«На запитання відповідати так, немов закон про наклеп вже вступив в силу або ще типу ні?» - цей жарт головного організатора майдану в Запоріжжі Ігоря Артюшенко, по суті, окреслив те коло питань, на які ані у майданівців, ані у журналістів чи громадських діячів немає остаточних відповідей. Ми зустрілися буквально за день до кровавого Хрещення, яке розділило час на «до» і «після». І повернення кримінального «наклепу» вважалося найголовнішою бідою. Напередодні зустрічі Ігорю знову пошкодили автівку: якщо першого разу її облили кислотою, зараз просто обмалювали «генітальними» малюнками та написами, а для максимального ефекту залили вихлопну трубу, радіатор та задні колодки монтажною піною. А завтра настало 19 січня. Тому ми зустрілися ще раз вже після страшних подій у Києві. Тож про події на київському майдані, «драконівські» закони, план дій та питання, на які ще немає відповідей, ми говорили з головою ГО «Українська справа», організатором запорізького майдану Ігорем Артюшенком.

- Ігорю, що змінилося в тобі після подій 19 січня і як має змінитися запорізький майдан?

- Я вчергове переконався, що нинішня партійна опозиція неспроможна дати відповіді на нагальні питання, що турбують її ж активістів та прихильників. На жаль, це доведений факт, і події 19 січня, коли учасники майдану самостійно рушили на Грушевську, тому підтвердження. На жаль, бо без адекватних дій і підтримки парламентських партій майдан втрачає. Мирний протест, про який так довго говорили партійці, - це не тільки танці, пісні й виступи з трибуни, але це і блокування доріг, місць житла, страйки й економічний тиск. Щодо майданів регіональних, і запорізького в тому числі, то ми маємо так само правильно зрозуміти значення «мирного протесту».

- Як ти взагалі став «одним із головних організаторів майдану»?

- На мою особисту думку, просто тому, що в Запоріжжі нема політикуму як такого: немає дієвої опозиції, знаних, поважних опозиційних лідерів. Тому на перший план вийшли люди, які до цього були менш відомі, бо не очолювали ніяких партій. Пов'язую це саме з цим. Просто вийшли ті, хто був найактивніший на цей момент.

- Ваша активність, у принципі, вже призвела до досить конкретних загроз: спочатку вашу автівку облили кислотою, а на днях обмалювали нецензурщиною. Крім цього, це дало привід говорити про навмисні дії самих майданівців. Чого б, наприклад, не ставити авто на стоянку та й годі? Мовляв, заради піару можна пожертвувати і авто. Що ви на це відповідаєте?

- Так, я отримую такі закиди із серії: «Я тоже отдам свою машину, чтобы распиариться». І кажу: «Так віддай!». Але ці слова залишаються тільки словами. Після першого разу, перші два тижні після перефарбовування авто кожної ночі стояло або під міською прокуратурою, або під облУВС, або міськрадою. Я так зробив, бо подумав, що не вистачить їм нахабності. А потім таки спрацювала віра на кшталт «це більше не повториться». Погроз ніяких не було. Тож дня за три до другого інциденту вирішив знову ставити біля дому. І мене знайшли.

- Міліція, наскільки відомо, справу за першим інцидентом закрила. А за другим?

- Після облиття машини кислотою кримінальну справу за статтею «Умисне знищення або пошкодження майна» (стаття 194, п. 1) відкрили, але вже через три дні закрили. Мотивація: збиток від пошкодження має дорівнювати 450 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - це під 260 тисяч гривень. Тобто відкрили справу під статтю, яку аргументовано можна було б закрити. Я відреагував, і зі сторони «Української справи» ми написали скаргу. Як виявилося, відреагувала і прокуратура. Якщо пошкодження на 10000 гривень не може бути розслідувано за статтею «Умисне знищення та пошкодження майна», чому не відкрили справу за статтею «Хуліганство»? 17 січня в суді Заводського району, де розглядали нашу скаргу, ми дізналися, що з урахуванням рішення Заводської райпрокуратури справу відновлено, але за якою статтею - невідомо. Іронія ситуації в тому, що цього разу справу знову відкрили по статті... «Умисне знищення або пошкодження майна». Я запитав у слідчого, чому ця стаття, бо за нею вже одну справу намагалися закрити. Слідчий до когось подзвонила, щось перепитала і отримала підтвердження - таки стаття 194, п. 1. Виходить дивна така ситуація: тобто якщо я завтра обмалюю паркан - це хуліганство, а якщо обмальовують чуже майно або поливають його кислотою, - то це ніяке не порушення, навіть не адміністративне. Така собі вибірковість нашого правосуддя.

- Як після двох місяців протесту ви оцінюєте ефективність майдану по-запорізьки? Які результати є? І які з них цінні саме для Запоріжжя?

- Те, що відбувається в Запоріжжі, - це прецедент у місцевій історії. Реальна відмінність від 2004 року, коли було приблизно стільки ж людей: ішлося про вибори, політику. Зараз політики відіграють другорядну роль. Головні - люди, 95% із яких не є членами партій чи громадських організацій. Це ті, кому наболіло, й вони прийшли. Це і є найбільша перемога для Запоріжжя. Більше конкретних перемог поки що не бачу.

Зараз зменшується кількість людей. Це пов'язано з особливостями кожної людини. Частина вірила, що вийде два рази, Янукович подивиться і скаже: «Ну все, я образився, складаю повноваження». Ще частина не хоче мати проблем ані з міліцією, ані з пошкодженим майном: у людей є сім'ї, зобов'язання перед родинами, роботою. Залишилися ті, хто розуміють, що просто так нічого не відбудеться. Але ця тисяча, що залишилася, - готова до чогось, це потенційний кадровий актив, вершина айсберга.

Із самого початку ми ставили за мету, що наш майдан буде інформаційною, фінансовою, моральною підтримкою майдану київського. Але пізніше, коли провели більше 30 щоденних майданів, зрозуміли, що треба змінювати акценти, переходити більше на місцеву проблематику. На мою думку, неправильно, що майдан називається євромайданом: він був таким до моменту, поки «Беркут» не побив людей. Зараз же ті проблеми, заради яких приходять громадяни, - це вже не лише не підтримка євроінтеграції, а висловлення протесту проти нинішньої системи влади як такої, всього того, що наболіло за ці три роки.

- Вирішуєте тепер місцеві проблеми?

- Поки що питання ставимо. Наприклад, нещодавно склали листа до мера: підняли питання сплати за опалення, яке чомусь у кожному районі міста коштувало по-своєму, різниця у вартості у виставлених рахунках іноді сягала до 70%. Додали копії платіжних відомостей. Чекаємо на відповідь. Крім того, вирішили проводити системний бойкот бізнесів місцевих регіоналів, бо одна з вимог майдану - економічний тиск на представників влади і їхніх родичів. Уже пікетували «Фіш-кафе», яке належить сину запорізького губернатора. Розпочали проект: «Депутат - будь відповідальним». Плюс ініціювали кілька екологічних акцій. Намагаємося максимально поширювати цю інформацію.

- І як ЗМІ реагують? Поширюють?

- Хто як. Наприклад, ТВ-5, «Алекс», «Запоріжжя», МТМ - для них євромайдан у Запоріжжі не існує вже два місяці. Я не бачив жодних матеріалів, і не чув, щоб казали, що хтось бачив. Доходить до смішного: наприклад, журналісти ТВ-5 завжди знімають, але потім ці сюжети розчиняються десь на шляху до ефіру. В особистих розмовах вони кажуть, що мають реагувати на події. Тож реагують, знімають, але в ефір сюжети не йдуть. Повністю нас підтримує сайт 061.ua, частково - «Коментарі. Запоріжжя». Із друкованих ЗМІ можу назвати «Суботу плюс», «Правду». З'являються статті в газетах «Мрії», «Острові Свободи», але не всі. Якщо це стосується міської проблематики - вони є, там, де йде відверта критика влади центральної, обласної вертикалі, - немає.

- На ваш погляд, майдан змінив місцеву владу?

- Майдан заставив її реагувати на людей. Наприклад, ми оголосили, що будемо прибирати парк. Наші активісти прийшли, а в парку вже чисто і депутат від Партії регіонів стоїть із готовою розповіддю, що вони і так все самі прибирають. Така ж ситуація була ще в одному парку. Реагують на наші заяви, щоб не дати приводу вказати на їхню бездіяльність.

- А місцеву журналістику?

- Я би не сказав, що ЗМІ змінилися. Ми провели 34 майдани, і будь-яке більш-менш професійне ЗМІ не може на це не реагувати, тому що ці події викликають резонанс. Тож не писати про це можна тільки якщо є завдання не говорити. Віддавати перевагу «новинним приводам» про перерізання стрічок і не помічати тисячі людей на майдані - це непрофесійно. Просто проблема майдану - резонансна і має викликати реакцію.

- Яка тоді роль журналістів у майданному процесі?

- Їхня роль дуже важлива. Ми живемо в інформаційному суспільстві, і якщо б журналісти про це не писали, нас би не було. Цей майдан найбільше зачепив ненароджений середній клас. І саме журналісти - представники цього прошарку, база для майдану. На мою думку, більшість журналістів підтримують нас. Можливо, вони не можуть сказати про це об'єктивно. Або, навпаки, бувають ситуації, коли деякі журналісти аж занадто добре про нас пишуть. Тобто, має бути професійність самої людини. Я вважаю, що журналіст зобов'язаний подавати інформацію об'єктивно, навіть якщо це буде критика про нас. Бо це і є професіоналізм. Можливо, це б дещо шкодило нашій справі по майдану, але це було б правильно. Ми маємо чотири типи відношень із журналістами: перший - нас повністю підтримують, і це видно, другий - журналісти намагаються писати відсторонено і об'єктивно, третій - не пишуть узагалі, четвертий - пишуть однозначно негативно.

Я розумію, які б переконання не мав особисто я, але процентів 60 запоріжців не підтримують майдану. Це їхнє право. І журналісти зобов'язані враховувати і їхні думки. Але і їм, і нам потрібна повна і об'єктивна інформація про те, що відбувається.

- Можна говорити про те, що такий розподіл сил у журналістиці, незбалансованість інформації породжує нетерпимість та ворожнечу в суспільстві?

- Так, про це можна говорити. ЗМІ, які відверто підтримують або не підтримують майдан чи антимайдан, розкачують маятник. Для мене як громадсько-політичного діяча це правильно. Тому що ми відстоюємо конкретні цінності, а якщо є маятник, є розголос, є більше шансів для перемоги. Але те, що це може спровокувати більше радикальні дії з будь-якого боку, - так, ці ризики породжуються такою позицією медіа.

- Тобто, по суті, позиція така: треба зібратися всім хорошим людям та піти перемогти всіх поганих?

- Виходить, що так. Все інше - тактика. Стратегія і головна мета майдану - зміна системи нинішньої влади на іншу. Будемо казати відверто, якщо не буде розкачування маятнику - то і влади ми не змінимо. Якщо все притихне, нас, активістів, пересаджають, хтось виїде з країни. Все. Тому роль журналістики - першочергова.

- Чи варто журналістам займатися громадською чи політичною діяльністю одночасно з їхніми безпосередніми обов'язками?

- В ідеалі я вважаю, що неправильно. Журналіст, як міліціонер чи суддя, має бути об'єктивним. Інша справа - ситуація, яка існує через нинішню систему влади: є темники, цензура. І тому виходить, що ті, хто погоджується з темниками, будуть писати про владу добре. Ті, хто проти, стають суспільними діячами, політиками і теж перегинають палку. Якщо б ні влада, ні опозиція не тиснули на ЗМІ, була б можливість бути об'єктивними. Але оскільки тиснуть усі, а найбільше влада, то ми й маємо зараз багато журналістів-революціонерів, які забувають про базові стандарти професії, що неприпустимо навіть заради добра. Повторюся, мені це вигідно як громадському діячу, але з точки зору правди й виваженості - це неправильно.

- Після прийняття законів, які в Україні назвали «диктаторськими», в Росії - «драконівськими», як плануєте враховувати їх у своїй діяльності?

- Тепер ми знову маємо відновити щоденний майдан. Це моя позиція. Ми маємо виходити до моменту, поки не зможемо більше зібратися.

- І яким це буде момент? Українці виходять уже два місяці, а президент, по суті, каже: «Не цікавлюся. Ось закони, їжте з булочкою». А потім практично починається бійня, в якій програють усі сторони. Так до якого моменту?

- Після подій 19 січня Гарант уже не зможе «не цікавитися». Після двомісячного протистояння «в окопах» суспільство вже перейшло Рубікон. Тому тут «або ми, або нас», і кожна зі сторін це розуміє. Щодо самих акцій майдану в Запоріжжі - зміниться трошки юридична складова. На цей момент ми готуємо інструкцію, як діяти так, щоб не було можливості нас узяти. До цих законів дуже емоційне ставлення: і що, всіх посадять? Хоча про машину я теж думав, що більше не пошкодять. Але ж спаскудили. Та все ж таки треба пересаджати по цьому закону десятки, сотні тисяч людей по Україні. Не вірю, що через ці закони майдан розійдеться. Вірю, що в нас, наприклад, буде приходити не 1000 людей, а 200. Будемо викручуватися, мінімізувати ризики, знаходити відповіді на запитання на кшталт: чи може бути мегафон виявом екстремістської діяльності?

- І на питання, що таке наклеп?

- Так, це питання: хто буде визначати, що інформація «завідомо недостовірна»? Розуміючи, що суди в нас необ'єктивні, то, звісно, будь-яка негативна інформація про чиновника буде розцінена як наклеп. Тобто я проти наклепів. Бо виходить так: якщо про мене напишуть, що я сам облив собі авто кислотою, це не буде наклепом, а якщо я аргументовано скажу, що чиновник мав зв'язки з кримінальним світом - то це стане наклепом, бо, знову-таки, вибіркове правосуддя нікуди не ділося. До речі, інтерв'ю надрукується до набуття законом повної сили?

- У новому законі є пункт про «невиконання законних вимог СБУ». Як у вас складалися відносини з СБУ до цього?

- Була історія з нашою активісткою Катериною Коротченко, яка після нападу на журналістку Тетяну Чорновол запостила на фейсбуку емоційну репліку. СБУ сприйняла її дуже серйозно і викликало дівчину на бесіду. Чи можна вважати пости реальними закликами до незаконних дій, спробою повалити нинішній режим? Це був тільки праведний крик душі громадської активістки, яка звернула увагу на всю несправедливість системи, що дозволяє бити жінок і дітей. І в цьому контексті важко було назвати дії СБУ адекватними. Коли залякують, б'ють і ріжуть активістів майдану, обливають кислотою або спалюють їхні машини, з найменшого приводу відкривають на них кримінальні справи, - дії служби безпеки звелися до перечитування постів тих же громадських працівників у соціальних мережах.

Так, ми знаємо, що нас постійно знімають на заходах, знаємо вже обличчя цих людей. Йде так звана розробка. Тепер, після прийняття закону, можливо, почнуться закиди щодо розповсюдження якихось матеріалів, або можуть вимагати списки активістів. Але чи будуть ці вимоги законними? З іншого боку, з урахуванням якості роботи наших судів, будь-яка вимога може стати законною, якщо суд за 15 хвилин прийме таке рішення.

Ми розуміємо, що буде «обратка». Активна фаза почнеться, коли розійдеться київський майдан. Тому вимога «Разом і до кінця» набуває конкретного сенсу. Бо як тільки розійдемось, то на 2015 рік на виборах не буде опозиції взагалі, не буде активу, людини, яка обдзвонить людей і скаже: давайте формувати штаби. Прибравши цих 20 людей на Запоріжжі, створяться умови, коли елементарно зникне можливість звичайній активній людині взяти участь у виборчому процесі.

Я думаю, що закони, які прийняли на днях, радше спрямовані на тих, хто ще не визначився. А таких - більшість. Політтехнологи їх називають «болото». Закон б'є по цьому сегменту, а не по мені. Я не перестану щось робити, якщо мене викличуть тричі на допит чи машину обмалюють. А бізнесмен, якому належить якийсь кіоск, подумає: «Навіщо мені це?» Гроші люблять тишу. Прийняті закони спрямовані на відновлення цієї тиші.

- Ваші дописи на фейсбуку бувають доволі різкими та критичними. Чи будете змінювати поведінку в соціальних мережах?

- Я ніколи не закликав до екстремізму. Але це я так думаю. Як сприймуть мої дописи «друга сторона», вже будуть вирішувати «експерти». І наші думки можуть не збігтися. З іншого боку, зліші будемо. Люди мають зрозуміти, що президент побудував модель держави, яка відома йому з його єнакіївського середовища. Йому наш майдан, як кажуть, «однаково». Його цікавлять гроші і бізнес. Заклики майдану більше потрібні для розголосу в світових ЗМІ, щоби США, наприклад, заблокувало рахунки. Бо скільки б ми не стояли під домом місцевого «гопника», нічого не зміниться. Тому люди й розчаровуються. Як це змінити? Вихід є - не стояти під тим будинком із піснями й танцями, а зайти «колядувати» всередину. Мирно і без провокацій.

Фото - автора і сайту 061.ua