«Фільм “Красна Маланка” – це приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію»

«Фільм “Красна Маланка” – це приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію»

25 Листопада 2013
16103
25 Листопада 2013
12:46

«Фільм “Красна Маланка” – це приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію»

16103
Режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки впродовж 4 років, про позитивний досвід державної підтримки та негативний – дистрибуції українського кіно, про соціальну проблематику та чесний вибір художника...
«Фільм “Красна Маланка” – це приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію»
«Фільм “Красна Маланка” – це приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію»

14 листопада у Львові відбулася презентація проекту «Красна Маланка», що являв собою допрем'єрний показ скороченої, фестивальної, версії однойменного документального фільму Дмитра Сухолиткого-Собчука й арт-буку Ірини Рудь-Вольги, зробленого за матеріалами фільму.

 

Фільм «Красна Маланка» щороку, в ніч із 13 на 14 січня, на прикордонній карпатській місцевості, в смт. Красна (Красноїльськ) Чернівецької області, відбувається диво єднання Людини і Природи, яким є святкування Маланки етнічними румунами. Це знакова подія, до якої кожен краснян ретельно готується впродовж року. Це карнавал із яскравими костюмами й автентичними масками, які створює для цієї події місцевий майстер. Це химерне язичницьке дійство, яке збереглося крізь роки утисків і заборон.

 

Дмитро знімав фільм 4 роки, і зараз займається його донесенням до українського глядача. Розмову з Дмитром проводимо під час показу фільму, в сусідній кімнаті. Дмитро постійно прислухається до звуків фільму, впізнаючи сцени. Починає з наболілого:

 

- Для мене це вже справа принципу, бо чотири роки життя віддав, і, власне, на цьому фільмі сформувався якийсь документальний смак. Я не розумію, звідки це бажання показувати кіно людям, можливо, через те, що стільки праці вкладено, і стільки людей... Знаєш, там у кінці титри йдуть 6 хвилин, це реально люди, які допомагали, не те що там когось зайвого вписали; а ще деколи виходить, що когось не згадали, і так соромно, що людина себе в титрах не знаходить... Цим людям, багато хто з яких працював безкоштовно, завдячуємо, що це кіно сталося.

 

- Від початку «Красна Маланка» планувався як повнометражний фільм?

- Ні, від початку він планувався як етюд на 15 хвилин, потім я взяв участь в воркшопі «Драгон-форум», у рамках Docudays, там розвивав ідею, привів її в божеський вигляд, і це виявився фільм на 50 хвилин. І коли приступив до монтажу, коли оцінив сили, то зрозумів, що треба робити 90, не менше. Щоб можна було вкластися й розповісти все, що хотілося сказати, в довгій версії. Так і вийшло, що ми зробили 90-хвилинну версію для українського прокату і 52-хвилинну фестивальну версію.

 

Дмитро Сухолиткий-Собчук під час зйомок

 

- Коли з'явилися в проекті означене на початку фільму «державне замовлення» і державні кошти?

- Це був 2011 рік. На той час я вже три роки знімав і розумів, що треба закінчувати фільм, а не вистачає там ще на одну експедицію і на монтаж. І я подався від Державної кіностудії.

 

- Скільки ти просив, стільки і дали?

- Так, 400 тисяч гривень. Насправді, варто було більше просити, бо не вистачало на деякі задумки (анімація, музика та інше), тобто розрахуватися з людьми відповідно до праці. І я знов на ентузіазмі своїх друзів закінчував і анімацію, і все, пов'язане з музикою, теж не розрахував. Ну, це досвід.

 

- А починав ти на які кошти знімати?

- На свої. Знаходив фонди, знаходив організації. Особливо допомагали місцеві організації, два роки допомагав Фонд Степана Ленігевича;  ТРК Чернівці, Фонд «Людина в культурі», Центр соціальних служб і т. д. Хто техніку давав, хто машину, хто оптику...

 

- Тобто якби не було державних коштів, ти б усе одно його зробив?

- Ну, як тобі сказати, якби не державні кошти, я б його й досі робив би, а може й не робив би, тому що не вистачило би свого ресурсу. Якби не державні кошти, я б його не завершив, це факт (прислухається до звуків, які лунають з залу, де демонструється фільм). Я думаю, що за музика... А-а, все, то той епізод...

 

- Чи будеш іще брати участь у державних конкурсах?

- Так, цілком. Тепер у мене є знання того, як це треба робити і як це розраховувати, бо державне фінансування - це зовсім інше. Коли зі спонсорами, інвесторами, ти розумієш, де є свої плюси, де є свої мінуси, так само і з державою.

 

- Ти не думаєш, що зйомки фільму - найкращий спосіб отримати досвід і власне навчатися?

- Якщо і є сенс, то пройти це один раз. Коли дивлюся свій фільм, розумію, де я дорослішав великими кроками, а де я чисто по-учнівські приступив до матеріалу. Ну, інтерв'ю - це чисто учнівський крок. Врешті, на монтажі й на останній експедиції максимально намагався від нього відійти, щоби привести картину до якогось живого дихання. Щоб вона пульсувала спостереженням.

 

Є, звичайно, методи... є чеська документалістка Гелена Трестікова , яка по 10 років знімає. Але вона обрала це як метод. Люди міняються, ти сам міняєшся, ти не постійний. Фіксувати зміну і при цьому самому змінюватися - це теж метод, якщо він потрібен для якоїсь картини, звісно, можна його використовувати. Але для себе я усвідомив, що мені марафону з Маланки достатньо, і  зрозумів, який вектор руху в документалістиці мені цікавий.

 

- Ти сам займаєшся прокатом фільму по Україні. Яка ситуація з прокатом?

- Доволі прохолодно ставляться до дистрибуції українського фільму в кінотеатрах. Можливо, тому що це документальне кіно. Українського документального кіно взагалі ніхто не прокатував. Куди можна продати - це телеканали, і все. Я не знаю, чи вдасться Маланку продати, треба ще з ним поїздити. Але є тенденція регіональна: на Західній Україні чують «Маланка» - одразу хочуть ставити кіно, а на сході всі дуже пасивно; кіноклуби ще так-сяк, а кінотеатри: нам не цікаво, в нас люди не підуть. Та все ж є люди, яким це цікаво і хто погоджується, наше завдання - знайти свою маргінальну публіку.

 

Я об'єднав навколо себе групу людей, яким цей проект не байдужий. Я ідентифікую це вже як проект. Бо кіно вже закінчилося. Нічого нового я не створюю. Хоча на Гоголь-фесті вдалося створити цікавий за концептом перформенс разом із Антоном Байбаковим, Русланою Хазіповою й акторами пластичної імпровізації. Те, що мене втішило - що зараз за короткий час, за два місяці? вдалося зняти документалку про львівського тренера. Це повернуло в тонус, бо cправдs рве дах від eсіх цих справ, пов'язаних sз презентаціями, прем'єрами, показами. Один раз варто це все пройти.

 

Команда наша складається з десяти людей (Ірина Вікирчак, Женя Матковська, Наталя Цегельник, Ксенія Косик, Марина Савенко, Маша Гнатенко, Оля Юрасова, Іван Михайлов, Кирил Мєдвєдєв, Ірина Рудь-Вольга (артбук, власне, її ідея)) - майже всі приєдналися, вже коли був готовий фільм... О, дякую (в цей момент один із глядачів, кому не знайшлося місця в переповненому залі, купив кухоль пива в сусідньому закладі й поставив його на стіл Дмитру). Кожен зацікавлений просто в тому, щоб це кіно побачили. Ми розуміли, що ми на межі маргінальності, й ми хочемо збільшити коло маргінальних глядачів. Максимально розказати про те, що такий фільм існує, приходьте його дивитися. І пробуємо різні способи.

 

Для мене це абсолютно новий досвід. Я дивлюсь, як усе працює. І, чесно кажучи, чим більше я в цьому варюся, тим більше мені хочеться займатися тільки режисурою, і тільки знімати.

 

- Як ти думаєш, чи важливо режисеру в Україні, в нашій ситуації знати ці всі етапи?

- Так, важливо. Тоді ти розумієш, як точно ставити завдання людям, і розумієш, як працює механізм, якого глядача ти можеш очікувати.

 

- А ти й раніше займався організацією показів у Чернівцях...

- Та то знову нас там група п'ять людей... Я тільки домовлявся за фільми і привозив режисерів, а в Чернівцях на місці ініціативна група організовувала покази. Це місцевий кіноклуб «Персона». Меседж кіноклубу такий, що ти персонально можеш познайомитися з режисером. Організовували покази в кінотеатрах, в культурних центрах. Інколи давали безкоштовно, інколи збирали кошти, щоб покрити оренду й дорогу авторам, інколи знаходили якогось спонсора. Збирали 200-250 людей, переважно молодь. З 2008-го щопівроку двічі збирали. З 2013-го перестали, бо ті люди, які допомагали, тепер зі мною займаються Маланкою.

 

Святкування Маланки, яке знімали у фільмі «Красна Маланка»

 

- Чи розглядаєш ти залучення художників, які розробили арт-бук та інші речі, за матеріалами фільму, як маркетинговий інструмент?

- Ти знаєш, просто цікаво було поєднати. І матеріал, який назбирався, піде ще кудись. Але ні в якому разі не розглядав це як маркетинговий хід. Ірина Рудь-Вольга створила і інтерпретувала в цікавій графічній формі той настрій і енергетику, яка присутня в Маланці. Просто я не тими категоріями мислив, а воно так вийшло... Тепер бачимо, що це працює, тому ставимо певний акцент.

 

Ще щось? Бо я страх як хочу подивитися кінець, як реагують...

 

- Так, в мене ще є кілька питань... На твою думку як поліфункціонера в кіно, кого в українському кіно зараз не вистачає: хороших режисерів, чи сценаристів, чи продюсерів, чи ще когось?

- Ну, оце слово поліфункціонер... мені б хотілося б від нього відійти ... Та що значить не вистачає? Я не можу сказати «не вистачає», бо серед колег я бачу і талановитих режисерів, і сценаристів, і так далі. Якщо говорити про авторське кіно, то чого не вистачає - це платформи для показів, щоб максимально можна було донести те, що ми робимо до глядача. Тому що всі ми бачимо роботи одне одного, і за останні декілька років це коло розширюється не тільки кінематографістами, а вже є якась стороння аудиторія. Просто хотілося б якогось такого діалогу з людьми пересічними, своїми сучасниками. От так, як зараз. Мені реально хочеться в залі послухати, що скажуть ці люди, бо в Румунії один фідбек був, тут інший.

 

- Одна з можливостей робити кіно в нинішній ситуації в Україні - знімати соціально важливі фільми. Тоді й легше знаходити й фінансову підтримку, й організаційну, і співчуття серед оточення. Виробництво фільму перетворюється на благодійництво. Чи ти бачиш у цьому проблему? І наскільки для тебе самого важлива соціальна тематика?

- Кожен вибирає собі своє. Якщо чесно, мені не випадало обирати: або я зараз щось соціальне зніму і швидко гроші на це знайду, чи буду знімати щось своє... Якщо це моє, якщо це болить, якщо я цим живу, цим думаю, то є сенс це знімати, а вже потім, чи воно соціальне, чи не соціальне - це вже байдуже, за великим рахунком. Просто в кожного має бути чесний вибір, перед самим собою в першу чергу. Я перед собою його завжди ставлю: чи це те, що я би знімав, незалежно від того, чи платять гроші, чи є фінансування, чи ні. Якщо відповідь однозначно «так», то я беру це і знімаю.

 

- А чи вкладав ти від початку, чи, можливо, вбачаєш тепер якусь соціальну функцію в «Красній Маланці»?

- Зараз, звісно, вбачаю. Тоді якась ейфорія була від того, що дуже хочу розказати про те, що зрозумів. А зараз бачу, що дуже важлива ця складова в переплетенні культур вилізла нагору...

 

Є певна проблематика між двома державами: територіальна, паспортні речі. Але є сенс подивитися на те, що ж нас об'єднує, а не те, що нас роз'єднує. І цей фільм для українців - приклад того, як зберегти свою внутрішню самоідентифікацію. Тому що ці люди зберегли і традиції, й пісенні пласти, й костюмовані обряди, в цьому є сенс. Тому що те, що вони пережили, це їхній досвід взаємин із владою (чи то радянська, чи нинішня - якою б вона не була), це важливо. Це вилізло. Тому соціальне звучання стало наслідком, а не одразу закладалося. Коли був монтаж, я розумів: ця тема важлива, щоб її підняти, щоб її розкрити й закрити. Але я не знімав так: о, раз ця тема, треба її підняти, бо це круто.

 

- Ти колись казав, що тобі важливо в ігровому кіно створити таку реальність, щоб вона була схожою на документальну. Чи не хотів би спробувати якийсь формат кіно на перетині цих двох жанрів?

- Я якраз над цим думаю. Це сценарій, який я пишу. До вересня я ним займався, а жовтень-листопад займаюся справами «Маланки». І страх як хочеться повернутися до написання сценарію.

 

- Пару слів про метод, можливо?

- Ні, не скажу, бо треба спробувати щось робити, щоб цей метод озвучувати. Зараз поки це мої теоретичні розмисли, те, що я пробував на практиці зробити в курсовій, в «Бороді». Цього я з нетерпінням сам чекаю.

 

 

Довідка:

 

Дмитро Сухолиткий-Собчук народився 1983 року в Умані. Закінчив Чернівецький політехнічний технікум за фахом архітектор. Отримав ступінь бакалавра на філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету. Працював художником у кінотеатрі, оператором на телебаченні, ведучим на радіо. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, за спеціальністю режисура художнього фільму, майстерня Михайла Іллєнка.

 

Фільмографія

2013 - «Красна Маланка», документальний, 90 хв

2013 - «Коріння. СНИ», короткометражний ігровий, 15 хв

2012 - «Борода», короткометражний ігровий, 25 хв

2011 -  «Нитка», короткометражний ігровий, 10 хв

2008 - «Отроцтво», короткометражний ігровий, 10 хв

 

Фото Сергія Аніщенка

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
16103
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
samumray
3646 дн. тому
Чим «Красна Маланка»? рецензія на картину, читати: http://samumray.in.ua/chim-krasna-malanka
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду