Адміністративний ресурс – явище, що не має наукового визначення. Зазвичай так називають зловживання владними повноваженнями з метою впливу на волевиявлення виборців. Однак, якщо восени 2004 року Україна спокійно сприймала такі його прояви, як тотальне виконання «темників»  засобами масової інформації або перевезення державним коштом десятків тисяч шахтарів із фальшивими відкріпними посвідченнями, то сьогодні зухвалим адміністративним тиском називають телефонний дзвінок із прес-служби губернатора чи зустріч із виборцями в робочий час. І все ж сподівання на те, що помаранчева революція зруйнує  провінційний феодальний уклад, а разом із ним зникне журналістське кріпацтво, не виправдались. Адміністративний тиск на мас-медіа в регіонах був, є й нікуди не дінеться: занадто тісно переплетені інтереси власників ЗМІ,  органів місцевого самоврядування тощо, й занадто великою є спокуса скористатись тими можливостями, які успішно працювали на попередню владу. До того ж, у багатьох регіонах реальної зміни влади не відбулось -  важелі впливу залишаються в руках представників теперішньої опозиції.

Влада – як «стара», так і «нова» - від адмінресурсу відхрещується. Беручи участь в організованій «Детектор медіаю» чат-конференції «Адмінресурс та чорний PR у виборчій кампанії 2006 року», керівник виборчої кампанії Партії Регіонів Євген Кушнарьов і нашоукраїнець Давид Жванія не лише обурено відкинули будь-які звинувачення у тиску як на виборців, так і на ЗМІ; кожен із них переклав усю відповідальність за такого роду неподобства на політичну силу опонента.

 «Партія регіонів  знаходиться в опозиції, тож, про який адмінресурс з боку ОПОЗИЦІЇ взагалі можна говорити?»,  - «щиро» дивувався Кушнарьов.
 
«Наша сила не будет применять админресурс, – запевнив Жванія. - И во всех действиях штаба есть прямые указания отслеживать все нарушения. И это наша принципиальная позиция. Международные наблюдатели, средства массовой информации, которые сегодня, в отличие от вчерашнего дня, обладают полной свободой слова, - вот гарантия недопущения админресурса и борьба с админресурсом вчерашним». 

Між тим, редактор інтернет-видання «Остров» Сергій Гармаш розповів про обопільне застосування на Донеччині адмінресурсу, який, на його думку, опустився на рівень мерів міст і керівників підприємств, які належать як до провладних, так і до опозиційних сил. Зокрема, після навернення на «нашоукраїнство» майже всіх директорів вугільних шахт до ЗМІ почали приходити листи від шахтарів, яких, нібито,  примусово заганяють у НСНУ. Тоді як Партія Регіонів домінує у виборчих комісіях та представницьких органах влади. Відбувається змагання двох адмінресурсів. Утім, як відзначив Олександр Міщенко з донецького Агентства журналістських розслідувань, таке протистояння не завжди має політичний характер: «... регіонал Бешуля "наїжджає" на однопартійців, які працюють на регіонала Лук'янченка. Нашоукраїнець Поживанов звинувачує лідерів міського та обласного осередків НУ». Пропорційна виборча система багато змінила: під яскравими партійними прапорами за місця в органах самоврядування змагаються прагматики, далекі від високих ідей.

Подібної думки дотримується й керівник проектів та програм полтавської інформаційної групи "Жовта газета" Юрій Ісаєв. «Мені здається, - сказав він, - що місцеві ради після виборів нагадуватимуть в мініатюрі Верховну раду: створяться такі собі місцеві клуби за бізнес-інтересами. Якісь ідеї, політичні програми - річ вже другорядна». 

На Львівщині, як розповіла «Детектор медіа» журналістка ТРК «Люкс» Оксана Худицька, адмінресурс був завжди, та «Наша Україна», представники якої керують областю зараз, іще не навчилась його доладно використовувати. У Криму, за словами голови Комітету з моніторингу свободи преси Володимира Притули, джерелом адмінресурсу є передусім Партія Регіонів, а також Народна партія, СДПУ(о) і партія «Союз»; але довести факт його застосування непросто. Ольга Ільчук із Рівного, де господарює горезвісний Василь Червоній, висловилась обережно: «Місцеві ЗМІ отримують сигнали щодо тиску на них із боку окремих посадових осіб. Однак іноді скарги ідуть під прикриттям  політичних опонентів. Отож з’ясувати, чи це насправді тиск, чи політична передвиборча боротьба, важко».

Чи можуть журналісти  шукати захисту від свавілля місцевих представників провладних і опозиційних партій у центральних штабах? В принципі, під час чату  нашоукраїнець Жванія дякував всім учасникам інтернет-дебатів, які повідомляли про адмінресурс з боку місцевих представників НСНУ,  і обіцяв обов’язково допомогти з відповідною реакцією центрального штабу.  Кушнарьов же або взагалі не відповідав на запитання та приклади, що їх наводили  регіональні журналісти, або   відповідав: „ми адмінресурс не застосовуємо”.

Між тим під час чату та опитування «Детектор медіа» представники всіх регіонів підтвердили: адмінресурс у їхніх краях є.  Але набагато  масштабнішими й жорстокішими є його прояви на Сході та Півдні країни.  Втім,  судити про рівень адміністративного тиску на виборців за місяць до дня голосування передчасно: зазвичай усе найцікавіше відбувається в останній тиждень, аби електорат прийшов на дільниці «тепленьким», не забув, де треба поставити галочку. Натомість, у наділених владою кандидатів є нагода взяти участь у формуванні громадської думки, використавши для цього місцеві ЗМІ. За популярністю вони поступаються загальноукраїнським (особливо телеканали), однак саме їм – бо кому ж іще? – довіряють люди, вирішуючи, кому віддати голос на місцевих виборах. Перед князьком, що приборкав місцеві ЗМІ, відкриваються широкі можливості: показати себе господарником і другом громади, облити брудом конкурентів і попутно вислужитись перед своєю політичною силою, зробивши трохи реклами і їй. Тому боротьба за медіаресурс дедалі посилюється.

Прикладів незаконного втручання чиновників і депутатів у діяльність ЗМІ респонденти «Детектор медіа» назвали немало. Часом втручання  має дуже серйозні наслідки.
Так, нещодавно Нижньогірська райрада АРК, контрольована Партією регіонів  і Народною партією Литвина, звільнила з посади редактора місцевої газети „Нижнегорье” Валентина Солом'яного. Незважаючи на очевидну незаконність цього рішення, ніхто, крім самої райради, не може його скасувати. Участь у виборах за списком „Нашої України” та небажання працювати на БЮТ дорого коштувала директору львівської комунальної ТК „Львів-ТБ” Хвойницькому: голова облради Михайло Сендак розпорядився припинити фінансування, поки непокірна телекомпанія не погодиться працювати за схваленою ним концепцією мовлення. Аргументація – з розряду „і сміх, і гріх”: Сендак висловив побоювання, що без нагляду облради техніка підшефної телекомпанії може використовуватись для знімання порнофільмів… 17 лютого лиха доля спіткала найпопулярнішу недержавну телерадіокомпанію Криму – ТРК „Чорноморська”. Київський райсуд Сімферополя за скаргою представників виборчого блоку „За Януковича!” призупинив дію її ліцензії, визнавши зміст програми „Календар” таким, що порушує виборче законодавство. Звісно, не в нашій компетенції коментувати рішення суду, але кримські журналісти висловлюють припущення, що на нього вплинула місцева влада. Лише за тиждень, зрозумівши, що розголос цієї історії матиме більше негативних наслідків, аніж позитивних, голова ПР Янукович видав розпорядження для лідерів кримської організації Партії регіонів „з'ясувати всі обставини конфлікту навколо і зробити все, щоб не постраждав журналістський колектив”, а 23 лютого апеляційний суд скасував рішення про призупинення ліцензії.

І все ж закриття телекомпаній та звільнення їх керівників – радше винятки, що відображають слабкість місцевої влади й невміння застосовувати інші, гуманніші важелі впливу. Зазвичай можновладним кандидатам удається домовитись із власниками приватних та менеджерами комунальних ЗМІ полюбовно: за гроші, за послуги, а часто – за місце у прохідній частині виборчого списку. Наприклад, головний редактор офіціозу „Новини Закарпаття” – шостий номер у списку „Нашої України”. На Полтавщині, де облдержадміністрацію очолює соціаліст Бульба, більшість медіа приділяють багато уваги діяльності СПУ, а в обласному центрі, за свідоцтвом опитаних «ТК» колег,  помітна присутність в ефірі представника Партії регіонів  Анатолія Кукоби, що незаконно обіймає посаду міського голови. При цьому сюжети, що мають усі ознаки політичної реклами, виходять у випусках новин, як інформаційні.

У Запоріжжі місцеві видання  - розповіли учасники інтернет-дебатів в «Детектор медіа» -   переповнені замовними текстами. Наприклад,  щодо перебування у місті з виборчими поїздками  Мороза, Медведчука, це такі газети, як «Іскра», «позиція», «Острів свободи», «Горожанин», «Истеблишмент»… Але найбільш брудною  у цьому місті є кампанія  щодо виборів мера – перш за все  з боку Володимира Кальцева,  висуванця Партії регіонів і самовисуванця,  чинного мера  Євгена Карташова.  Кальцев заповнює всі газети місцеві  замовними матеріалами. Карташов «нагинає»  різні підприємства, колективи,  лікарів, спортсменів тощо.

„Спецпроект”, присвячений чинному губернатору Едуарду Зейналову, з'явився нещодавно в ефірі Кіровоградської ОДТРК, однак відверто агітаційну програму було піддано критиці в місцевій пресі.

Журналісти, що активно виявляли свою громадянську позицію під час подій листопаду-грудня 2004 року,  гідно відповідають на спроби місцевих адміністрацій втручатись у їхню роботу, навіть коли вони мають форму рекомендацій або прохань, які можна ігнорувати. „Засновником нашої телекомпанії є міська рада, на чолі якої – член НСНУ, - розповідає  журналістка з одного з обласних центрів, що побажала залишитись невпізнаною. - Міський голова не говорить конкретно,  що нам робити, але коли є політичні сесії, з’їзди чи конференції, які стосуються «Нашої України», то це висвітлюється в обов’язковому порядку. Як  саме висвітлювати,  нам  ніхто не диктує. Тому ми намагаємось дотримуватись журналістських принципів. Ми завжди намагаємось подавати іншу точку зору”. Що ж, дійсно, в  таких ситуаціях   багато залежить від рішучості журналістів у відстоюванні свого права працювати за професійними стандартами. Щоправда, ризикувати роботою в місті, де є лише кілька ЗМІ, не кожен наважиться; особливо безправним є становище журналістів-бюджетників передпенсійного віку. І це покладає особливу відповідальність на місцеву владу. 

Про відсутність адміністративного тиску на ЗМІ у своєму регіоні заявив керівник Харківської ОДТРК Зураб Аласанія. „Якби такі прояви були, щось точно стало б відомо від колег-журналістів. Телеканали і радіостанції регіону повні інформації політичного характеру найрізноманітніших видів і родів. Є певна кількісна перевага на користь Партії Регіонів, але вона продиктована, очевидно, активнішою медіа-промоцією цієї партії, що випереджує конкурентів… До власності більшості телеканалів Харкова, однієї радіостанції, кількох газет і продакшн-студій стосується теперішній губернатор, Арсен Аваков. Але мені не відомий жоден факт, коли б відмовили в ефірі представникам Партії Регіонів”. Вільно доступитись до кримських ЗМІ за гроші, за словами Володимира Притули, може будь-хто, але Партія Регіонів, „Союз” та НСНУ, що перебувають при владі, мають більше можливостей отримати ефір безкоштовно. Серед телекомпаній півострова є й такі, що симпатизують „екзотичним” політичним силам: ТРК ІТВ просуває Блок Кармазіна, ТРК Неаполь – НДП. 

Засилля чорного піару і „джинси” – не новина для передвиборчої України; ще до початку кампанії політологи передрікали, що методи боротьби будуть не менш брудними, ніж у 2004-му. У пресі – перш за все східних та південних регіонів -  з'являється багато так званих „передруків із центральних видань”, що часом завуальовано, а часом і прямо паплюжать певні політичні сили. Працівникам місцевих штабів створення таких матеріалів доручають рідко, залишаючи їм менш відповідальну роботу. Однак ефективність замовних матеріалів невелика: як відзначив  донетчанин Сергій Гармаш, „за гроші під позначкою „політична реклама” можна надрукувати все, що завгодно, але такі статті не читають”.

Отже, можна констатувати, що, на жаль,  представники старої влади, які залишилися  «при справах» на  Сході  та Півдні  України,  тотально продовжують  старі ігри з адмінресурсом та  чорним піаром. На жаль, не навчившись працювати з інформприводами, а також не запровадивши прозору тендерну систему на висвітлення дій влади, інколи наслідують стару влада і місцеві представники «помаранчевих».  Безумовно, це покладає особливу відповідальність на Київ: якому слід «виховувати»  і  деяких власних  регіональних політиків, і  протидіяти масштабним  протиправним діям  опонентів. До речі, як відомо,  гідний приклад  продемонстрував  місцевий осередок НУ в Рівному, який виступив проти зловживань владою тамошнім губернатором Василем Червонієм.  А от  протистояти адмінресурсу  своїх опонентів на Сході та Півдні країни помаранчевим набагато важче. Отож і покладають вони надію на закордонних спостерігачів, як це відбувалося, наприклад, під час інтернет-дебатів на «Детектор медіа», за якими на запрошення редакції спостерігав  представник місії спостереження за виборами до Верховної Ради України 2006 року від ОБСЄ Іван Годарський.

Журналісти ж головними   умовами протидії адмінресурсу називають повну незалежність ЗМІ, політичну незаангажованість власників і менеджерів, а також підписання угод про редакційну політику (як нещодавно зробила „Львівська газета”) та оперативну кваліфіковану юридичну підтримку.

Поки готувався цей матеріал, ось який коментар на запитання "ТК" щодо адмінресурсу в їх регіоні ми отримали:

Тетяна Ігнатченко, кореспондент газети "Ильичевец",  місто Маріуполь Донецької  області:

 - У нашому регіоні  мало що змінилося з часів минулих виборів: кожен ЗМІ  знає, хто саме його годує, тож   політику свою вибудовує  відповідним чином. Особисто я не чула від своїх колег про тиск чи необхідність розставляти ті  чи  інші  акценти - все це кожен розуміє сам (причому відразу, щойно заповнивши анкету при влаштуванні  на роботу). Нинішні  вибори унікальні  лише одним: відкритої  війни як такої  немає  - діє   своєрідний пакет про ненапад.  "Хто чий" можна тільки визначити, проаналізувавши хоча б один випуск новин. До політичних компроматів ще не дійшло, все більше сварки відбуваються на, так би мовити, побутовому рівні : кожен канал чи кожна газета відшукує  дрібні  вади на свого - не ворога, ні!- конкурента: то хтось не там сміття склав, то дозволив забудову не там,  де треба, то гуртожиток облаштували не належним чином, то знову десь трубу прорвало.
Якщо говорити предметніше, то картина приблизно така:
- Телеканал "Сигма", співвласником якого є міськрада,  висвітлює   плідну роботу міського голови на ниві  облаштування рідного міста, яке прагне  сягнути рівня європейського. Під тим же кутом зору розглядає  міські  справи   газета "Приазовский рабочий" (лояльна до міської  влади та частково  існуюча на кошти донецьких структур);
- Телеканал "ТВ-7" та газета "Азовский машиностроитель", що належать машинобудівному підпри мству "Азовмаш" (фактично,  структурному підрозділові  донецького, чи, як говорять - ахметовського СКМу), розповідають про досягнення маріупольських машинобудівників, прогресивність  ідей Партії   Регіонів;
- ООО "Маріупольське телебачення" та газета "Іллічєвець" (власником яких є  комбінат  імені  Ілліча)грають на полі  СПУ, що, в принципі, не важко: по-перше, соціалізм на своєму окремо взятому підприємстві іллічєвці  вже побудували, так що такий політичний альянс пояснити досить просто; по-друге, за кількістю вкладених коштів у розвиток міста комбінат  імені Ілліча набагато випереджає  всі  маріупольські  підприємста разом взяті, тож прикрашати чи перекручувати факти просто немає  потреби -  є про що звітувати, наводячи конкретні факти  і  цифри.
Це що стосується ЗМІ, як  претендують називатися регіональними. А щодо багатотиражок на кшталт "Азовстальца", "Азовского моряка", "Голоса строителя" - то там навіть не намагаються вдавати об’єктивність.   Щоправда,  ще кілька видань (особисто я знаю, як  йдуть справи в двох  з них - "Приазовский край" і "Итоги недели"), які створені спеціально під вибори,    пропагують лінію "Нашої України". Здебільшого матеріали в цих газетах передруковані з  інших видань, а з числа своїх (принаймні допоки)- звіти про конференц   та засідання, статті  про рішучість намірів маріупольських "нашеукраїнців" крокувати на вибори.
Це медійний бік адмінресурсу. Тепер про політичний. Тут вже традиційно відзначаються регіонали. Абсолютно точний факт, про який мені розповіла людина, що була безпосереднім учасником тих подій: на "Азовмаш" час від часу приходять розпорядження про необхідність вступу до лав Партії Регіонів певної  кількості  людей, у випадку, про який мені розповіли, йшлося про 50 осіб з підрозділу, в якому працюють 90 робітників! При цьому дослівно було сказано так: "Завтра маєте принести список з півсотні  людей, скорочувати його не в ваших інтересах. Хто не пише заяву про вступ, той пише заяву про звільнення".
Партія "Батьківщина" відзначилася тим, що в Маріуполі   снували відразу дві партії   з такою назвою.   Голови обох "Батьківщин" в суді виборювали право називатися легитимним представником Леді Ю. До речі, позивалися голови   на мої  матеріали, бо ситуацію цю я відслідковувала досить пильно. Був ще один пікантний момент з присмаком дрібного шахрайства. Представники однієї з громадських організацій випросили в профкомі  комбінату  імені  Ілліча святкові подарунки для інвалідів. Подарунки (цукерки, солодощі у святкових пакетах) отримали, до пакетика додали листівочки-вітання від Юлії Володимирівни і партії "Батьківщина". І цей "боєкомплект" вручили інвалідам.
Ще розповідали мені мої колеги, що одна  з кандидаток у райраду, що зараз обіймає посаду директора інтернату, вигонила своїх учнів на автобусні зупинки, де вони роздавали    агітки. На власні очі я того не бачила, тож не називаю поки що ні прізвища цієї директриси, ні партії, від якоє  вона балотується, та обов’язково цей факт перевірю, щойно стану до роботи після лікарняного.


Отар Довженко, для «Детектор медіа»

Давид Жванія-Євген Кушнарьов: хто використовує адмінресурс?

http://old.detector.media/chat/archive/index.html?id=c20022006