Українська історія подається телебаченням мартирологічно, а мала би – життєствердно

25 Жовтня 2007
45151
25 Жовтня 2007
12:38

Українська історія подається телебаченням мартирологічно, а мала би – життєствердно

45151
Українська історія подається телебаченням мартирологічно, а мала би – життєствердно
Телебачення не може навчити історії, але може навчити сприймати історію як живий процес. Українське телебачення й нині у «найкращих» радянських традиціях висвітлює лише ті сторінки історії, котрі вигідні «партії й уряду». Інтерес медіа до історії має бути системним, а не пов’язаним із політичними подіями чи ювілейними датами. Завдання журналістів – не хронологічно передавати новини, а залучати суспільство до конструктивної дискусії. Аби коментарі істориків звучали справді фахово, треба створити базу істориків-консультантів за їхньою спеціалізацією. Перший національний кардинально змінює формат історичної програми «Далі буде» – замість дайджесту глядачі побачать повноцінні програми, присвячені щоразу окремій темі.
 
Питання, обговорювані на круглому столі «Білі плями української історії», що відбувся на Першому національному у середу, 24 жовтня, оберталися довкола того, яку історію показує глядачам українське телебачення, наскільки коректно ЗМІ висвітлюють історію країни минулого століття, зрештою, які події та постаті заслуговують на те, аби про них розповідати у спеціальних програмах та документальних фільмах.
 
Дискусія, як анонсували організатори, була покликана привернути увагу журналістів та редакторів вітчизняних і зарубіжних ЗМІ до маловідомих подій української історії. Загальний висновок, якого дійшли учасники круглого столу, – білих плям в історії не буває. Їх створюють або ті, кому це вигідно, або ті, хто історії не знає. Утім, учасники заходу спрямували обговорення в інше річище – створення міфів в українській історії. Адже до цього процесу долучається, зокрема, й телебачення.
 
Наприклад, у «найкращих» традиціях радянських часів українське телебачення розповідає тільки про те, що вигідно «партії та уряду». «Розповідати історію України потрібно в контексті світової, і не замовчувати “нецікаві” сьогодні факти», – переконаний учасник дискусії журналіст Ігор Солдатенко (ГО «Хартія IV»). Історики вважають, що української революції 1917-20 років не відбулася б, якби перед тим не було лютневої революції в Російській імперії, яка скинула самодержав’я. Україна не стала би на шлях незалежності восени 1917 року, якби не жовтневий більшовицький переворот у Росії. А між тим у підручниках історії про це – ані слова. Відповідно, й телебачення про таке не надто активно розповідає.
 
Щодо змісту історичних програм та їх формату, то історики закинули телевізійникам, що ті більше цікавляться найближчим минулим, до того ж не завжди оперативно. Натомість глобальні проекти про історію відсутні. Тож складається враження, що історія – це тільки те, що було позавчора.
 
Учасники круглого столу зазначили, що наші телеканали подають українську історію мартирологічно, тобто як історію невдач та поразок. Хоча в ній дуже багато героїчних сторінок та героїв, і її варто подавати життєствердно. Приміром, славною сторінкою нашої історії є проголошення Карпатської України чи, до прикладу, постать наркома освіти Миколи Скрипника. Шкільні підручники з історії України також повинні бути оптимістичнішими, бо те, що існує незалежна Україна, вже є приводом до оптимізму.
 
Телебачення повинно допомагати історикам розвіювати радянські міфи, зокрема про те, що для українського народу Друга світова війна закінчилася не 1945-му, або що ті, хто пережив німецьку окупацію, – вороги радянської влади. Журналісти не повинні чекати указів Президента про відзначення тієї чи іншої пам’ятної дати. Вони повинні заздалегідь готувати суспільство до таких подій і дат. «Тоді б не вийшло такої бурхливої реакції на указ Президента про відзначення сторіччя Романа Шухевича та присвоєння йому звання Героя України», – сказав завідуючий відділом музею історії Києва Віталій Нахманович.
 
Історики продовжують досліджувати ті сторінки української історії, яких було небезпечно торкатися в радянський час. Приміром, української революції 1917-20 років XX століття, голодомору тощо. Але роботи, кажуть вони, ще дуже багато. Приміром, в 1994-му році польські історики вже знали поіменно 32 тисячі з 70-х тисяч поляків, загиблих на території України під час волинської трагедії. А українські ще й досі не визначилися з кількістю жертв голодомору 1932-33 років. Причому цифри називаються з різницею у кілька мільйонів.
 
Дехто з присутніх уже під час круглого столу запропонував свої послуги у висвітленні тих чи інших історичних тем. Зокрема, публіцист Василь Овсієнко готовий розповісти про дисидентський рух, правозахисників (Василя Стуса, Миколу Руденка та ін.), Сандармоську трагедію тощо. А ось кандидат історичних наук Владислав Гриневич зазначив, що телебачення повинно припинити використовувати істориків безоплатно, їм потрібно перейти на ринкові відносини, адже будь-яка праця має винагороджуватися. Ще історикам не подобається нефахове, на їхню думку, використання журналістами їхніх коментарів. Вони записують синхрон на 15-20 хвилин, жаліються історики, а в сюжеті дають 15-20 секунд, решту говорять за кадром. Зрозуміло, що сюжет на 2-3 хвилини не може вмістити всього меседжу історика, але журналісти видають його слова за свої власні, не посилаючись на автора.
 
Крім того, під час обговорення була озвучена ідея створити базу істориків-консультантів з їхньою спеціалізацією. «Важко історику, який спеціалізується на питанні української історії 80-х років ХХ століття, фахово відповідати на запитання, чи були фараони українцями або, скажімо, про Хрущова», – зазначив доктор історичних наук Георгій Касьянов.
 
«Ви є каналом формування історичної пам’яті та громадської думки. Досвід Росії показує, що телебачення для цього використовують дуже ефективно. Вони виробляють не тільки документальні історичні фільми, а й окремі програми. Україна ж у цьому плані відстає», – сказав Владислав Гриневич. Крім того, Росія дає свій погляд на історію, в якому немає місця подіям в Україні, тому український глядач краще знатиме постаті Мініна і Пожарського, ніж Скоропадського й Петлюри.
 
Телебачення не може навчити історії, переконаний керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України Юрій Шаповал. «І не варто. Телебачення може навчити людей сприймати історію як живий процес, – впевнений він. – Сьогоднішнє телебачення поглинула політика. Журналістам потрібно донести до політиків, що всі теми, які вони сьогодні обговорюють (газу, коаліції), завтра стануть історією. Найперше завдання журналістів – не хронологічно передавати новини, а примусити суспільство дискутувати навколо важливих тем. У Польщі, приміром, телебачення провокує суспільство до гострих дискусій».
 
Василь Овсієнко повідомив організаторів заходу, що постійно пише листи керівництву Першого національного з проханням показати фільми про правозахисників у дні, коли в Україні вшановується їхня пам’ять. Але якщо їх і показують, то або рано вранці, або вночі. А у прайм-таймі на екрані можна побачити хіба що Вєрку Сердючку. «Сьогодні такі дні, що можна писати правду і не боятися, що за неї тебе ув’язнять. А так було не завжди. Тому треба цей час якомога ефективніше використовувати, в тому числі й журналістам», – сказав Василь Овсієнко.
 
У журналістів, на жаль, немає системного інтересу до історії, переконаний Георгій Касьянов. Він проявляється у зв’язку з політичними подіями або з якимись ювілейними датами.
 
Телевізійникам, які займаються історичною тематикою, бракує відеоматеріалу. Окрім гарного тексту, їм потрібно формувати відеоряд, і з цим найбільше проблем. Росія не йде на співпрацю і не дає користуватися архівами, які зберігаються в Москві. Історики порадили журналістам більше співпрацювати з Польщею, яка піде назустріч.
 
Головний редактор ТВО «Новини» Костянтин Ігнатчук розповів присутнім про плани історичного проекту «Далі буде» (Перший національний). Раніше він виходив у форматі дайджесту, а тепер кожна програма буде присвячена окремій темі. Зокрема, у першій ітиметься про анархістський рух від початку ХХ століття до сьогоднішніх днів. Час і день виходу «Далі буде» ще остаточно не визначено, але попередньо можна сказати, що це буде щосуботи о 22-й годині.
 
«Зараз ми призупинили вихід програми – накопичуємо матеріал. У нас у роботі одразу шість програм, перша з яких вийде в листопаді, – зазначив Костянтин Ігнатчук. – Під час сьогоднішнього круглого столу ми впевнилися, що правильно визначили шлях і теми. Історики це фахово підтвердили. Принаймні, декілька тем, які ми запланували, сьогодні також прозвучали, зокрема про Миколу Скрипника. Крім того, ми плануємо показати фільм про голодомор в Україні. Навіть не про сам голодомор, а про спротив йому, бо панує думка, що наші люди склавши руки вмирали від голоду. А факти говорять про те, що був активний спротив. Буде в нас і спецпроект, присвячений цій темі. Також ми плануємо міжпрограмки – маленький хвилинний формат, що анонсуватиме якусь тему».
 
Наостанок історики закидали журналістів цікавими історичними темами: про десятирічне стеження московських енкавеесівців за Михайлом Грушевським, про операцію «Сейм» тощо. А також подарували організаторам свої книги.
 
«Отримана під час круглого столу інформація дозволить нам більш зважено і фахово розповідати про історію», – сказав на завершення директор з виробництва публіцистичних програм Першого національного Роман Вибрановський.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
45151
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду