У червневому випуску журналу "Детектор медіа", а також на сайті "ТК" було опубліковано інтерв'ю з відомим телепродюсером, керівником телекомпанії "PRO-TV" Віктором Приходьком. У цьому матеріалі пролунало декілька критичних зауважень на адресу іншого відомого українця - кінорежисера Михайла Іллєнка, більшість з яких сягають своїм корінням ще періоду головування Віктора Приходька на кіностудії ім. Олексанра Довженка. "Детектор медіа" звернулася до пана Михайла по коментар і пропонує його відповідь своїм читачам.

Аргументи В.Приходька є частиною його власної PR-компанії. Як завжди, В.Приходько об’єднує цілком логічні висновки і спостереження з напіввідкритою інформацією, з шокуючими гаслами, з некоректними висловлюваннями в жанрі невловимого Джо, якого ніхто не збирається тягнути до суду, а також з рекламними тезами, які не мають відношення до життя. Визначальним у В.Приходько є те, що всю цю феєричну конструкцію він вибудовує для підтримки лише певної частини кінопроцесу -  його комерційної складової, абсолютизує і демонізує грошову вартість кінцевого “продукту”. Ніякого бажання за допомогою полеміки переводити цей “продукт” в категорію кіно, та ще й з пафосом, як це пропонується в інтерв’ю, у мене немає, саме тому це і не є полемікою.

Аналіз пропонованого PR-жанру підказує: аби в ньому розібратися, необхідно розділити різні явища природи, ідентифікувати їх відповідними системами оцінок, а в даному випадку, навіть різними мовами. Мова – це одна з найважливіших домінант, яка демонструє ставлення до національного кіно. Визначення “прапора” фільму останнім часом вміло заплутується: пропонується розглядати, як концептуальні аргументи “вторинні статеві ознаки” фільму - аналізувати громадянство працівників групи, акторів, творчого складу, рахувати фінансові внески партнерів у виробництво, географічне походження літературного джерела, мову субтитрів, не забувати, де знімався фільм, які студії надавали послуги. Для глядача ці таблиці тригонометричних функцій непотрібні. Він без зайвих пояснень протягом двох хвилин сам може сказати: це російський фільм, це американський, полський, італійський… Більшість “українських” серіалів знімається за принципом: в кадр може потрапити магазин “Молоко”, але перед магазином “Хліб” панораму слід зупинити. До українського кіно ці фільми не мають відношення, тому говорити про них з позиций патріотизму, так як це робить В.Приходько – PRівське перебільшення. 

**
Звинувачень на мою адресу, як завжди, купа. Почну з того, що я писав і чого не писав: книжку писав - «Шпори для абітурієнта»; п’єсу писав - «Сука»; короткометражні сценарії писав; рок-оперу писав - «У попа собака був…»; статті про катастрофу, в кіно, в тому числі на студії Довженка, писав. Довелося навіть писати пояснення на судовому процесі, який ініціював проти мене В.Приходько.
Доносів не писав.

Один з основних способів самореалізації В.Приходька – передозування аргументами, які читач не може перевірити:

Ніякого журналіста, ясна річ, я ніколи не підмовляв. Достатньо знати мене, щоб цьому не повірити, але надруковане слово живе своїм життям;

Так само ніхто не підозрює, що в режисерському періоді неможливо “полностью получить финансирование на фильм” Режисерський період – це окремий період створення проекту з фінансуванням, в моєму випадку, 44 тис. грн. Від цього періоду залежить – чи буде продовження у фільму, чи буде він профінансований.

Купа звинувачень, які звучать в дев’яти рядках – це звинувачення директора студії у посадовому злочині режисера-постановника. Подібний посадовний злочин тягне за собою, як найменше, адміністративні наслідки для порушника. Парадокс полягає в тому, що на студії ім. Довженка я з неймовірними ускладненнями, але у повному обсязі завершив період розробки режисерського сценарію: складено всю проектну документацію і кошторис, знайдено місця зйомок, проведено фотопроби акторів, втілено в ескізи основні рішення, і далі – відповідно до виробничих вимог… Повне виконання моїх обов’язків підтверджується тим, що жодних претензій з боку інвестора (Мінкульт), який приймав мою роботу, до мене немає.

Виникає питання: чому фільм не продовжено на кіностудії Довженка? Відповідь проста: протягом роботи над режисерським сценарієм, я щодня переконувався (маю досвід десяти фільмів, в тому числі “Фучжоу”, “Сьомий маршрут”, які знімалися в екстремальних виробничих умовах), що дирекції студії мій фільм не потрібний.

Так буває. У даному випадку, це закономірно, бо моя позиція і позиція  В.Приходька – несумісні (до речі, В.Приходько фільм не запускав – одержав його, як непотрібну для себе спадщину від попереднього директора).

Результатом моїх висновків став лист до Міністерства культури з проханням забрати фільм у В.Приходька. Цю безпрецедентну офіційну заяву (не донос) в Міністерстві підтримали і фільм вилучили з планів кіностудії Довженка.

Маю офіційну відповідь.

Фільм залишився у планах Міністерства, і може реанімуватися на іншій студії, але, на жаль, крім згаданих, суб’єктивних дрібних проблем, у “Толоки” існують об’єктивні: фільм дорогий.
Намагаючись вирішити ці проблеми, виходячи за межі виробничих вимог, я, після завершення режисерської розробки, сів за свій комп’ютер і об’єднав літературну частину сценарію з фотокартками акторів, іконографічним матеріалом, ескізами, кресленнями, замальовками мізансцен, поясненнями до тексту, перетворивши ці матеріали на виробниче “досьє” фільму,  призначене для подальшої роботи. Коли виникає необхідність, я друкую для чергових переговорів чергове “досьє” на своєму комп’ютері, зустрічаюсь, пропоную, переконую - шукаю гроші. Гроші трапляються, але протекційних законів для цих грошей у нас, як не було, так і немає. Згодний з Приходько: “Когда у человека есть стимул, он сам все делает”, але цих стимулів у вигляді законів для продюсерів кіно (не для виробників TV-мила) у нас не існує. До речі, проти “мила” я нічого не маю. Хіба що – два хороші сценарії українських телесеріалів (“Катеринка” – братів Капранових і мій - “Full contact” ).

Готовий продовжити роботу над “Толокою”. Вся проектна документація зберігається і поповнюється новими даними, фотографіями, уточнюються розкадровки, сценарні та технологічні рішення. За період вимушеного простою я тричі був на місці зйомок основного об’єкту – на Росі поруч Корсунь-Шевченківського. Починаючи з середини минулого року, коли в бюджеті кінематографу з’явилися гроші, здійснив спробу запустити фільм вдруге. На добровільних засадах над фільмом поновили роботу (крім мене) директор, оператор-постановник, художник-постановник, редактор, інші члени групи. Розглянувши новий пакет документів, Міністерство культури запропонувало нам продовжити роботу над проектом безкоштовно на голому ентузіазмі без офіційного запуску. При цьому з минулорічних 50 млн. грн. залишилися невикористаними 22,5 млн. Якби не ця “економія”, впевнений, що сьогодні  “Толоку” було б відзнято на 50 відсотків.    

Негативні оцінки моєї творчості з боку батька “Довгоносиків” розцінюю як комплімент. Але він мені не потрібен.

***
Хіба що не в кожному інтерв’ю В.Приходька є тези за межами цивілізованого спілкування - назразок його висловлювання в журналі ПІК № 48 (12-18 грудня 2003): “І коли виникають розмови, мовляв, та у нас тут така велика нація, я одразу ж питаю – а покажіть автомобіль, який ваша нація зробила, а покажіть кіно, яке ваша нація зняла... І одразу стає зрозумілим, з якою нацією ти маєш справу”.
Ця теза цілком логічно кореспондується з побажаннями поколінню, яке “должно вымереть”.
Власне це і є базовий концептуальний рівень, з якого приймаються бізнесові та інші рішення, розробляється стратегія і тактика, даються інтерв’ю.

****
Фестиваль “Відкрита ніч” зібрав велику колекцію фільмів, в тому числі – студентських. До нас останнім часом постійно звертаються інші фестивалі, кіноклуби, кіностудії з проханням поділитися своєю колекцією – шукають нові назви, імена. Геграфія широка – від кіноклубів Львова, Полтави до Колумбійського університету (США). Останній показ в Кракові було організовано одним з переможців нашого фестивалю.

Особливою увагою користуються німі студентські роботи (крім того, що вони хороші, їх не треба перекладати). Ці роботи в програмі навчання – обов’язкове щеплення кіношного гену - універсальної кіношної мови, яку зрозуміє і американець, і українець, і росіянин...

Без оволодіння цією мовою неможливо рухатися в навчанні за кіношною логікою, як неможливо писати роман, не опанувавши абетку, хоча, згоден, це не легко. Не всім дається.

В.Приходько стверджує в інтерв’ю: “Настоящие сценарии  - они как пьесы, это одни диалоги”.
За цим принципом знімаються, переважно, телевізійне мило. Справжнє кіно знімається за іншими принципами. Достатньо прослухати діалоги класичних фільмів окремо від картинки, щоб зрозуміти, що кіно – це не радіопередача.

Власне, про це – більша частина моєї книги, яка має назву “КінО. Шпори для абітурієнта”.

*  
Сергій Альошечкін – студент Юрія Іллєнка.

***** 
Микола Каптан - студент Юрія Іллєнка (саме він одержав перший, за часів незалежної України, міжнародний приз за студентський фільм “Сашко” на Берлінському фестивалі).

Тезами про “замшелість” братів Іллєнків (старшого покоління) безуспішно руйнується зв’язок між учнями і вчителями. Якщо старше покоління може оцінити цю руйнівну роботу і публічно висловитися проти “манкуртизації”, то молодше (підлеглі В.Приходька) вимушені бути більш обережними. Ні в якому разі не звинувачую їх. Буду радій бачити їхні фільми на фестивалі “Відкрита ніч”.

Халтуру не беру.

кінорежисер,
арт-директор кіно-відеофестивалю
національного виробника “Відкрита ніч”
Михайло Іллєнко.