14:29
Вівторок, 6 Вересня 2011

Кар’єрні сходини Джил Абрамсон

Американські журналістки рівняються на українських? Вперше за 160 років існування головним редактором The New York Times стала представниця прекрасної статі
Кар’єрні сходини Джил Абрамсон

Від сьогодні редакцію однієї з найвпливовіших у США і в світі газет очолить 57-річна Джил Е. Абрамсон.. Про її призначення головним редактором The New Times повідомила ще на початку червня. Зважаючи на роль, яку відіграють у Сполучених Штатах медіа, ця новина стала подією не лише в журналістиці.

 

В Америці Джил Абрамсон вважають найвпливовішою жінкою у світових медіа. У топ-десятці жінок у цій сфері часопису Forbes вона фігурує першою і 12-ю у списку 100 найвпливовіших жінок світу.

 

Цей вибір не випадковий. Ед Пілкінгтон пише у британській Guardian: «Головний редактор The New York Times в Америці найближчий до королівського титулу, крім президента та Леді Гаги. Навіть у теперішню інформаційно розколоту епоху Twitter, Google, News та Blogosphere він (читай: вона) все ще спроможна спрямовувати національний дискурс, рухати ринками, зміщувати політиків, санкціонувати війни та створювати кінозірок у Голлівуді...». Якщо навіть вважати це твердження британського журналіста гіперболою, частка правди у ньому все ж таки є.

 

Свою появу на відповідальному п'єдесталі сама Джил Абрамсон образно порівняла зі «сходженням на Валгаллу». За скандинавською міфологією, воїни, які там мешкають, щоранку одягають обладунки і б'ються на смерть, а після цього воскресають і бенкетують за спільним столом.

 

«У домі, де я росла, The Times заміняла релігію, - розповідає Джил. - Те, що було в ній написано, вважалося абсолютною істиною». До речі, ця заява викликала різку критику релігійних ортодоксів.

 

Абрамсон народилася в Нью-Йорку у заможній єврейській родині. Її батько Норман очолював компанію з імпорту текстилю. Мати Даві опікувалася родинними справами.

 

Джил навчалася у середній школі етичної культури Філдстона. 1976 року закінчила з відзнакою Гарвардський університет, здобувши ступінь бакалавра з історії та літератури. Її професійна кар'єра, як і видатних американських колег, свідчить: журналістика - це, передусім, покликання. Джил рано відчула потяг до роботи в медіа. Ще студенткою взяла високу планку, співпрацюючи з тижневиком Time.

 

Її кар'єру не назвеш карколомною. Та вона цілеспрямовано набувала професійного досвіду. Протягом майже десятиліття працювала провідним репортером The American Lawyer, потім - головним редактором The Legal Times. У 1988-1997 роках була провідним репортером вашингтонського бюро The Wall Street Journal. Вела журналістські розслідування і стала заступником завідувача вашингтонського бюро.

 

Перейшовши на роботу у The New York Times, очолила її столичне бюро. В редакції виникли гострі суперечності. Абрамсон кинула виклик тодішньому головному редактору Говеллу Рейнсу, звинувативши його в тому, що він «не має нюху на політичні події», й очолила прихильників зміни редакційного курсу. В кінцевому підсумку вона перемогла. Після гучного скандалу її затятий ворог змушений був піти 2003 року у відставку.

 

Новий головний редактор Білл Келлер, діючи під гаслом «відродження довіри» до газети, формував свою команду. Одне з чільних місць у ній - його заступника з новин - дісталося Джил.

 

2010 року Білл жартома писав у New York Magazine: «Якщо мене зненацька приб'є сейф, не сумніваюся: завтра прийде Джил і чудово вестиме справи. Та я не очікую, що це станеться». Цей день настав, однак, через вісім років. У червні 2011-го було оголошено, що Келлер іде у відставку і працюватиме на недільний випуск газети, а його місце посяде Джил Абрамсон. При цьому не було й натяку на редакційний конфлікт, як це сталося раніше.

 

* * *

 

Схильна до фемінізму (хоча й не такою мірою, як наші Забужки), Джил вважає, що синдром «першої жінки» має реальне значення. 2006 року, коли Кеті Курик було призначено ведучою CBS Evening Newsвона запитувала на шпальтах The Times:«Коли ми припинимо говорити: "Перша жінка, яка..."?» «Це ще одна перехідна миттєвість для професійних жінок. Відтепер ми матимемо телеведучу-солістку. Та поки що мало жінок, які успішно керують ключовими інституціями нашого суспільства», - висловлювала невдоволення Абрамсон.

Читайте також

 

У зв'язку з власним призначенням головним редактором в інтерв'ю Guardian вона заявила: «Я знаю, що отримала цю роботу не тому, що я жінка. Я отримала її як найпрофесійніша особа».

 

За відповідальну журналістську роботу вона взялася того ж року, як закінчувала Гарвард. Джил висвітлювала президентську кампанію 1976-го для журналу Time. Згадує, як сиділа у барі в готелі «Шератон» під час праймеріз у штаті Нью-Гемпшір, пишалася посвідченням, що звисало з шиї, та почувалася незатишно в компанії зубрів журналістики. Ті дні невпевненості вже давно минули.

 

Абрамсон спеціалізувалася на «перехресті грошей і політики». Цей жанр журналістських розслідувань, можливо, породив цинізм у суспільстві, вважає вона, та «розкриття "сторожовим псом" - пресою цієї теми оздоровлює політичний процес».

 

Джил почувається немов риба у воді і в юриспруденції. 1995 року вона видала (у співавторстві з колишньою однокашницею школи Філдстон та колегою з The Wall Street Journal) книгу «Дивне правосуддя: як рекламували Кларенса Томаса», в якій докладно описано слухання та суперечливе призначення його у Верховний суд. 2007 року вона виступала свідком на судовому процесі «Сполучені Штати проти Скутера Лібі», під час якого розглядалася скандальна справа про розсекречення документів ЦРУ.

 

Престижу Джил Абрамсон додає їй і те, що вона викладала у Прінстонському університеті та працювала в Американській академії наук і мистецтв. Вона авторка декількох книг, остання з яких присвячена її улюбленцеві - золотому ретриверу Скауту. Через нього, зізнається Джил, вона провела більше безсонних ночей, ніж через проблеми, пов'язані з The Times.

 

* * *

 

В інтерв'ю популярному часопису Vanity Fair Абрамсон заявила, що найбільше в житті «любить родину - як чотириногих так і двоногих». (В неї двох дітей - донька й син, вона одружена з Генрі Літтлом Гріггсом-Третім - сином продюсера NBC News, із яким навчалася у Гарварді.)

 

Це інтерв'ю дає певне уявлення про її психологічний стереотип. Найбільшу насолоду Джил отримує, читаючи недільні випуски The Times на сонячному пляжі. Найщасливішою вона почувалася, коли була вагітною. Її найулюбленіша подорож - у метро в північному напрямку по п'ятницях о 7.05 вечора, на дачу у Коннектикуті.

 

Найбільше Джил захоплюється своєю сестрою Джейн О'Коннор, яка написала «багато чарівних книжок для дітей». Серед історичних постатей ототожнює себе з «Моллі Браун, що не тоне», яка після того, як пішов на дно «Титанік», умовила екіпаж рятівного човна повернутися на місце трагедії й шукати тих, хто вижив.

 

Улюблене заняття Джил - щороку перечитувати роман «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фітцджералда. Її герої в реальному житті - закордонні кореспонденти The Times та фоторепортери, які працюють у воєнних зонах.

 

У друзях вона найбільше цінує вміння викликати в неї сміх над неминучими невдачами у житті. Втім, буває зовсім не до сміху. Найбільше Джил шкодує, що не переходила 44-ту стріт West на 5 хвилин пізніше... За іронією долі з нею сталася дорожня пригода буквально за декілька кварталів від редакції New York Times. Джил подавала судовий позов на водія, власника та диспетчера вантажівки, звинувативши їх у «байдужості, недбалому ставленні та в жорстокості», що призвели «до серйозних фізичних ушкоджень і моральних страждань».

 

* * *

 

Джил Абрамсон не до вподоби поняття «жорсткий». «Я вважаю, що як репортер, яка займалася розслідуваннями, дотримувалася жорстких стандартів, - сказала вона в інтерв'ю Forbes. - Та не вважаю себе жорсткою особою». «Я дивачка!» - проголошує вона. На тілі в неї - татуювання старого нью-йоркського жетона, яке вона зробила на радощах у 49-річному віці, повернувшись у рідне місто після майже десятирічної розлуки. На жетоні напис: «Good for one fare only» («Годиться тільки на одну поїздку»). Це гасло її життя.

 

Гасло The New York Time, видрукуване на першій сторінці: «All the News That's Fit to Print» («Усі новини варті того, щоб бути надрукованими»). Газета належить The New York Times Company, яка видає ще 18 інших видань, зокрема, International Herald Tribune та Boston Globe. Компанію очолює Артур О. Сульцбергер-молодший, нащадок родини іммігрантів із Німеччини, що здійснює контроль над газетою з кінця ХІХ століття.

 

The New York Times, яка видається з 1851 року в Нью-Йорку, разом із The Wall Street Journal та USA today, належить до трійки найпопулярніших у США газет. Її журналісти отримали 106 престижних премій Пулітцера, встановивши унікальний рекорд.

 

 

Однак у період бурхливих змін, що спіткали медійну сферу, газета виявила певний консерватизм. Вона дотримувалася традиційної верстки й однією з останніх почала друкувати кольорові знімки. З 90-х років її щоденний наклад скоротився менш як до 1 мільйона примірників. Однак її онлйн-сайт нині найпопулярніший серед усіх американських газет. Щомісяця його відвідують понад 30 мільйонів читачів.

 

Доступ до онлайн-видання здійснюється на диференційній основі. Постійні користувачі, які читають понад 20 статей на місяць, мають його передплачувати. Доступ для інших відвідувачів безкоштовний.

 

Американські медіа загалом переживають нині не найкращі часи, які тижневик Newsweek охарактеризував як «найжорсткіший дедлайн». Відчувається брак фінансових ресурсів, видання скорочують штати журналістів. Переорієнтація читачів і рекламодавців на електронні видання змусила The New York Times скорочувати штат співробітників і «затягувати пасок».

 

Джил Абрамсон заявила, що перед нею як перед головним редактором - «ціла таріль завдань». Вона має намір зосередити увагу на тому, щоб, зберігаючи журналістські таланти, гармонійно поєднати електронну та друковану версії видання. Щоб повністю оцифрувати The New York Times (а не тільки ньюзруми), вона на півроку відволіклася від щоденної роботи та особисто вивчала проблеми. Джил оприлюднила заздалегідь свої редакторські уподобання. Найбільше її цікавлять гострі, заглиблені розслідування та насичені фактами з місця подій матеріали на міжнародні теми, хоч сама ніколи не працювала за кордоном.

 

Попри свою жорсткість, Абрамсон знає межі можливого і виявляє схильність до компромісів. Так, на свою колишню посаду вона призначила 54-річного Діна Беквіта - журналіста з великим професійним досвідом, якого вважали її ключовим конкурентом на посаду головного редактора. Це сигнал до того, що The New York Times - одна велика талановита журналістська родина.

 

Абрамсон уникає конфліктів і з президентом і головним редактором потужної The Huffington Post Media Group, яка переманює від неї до себе кадри. «Я знала Аріанну Гаффінгтон з початку 90-х років у Вашингтоні, - каже Джил - Це винахідлива людина, і я в жодному разі не збираюся воювати з нею».

 

Обидві схожі не на павуків у банці, а на тигриць.

 

Чи вдасться Джил Абрамсон стати ефективним реформатором - покаже найближче майбутнє.

 

* * *

 

Про одну з імовірних важливих причин призначення Джил Абрамсон на посаду головного редактора The New York Times я поки що не знайшов жодної згадки в американських медіа. Допоки в Україні і частково в Америці вішають локшину на вуха наївним щодо «об'єктивності» медіа, справа вертиться на інших обертах. За свідченням Абрамсон, у неї було чимало «зіткнень із синцями» з адміністрацією Буша. «Я - випробуваний у битвах ветеран, - каже Джил. - Вони просили нас не публікувати декілька матеріалів про національну безпеку, а скінчилося тим, що ми їх опублікували».

 

З усіх власних розслідувань вона найбільше пишається розслідуванням діяльності незалежного слідчого Кена Старра, коли постало питання про винесення імпічмента Біллу Клінтону. Дивує те, що всупереч традиціям протестантської моралі більшість американців були на боці скомпрометованого господаря Білого дому, а не Конгресу. Не останню роль у цьому відіграли медіа, більшість яких підтримує Демократичну партію.

 

Джіл Абрамсон ніколи не приховувала своїх антипатій до республіканців і водночас симпатій до демократів. 2009 року у видавництві The New York Times вийшла друком книга «Обама: історична подорож», написана нею разом із Біллом Келлером. Її лейтмотив відчутний навіть у назві. Останнім часом рейтинг 44-го президента США різко знизився, попереду - гостра виборча боротьба за місце в Білому домі. Помітну роль у ній може відіграти The New York Times. Після відставки її попередника Джил Абрамсон, зважаючи на професійний досвід і світогляд, може сприяти посиленню у гарячий політичний сезон впливового видання як бастіону лібералізму та Демократичної партії.

 

Ілюстрація -  sostav.ru

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
34301
Переглядів
Коментарі
Спостережливий – законспірованому проффесору
08:25 / 08 Вересня 2011
Східці – на драбині, а сходини – це дещо інше. Читайте книжки, словники та частіше блукайте в Інтернеті! Може, допоможе.
...
02:08 / 07 Вересня 2011
Не "сходини", а "східці". Як ця безграмотність замахала вже, сил нема. і навіть не Телекритиці!
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop