Чи виправдано забороняти в Україні прокат фільмів жахів?

12 Квітня 2006
21187
12 Квітня 2006
17:10

Чи виправдано забороняти в Україні прокат фільмів жахів?

21187
Якою логікою керувалися ті, хто забороняє Хостел, і водночас немає нічого проти "Міста гріхів"?
Чи виправдано забороняти в Україні прокат фільмів жахів?

Сантехнік Іван Петрович повернувся додому після важкого робочого дня в ЖЕКу. Кілька разів за день йому доводилося спускатися у підвал – латати труби в котельні, які прориває дедалі частіше. Іван Петрович втомився і хоче спати. Але вдома, у холодильнику “Донбасс” на нього чекає тарілочка з мізками його сусіда і колеги по ЖЕКу Петра Івановича, підсмаженими на смальці – чудовий гарнір до вареної в лушпинні картоплі. Напередодні Іван Петрович дивився фільм “Мовчання ягнят”.

З давніх-давен зберігся старий театральний переказ про те, як одного разу після вистави глядач убив актора, що виконував роль Яґо у шекспірівській трагедії. Дізнавшись про свою помилку, “вдячний” глядач наклав на себе руки. Їх так і поховали – в одній могилі, написавши на плиті: “Найкращий актор і найкращий глядач”.

Не інакше, як саме на таких глядачів і акторів орієнтувалися чиновники Міністерства культури і туризму України, коли ухвалювали рішення про заборону фільму “Хостел” (режисер Елі Рот, продюсер Квентін Тарантіно). Адже в  Постанові, якою Міністерство відмовило стрічці у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення, серед безлічі мовних помилок зазначено, зокрема, таке: фільм “пропагує жорстокість, насильство, знецінення людського життя, підбурює до суспільно-небезпечних розваг, пов'язаних із катуванням та вбивством людей заради отримання задоволення, та може завдати шкоди моральному вихованню громадян”. Це – головне обґрунтування фактичної заборони “Хостела” до показу в Україні, висновок Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.
І цей випадок, слід сказати, далеко не перший. Ще в серпні ті самі органи державної влади вирішили не показувати українцям стрічку Дж.Ромеро “Земля мертвих”; крім того, їм вдалося вберегти нестійку психіку наших співгромадян і від перегляду “Техаської різанини бензопилкою” (рімейк однойменного трилера 70-х років). Усі ці заходи супроводжувалися “акціями протесту”, локалізованими головним чином навколо кіноклубу Києво-Могилянської Академії. Під час одного з показів туди навіть завітала міліція і, чемненько дочекавшись кінця сеансу і додивившись небезпечне кіно до кінця, конфіскувала диск із фільмокопією.
А зараз, після фактичної заборони “Хостела”, можна говорити про цілком сформовану тенденцію до перетворення України на осередок пуританських звичаїв у кіно.
Що ж так налякало наших експертів та чиновників? “Дрібнички”, як на практику сучасного жанрового кіно: кілька калюж крові, кілька відтятих кінцівок. Історія про те, як троє американських молодиків, спокусившись на вроду й доступність східноєвропейських дівчат, подалися до Словаччини і стали жертвами банди, яка бавиться в дешевому готельчику (“хостелі”), катуючи та вбиваючи людей. Виявляється, Експертна рада вкупі з Міністерством цілком серйозно вважають, що, побачивши десь на тридцятій хвилині “Хостела”, як комусь із героїв відрізають палець, а ще за кілька хвилин – як відрізають долоню, потенційні глядачі заходяться шматувати одне одного просто в залі.
Сюжет фільму не шокує оригінальністю. Загалом досить традиційна схема, з важкими тілесними ушкодженнями та калюжами крові. Класичний зразок жанрового кіно, класичний “горрор”, який, зважаючи на долучення Тарантіно, може обернутися святом феєричного гумору.
І тут не оминути дуже важливої тему: наскільки взагалі твір мистецтва може спонукати до дії і стати об’єктом наслідування? Кажучи про мистецтво, я вживаю це слово цілком загально, не тільки як високе і натхненне творіння, а як взагалі щось штучно виготовлене (латинське ars “мистецтво” – спільнокореневе до artifex “майстер”, так само як англійське art до artificial “штучний”).
У другій половині ХІХ віку жив собі у Франції теоретик і вчений Еміль Генекен, зараз майже забутий. Він намагався знайти точки дотику між естетикою та психологією, досліджуючи, як мистецтво впливає на людину; це так звана теорія “естопсихологієї”. Частково його думки належать своїй добі і сьогодні справді мало цікаві. Але є в Генекена праця “Спроба побудови наукової критики”, де вступ присвячено і дотепер, як бачимо, гострій темі. Дозволю собі ще одну ширшу цитату.
“Позаяк справжнє страждання, істинне горе и прагнення позбутися їх є пружинами тваринної і людської, особистої і громадської діяльності – то нам стає цілком зрозуміло, чому навіть найсильніші естетичні емоції не переходять безпосереднім чином у дії. (...) Ці емоції суміщають у собі усі види страждання, але елементи небезпеки, томливості, гіркоти, болю в них, безперечно, відсутні. Мистецтво – в цьому сенс – вливає в наше серце найскладніше життя, але не вкладає гіркоти і спонукання до безпосередньої дії”.
Справді, буває, коли діти так захоплюються подіями на сцені/екрані, що не здатні відокремити фіктивну дійсність від повсякденної. Однак навряд чи “Хостел” є дитячим фільмом. Чи зможе адекватна доросла людина наслідувати приклад героїв фільму? Звісно, ми охоче переймаємо слівця, жести, міміку героїв уподобаних нами стрічок, але будь-яка людина при здоровому глузді не стане намагатися розіграти сюжетну ситуацію фільму в реальному житті.
А якщо людина не при здоровому глузді? Члени Експертної ради можуть сказати, ніби їхнє рішення покликане обмежувати вплив на хворобливу уяву деяких не цілком здорових суб’єктів. Нехай так. Але, по-перше, диск із забороненим фільмом можна вільно придбати на Петрівці. По-друге, той факт, що СНІД передається через статеві контакти, а бубонна чума – через дотик, ще не змусив жодну країну світу заборонити секс і потискання рук при зустрічі. Те, що за певних умов може сприяти злочину, не тотожне самому злочину, адже – за певних умов – злочину може сприяти майже все. Психічно хворими повинні опікуватися інші установи, а не Міністерство культури і туризму.
Поза сумнівами, ми маємо справу із зародженням цілої тенденції заборони ризикованих кінофільмів в України, що наводить на вельми сумні думки про обмеження свободи мистецького вираження після Помаранчевої революції (при очевидній перемозі свободи слова у мас-медіа). Це страшний парадокс, але режим Кучми діяв набагато ліберальніше до кіномистецтва. Як і режими Лукашенка та Путіна, де заборонені в Україні фільми йшли без особливих обмежень.
Але нехай навіть тенденція забороняти стрічки “не для дітей” правильна – приймімо цей погляд на п’ять хвилин. Влітку пройшов чудовий фільм “Місто гріха”, до створення якого доклав руку той-таки Тарантіно. Персонажів картини їли живцем, відпилювали їм голови й кінцівки, виривали голіруч геніталії. Чому цей фільм пройшов повз увагу наших пильних чиновників? За кілька тижнів до запланованого виходу на екрани “Хостела” почався прокат “Пилки-2”, де людей підсмажували (живцем, знов-таки), кидали в ями зі шприцами, і примушували виривати собі очі. Сюжетна схема дуже подібна: герої-іграшки, якими маніпулює всесильний маніяк. Однак цей фільм здався Експертній раді цілком прийнятним. Виходить, ніби він не пропагує жорстокість, насильство, знецінення людського життя, не підбурює до суспільно-небезпечних розваг, пов'язаних із катуванням та вбивством людей заради отримання задоволення, та не може завдати шкоди моральному вихованню громадян. Не хочеться навіть згадувати “Вбити Біла” (знову всюдисущий Квентін), з його фонтанами і океанами крові, заживо похованими людьми і розчавленими очима.
А ось іще одна цікава подробиця. Однією з громадських організацій, що вимагали заборони фільму, стала Всеукраїнська молодіжна хостел-асоціація. Мовляв, після такої стрічки ніхто не захоче ні користуватися послугами українських хостелів, ні вкладати в них гроші – подиву гідна обмеженість, адже насправді кращої реклами явищу хостела годі знайти.
Однак якщо вже ми дійшли до тієї стадії “капіталістичного тоталітаризму”, коли чужа фінансова вигода стає причиною (чи однією з причин) заборони твору мистецтва, значить, щось зовсім недобре коїться у данськім королівстві. Не кажучи вже про геть лихі підозри у можливому фінансовому впливі українського хостел-бізнесу на чиновників з Мінкульту та їхніх експертів.
Дива, дива. Втім, незручної ситуації могло й не бути – проти видачі прокатного посвідчення голосувало тільки шестеро з десяти членів Експертної ради. Вирішальним став один-єдиний голос, і тепер можна констатувати: в Експертній раді сформувалася більш-менш стійка більшість захисників моралі.
Який вихід звідси? Богдан Батрух, директор дистриб’юторської компанії B&H, що володіє ексклюзивними правами на “Хостел” і “Землю мертвих” в українському прокаті, вважає, що настав час здійснити радикальні зміни в Експертній раді, яка, на його думку, зараз складається здебільшого з людей без мистецького смаку та уявлення про сучасне кіно. “Це фільм дуже вузького жанру, фільм жахів, який немає нічого спільного з реальністю! – вигукує він. – Виглядає, що існує вже цілий паттерн, звичка серед членів Комісії, які мають проблеми з фільмами жахів. Це вже третій такий фільм. Не знаю, чи хтось там персонально в житті мав травми, але важко зрозуміти, чому саме цей жанр їм специфічно не подобається. Жахи – це фіктивна історія, яка ніколи не відбувалася, не мала місця в реальності, але має місце в кіноіндустрії. Чому їх так бояться в Україні – не розумію, адже там немає навіть жодних політичних чи критичних елементів. Страшно їм, чи що. Я думаю, ситуація дозріла до того, щоб мати спільну зустріч з Міністерством культури і переглянути склад Комісії. Ми маємо бути переконані, що рівень її членів відповідає сучасним вимогам.”
На думку пана Богдана, вікові обмеження дозволяють абсолютно чітко уникнути всіх негативних наслідків таких фільмів. Дозволю собі піти ще далі і висловити сумнів у доцільності самого існування такого органу, як Експертна рада. Адже будь-яка цензура – огидне явище. Байдуже, політична, естетична чи моральна. Це явища одного порядку. І якщо ми погоджуємося на існування моральної цензури і моральної поліції, рано чи пізно ми будемо змушені погодитися на існування політичної цензури і “міністерства любові”.

Від "Детектор медіа": Ми готові надати слово і представникам іншої точки зору на проблему, зокрема від тієї самої Експертної ради. Наша адреса для відгуків: info@detector.media

"Телеглядацька асоціація батьків України" пропонує провести конкурс та вдосконалити візуальні позначки

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
21187
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду