських країн і, зазвичай, залишається безкарним.

 

Поліцейські, показані в фільмі «Родина маніяка Бєляєва», цілком вписуються в цю парадигму - навіть коли експеримент із сукнею останньої потерпілої, просякнутою креозотом (так адвокат родини намагається довести, що справжній убивця був залізничником), вдається, його результати не долучають до кримінальної справи. Бо, бачте, Бєляєв у всьому зізнався, а свідчення дівчини, яка вижила після нападу і згадала про специфічний запах, нічого не варті, бо вона перебуває на обліку у психдиспансері.

 

Тиск на підозрюваного, прямий шантаж та погрози вбивством - усі ці методи, знайомі громадянам до найменших деталей, упізнаються в поведінці російських «правоохоронців». Начебто фільм знімався не в наші дні, а в далеких уже «нульових», у часи «Бандитського Петербурга»... Дуже вже багато в ньому розбіжностей із нинішніми «скрєпами» в РФ.

 

Тим більше, попри те, що на «бобику», який возить підозрюваних і затриманих, чистісінькою російською мовою й у цілковитій відповідності до нинішніх реалій, написано «полиция», форма місцевих ментів старого зразка. Що наводить на думку - або ж авторам цього кіно йшлося про максимальну абстрагованість від сучасних російських реалій, або ж кіно знімали в нас і через те вдягли нібито російських поліцейських у однострої українських міліціонерів.

 

Що аж ніяк не скасовує антиментівської спрямованості «Родини маніяка Бєляєва». Це, звісно, ще дуже далеко від якоїсь революції в поглядах російських кіношників. Але маємо принаймні спробу показати, як за лічені години завдяки начебто неспростовним свідченням пані з собачкою, навколо підозрюваного росте атмосфера ворожнечі аж до остракізму. З огляду на те, що відбувається на фронтах інформаційної війни в російських телеефірах, можна спроектувати механізм зростання ненависті до колись шанованого члена громади, змодельоване авторами фільму, на все російське суспільство. Яке так само піддалося на крики «бандерівці! фашисти! коричнева чума!» на адресу українців. І ніякі справді неспростовні свідчення нікого при цьому не хвилюють.

 

Відтак у нашому реальному трилері, здається, фінал буде не таким оптимістичним, як у «Родини маніяка Бєляєва». Занадто різні жанри.

 

Фото надано прес-службою телеканалу «Україна»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4864
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду