ВАДИ ВИХОВАННЯ. Думки проти вітру

26 Січня 2006
14143
26 Січня 2006
18:34

ВАДИ ВИХОВАННЯ. Думки проти вітру

14143
…найбільш показовими щодо відсутності у політиків виховання взагалі і такту зокрема виявилися списки різних партій до Верховної Ради.
ВАДИ ВИХОВАННЯ. Думки проти вітру

Останнім часом мене ніяк не полишає відчуття, що нашим політикам чогось не вистачає.  Чогось такого, що ставить їх усіх –  і помаранчевих, і голубеньких, і   просто червоних і червоненьких з білим (і далі за спектром) – на один щабель. Прозріння застукало мене зненацька, коли я  розмірковувала над тим, який дідько міг змусити БЮТівців  голосувати за відставку уряду разом із комуністами, регіоналами і СДПУошниками.  І тоді я зрозуміла – пані Юлі просто  забракло виховання. Адже  не може леді, яка цінує свою репутацію, з’являтися у сумнівній  компанії, яка її  компрометує. Вона не дозволить це собі навіть тоді, коли поночі треба терміново бігти до аптеки мамі по ліки. Виховання як раз і мало б підказати, що, занапастивши свою репутацію, можна вже не плекати амбітних планів щодо достойного майбутнього. 
Втім, це лише епізод. А хочеться трошки узагальнити. Наші політики взяли високу ноту. Вони вже вміють елегантно  носити смокінги та вечірні сукні, на рівних спілкуються із європейськими та світовими лідерами. Мабуть, що  у більшості своїй знають правила етикету. Але  виховання – це узагальнююче поняття, яке включає і порядність, і смак, і душевну чистоту, і вміння бачити себе зі сторони, і тактовність,  і здатність до співчуття, і як результат –  інтуїтивне стовідсоткове відчуття, що можна робити і говорити, а що ні.

Але всього цього немає і близько. Мало хто, наприклад, вміє  бачити себе зі сторони.  І не в тому сенсі, щоб стежити, чи не з’їхала набік  краватка, чи в порядку зачіска і в якій мірі слід показувати зуби у посмішці...  Більшості наших політиків бракує вміння керувати своїми емоціями та здатності до самоконтролю, що мали б допомогти їм у приборканні своїх  пристрастей – таких,  як  амбітність, мстивість, користолюбство, жадоба влади та  хворобливе бажання увесь час бути під прицілом кінокамер.  Хотілося б, щоб вони усвідомили, що існують однакові межі пристойності, у яких можна демонструвати свою хтивість  чи то до протилежної статі, чи  до грошей, чи  до влади.

На медіатренінгах публічні особистості, напевне,  вчаться  триматися перед камерами, не губитися перед журналістами і вміти висловлювати свою думку. Але чи пояснюють їм, що коли людина бреше, то це помітно?  Чи знають, що щирість не імітується, а  будь-які акторські здібності безсилі в форматі публічного життя?  Чи  здогадуються, що  телекамера, як прожектор,  висвітлює найпотаємніші куточки їхньої душі?  Чи розуміють, що  телеглядач (він же народ) у більшості своїй зовсім не дурний і  як за часів радянської влади вмів читати поміж рядків, так зараз навчився чути  поміж слів?  (Зрозуміло, що це стосується  далеко не всіх,  але це вже питання якості електорату, яким мало хто переймається).

 А чи здатні наші політики  уявити пересічного українця по той бік екрану і спрогнозувати, як сприймаються їхні слова і дії звичайними простими людьми?  Чи мають такт хоч не так відверто демонструвати свою заможність і повну відсутність розуміння,   яким злиденним і безпросвітним життям живе більшість українців?
 
Але найбільш показовими щодо відсутності у політиків виховання взагалі і такту зокрема  виявилися списки  різних партій до Верховної Ради. Складається таке враження, що це списки  кандидатів до монаршого або князівського двору – раніше модно було мати при дворі карликів, маврів,  фавориток, музикантів, а  зараз це співаки, спортсмени,  журналісти, прес-секретарі та політологи.  Не можна ж так відверто принижувати людей!  Сильні світу сього  широким жестом дарують депутатство, як колись жалували дворянство  або як класичний „барин” жалував зі свого плеча драну заячу свитку,  або ж як сучасний дрібний начальник дарує своїй секретарці хутряне манто.  І немає великої різниці,  чи вже заслужено цей дарунок,  а чи ще доведеться відробляти.  А якщо навіть і ні, -  хіба набагато краща демонстрація бажання використати когось просто як помітну яскраву постать, що своїм блиском відволікатиме від сумнівних особистостей?  (І це ще питання, в якому сенсі більш принизливо бути використаним.)   А хіба можна штовхати людей до того,  щоб їхнім іменем – карткою для голосування – творилися  чи завжди ж праведні діла?  Адже багато хто із включених до списків і не збирається  припиняти своєї основної кар’єри!..

 І немає певності, що запрошення журналістів до списків різних політичних сил –  це вияв до них поваги, а не зневаги. На перший погляд,  ніяких  серйозних  аргументів проти цього немає і бути не може. А надзвичайно серйозних аргументів „за” – більш, ніж достатньо.  Але разом із тим бувають ситуації, коли не голова, не розум, не аналітика і навіть не здоровий глузд мають сказати своє слово, а  радше інтуїція, щось напівзабуте із  того кодексу честі, якого дотримувалася еліта минулих віків.
 
До речі, а як співвіднести проголошувану  журналістську незалежність і свободу слова (у вузькому особистому розумінні теж) із майбутньою фракційною дисципліною? Якщо, звісно, новоспечені депутати не полишать журналістську справу, ставши виключно політиками? (як відомо, дехто з журналістів вже заявив, що закон їм не забороняє такого сумісництва! А професійна честь – теж не забороняє?,,).   Чомусь згадується мені молодий  красивий чоловік, який років із тридцять тому,  вступаючи до лав КПРС,  весело повторював тодішній штамп: „Іду до партії, щоб там було більше порядних людей”. А далі  я бачила, як він плакав (ні, не п’яними, а справжніми сльозами): „Я не голосував, я був проти, але більшість вирішила...”.  Чи зараз через такі „дрібниці”  вже не плачуть не тільки чоловіки, але  й жінки?    Згодна, порівняння некоректне, жодну із сучасних українських партій важко наразі порівняти із КПРС.  Але  безглуздо боротися із асоціаціями, можна тільки намагатися їх пояснити. (А кінець історії був традиційний – той пан сльозу більше не пускав, досить швидко „ссучився” і зробив пристойну кар’єру).
Наразі, коли маємо визнати, що свобода слова певною мірою ствердилася, у простих українців почало з’являтися відчуття, що журналісти на їх боці. Похід журналістів у владу може підірвати  цю довіру, що лише почала зароджуватися...
...І ось я спіймала себе на тому, що вже не посміхаюсь у відповідь на посмішку улюбленого телеведучого, а з підозрою думаю: „Мабуть, заробляє популярність та симпатії глядачів, щоб його теж хтось включив до списку...”.      І охоплює мене тоді гірке і пекуче відчуття самотності: „І ти, Брут... Верховна Зрада... Кого слухати?  Кому довіряти?  В кого вірити?”.

Журналистика и власть .


Безвластная власть


Політика без табу

Пан Сидорук знову упереджений

І знову журналісти – «підручні партії»?

Журналісти вчитимуть депутатів говорити? Коментарі експертів

 


Запитання «Детектор медіа»: - Як ви оцінюєте факт запрошення до першої п’ятірки «НСНУ» Ольги Герасим’юк?
 
Андрій Шевченко закликає журналістів, що йдуть на вибори, скласти повноваження

Чому журналісти міняють професію та йдуть у політику?

Запитання «ТК»: - Як ви оцінюєте входження Андрія Шевченка до першої п'ятірки БЮТ? Як це вплине на процес створення в Україні суспільного мовлення, з яким асоціюється для багатьох особистість Шевченка? А також - на настрої в журналістському середовищі?

В п'ятірку Тимошенко потрапив Андрій Шевченко

Не туди б’єш, „Майдане”!

У виборчому списку "Порі"-ПРП зійшлися Богуцький, Кіпіані та Дмитрук 

 





 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
14143
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду