«Ідеологічна диверсія проти народу, який об'єднався у боротьбі з загарбниками», - саме так, а не інакше, назвали відомі письменники, видавці та громадські активісти брати Капранови фільм журналістки каналу «1+1» Світлани Усенко «Секрети Бандери» (ефір 25 грудня, 21.30). Виглядає, вони не знали, що раніше сама пані Усенко, ділячись враженнями від постаті одного зі знакових українських героїв, зазначила: «Мені здається, що постать Бандери занадто завищена в історії - як негативними судженнями, так і позитивними. Він не відіграв тієї ролі, яку йому приписує більшість». Отже, побачене й почуте не лише братами Капрановими, а й іншими обуреними українцями - не дуля в кишені, не свідома провокація, а особисті враження авторки. Котрі вона склала на основі вивченого матеріалу.

Чи мала Світлана Усенко право оцінювати суперечливу й неоднозначну постать Степана Бандери так, як це побачили обурені глядачі? Зараз напевне наживу ворогів серед патріотичної спільноти, але - так, має право.

Чи повинно було керівництво каналу «1+1», розробляючи, схвалюючи та запускаючи проект подібної значущості, враховувати особливості поточного моменту? Чи мусили компетентні люди, котрі приймали важливі рішення зробити фільм про найнеоднозначнішого українського героя, зважати на почуття громадян? Свідомо ризикую нажити ворогів серед тих, хто благословив «Секрети Бандери», але - так, повинно й мусять.

Степан Бандера і все, що з ним пов'язано, для, без перебільшення, мільйонів українців -  релігія. Його образ хай неофіційно, але - канонізований. Будь-яка спроба навіть натякнути, що герой ходив у туалет, буде розцінена як святотатство. З іншого боку, є мільйони українців, для яких Степан Бандера є таким самим подразником, як Київський Патріархат -  для адептів Московського.

Якщо не враховувати цих нюансів та виходити на таку непросту тему з відкритим забралом, є величезні ризики образити почуття друзів, котрі близькі до релігійних. Й підіграти ворогам у той момент, коли вони найменше на те сподівалися.

Власне, це вже сталося. Передбачаючи реакцію просунутої спільноти, ваш автор паралельно з переглядом «Секретів Бандери» моніторив Facebook. Ось враження, зафіксовані вже після першої (!) години від початку прем'єри:

Lora Podgornaya «На правду... дивне і незрозуміле кінішко.... Молода людина так і не зрозуміє, хто ж такий Бандера. Ким він був: героєм чи..... ба.... навіть психічно хворим. А люди, які мають розуміння про Бандеру, відчувають тупу "прапаганду", вкладування в голови того, що правдою не являється...... відчувається фальш».

Сашко Лірник «Це в стилі бузини. Береться кілька фактів, домішується відро лайна і подається в авторській інтерпретації. Нам цікава історична постать і її діяльність. А нам показують підбірку сексуальних збочень. Причому вони в основному в голові у авторки. Мене не цікавить, які труси носив Бандера і як він какав (пардон). А фільм в основному про це».

Брати Капранови: «Єдине, чого бажаємо усім учасникам зйомок фільму про Бандеру на плюсах, - щоб їх суд засудив до смертної кари, і хоч би тиждень вони провели у камері смертників. А особливо ведуча. Бо межа паскудства все-таки є».

Іван Гнип «Історичної цінності фільм немає. Розрахований на те щоб скласти хибне враження про Бандеру (особливо в центральній та Східній Україні). Це як перше враження. Посилити розбрат, а також внести деяку тінь на УГКЦ».

Слава Слава «Грала там дружину Бандери (була на той момент дуже захоплена, щоб зіграти цю роль), поки не побачила процес зйомок і фільм. Вже в процесі було все нашвидкоруч і маловідповідально, як мені здавалося повинно було б бути для такого фільму...і в кінці маємо, що маємо».

Альтернативні враження є, хоча значно менше. Або, як варіант, припускаю: їх більше, але не всі бачив. Тож об'єктивності ради згадаю бодай кілька:

Олександр Музичко: «Та які тут питання. Вам скажуть, що серед істориків є різні думки (і це правда). Вони мають право відображати всі думки, що є євро-ліберальною цінністю (і це теж правда). Хочете до Європи - терпіть».

Франкевич Микола: «Цікаво, яка буде дискусія після телевізійної передачі на каналі "1+1" про життя і боротьбу Степана Бандери. Кореспондентка добре попрацювала в українських та чужих архівах. На розумію тільки, чому передача скінчилася спекуляцією про нібито скоки Степана Бандери в гречку та якогось нешлюбного сина. Кому з припускань якась користь?»

Як на мене, остання фраза визначає головну помилку всіх, хто намагається показати багатовимірність знакових постатей.

Подібний підхід не завжди сприймає навіть значно толерантніший Захід. Скажімо, не всі в Америці належним чином оцінили фільм Стівена Спілберга «Лінкольн». Один із найкасовіших режисерів світу не зміг похвалитися великою касою, зібраною прокатом фільму про шістнадцятого Президента США, котрий поклав край рабству й став одним із стовпів американської демократії. У стрічці Лінкольн забагато рефлексує. Натомість фільм 1970 року «Паттон», поставлений Франкліном Шаффнером, здобув схвальні відгуки патріотично налаштованих американців (там таких значна більшість), ще й дістав «Оскара». Хоча пафос у стрічці відверто зашкалює - але ж генерал Джорж Паттон справді є одним із правдивих американських героїв. Інакшим громадяни його просто не хочуть бачити.

Не тому, що в героя є темні, нікому не відомі сторони чи родинні скелети в шафі. Просто всі ці «секрети» не мають значення. І не є визначальними в біографії окремо взятої людини.

Між іншим, Світлана Усенко не зробила на це поправки, коли робила свій не менш скандальний фільм «Таємниці генія Шевченка». «Секрети Бандери» зроблений за таким же форматом - з'ясування етимології прізвища, заглиблення в родовід, посилена увага до дитячих та юнацьких років, спроба дослідити підліткові бздури (юний Бандера нібито отримував задоволення від самозадушення, чим донині страждає певний відсоток неповнолітніх, ваш автор навіть колись бачив актуальну статистику), й головне - стосунки з жінками.

Пані Усенко як тоді, так і тепер пояснювала свій метод: цілком виправдане бажання розказати про Бандеру як про живу людину. З усіма чеснотами й недоліками. В цьому -  пастка, яку поставив майбутнім поколінням усім свої життям не лише Степан Бандера. І не лише Тарас Шевченко.

Герої - одновимірні. Хочеться нам того чи ні. Вагу для сучасників та нащадків мають лише героїчні сторінки біографії. Вони ж - етапи великого шляху.

Варто згадати репліку героя Олега Янковського з фільму «Той самий Мюнхгаузен»: «Барон славний не тим, що літав він на ядрі чи не літав. Він славний тим, що не бреше». Це може стати ключем для розуміння того, які підходи слід застосовувати, коли берешся за дослідження подібних постатей.

Адже не має жодного значення, з ким, коли та як довго мав інтимні стосунки український національний поет Тарас Шевченко. Бо на його життєвий і творчий шлях відчутніше вплинули інші чинники. Серед яких алкоголь, даруйте, набагато важливіший за секс. Але слабкості не мали жодного значення для сучасників та нащадків у порівнянні з віршами, малярством, арештом та засланням.

Аналогічно - зі Степаном Бандерою. Так, невисокий на зріст. Так, непоказна зовнішність. Так, особливого успіху в жінок не мав. Проте все це не заважало йому зі зброєю в руках боротися за незалежність України. Й загинути за неї від пострілу підступного вбивці.

Згадані вище американці давно зрозуміли: суспільна значущість національного героя, борця за свободу, цінується набагато більше, ніж його особисте життя. Якщо це особисте життя не впливає на історичну вагу постаті.

Наприклад, відомо, що борець за громадянські права темношкірих Мартін Лютер Кінг мав коханку. Котра була з ним незадовго до фатального пострілу в Мемфісі, що забрав життя культового громадського діяча. Проте загинув він не через свої інтимні секрети! Так само не впливало особисте життя на громадянське. Ми знаємо Мартіна Лютера Кінга, Вільяма Волеса, Ернесто Че Гервару, Нестора Махна та інших передусім особистостями, над якими не домінувала приватність. Знання про те, хто з ким бився в дитинстві, хто до кого залицявся в юнацтві чи хто з ким пив у зрілому віці зовсім (!) не змінюють нашого ставлення до визначних особистостей.

Окрема тема і ще одна пастка Степана Бандери - співпраця його та діячів українського руху опору більшовизму з німцями. Зокрема, з Абвером та СС. Активісти справді проходили вишкіл у нацистських таборах. Проте пані Усенко мала б докласти всіх зусиль, аби спробувати на пальцях показати ватникам: українці шукали ситуативних союзників у боротьбі проти комуністичного режиму.

Чи був союз із фашистами виправданим із моральної точки зору? Ні.

Але чи означало це, що Бандера поділяв погляди нацистів? Так само ні! Приклад тому -  ув'язнення його в концтаборі після невдалої спроби на плечах німців та фактично - за їхній рахунок створити українську державу. Співпрацюючи з німцями проти більшовиків, Степан Бандера, як і його соратники, тримали дулі в кишенях.

З таким же успіхом, між іншим, діяв Нестор Махно, ще один беззаперечний український національний герой. Він укладав союз із Червоною Армією, аби бити білих. При цьому мав свій, український інтерес. І планував пізніше відійти від червоних. Історія розпорядилася інакше - Махно прозрів, але запізно.

Тоді як Бандера не прозрівав зовсім. Він цинічно користався з гітлерівського режиму. До речі, це ще наприкінці 1970-х докладно описав у своєму романі «Третя карта» радянський письменник Юліан Семенов. Котрого важко запідозрити в лояльному ставленні до ворогів радянської влади. Але й він, людина, близька до архівів спецслужб, чесно визнав: Бандера 30 червня 1941 року зухвало кинув Гітлера. Спершу допомігши німцям зайти до Львова, розхитавши комуністичний режим діяльністю українського підпілля, а потім - проголосивши українську державу. Після чого Бандера став ворогом Гітлера. До того був ворогом Юзефа Пілсудського. Після того став ще й ворогом Сталіна.

Отже, говорячи про неоднозначність постаті Бандери, варто зосереджуватися лише на тих епізодах, котрі відображають його послідовну боротьбу за незалежність України. Згадуючи лише про методи й пошуки рішень, котрі він використовував. І які справді суперечливі. В цьому Степан Андрійович Бандера - та людина, якою його прагнули показати автори фільму «Секрети Бандери».

Решта так званого олюднення зайва. Непотрібна. Не працює на образ. Дратує друзів, тішить ворогів і дезорієнтує тих, хто не визначився у ставленні. Особливо коли в країні війна, і наш реальний ворог звинувачує в усіх бідах міфічних «бандерівців». Хоча слово «бандерівець» в ефірі «1+1» мало би звучати гордо...