Телевізійна «диктантура»

21 Серпня 2009
48575
21 Серпня 2009
11:56

Телевізійна «диктантура»

48575
Телевізійна «диктантура»

Колись на першому курсі в Літературному інституті ми писали диктант із російської мови. Студенти, у яких за плечима були десятки публікацій, а то й по книжці власних творів, лише пересміювалися. Викладач на цю іронію доброзичливо усміхнулася і сказала: «Зараз ви переконаєтеся, що ніхто з вас насправді не знає російської мови».

 

Диктант був із класики, за Прішвіним. Носій справжньої дореволюційної мови з ляйпцігською освітою змальовував пейзажі так, що вони сприймалися яскравіше за перегляд каналу «Діскавері». Ніхто з нас тоді більше трійки не отримав ‑ це була традиційна (і дуже корисна) літінститутська ініціація щенячих «писателей».

 

Кожен може згадати власні шкільні враження від диктантів. У кожному разі текст, який сприймаємо на слух, відтворюємо в міру своїх можливостей. Чи на письмі, чи в уяві - не так уже й принципово. Кількість зроблених помилок однакова. Частина помилок визначається складністю тексту і форматом його передачі.

 

Сприйняття почутого з екранів телебачення (який, одначе, дивний, але загальновживаний зворот - «почутого з екранів»...) підлягає тим самим закономірностям, що й під час звичайних учбових диктантів. У радянський період диктори радіо та телебачення з суворою виразністю доносили до радянського народу «волю партії та уряду». Помилки у відтворенні цих диктантів людям могли дорого коштувати.

 

Обов'язки сучасних телеведучих, на перший погляд, наче відрізняються від дикторських. Принаймні прийнято вважати, що яскрава індивідуальність для такої роботи важливіша, ніж імідж слухняної «балакаючої голови». Але це, з дозволу сказати, телеглядацька точка зору. Долинають деякі випари із професійної телевізійної кухні, і це сприймається радше як міазми, запахи. Але не як текст.

 

Формування пострадянського стилю перших українських телеведучих склалося, звичайно, під впливом ліберального російського «Взгляда» з незабутнім Лістьєвим і компанією, а також радикального Невзорова. Зухвалі витребеньки «Взгляда» і «мрачняк» «600 секунд» Невзорова - на цій осі знаходилася можливість вибору власного стилю українськими телеведучими.

 

Звісно, в Україні були власні химерні ефірні явища. Наприклад «ТВ-Табачук» (його стильові нащадки ще є в регіонах на кшталт пріснопам'ятного одеського Кваснюка), але така екзотика швидко була потіснена «пташатами Роднянськового гнізда». Символом тих телечасів і телестилю можна з певними застереженнями  вважати Миколу Вересня, автора і ведучого програм «Табу» і «Без табу» на «1+1». Усе було «в одному флаконі» ‑ речник суспільства, актор, співрозмовник, обличчя каналу і т. п.

 

Такий універсалізм добре сприймався доти, доки у керівників телеканалів (та й у глядачів) не почало виникати питання: ведучий - він сам по собі чи працює в команді? Конфлікти, які постали на цьому ґрунті, були цілком передбачуваними: типова і не дуже вирішувана суперечність між формальним і неформальним лідером. Ця інтрига (в суто українському форматі) хронологічно завершилася на Данилові Яневському, коли він працював уже на 5 каналі.

 

Зауважимо, що 90-ті роки були періодом, коли інтерпретування інформації у ТБ лише починало розвиватися. Була, звісно, спадщина інтерпретацій, уособлена депутатською «групою 239», але такий напівофіціоз був лише добрим тлом для індивідуальних інтонувань. Бо головним телеведучим країни можна було тоді сміливо вважати Леоніда Кравчука ‑ з мистецтвом каламбуру, вмінням тримати паузу, витримкою і доброю акторською школою ЦК КПУ.

 

Провал цієї перспективної лінії топ-ведучих стався за Леоніда Кучми, який розбалакався лише років через десять. Відтак, при неоковирному, порівняно з Кравчуком, головному ньюзмейкері з'явилася діра у сприйнятті телеглядачів, а у власників каналів з'явився запит на уніфіковану модель ідеального ведучого новин.

 

Стримана Ольга Таукач у програмі «Саме той» ще подеколи дозволяла собі особистісні нотки. Але це вже було певним теледисидентством, естетичною зухвалістю, акустичним макіяжем на межі фолу.

 

Існує сім типових профілів тележурналіста: репортер, інтерв'юєр, коментатор, оглядач, модератор, шоумен і, власне, ведучий новин.

 

Утім, враховуючи, що українські телепродюсери з різною мірою цинізму, але хронічно скаржаться на брак коштів, головним режисерам не менш цинічно доводиться упаковувати ці сім амплуа якомога щільніше. В одну-дві персони, за принципом «Піпл і так схаває...»

 

Але піпл, і не тільки у нас, став надто балуваний. І почав перебирати інформацією, і особливо людьми, які її надають.

 

На цей виклик телеведучі відповідали по-різному. Хтось анонсував свою орієнтацію, хтось ударився у так зване світське життя, а хтось кинувся в кальку західних стилей, думаючи, що якщо ти чимдужче засмагнеш, то будеш схожа на Опру Вінфрі. Особистісні перформанси відійшли у минуле, і гості ведучих (наприклад, Дмитра Гордона) почали ставати красномовніші за них самих.

 

Телеведучий ‑ теоретично це людина, на яку хочеться подивитись ще раз. Людина-якорець, що всіх чіпляє, нікого не відштовхує. Але сексапільність, скандальність, будь-яка незвичайність ‑ це лише засоби для озвучення «диктанту», який складають далеко не класики красного письменства. Проте політично досвідчені і матеріально зацікавлені люди.

 

Глядач дедалі більше знуджується від озвучуваних текстів, і байдуже - звучать вони в авторських програмах чи в якихось «новинах для барбоса». Що роблять телевізійники?

 

Журнал The Listener досить серйозно обговорює перспективи «химеризації» телеведучого: робот, інопланетянин, якийсь балакаючий мангуст тощо. «Саша і Серожа» ‑ яскрава пострадянська і постмодерністська відповідь на цей виклик. А от у Бразилії політик і телеведучий (зверніть увагу на знайоме поєднання) Уоллес Соуза зараз звинувачується у тому, що його охоронці зумисне «мочили» піпл для того, щоби Соуза міг розповісти про це з усіма подробицями у новинах.

 

Ну чим не Лозинський? Далебі, той просто не встиг розкрити свій потенціал ведучого.

 

Подивимося на гендерно-віковий аспект ситуації із ведучими. Поспіль переважає стильова жіночність, незважаючи на те, що телеведучі іноді мають чоловічі статеві ознаки. Десь півроку тому помітна була спроба зробити ставку на омолодження. Але вона, окрім того, що була халтурною, не спрацювала. Середній телеглядач ‑ людина більш зрілого віку ‑ не може довірливо сприймати інформацію від «пісюх», навіть симпатичних.

 

Фемінність краще дозволяє вимовляти «округлі», політкоректні тексти, що нікого не ображають, які би з вуст звичайної людини звучали або ідіотично, або погрозливо. Політичне блазнювання Романа Чайки ‑ надзвичайно вдалий, але поодинокий вихід із ситуації, що склалася, бо дозволяє зберегти індивідуальність не у збиток політиці «каналу чесних новин», а навіть навпаки.

 

Тому гойдалка стильового вибору зараз знову пішла в інший бік. Два прізвища ‑ Ольги Герасим'юк і Алли Мазур це підтверджують. Те, що Герасим'юк, попри вдалий пілот програми, так і не отримає ефіру на «Плюсах», навряд чи має щось спільне з телебаченням. Це політика в чистому вигляді. Запит на такий «душевний», свійський, моралізаторський типаж співчутливої жіночки існує. Подивіться хоча б на голову президентської Адміністрації і зрозумієте.

 

От типаж Мазур ‑ це конкурентна протилежність, це прототип образу «вона працює, а всі решта лише носять їй гроші». Це дещо «оцінковий» тип ведучої, але наголоси тут розставляються не інтонаційно, а саме іміджем зібраної, зосередженої, відповідальної жінки.

 

Можна було б говорити про ефективність виконання своїх професійних завдань ведучими новин, інтерв'юєрами чи шоуменами, якби ці явища на українському телебаченні якось принципово відрізнялися. Тому й виник феномен універсала-ведучого Савіка Шустера як спритника-«трікстера». Зазвичай, у міфології дух-трікстер діє не за «злим умислом», а ставить собі за мету сам процес гри. Задля цього він може порушувати будь-які правила, бо сам їх установлює.

 

На вітчизняному телебаченні, особливо перед президентськими виборами, не заохочується зважений, відсторонений підхід до дій влади. І у цьому сенсі все українське телебачення ‑ виразно антигромадське, бо тексти його «диктантів», новинних і програмних, нав'язані як не самою владою, то її обставинами. Оцінковість і моралізаторство ‑ вимушений український стандарт трансляції цих телетекстів. Байдуже, в авторських програмах чи новинах. «Своїх» хвалять моралізуючи, лають - оцінково - «чужих».

 

Біхевіорист Гарольд Ласуелл запропонував таку структуру масової комунікації: хто сказав - що - яким каналом - кому - з якими наслідками.

 

Частина «хто сказав» у нашому сприйнятті - і у диктовці ведучих - однаково несолідна, бо у важливій для суспільства інформації економічного чи політичного характеру дуже часто «стирчать вуха» замовника.

 

Відтак диктант із телеекранів ми чуємо сьогодні або моралізаторський, або упереджений. Аудиторія однак хоче співрозмовника, а не викладача. Залежність новин від сесій Верховної Ради створює враження, що у глядача триває теж якась нескінченна «сесія». Вочевидь екзаменаційна, бо йому диктують тексти, які він повинен розшифрувати без помилок, а потім відтворити ‑ на виборчій дільниці. Насувається диктатура таких диктантів. Диктантура, одним словом.

 

А ведучі... Хто б вони не були у виборчий період ‑ тут нічого особистого.

 

В усіх сенсах слова.

 

Фото - www.tnt-tv.ru

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
48575
Читайте також
05.02.2010 10:07
Олег Покальчук
, для «Детектор медіа»
39 224
28.10.2009 08:07
Олег Покальчук
, для «Детектор медіа»
19 600
15.10.2009 14:33
Олег Покальчук
, для «Детектор медіа»
15 131
14.08.2009 15:04
Марина Баранівська
, Світлана Арсеєнко, Світлана Остапа, «Детектор медіа»
44 931
06.07.2009 09:01
Артем Вакалюк, «Экономические известия»
25 166
Коментарі
3
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Вано
5355 дн. тому
О, нам за ці дні "надиктують"...
ща
5355 дн. тому
він разом з Jew бухають та плачуть, ніяк не можуть ПРиБют поховати.
Medved
5355 дн. тому
Гей, Кваснюче, швидко біжи сюди в каментах гадити про помаранчеву чуму!
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду