Нагадаємо, що „ТК” започаткувала дискусію навколо Суспільного ТБ ще у грудні минулого року, статтею Наталії Лигачової „Повестка дня для медиа”.

З того часу у полеміці взяли участь Тетяна Лебедєва, Віктор Лешик, Валерій Іванов, Олександр Ткаченко, Олександр Зирін, Микита Потураєв, Ігор Курус, Ігор Куляс, Мар'яна Ангелова.

Ми маємо унікальний шанс, який з’являється раз на кілька поколінь: обговорити, запланувати, вибудувати згідно з планом універсальний засіб інформування, виховання і розваги. У нас є можливість зробити все як треба, а не як диктує нам вигода чи нав’язлива вимога поточного моменту.

Якщо в Україні має бути громадське мовлення, до якого входять три елементи – телебачення, радіо та інтернет – то логічним кроком буде створення не окремих громадського телебачення чи радіо, а саме єдиного громадського мовника.

Триєдність треба закладати від початку, якщо ми хочемо мати на виході потужну медіа-організацію. Крім того, існування об’єднання споріднених засобів масової інформації буде також більш доцільним з точки зору оптимізації громадських витрат.

Такий мовник – це не вертикальна структура, не над-бюрократизований єдиний механізм. Доцільніше було би мати корпорацію – споріднені під одним дахом елементи, які були би різними суб’єктами діяльності, однак підпорядковувались єдиним правилам гри, єдиній наглядові раді, мали би спільну редакційну, програмну, піарну політику.

Власне, це би і мало нагадувати цілком гідний приклад, який довів свою життєздатність і потрібність суспільству – Бі-Бі-Сі.

Потужність

Розмір має дати нам потужність. Єдиний громадський мовник – це більш надійний канал передачі громадської думки.

Зі стратегічної точки зору, окреме громадське телебачення, за відсутності радіо чи інтернет-мовника, є слабкішим гравцем, до його голосу менше уваги. Окремі громадське радіо і інтернет, без найбільш популярного ЗМІ – телебачення, взагалі приречені на жалюгідне існування. А так ідеї та інформацію, отримані в одному засобі, можна буде простежити і розвинути в інших. Це сприятиме більш поліфонічному і резонансному озвученню громадської дискусії.

Якщо ж говорити про тактику, то інтегрований мовник одразу привернув би більшу частину аудиторії, це був би більш ударний початок справи. Тобто з перших же місяців існування громадського мовника аудиторії би вже знали про його існування. А це уже половина успіху.

Масштабність громадського мовника потрібна іще й для представлення української думки поза межі України – у деяких випадках ціна висловлення позиції може бути питанням другорядним, а на перший план вийде спроможність цю думку донести до цільової аудиторії. ТБ- і радіо-іномовлення, при нестачі фахівців просто потрібно обмінюватися кадрами і продуктом. Окреме державне іномовлення має право на існування, однак це може бути розбазарюванням кадрових та інших ресурсів.

Економія зусиль

Це також дасть економію зусиль і поліпшення координації. Наприклад, уже на початковому рівні: краще мати один закон (чи інший документ) про громадське мовлення, ніж три – цим ми уникаємо конфліктів між ними, а також говоримо в законі про сутність громадського мовлення, а не про технологічні особливості.

Також краще мати єдиний документ, який визначає принципи мовлення. Редакційні пріоритети, мовні, естетичні стандарти також мають бути єдиними для усіх трьох елементів.

Навряд чи доцільно створювати три наглядові ради – для кожного засобу інформації окремо. Доцільніше мати одну наглядову раду, якій будуть підзвітні керівники усіх підрозділів. У разі, коли у нас буде виконавча рада громадського мовника (така існує на Бі-Бі-Сі), знову-таки, краще мати одну, а не три ради. Орган, який би займався питаннями пристойності того, що іде в ефір, – в разі його створення – також мав би бути спільним.

На найнижчому, робочому рівні, елементам громадського мовлення легше взаємодіяти, коли вони побудовані у рамках єдиної ієрархії, аніж коли вони підпорядковується кожен своєму господарю.

Я уже не говорю про проекти, де переплетені державні канали і громадські, де може бути державне радіо, але громадське ТБ, і таке інше – така постановка питання веде до хаосу. А в наших умовах хаос означає приховану систему, яка вигідна тим, хто її приховує. Зрозуміло, що такі варіанти мають мало спільного з інтересами громадськості.

Економія коштів

По-третє, можливо, найважливіше, йдеться про економію коштів. У разі створення єдиного мовника ми матимемо більш потужну організацію, яка зможе економити гроші уже за рахунок своїх масштабів.

Умовно кажучи, замовлення двох машин паперу формату А4 для потреб цілої мовної компанії може дати більшу знижку, ніж коли радіо замовить машину окремо, а телебачення окремо. Врешті-решт йдеться про наші з вами гроші, які ми в тій чи іншій формі викладатимемо за громадське чи державне мовлення. Однак ідеться не тільки про економію паперу.

Новини є однією з найскладніших і найдорожчих складових мовлення. Передплата інформагенцій може здійснюватися не окремо для кількох організацій, а для однієї. Це дає маневр у ціні – працює той самий принцип, що під час купівлі паперу. Мережа корпунктів також здешевлюється, якщо вони працюють на кілька засобів мовлення. Єдиний аналітичний або новинний відділи, єдині відео- і фонотеки також заощаджують кошти.

Поза новинами бачимо подібні ж речі: концерт класичної музики, записаний на телебаченні, так само чудово може звучати в ефірі радіо, чи по інтернету. Або іще одна стаття економії – на використані архівів ТБ і радіо.

У разі, коли громадський мовник вийде на вироблення конкурентноздатних серіалів, концертів чи документальних фільмів, продавати їх, наприклад, на ринку країн колишнього Союзу, доцільніше було б одній структурі.

Тобто йдеться про економію на супутніх службах (юридичній, промоційній, продажу готового продукту, дизайні, автогосподарстві тощо), на меншій кількості висококласних фахівців, і не тільки інженерів.

Знову-таки, це, може, ще більш важливо на перших, зародкових етапах, коли гроші потрібні буквально на всілякі дрібниці, а спеціалістів обмаль.

Шанс зробити все як треба

У деяких країнах з давньою історією громадського мовлення, становлення його системи відбувалося паралельно розвитку технічного та інформаційного прогресу (спочатку громадське радіо, потім телебачення, потім громадський інтернет). Це такий собі природній шлях розвитку.

У нас для такого поступового “навішування” елементів мовлення – радіо, потім ТБ, потім інтернет – немає часу. Ми можемо скористатися готовим рецептом, обравши з кількох уже діючих.

В Україні природнім шляхом могли розвиватися хіба що державні телерадіоорганізації, однак і вони ледве пережили кризу початку 90-х. Тому і їхній розвиток від часів незалежності і запровадження ринку можна назвати новим стартом. Однак стартом вкрай невдалим: розбалансованим через непродуманість перетворень, приниженим через цензуру, обікраденим через безконтрольність і неможливість отримувати високі зарплатні легальним шляхом.

З нинішнього державного мовлення чарівної трансформації у довершені теле- чи радіоканали не вийде. Там потрібні настільки кардинальні зміни, що не має значення, чи перебудовувати, чи починати щось нове. Ризик і витрати співвідносні, але на виході ми отримаємо або консервацію застарілих уявлень про державу і її інформаційну роль, або сучасну модель, яка відповідала би потребам демократичного розвитку України.

Комерційні канали було створено фактично з нуля, спочатку на ентузіазмі і крихітних бюджетах. Але, принаймні, вони розвиваються за логічними законами (ринок, рейтинги тощо). Плин грошей зробив свою справу – зараз комерційні канали перетворились на потужні двигуни не тільки комерції, але і громадської думки. Утім, думки не завжди збалансованої. Зараз є можливість так само логічно вибудувати з нуля громадського мовника.

Коли ж ми будемо вагатися з громадським мовником, реформувати мовлення державне або “піднімати” кожен елемент мовлення окремо – ми втратимо історичний шанс зробити все, як того вимагає проста логіка. Ми маємо шанс зробити все за правилами, а не під тиском обставин чи відповідно до непрозорих приватних інтересів.

Громадськість, журналісти і еліти зараз можуть продумати, спроектувати, запланувати, підготувати відповідні складові і втілити в життя проект цілісного, інтегрованого громадського мовника. Відповідальність на етапі планування більша, це факт. Кожен подальший крок – як по натягнутому канату. Однак альтернатива цьому – визнати свою поразку ще до початку проекту.

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ „Детектор медіа” публікує за підтримки МВФ „Відродження”