Програма «ТСН.Підсумки» з Олесем Терещенком, «1+1», 21 січня 2007 року

22 Січня 2007
15202
22 Січня 2007
09:26

Програма «ТСН.Підсумки» з Олесем Терещенком, «1+1», 21 січня 2007 року

15202
Підсумкова інформаційно-аналітична програма.
Програма «ТСН.Підсумки» з Олесем Терещенком, «1+1», 21 січня 2007 року

СТУДІЯ: У студії – Олесь ТЕРЕЩЕНКО. Невідомий бюрократ з апарату Верховної Ради став вершителем політичної історії. Одна його дія – це доля президента і прем`єра, причому не тільки Ющенка і Януковича. Маленька його помилка – це відновлення тимчасового статус-кво у владному балансі. Невеличкий його недогляд – це вибух під останніми революційними домовленостями і старт нових політичних торгів. А сталося всього й нічого – в тексті закону зник один пункт. Але закон цей про Кабмін називається, який прем`єра робить не першою, але й не другою особою в Україні, який в президента забирає навіть те, що тому за Конституцією належить. І вето глави держави подолане, і залишається дочекатися його підпису або, на крайній випадок, спікерського, і тоді політреформа – в законі, а уряд – із великими повноваженнями. Але Секретаріат президента, мабуть, щастю своєму не повірив. В законі, який Ющенко ветував, положення про призначення заступників у центральних органах влади було, а в законі, який після подолання вето прийшло на підпис, воно зникло. Та ми тільки сторінку поміняємо, технічна помилка сталася, – лунає з парламенту. А ні, – потирають руки на Банковій, – документ то формально новий. Так закон про Кабмін став ще більш унікальним. До 15-річної історії підготовки і восьми вето додалося ще одне.

СИНХРОН: Арсеній ЯЦЕНЮК, 1-й заступник Глави Секретаріату Президента України: "В своєму повторному вето президент пішов надзвичайно конструктивним шляхом і він запропонував не міняти ідеологію цього закону. Глава держави зазначив на необхідності негайного вилучення і зміни юридичних формулювань неконституційних положень. Тобто ідеологія полягає в наступному: президент не хоче додаткових повноважень, але і Кабінету міністрів вони також не потрібні. Це задодатковий тягар і для виконавчої вітки влади".

СТУДІЯ: Нове вето відкинуло коаліцію, яка вже рахувала дні до початку дії закону, на кілька ходів назад. На роздоріжжі із трьох шляхів. Перший найкоротший, але й найнебезпечніший – ігнорувати друге вето і оскаржити його в Конституційному суді. До 27 січня чекати президентського автографу, потім закон підписує голова Верховної Ради. Але судячи з того, що Мороз ледь не щодня умовляє Ющенка виконати свій обов`язок, він дуже не хоче брати на себе таку відповідальність. По-перше, сам визнав неконституційність деяких положень. По-друге, різні погляди на легітимність закону – це набагато серйозніше, ніж із Тарасюком. Адже тут не про чинність міністра закордонних справ йдеться, чим смішимо увесь світ, а про життєдіяльність всієї системи влади. І швидко цей збій не виправиш. Конституційний суд на днях неспішно почав слухати одну з 300 конфліктних справ між президентом і урядом. Другий шлях – довгий і встелений обманками – домовлятися із президентом. Але досі після мирних переговорів постійно лунали постріли. Через два дні після переговорів про спільну редакцію закону про Кабмін у парламенті ігнорували президентське зауваження.

СИНХРОН: Віктор ЮЩЕНКО, Президент України: "У нас була домовленість з прем`єр-міністром про те, що ми спільно готуємо закон про Кабінет міністрів. Виходячи з того, що цей закон зачіпає поле діяльності, регулює відносини, в тому числі президента і Кабінету міністрів, безумовно, було б логічно говорити з президентом уряду про відповідний механізм і інструменти врегулювання тих чи інших моментів, стосунки між двома інститутами. Мені здається: прем`єр-міністр зробив велику помилку, що пішов радитися з цього питання в інші інституції".

СТУДІЯ: Тепер Ющенко знову пропонує коаліції перелік її поступок: право президента – за певних обставин не вносити подану кандидатуру прем`єра, виняткове право на призначення і звільнення міністрів закордонних справ і оборони та узгоджувати кандидатури їхніх заступників, обов`язковість підписання всіх президентських актів, відмова уряду від рішення скасовувати рішення місцевих адміністрацій і притягувати їхніх керівників до дисциплінарної відповідальності. Коаліція думає про компроміс. Прем`єр звучить примирливо: зайві повноваження уряду не потрібні, закон треба гармонізувати із Конституцією. Кількома днями раніше тон був більш войовничим.

ТИТРОВАНО: Віктор ЯНУКОВИЧ, Прем`єр-міністр України: "Коли голосують 366 депутатів, уповноважених від українського народу, з цим треба рахуватися і це треба виконувати... Якщо хтось вважає, що це не так, то можливі й інші голосування конституційною більшістю. І вони будуть всі законні, відповідно до Конституції". Інтерфакс-Україна, 15 січня 2007 року.

СТУДІЯ: За цими словами, у понеділок вижався закон про президента, який для надійності звів би ще один кордон у розділених повноваженнях між гілками влади на користь однієї з них. За цими словами, після президентської контратаки проглядається третій шлях, нещодавно, здавалося б, так успішно пройдений – вдруге подолати вето разом із нелюбимим БЮТ. Але учасники тимчасового альянсу вже такого наговорили про попередні домовленості, що нові буде укласти на багато важче. Мистецтво політичного кидка в Україні шліфувалося роками. Ось Мороз визнає: коаліція не гарантує ухвалення закону про опозицію в цілому. А Тимошенко готова оскаржувати положення закону про Кабмін, за який її фракція голосувала в обмін.

ТИТРОВАНО: Олександр МОРОЗ, Голова Верховної Ради України: "Якихось зобов`язань щодо ухвалення остаточно цього закону або подолання вето на нього не передбачалося". Інтерфакс-Україна, 18 січня 2007 року.

ТИТРОВАНО: Юлія ТИМОШЕНКО, лідер БЮТ. "Це антиконституційні норми, і тому ми, власне, також ініціюватимемо скасування всіх неконституційних норм, які там є ... БЮТ не бачить, що цей закон буде проти Конституції, а якщо проти, то завжди Конституційний Суд зможе ці положення скасувати". Інтерфакс-Україна, 15 січня 2007 року.

СТУДІЯ: Якщо так лідер БЮТу пояснює свою поведінку і незаплямованість опозиційного іміджу, то які ж слова треба буде підібрати після подолання вето-2 на вже розкритикований нею закон? Як поєднати шляхетні наміри подолати чвари між гілками влади і стимуляцію президента до ідей дострокових президентських виборів, і, відповідно, ще більшого конфлікту? Тимошенко серйозно ризикує. Її нинішній, найвищий президентський рейтинг після останніх і майбутніх маневрів із коаліцією може стати найбільшим досягненням особистої популярності. І тут навіть отриманий як бонус закон про опозицію не порадує навіть у бажаній редакції, якщо вона тільки буде. Ось спікер уже сумнівається, що голова Рахункової палати має бути опозиційним. А окрім коаліції з власними поглядами на закон про опозицію, є ще й президент із своїм вето. Отже війна й торгівля – надалі основні інструменти, за допомогою яких формують нову українську політичну систему із вадами і дірками у конституційній реформі, з якою консиліум політиків поки не вирішив, що робити: вдосконалювати, розвивати або відновлювати. Чи є десь у світі модель, за якою можна довести до пуття український зразок?

РЕПОРТАЖ: Автор: Сергій ШВЕЦЬ. Зменшення ролі президента в управлінні життям держави – перші очевидні результати змін до Конституції. Ще очевиднішими їх робить закон про Кабінет міністрів. Уряд намагається ще більше посилити свою роль. Парламент, витісняючи президента з його царини, ризикує втратити контроль за своїм урядом.

СИНХРОН: Галина ЗЕЛЕНЬКО, експерт Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ: "Ми повторюємо в даному випадку словацький варіант середини 90-х років: коли уряд перестає контролюватися парламентською більшістю. Закону про опозицію не існує, опозиція витісняється, і таким чином, ну, фактично, ми отримуємо урядову диктатуру".

РЕПОРТАЖ: Президент, вже вдруге блокуючи закон про уряд, засвідчує свій намір не віддавати зайвих, на його думку, повноважень Кабміну. Боротьба відбувається на розмитому законодавчому полі, де найшвидше переможе впертіший та активніший суперник. Обидві сторони покликаються на досвід світових демократій. Більша їх частина – на одному з Україною континенті, причому переважно за західним кордоном. Сухий аналіз законодавства провідних "євросоюзівських" країн засвідчує, що український президент навіть в нових умовах має більше повноважень, аніж його європейські колеги.

СИНХРОН: Василь ЛЕМАК, професор Ужгородського університету: "В першу чергу це проявляється в тому, що уряд в Україні і далі є відповідальним перед президентом. Це проявляється у тому, що акти президента мають вищу юридичну силу порівняно з актами уряду. Це проявляється також у тому, що президент і надалі керує у сфері національної безпеки і оборони".

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: Майже всі сусіди України мають інакший конституційний розподіл владних повноважень. Авіапереліт – найкоротший шлях, аби впритул порівняти державні устрої найближчих країн.

РЕПОРТАЖ: Спочатку рушаємо на схід. Росіяни називають свою Конституцію прекрасним Основним законом для сучасної країни. Детально виписані більшість розділів, зокрема про права регіонів, суб`єктів федерації та права людини. Наскільки ці права реалізуються – інше питання. Однак не викликає сумнівів, що цілком реалізованими є вкрай великі повноваження президента країни. Зараз він має парламентську більшість, майже одноосібно формує уряд і виконавчу вертикаль по регіонам.

СИНХРОН: Володимир РИЖКОВ, член комітету Держдуми у справах федерації та регіональної політики: "Президент напрямую влияет на выборы парламента, президент напрямую влияет на формирование второй палаты Совета Федерации. Потому что половину этой палаты назначают назначенные им губернаторы. Президент фактически формирует состав Конституционного суда. Президент назначает федеральных судей по всей стране. Президент сейчас фактически контролирует даже Счетную палату, которая, по Конституции, подчинена парламенту".

РЕПОРТАЖ: В руках однієї людини зосереджена вся повнота влади, що за лихих намірів може бути використана проти демократичних свобод. Росіяни говорять про свій особливий шлях, який багато в чому збігається з побудовою азійських держав.

СИНХРОН: Володимир РИЖКОВ, член комітету Держдуми у справах федерації та регіональної політики: "Все эти страны – Россию, Казахстан, Белоруссию, Узбекистан, Таджикистан, Туркменистан, кстати говоря, и Азербайджан, кстати говоря, в значительной степени и Армению объединяет одно – это режимы президентской власти. И в этом отличие от Европы".

СИНХРОН: Олександр МОСКАЛЕЦЬ, член комітету Держдуми з конституційного законодавства: "Для России сегодня другой конструкции явно впереди и не просматривается".

РЕПОРТАЖ: Зі сходу йдемо на захід. Польщу багато хто називає головним адвокатом України в Євросоюзі та можливим взірцем щодо конституційного устрою.

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: На відміну від ситуації в Україні, Рада міністрів республіки Польща має набагато більше повноважень аніж президент цієї країни. Вона отримала їх за новою Конституцією, ухваленою в 1997 році. Після цього минуло 9 років, за які польську владу трясло декілька конфліктів, пов`язаних із розподілом повноважень, однак жодного разу вони не набували характеру війни.

РЕПОРТАЖ: Тоді президентські повноваження урізали досить сильно. Глава держави мусив автоматично затверджувати прем`єра, яким ставав лідер парламентської більшості. Він же створював уряд. І не було випадків, коли б президент відхилив кандидатуру міністра. Це при тому, що до 2005 року Олександр Кваснєвський декілька разів був в опозиції до консервативної більшості в парламенті. Протистояння не шкодило державним інтересам, бо більшість позитивно оцінювала схильність Кваснєвського до компромісу.

СИНХРОН: Пьотр ВІНЧОРЕК, професор Варшавського університету: "Конституція визначила, що уряд і прем`єр – фігури першого плану у внутрішній політиці. Однак президента обирає весь народ, і він має вагоміший ніж у прем`єра авторитет. Отож, потрібна коабітація – політичний термін, що означає мирне співіснування. Ми взяли за приклад німецьку канцлерську систему, однак створили свою – змішану".

РЕПОРТАЖ: У Польщі президент керує Збройними силами, призначає керівника генерального штабу та визначає пріоритети зовнішньої політики.

СИНХРОН: Ян ДЖЕДЖИЧАК, речник уряду Республіки Польща: "Натомість прем`єр визначає міністра закордонних справ. Це його повноваження. Президент перебуває в постійному контакті з цим міністром, представником уряду. Президент визначає зовнішню політику, однак дуже багато залежить від стилю глави держави, його активності".

РЕПОРТАЖ: Для себе поляки вирішили, що цивілізований шлях політичної боротьби – приблизно такий, який є нині в Україні. Президент може контролювати урядові та ветувати парламентські рішення. В такому разі парламент мусить або створювати "ширшу" коаліцію і долати вето, або домовлятися з президентом. Їм пощастило. Саме за умов конкуренції між президентом та урядом Польща стала членом НАТО і Євросоюзу. Німецькі політики називають нинішню боротьбу в українській політиці безладом, хоча забувають, що конституційне становлення Німеччини за часів Веймарської республіки було гостро конфліктним. Тоді німці пережили і судову тяганину, і спроби заколотів, і криваві вуличні демонстрації. Кров принесла в душі політиків страх, аби не повторити помилок, а разом зі страхом з`явилася дисципліна та відповідальність. Згодом ці якості сформували ефективну політичну систему. Сьогодні переможець парламентських виборів формує коаліцію бундестагу. Лідер коаліції автоматично стає канцлером, главою уряду, фактично першою особою в державі. Він одноосібно скликає Кабінет міністрів і визначає політичний та економічний напрямок країни. Його обирає та контролює бундестаг. Президент має суто представницьку роль. Суперечки швидко розв`язує Конституційний суд.

СИНХРОН: Тобіас ГЕРБСТ, професор університету Гумбольдта: "Таку ситуацію в Німеччині я уявити не можу. В нас компетенцію призначати міністрів має канцлер. Ані парламент, ані президент на це не впливають. Нарешті у нас є Конституційний суд, який розв`язав би конфлікт дуже швидко – декілька годин чи днів. Не можу уявити собі тривалий період, коли б ми не знали, справедливо міністр обіймає свою посаду чи ні".

РЕПОРТАЖ: Умовний переліт з Сахаліну до Лондона забирає менше доби. Однак набагато довше часу потрібно, аби минути політичний шлях від крайнього сходу до крайнього заходу Євразії – від авторитаризму до демократії. Якщо політика справді є продовженням економіки, то тут рух, очевидно, є від бідності до заможності. Нині Україна прагне змінитися, маючи перед очима досвід Євросоюзу. Однак західні взірці вимагають компромісності та державного мислення. Крім того, згадані системи є гнучкими, і дуже багато в країні залежить від того, наскільки активними будуть лідери держави, який оберуть стиль: президентства чи прем`єрства. Навіть з урізаними повноваженнями президент може бути ефективним, навіть з величезними можливостями прем`єрська політика може зазнати невдач.

Віктор Ющенко може ветувати закон про імперативний мандат для місцевих депутатів

СТУДІЯ: І ще про справи опозиційні. Якщо коаліція не дасть БЮТу такого закону про опозицію, якого йому хочеться, то іншого продукту політичного обміну легко може позбавити президент: легко взяти і ветувати закон про імперативний мандат для місцевих депутатів. Якщо Тимошенко Ющенку нічим не зобов`язана, той, навпаки, так само. Але якщо БЮТ не долатиме друге вето на закон про Кабмін, тут можна й подумати. Імперативний мандат – це серйозна політична зброя, хоч і малокаліберна, бо Верховної Ради вона не стосується. Вона дозволяє заганяти у фракції депутатів-перебіжчиків, виганяти їх з рад і розганяти ворожі більшості. За високими словами БЮТ про дисципліну для обранців і гарантію для виборців ховається конкретне завдання: звалити київського мера Черновецького, зібрати нову більшість і висловити недовіру – це легше, ніж провадити референдум. В інших місцевих радах закон ситуацію навряд чи кардинально змінить. А чи має шанс змінити взагалі – це також питання. Частина політиків та експертів вважають, що імперативний мандат минулих виборів не стосується, адже депутати обиралися без нього і виходили із фракції, знаючи, що за це їм нічого не буде. Тому, швидше за все, суди отримають ще кілька десятків тривалих справ. Якщо ж відійти від юридичної казуїстики на прикладі закону, можна ще раз наочно переконатися, як далеко українська політика від цивілізованого стандарту. Тримати депутата на імперативному повідці чи відбирати в нього картку перед важливим голосуванням – це наше ноу-хау, породжене тим, що для депутатів слово – часто зайва цінність, а для партії ідеологічна і моральна чистота поступається місцем всетравності на популярних і грошовитих списочників. У Європі партійний перехід часто означає політичну смерть, в Україні – політичну реінкарнацію. Куди заведе імперативний мандат? До чистоти партійних лав в інтересах виборців чи авторитарних партій, де немає місця внутрішній дискусії?

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: Автор: Єгор ЧЕЧЕРИНДА. Новий закон про імперативний мандат депутатів місцевих рад головно вдарить саме по київській міській раді, адже фракції БЮТ, "Нашої України" та блоку "Пора"-ПРП", які, згідно з результатами торішніх виборів, мали б сформувати столичну "міськрадівську" більшість, нині перебувають у глухій опозиції. Розуміючи сумну перспективу втратити свій мандат раз і на завжди, депутати-перебіжчики вже просяться назад до своїх рідних фракцій та партій.

РЕПОРТАЖ: Як свідчить статистика, саме Київрада – місце найбільших депутатських міграцій. До нової фракції тут перекочував кожен п`ятий. Найбільшої втрати зазнав БЮТ – фракція зменшилася майже удвічі: 41-го депутата залишилося лише 23. На другому місці за рівнем партійної недисциплінованості – блок Кличка: з 15 депутатів залишилося 8. Далі – "Наша Україна": з 14 вона втратила двох. Загальні втрати фракцій, які б змогли сформувати більшість, натомість потрапили до опозиції із назвою "Демократичний Київ" – 27 мандатів. Усі партійні ренегати увійшли до більшості мера Черновецького. Якщо мандат у Київраді стане імперативним, "Демократичний Київ" перетвориться на міцну більшість у 70 голосів – це більш ніж половина ради. Опозиція визнає, що демократичність імперативу викликає сумнів, але каже, що це єдиний спосіб відновити справедливість.

СИНХРОН: Дмитро АНДРІЄВСЬКИЙ, лідер фракції "Наша Україна" у Київраді: "Моє ставлення особисте – не демократичне звичайно. Але ми бачимо, в яких умовах формувалася більшість. Вона формувалася не на ідеологічних засадах, а вона формувалася на бажанні депутатів взяти участь в перерозподілі майнових і земельних рішень, майнових і земельних питань".

РЕПОРТАЖ: Аргумент представників БЮТ, "Нашої України" та блоку Кличка – залізний: обираючи місцеві ради, виборці голосували не за прізвища у списку, а за політичну силу, партію та її програму.

СИНХРОН: Тетяна МЕЛІХОВА, лідерка фракції БЮТ у Київраді: "Запитайте у пересічного киянина: а він знає прізвища всіх депутатів в його районній раді, де він живе, і в Київраді? Даже якщо він голосував за політичну силу, знає він кожного депутата?"

РЕПОРТАЖ: Формат, за який проголосували виборці – це більшість у складі "Нашої України", БЮТ та "Пори"-ПРП", тобто нинішньої опозиції. Опозиціонери кажуть, що готові співпрацювати з мером за умови різкої зміни його політики. Водночас і далі готуються до референдуму про недовіру до нього.

СИНХРОН: Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій: "Усунення з посади Черновецького – це програма-максимум, а програма-мінімум – це зміна секретаря Київради. І це буде вже успіхом, тому що без свого секретаря позиції київського мера в Київраді і взагалі в київській владі будуть набагато слабшими".

РЕПОРТАЖ: Для того, аби залишитися володарями депутатських значків та портфелів, депутатам-перебіжчикам, згідно з новим законом, потрібно повернутися до лона рідної політичної сили. Перший крок – написання заяви про вступ до фракції. Як кажуть у столичному БЮТі, там вже лежать кілька таких звернень. У "Нашій Україні" також вже проводили переговори з екс-однофракційниками.

СИНХРОН: Тетяна МЕЛІХОВА, лідерка фракції БЮТ у Київраді: "У депутатів є можливість написати, перше, заяву для того, щоб ввійти у склад фракції. Відбудуться співбесіди. Фракція буде приймати рішення. Якщо депутати побажають, то думаю, що можлива знову ж таки нормальна співпраця".

РЕПОРТАЖ: Якщо ж заяв не буде або фракція не захоче брати назад відступника, вищий орган партії чи блоку має звернутися до тервиборчкому, який у триденний термін повинен позбавити депутата повноважень і видати мандат наступному у виборчому списку. Однак прозорість ухвалення партійного рішення про виключення викликає сумніви, адже підстави для цього у законі прописані надто розмито.

ТИТРОВАНО: Закон України "Про внесення змін законів України щодо статусу депутатів ВР Автономної Республіки Крим та місцевих рад": "Вищий керівний орган політичної партії чи блоку приймає рішення про відкликання та дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради, якщо такий депутат не подав заяву про входження його до складу депутатської фракції відповідної місцевої організації політичної партії чи блоку, за виборчими списками якої його було обрано або вийшов зі складу депутатської фракції, або відкликається з інших підстав, встановлених вищим керівним органом політичної партії чи виборчого блоку політичних партій".

РЕПОРТАЖ: Але все це – згідно з законом. Насправді ситуація може затягнутися на роки.

СИНХРОН: Сергій РУДИК, голова постійної комісії Київради з місцевого самоврядування: "Я думаю, що ці відбудуться зміни не відразу. Можливо, пройде років два, а можливо, й три. Тому що, очевидно, будуть судові позови як з одного боку, так і з іншого, де будуть доказуватись і через Конституційний суд, і через масу місцевих судів".

РЕПОРТАЖ: Сергій Рудик – член партії "Пора". Вийшов з фракції блоку Віталія Кличка на знак протесту проти того, що з назви фракції зникла назва його партії. Рудик разом з п`ятьма членами фракції, обраними до Київради за квотою ПРП, утворило об`єднання "Громадський захисник" і увійшли до більшості. Нині Сергій каже, що в разі реалізації закону вони цілком зможуть створити фракцію "Пора"-ПРП" окремо від фракції блоку Кличка.

СИНХРОН: Сергій РУДИК, голова постійної комісії Київради з місцевого самоврядування: "Публічно відомо, що партія "Реформи і Порядок" увійшла в Блок Юлії Тимошенко, і по суті я собі навіть не уявляю, як вони зараз будуть повертатися до формату блоку з "Порою".

РЕПОРТАЖ: Столичний голова Леонід Черновецький говорити про імперативний мандат, а тим більше про зміну "київрадівської" більшості, вважає передчасним. Він запевняє: ані йому, ані представникам більшості перейматися взагалі не варто.

СИНХРОН: Леонід ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ, міський голова Києва: "Мені просто не цікаво даже цю тему піднімать. Тому що Конституційний суд не пропустит такой закон, а если... ну, це трапиться, да, то є звичайні суди і є інші механізми для того, щоб не допустить розвитку подій".

СИНХРОН: Олесь ДОВГИЙ, секретар Київської міськради: "Прийнятий закон, в разі навіть якщо він буде прийнятий, не містить достатніх правових механізмів його реалізації. Тому навіть якби цей закон був прийнятий, навіть якби він поступив в силу, реалізувати його неможливо".

РЕПОРТАЖ: І хоча політологи й припускають накладення на закон президентського вето, у Секретаріаті Віктора Ющенка говорять про позитивні моменти імперативних змін.

СИНХРОН: Арсеній ЯЦЕНЮК, 1-й заступник Глави Секретаріату Президента України : "Виграш буде не з точки зору технічного закріплення депутатів за тією чи іншою фракцією, а з точки зору формування нових політичних домовленостей. Який блок з ким домовиться, той і виграє".

РЕПОРТАЖ: Поки домовленості опозиційного "Демократичного Києва" залишаються твердими, навіть попри парламентські непорозуміння між БЮТ та "Нашою Україною", так само й непохитною виглядає і позиція більшості Черновецького. Що ж до інших міських та обласних рад, то, як кажуть у Комітеті виборців України, нові законодавчі запровадження навряд чи принципово змінять там ситуацію із формуванням більшості, адже в регіонах вона сформувалася саме навколо переможців виборчих перегонів. На сході та півдні – довкола Партії Регіонів, у центрі – довкола БЮТ, на крайньому заході – довкола "Нашої України".

Смерть Євгена Кушнарьова матиме неабиякі наслідки для політичного життя України

СТУДІЯ: Раптова і не природна смерть для української політики – не рідкість. Як правило, вона шокує, але чи вчить чогось? 16 січня всі успіхи коаліції в боротьбі за повноваження стали абсолютно неважливими для одного з її лідерів. Народний депутат Євген Кушнарьов отримав тяжке поранення на полюванні. За поки неофіційною інформацією, від одного із своїх товаришів. Як виявилося наступного дня, смертельне поранення. Українська еліта втратила харизматичного політика. Партія Регіонів – одного із ідеологів і кращого оратора, опоненти – сильного і цікавого противника в дебатах. Кушнарьов був на горі владного олімпу, коли ще більшість його нинішніх союзників і ворогів перебували далеко внизу. З 94-го він – мер Харкова і губернатор Харківщини, глава Адміністрації Леоніда Кучми і один із засновників першої партії влади – НДП. "Помаранчеву" революцію Кушнарьов не прийняв – на з’їзді у Сєвєродонецьку став одним із найзатятіших її критиків. Потім – звинувачення у сепаратизмі і власний партійний шлях на чолі нової демократії. Через рік він закінчився у списку Партії Регіонів, причому новачок відразу очолив її виборчу кампанію. Поки лідер Янукович перебував у тіні, "регіоналам" потрібне було яскраве публічне обличчя. Кушнарьов не впливав на фінансові потоки, але багато зробив, щоби партія "донецьких" стала принаймні партією східної та південної України. До 56 років він не дожив 12 днів. І кілька днів у пресі дискутували: чи можна було урятувати Євгена Кушнарьова? Позиція української медицини: вона зробила все, що могла, але поранення було несумісним із життям. Питання перше: чи можна було зробити більше, і чи вважається безнадійним таке поранення в країнах із іншим рівнем медичного обслуговування? Тут справа, звісно, не в лікарях, які дійсно були найкращими, а в тому, що в них не було всього, що винайшла для порятунку людини цивілізація. В тому, що з важкодоступної місцевості пораненого забирають реанімаційним вертольотом, а не трясуть дві години вибоїнами, втрачаючи дорогоцінний час. Українська санітарна авіація існує, але не літає. І питання друге: чи може українська медицина стільки ж для кожного громадянина, скільки в цій трагедії? Відповідь, я думаю, вам відома.

РЕПОРТАЖ: СТЕНДАП: Автор: Юрій СИДОРЕНКО. Ось він – такий самий карабін "Бінеллі", з якого у вівторок було смертельно поранено Євгена Кушнарьова. Він коштує 10 тисяч 50 гривень і є надзвичайно популярним серед мисливців. Вони його люблять за простоту у використанні, точність пострілу, легкість і надійність механізмів.

РЕПОРТАЖ: Але чи не головна особливість цього карабіна – кулі до нього. У поєднанні з ними він стає страшною зброєю, – розповідають фахівці. Мало того, що калібр дозволяє вполювати великого звіра – кабана, лося чи ведмедя – так ще й самі кулі не залишають пораненому хижакові шансів вижити.

СИНХРОН: Олександр ПЕТРУК, директор магазину зброї: "Пуля вошла в тело, и она деформируется, то есть раскрывается. Ну, некоторые говорят "ромашка". Вот, ну, будем говорить так. И в конечном итоге вот в таком виде она входит в тело животного, то есть, оставляя очень большой след, перемалываются органы все, большая, как... кровопотеря, разрушение организма".

РЕПОРТАЖ: Саме такою кулею і було поранено Євгена Кушнарьова, але на головне питання "Як?" і досі немає вичерпної відповіді. Наступного дня після фатального пострілу за 15 хвилин до смерті депутата правоохоронці заявили таке.

СИНХРОН: Валентин ФЕСЮНІН, начальник кримінальної міліції Харківської області: "Они выехали осматривать угодье, увидели бегущего волка, выскочили из автомобиля, и при стрельбе один из стрелявших ранил народного депутата Украины Евгения Петровича".

РЕПОРТАЖ: Але щось не складається. Твереза, за словами правоохоронців, компанія із карабінами, вартістю у 2 тисячі доларів кожен, що вони робили у вівторок – не мисливський день – у мисливських угіддях? Якщо оглядали їх, то чому зі зброєю?

СИНХРОН: Костянтин ОЛЬШАНСЬКИЙ, виконувач обов`язків мера Ізюма, Партія регіонів: "Они ехали с охоты. Уже ехали с охоты, это было не во время охоты. Санитарный отстрел был".

РЕПОРТАЖ: Якщо це був санітарний об`їзд, як про це заявили однопартійці загиблого, то чому зброя була заряджена розривними, по суті, кулями, якими не гризунів відстрілюють, а кабанів валять? І чому серед гурту не було жодного єгеря, щоби міг відрізнити хвору тварину, яку треба відстрелити, від здорової? А замість єгеря були два народні депутати – Кушнарьов та ще один "регіонал" з Харкова – Дмитро Шенцев, та три співвласники угідь: екс-керівник обласного управління МНС у Харківській області Олександр Саєнко, колишній начальник міліції Василь Луценко та бізнесмен Завальний. І нарешті, якщо всі дійсно були тверезими, чи дозволив би собі хтось занести в салон авта налаштовану для пострілу зброю? Пошепки харківські міліціонери зізнаються: уже перед повернення з полювання товариство було добряче напідпитку. Ось воно – місце останнього полювання Євгена Кушнарьова – мисливське угіддя "Гай" поблизу Ізюма. Сліди кабанів та оленів – на дорозі, там же – сліди протекторів важких джипів друзів, власників угідь, які приїжджають сюди полювати. Але простому люду до угідь не втрапити.

СИНХРОН: Миколай КОЛОМАЦЬКИЙ, мешканець с. Червоний шахтар: "Звери всякие там есть. Ну, простому смертному туда уже не попадать. Я ж кажу, що садив ліс, мої батьки садили, я садив, но ногою туди вже ступнуть я нє імєю права".

РЕПОРТАЖ: А от і дача родини Завальних. Саме сюди після невдалого полювання прямувала компанія. Відпочивати тут та полювати в угіддях своїх друзів Завальних Євген Кушнарьов полюбляв ще з початку 90-х, але останнім часом бував тут не частіше ніж раз на 3 місяці. У цього місця в окрузі лиха слава. Старожили розповідають: мовляв, під час закладання фундаменту тут знайшли три трупи, потім вбили першого власника будівлі, а під час полювання у лісі двічі гинули мисливці. Євген Кушнарьов, – підрахували місцеві, – вже сьома жертва поганої дачі та прилеглих до неї угідь. Дороги тут погані, тому так довго "швидка" їхала на місце поранення та поверталася до лікарні. Загалом близько 2-х годин. Кажуть: всю дорогу Кушнарьов був при свідомості, постійно скаржився на біль, а його першими словами після поранення були: пробачте мене за все.

СИНХРОН: Віктор ЯНУКОВИЧ, Прем`єр-міністр України: "Евгений Петрович ушел по нелепой случайности из жизни. Его жизнь вырвала цветущие годы".

РЕПОРТАЖ: Хто відповість за смерть Кушнарьова? Першою – держава. Вона виплатить родині загиблого 2 мільйони гривень компенсації – оклад народного обранця за 10 років. Адже кожен депутат застрахований коштом держави від нещасних випадків, в тому числі і смерті. Ще за смерть, імовірно, відповість і винуватець – товариш Кушнарьова по полюванню. Але хто це? Поряд з офіційною версією існує принаймні ще одна, неофіційна, за якою, поцілив Євгена Петровича не господар угідь Завальний, а інший з ватаги. Незважаючи на побутовий характер загибелі Кушнарьова, політичні наслідки вона матиме. Найперше – відповісти доведеться Партії Регіонів: зруйновано один з важливих механізмів її функціонування. Кажуть: саме Кушнарьов завдяки "недонецькому", нейтральному статусу, виконував своєрідну роль посередника між Януковичем та Ахметовим, відносини між якими доволі напружені. І знайти людину, яка б вміла так вибудовувати компроміси між прем`єром і господарем Донбасу буде непросто. А от чи відповідатимуть лікарі – це насправді питання. Адже смерть Кушнарьова – серйозний виклик українській медицині. Щоправда, сам міністр Поляченко, під чиїм наглядом майже добу рятували Кушнарьова, забезпеченням районної лікарні задоволений.

СИНХРОН: Юрій ПОЛЯЧЕНКО, міністр охорони здоров`я: "Та травма, яка спричинила всі ці важкі наслідки, лікувалась по стандарту, який міг би бути виконаний в обласній лікарні, в іншому центрі. Тобто те, що не вистачало на рівні районної лікарні, мається на увазі медичне забезпечення, медикаментозне забезпечення, воно було в перші часи після травми надано відповідними лікарнями Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Києва".

РЕПОРТАЖ: На жаль, що лікарі Харкова, Дніпропетровська й Луганська так згуртовано б лікували якогось простого смертного, що зі столичного Інституту Шалімова, де і своїх планових операцій задосить, везли б в Ізюмську райлікарню київських хірургів. Ще гірше від розуміння того, що останньою надією української медицини стали викликані на гелікоптері німецькі реаніматологи. Вони не встигли – Кушнарьов помер. Питання власної безпеки повисла на

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15202
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду