Війна — це втома від миру

Війна — це втома від миру

25 Листопада 2014
5906
25 Листопада 2014
11:02

Війна — це втома від миру

5906
У новій стрічці «Перша світова. Справа Принципа» («Інтер») проводиться думка, що всі великі війни починаються через зростання національної свідомості народів. Отже, і в донбаського народу щось зросло? Лишається запитати, яку саме націю представляють як ватажки «ДНР» й «ЛНР», так і їхні щирі прихильники
Війна — це втома від миру
Війна — це втома від миру

Сербському юнакові, чий постіл у Сараєво дав старт Першій світовій війні, пощастило з прізвищем. Точніше, нашим сучасникам, котрі звертаються до цієї теми, пощастило з паспортними даними вбивці ерц-герцога Франца Фердинанда, спадкоємця австрійського престолу - Гаврило Принцип. Погодьтеся, словосполучення або заголовки на кшталт «війна з принципу» лежать на поверхні й зручні своїм багатозначним трактуванням. Подібний хід використали й автори документального фільму «Перша світова. Справа Принципа» («Інтер», власне виробництво, автор Олена Єлагіна, режисери Олексій Лябах, Данило Сирих, прем'єра 16 листопада, 11.00). І з'ясувалося: сам Принцип, вибачте за тавтологію, принципово заважає втіленню ідеї.

 

Бо персона самого босняка-вбивці не варта аж такої уваги, щоби приділяти їй майже годину екранного часу. Нічого помітного, крім убивства двох сановних осіб у Сараєві, Гаврило Принцип не зробив. Між іншим, не факт - і в пропонованому фільмі це чується, - що якби екзальтований босняк не застрелив Франца Фердинанда, війни б удалося уникнути. Сторони конфлікту раніше чи пізніше могли знайти інший привід для втягування європейської країни в велику бійню. Котра, до речі, дає відлуння вже сто років. Адже та велика війна, по суті, ніколи й не припинялася.

 

Війна світів, почата 1914 року, лише справляє ефект доміно. Так, під фінал фільму цілком справедливо згадується Адольф Гітлер. Котрий у своєму мілітаризмі й бажанні завоювати світ зробив єдино, як показує час, вірну ставку на образу німців за фіаско в Першій світовій. Щоправда, значно більш нищівна поразка в Другій світовій не лише унеможливила подальший розвиток Німеччини як імперії - кудись поділися як образи, так і амбіції. Навпаки, їх замінило гостре почуття провини за війну найперше перед євреями та росіянами.

 

Натомість нинішня агресія Володимира Путіна - особиста образа за поразку Росії в холодній світовій війні. Бо саме його батьківщина після 1945 року формувала порядок денний не лише на окупованих територіях, вони ж - союзні республіки, а й на контрольованих із відстані - держави Варшавського договору. Громадяни Російської Федерації вважали його образи власними, так само як німці погоджувалися з Гітлером.

 

Ну а «гаряча точка» на Донбасі теж через образу тих, хто не довоював. Спершу - в Громадянську. Потім - у Другу світову. Нарешті - під час усіх локальних збройних конфліктів, інспірованих або підтримуваних радянським керівництвом: від Кореї в 1950-х (де були радянські, в тому числі українські військові специ) до Афганістану. З часів Першої світової, від Сараєво до Донецька, риторика воєн не міняється. Тут і боротьба за визволення від буржуйського гніту, й допомога братнім народам, і просто «нас не чують і не поважають». Почуйте нас - і війна припиниться.

 

Відпрацювавши стендап: «Національна свідомість народів прагне до створення власних держав», - ведучий стрічки Андрій Данилевич додає, вже інакшим тоном, ніби між іншим: «Актуально, чи не так?» Звісно, актуально! Аналогія з буремним Донбасом - ось перше, що спадає на думку. Адже влітку там почалося збройне протистояння, котре вже називають прелюдією до Третьої світової. Різниця в сто років, дуже символічно. «Перша світова» - не просто історична документалістика, а й несподівано актуальна за тематикою.

 

Тобто, за Данилевичем, всі великі війни починаються через зростання національної свідомості народів. Не буду сперечатися. Стрічка «Перша світова. Справа Принципа» доводить це елементарно. Отже, і в донбаського народу щось зросло. Лишається запитати, яку саме націю представляють як ватажки «ДНР» й «ЛНР», так і їхні щирі прихильники. Бо мусить же пан Данилевич бути послідовним, непрямо виправдовуючи націю, котра зараз створює власну державу за підтримки російської військової міці.

 

Навівши на початку цитату Ральфа Енджелла: «В умовах взаємного економічного зв'язку війна неможлива», - автори фільму говорять те, про що дотепер не було часу подумати. А саме: що міцнішими стають торгівельні зв'язки, що швидше розвивається науково-технічний прогрес, то, виявляється, більше небезпек таїть він у собі. Здається, ось уже як сто років тією чи іншою справджуються похмурі прогнози письменників-фантастів, котрі пророкували смерть людству від його ж власних високотехнічних винаходів. Через те столітня світова війна з невеликими «мирними» перервами - змагання не розумних, а сильних. Причому розумні докладають зусиль, аби зміцнити власні країни, а сильні - аби довести, що проти лома все одно нема прийому.

 

Тож грубій силі краще скоритися. Від Першої світової всі подальші війни, глобальні та локальні - це сутички технологій. Не чесні двобої, коли рать іде на рать, а розробка, виробництво та застосування зброї масового знищення. Ну і, звісно, прагнення визначити, нарешті, переможця. Бо, як зазначається в фільмі, Перша світова не дала явного лідера в Європі та світі. Боротьба за таке лідерство триває досі.

 

Й тут нам нагадують: головне - пропаганда. Виявляється, до Йозефа Геббельса й Дмитра Кисельова «воюючі сторони» замість справжньої хроніки використовували кадри з художніх фільмів. Або вигадували, бо сто років тому не знали слова «фейк». А це ще одне сумне підтвердження: розвиток інформаційних технологій без повної відсутності таких собі інструкцій із фільтрування інформації - не лише досягнення, а й зброя, котра вражає не гірше за отруйні гази та атомні бомби.

 

Таким чином, крім фейкових паралелей, побачених Андрієм Данилевичем, маємо безліч справді актуальних. І загальний висновок, якщо хочете - пафос фільму: велику війну треба завершувати. Але поки мирні паузи дають реальну змогу недавно «воюючим сторонам» розвиватися економічно, через покоління «ситі» починають втомлюватися. А «голодні», тобто агресивні через слабкіший розвиток, знову вдають ображених та запускають нову тотальну військову операцію.

 

Якщо хто помітив, серед усіх роздумів загубився Гаврило Принцип. Бо, нагадую, надто незначна особистість, аби розглядати його долю в контексті історії довготривалих європейських війн. Сам по собі ані він, ані інші терористи, згадані в стрічці, не варті окремої історії. Адже терору як такому більше двохсот років - відлік варто вести від убивства Шарлоттою Корде Жан-Поля Марата... Втім, це вже зовсім інша історія.

 

Фото надане прес-службою телеканалу «Інтер»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5906
Коментарі
2
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Синичка
3411 дн. тому
Гаврило Принцип мой кумир. Не смейте порочить его светлую память!
Noser
3411 дн. тому
Ну а «гаряча точка» на Донбасі теж через образу тих, хто не довоював. Спершу - в Громадянську. Потім - у Другу світову. Нарешті - під час усіх локальних збройних конфліктів, інспірованих або підтримуваних радянським керівництвом: від КОРЕЇ в 1950-х (де були радянські, в тому числі українські військові СПЕЦИ) до Афганістану. Радянські льотчики в Кореї це СПЕЦИ? Як відомо, специ не воюють. А ось що пишуть про тричі Героя Кожедуба: Во время войны в Корее Кожедуб командовал 324-й истребительной авиационной дивизией (324-й иад) в составе 64-го истребительного авиационного корпуса. С апреля 1951 по январь 1952 года лётчики дивизии одержали 216 воздушных побед, потеряв всего 27 машин (9 пилотов погибло).
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду