Зустріч французького кінокритика та редактора Венсана Мальоза (Vincent Malausa) із українськими колегами, студентами кінофакультетів та рядовими сінефілами, заявлена у програмі як майстер-клас, у дійсності стала досвідом взаємного нерозуміння. Втім, маючи бажання, навіть у цьому можна побачити свій позитив.  

 

Хоч як це парадоксально, ситуація нерозуміння та гнітюча для всіх недіалогічна атмофера, що панувала на цій зустрічі, певним чином забезпечувалася перекладачем. Я не маю жодного наміру недооцінювати роль організаторів «Молодості». Це чудові та працелюбні люди, які щороку тішать багатьох киян та гостей столиці, і за це їм велика подяка. Але як безпосередній учасник майстер-класу (та один із небагатьох представників преси) мушу констатувати, що навіть найкращі наміри можуть перетворитися на епізод із абсурдистського кіно у дусі Іонеску, коли як слід не подбати про фундаментальну в таких випадках річ – якість трансляції думки з однієї мови на іншу. Тому невипадково, що під кінець другої години цього імітування дискусії спочатку сам мсьє Мальоза, а трохи згодом й перекладачка сказали, що почуваються втомленими.

 

Журналіст Cahiers du Cinema розпочав із банальних, але важливих для ведення дискусії моментів. Пояснив, що кінокритика, на його думку, – це не результат чи диплом, а процес і не стільки соціальна місія, як гедоністична форма світосприйняття та заробляння собі на життя. На етапі, коли мсьє Мальоза, захопившись та почавши викладати коротку історію французького кінематографа, дійшов до періоду «нової хвилі», з ряду для поцілунків «Сінематеки» пролунав невпевнений опір: «Вот ебаут дайалог?». Миттєво відчувши готовність аудиторії до розмови, французький кінокритик галантно закруглився та запропонував ставити питання. Слово взяли знані майстри вітчизняної кінокритичної журналістики. Олександр Рутковський по-англійськи вопросіл (інакше й не скажеш з огляду на властиву йому патетичність), якими мають бути «соціальні функції нормальної кінокритики у нормальному демократичному суспільстві», а Дмитро Десятерик українською поцікавився, чи існує насправді африканський кінематограф (предмет професійних зацікавлень мсьє Мальоза). Мсьє Мальоза запевнив, що таки існує, «але він крихкий». Не почувши зрозумілої відповіді на своє питання, пан Рутковський перейшов на французьку – сказав: «Мерсі» та вийшов. Невдовзі до виходу мовчки потягнулися Дмитро Десятерик та редактор рубрики «Кіно» журналу «Time Out Киев» Настя Ченцова. Будучи дослідником африканського кінематографа, мсьє Мальоза виявився зовсім незнайомим з українським кіно, що не завадило йому дати нам дружню пораду. На його думку, пострадянське кіно взагалі та українське зокрема із властивим йому «слідом Тарковського» має відмовитися від зайвого консерватизму в своїх оцінках і критеріях та не перебільшувати із радикальним протиставленням фільмів для «обраних» і тих, які зроблені «для всіх».  

 

«Ті, хто ставив запитання, підійдіть за подарунками!», – виголосила відразу після завершення зустрічі з французьким кінокритиком представниця оргкомітету фестивалю. Учасників, які, незважаючи на усі семантично-мовні складнощі, таки наважилися поставити питання, відзначили сертифікатами, які надають право безкоштовно отримати гамбургер-меню у МакДональдзі.