Журналісти збагатять ВР інтелектуально?

9 Жовтня 2007
33949
9 Жовтня 2007
14:47

Журналісти збагатять ВР інтелектуально?

33949
Що несе VI скликання медіасфері, а медійники – Верховній Раді? Відповідають Валерій Іванов, Юлія Лимар, Катерина М’ясникова, Максим Равреба, Денис Жарких, Дмитро Крикун та інші.
Журналісти збагатять ВР інтелектуально?
Дострокові парламентські вибори відбулися. До Верховної Ради пройшло чимало працівників медіа, зокрема й тих, для кого це перший похід у владу (генпродюсер 5-го каналу Юрій Стець, керівник ПЦ «Закрита Зона» Володимир Ар’єв, президент інформагенції УНІАН Ірина Геращенко та інші). Тим часом, ще до виборів деякі політичні сили задекларували свої наміри щодо медійної сфери. «ТК» вже пропонувала своїм читачам два погляди на майбутнє українських медіа від представників найбільших політичних сил – Партії регіонів та БЮТ. Сьогодні ми поставили експертам такі запитання:
 
1. Яких дій і рішень у сфері медіа ви би хотіли або сподівалися від нової Верховної Ради?
 
2. Що, на вашу думку, вона насправді робитиме (якщо оцінювати реалістично)?
 
3. У новій Верховній Раді більше журналістів і медійників, ніж у Раді минулого скликання. Як ви оцінюєте цей факт, і чи відіб’ється це на діяльності Ради у сфері медіа, захисту свободи слова і прав журналістів?
 
Катерина М’ясникова, виконавчий директор Незалежної асоціації телерадіомовників (НАМ):
1. Наша галузь зачекалася серйозних змін у медійному законодавстві, передусім нової редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення», яка вже досить довго обговорюється. Ми чекаємо на лібералізацію регулювання програмного наповнення телерадіоефіру – наприклад, кількості національного продукту в радіоефірі. Регулювання, на мою думку, має бути адекватним ринковим можливостям і здійснюватися шляхом стимулювання, а не встановлення лімітів. Безумовно, чекаємо на конкретизацію умов та порядку ліцензування. Сподіваємося також, що цей парламент нарешті спроможеться розробити й ухвалити Закон «Про систему суспільного мовлення», адже потреба в ньому вже не просто назріла, а перезріла. Є потреба у внесенні розумних змін до Закону України «Про рекламу» – наприклад, зменшення вимог до порядку рекламування окремих видів товарів, що допоможе ліквідувати той нонсенс, який ми зараз чуємо в радіоефірі: скоромовки повних назв лікарських препаратів. Споживачам від такої реклами жодної користі. Є багато роботи з Законом «Про інформацію». Щодо деяких законів потрібна серйозна дискусія, чи вони взагалі нам потрібні. Наприклад, Закон «Про захист суспільної моралі», який дотепер дивує європейських медійних фахівців.
 
2. Сподіваюся, що Верховна Рада VI скликання буде визначатися більшою стабільністю, ніж V, тож ми зможемо нарешті зосередитися не на виборах, а на повсякденних потребах галузі. За моїм прогнозом, Комітет із питань свободи слова та інформації буде на 60% таким, який був у минулому скликанні, і це непогано – адаптаційний період буде значно коротшим.
 
3. Безумовно, це позитивно. Адже коли ти, представляючи інтереси телерадіоорганізацій, спілкуєшся з депутатами, які розуміють мову, якою ти говориш, і проблеми, з якими стикаються медіа або журналісти, це значно спрощує нашу роботу і підвищує її результативність. Непотрібно починати з азів, пояснюючи свою позицію, а можна дискутувати про складніші речі – нюанси, концепції, підходи.
 
Я сподіваюся, що коаліція буде утворена швидко, комітети сформують найближчим часом і члени Комітету з питань свободи слова та інформації будуть налаштовані конструктивно. Ми готові працювати будь із ким, хоч хто його очолить, і сподіваємося, що співпраця буде дієвою і громадська рада при комітеті працюватиме надалі. Адже наявність утворення, де представники галузі та експертного середовища можуть спілкуватись і давати поради депутатам, є надзвичайно важливою: демократизує процедуру підготовки важливих документів. Хочеться, аби норми, які приймаються і прийматимуться, не були відірвані від реалій діяльності електронних та друкованих ЗМІ.
 
 
Юлія Лимар, віце-президент холдингу «Главред-медіа»:
1. Перше й головне – це легалізація інтернет-ЗМІ. Є кілька механізмів, яким чином можна упорядкувати питання про статус інтернет-ЗМІ в Україні, але дуже важливо, щоби Верховна Рада принаймні почала дискусію на цю тему. Для всіх же очевидно, що журналісти інтернет-видань повинні мати ті самі права, що й решта колег. Це розуміють також ті політики, котрі активно виступають в інтернет-виданнях, починають з них день, довіряють їхній інформації, але самі ж називають інтернет-ЗМІ жовтими чи безвідповідальними. Я ніколи не погоджуся з тим, що «Главред» чи «Українська правда», наприклад, менш відповідальні, ніж газета – приміром – «Хрещатик» чи «2000». І можу відповідально заявити, що наш холдинг, який має серйозні інтернет- ЗМІ, домагатиметься такої дискусії.
 
Друге завдання парламенту – це остаточне вирішення питання з реформуванням державних і комунальних ЗМІ. В країні, яка живе в умовах ринкової економіки, ситуація, коли якась частина ЗМІ годується з державного чи місцевого бюджету, є просто неприпустимою. Ці ЗМІ є залежними і не можуть повною мірою виконувати функції засобів масової інформації. Окрім того, існування одночасно «бюджетозалежних» ЗМІ та приватних розбалансовує рекламний ринок, що дуже шкодить розвитку медіабізнесу. 
 
2. Якщо оцінювати реалістично, то Верховна Рада шостого скликання робитиме все, що робили парламенти попередніх скликань. Депутати прагнутимуть зробити зі ЗМІ власну прес-службу. Більша частина парламентарів вважає, що ЗМІ – це не інстанція, яка апріорі має контрольні функції за владою, а інстанція, яку можна і потрібно контролювати. Відомі механізми такого контролю – в першу чергу, фінансові домовленості з менеджментом, «джинса».
 
Я не маю ілюзій щодо можливості перевороту свідомості політикуму, котрий прагне зробити з журналіста офіціанта і, на жаль, я не маю великих сподівань на те, що журналісти в Україні готові опиратися корупції, котра спокушає їх на кожному кроці. Безумовно, серед моїх колег є авторитети, чия позиція дуже важлива у цьому питанні. Але внутрішньої дискусії у медіа не відбувається. А без люстрації, тобто очищення, у нашому середовищі годі думати, що політики раптом почнуть ставитися до медіа не як до власної масажистки.
 
3. У мене подвійне ставлення до ситуації, коли журналісти йдуть у політику. З одного боку, це не дуже добре, тому що справжній журналіст вмирає журналістом, не зраджуючи свою професію. Перехід із журналістики в політику показує молодому поколінню журналістів шлях до іншої кар’єри. Тобто, будучи журналістом, можна познайомитися з потрібними людьми, допомагати їм тими чи іншими консультаціями, заслужити довіру чи інші привілеї і в результаті – стартонути в політичній кар’єрі. Мені здається, що це не зовсім правильно. Тому я не радію, що мої колеги залишають ЗМІ і йдуть у парламент.
 
З іншого боку, знаючи загальний інтелектуальний і фаховий рівень українських парламентарів, вважаю, що журналісти можуть суттєво прикрасити український парламент. Принаймні, вони знають, як розмовляти гарною українською мовою, вони розуміють сенс слів, які вимовляють, вони більш-менш знають, як працює парламентська машина, можуть порівнювати її роботу з досвідом інших країн. А, приміром, багато депутатів із бізнесу навіть не обтяжують себе подібними знаннями.
 
 
Валерій Іванов, професор, директор Академії української преси:
1. По-перше, це ухвалення закону про суспільне мовлення, по-друге – закону про приватизацію державних і комунальних медіа, по-третє – внесення змін до антимонопольного законодавства, що забезпечили би прозорість медіавласності. Ці три пункти сьогодні дуже потрібні не стільки медійникам, скільки країні, адже вони можуть наблизити медіа хоча б до мінімальних стандартів.
 
2. Я песимістично оцінюю перспективи цієї Верховної Ради. Кампанія, яка минула, ті програми, які ми чули або не чули (бо програм більшості політичних сил ми не чули), не дають підстав сподіватись, що VI скликання буде налаштоване на конструктивну роботу. Але час іде, і після конфліктного періоду, сподіваюся, вона стане працездатною й ухвалюватиме закони, що задовольнятимуть не лише окремі клани, а всю країну.
 
3. Багато з тих журналістів, які пройшли до Верховної Ради – мої друзі. Взагалі, я негативно ставлюся до політики і політиків, тож мені шкода, що здібні журналісти йдуть працювати в таку негідну сферу. Але сподіваюся, що вони значно підвищать інтелектуальний рівень Верховної Ради.
 
 
Максим Равреба, заступник головного редактора інформаційного агентства «ІнтерМедіа Консалтинг»:
1. Хотелось бы, чтобы наше телевидение стало интересным. Сейчас наши каналы в основном покупают чужие форматы и чужих ведущих, но это неправильно. Мы можем платить иностранным медиаменеджерам за то, чтобы они учили и воспитывали наших собственных специалистов. В Америке этот вопрос очень четко регулируется законом. Кроме того, хотелось бы гарантий свободы слова. Пока с этим, слава Богу, все нормально.
 
2. Исходя из того, что партии говорили накануне выборов, у меня сложилось впечатление – сферу медиа может ждать очередной перераздел. Но смена собственников может привести к серьезным последствиям. Тем более, если она происходит нечестно и непрозрачно.
 
3. Есть два момента. Один касается того, как медийщики повлияли на предвыборную кампанию. Я не могу говорить наверняка, но, думаю, именно они подсказали Юлии Тимошенко тему фильма про остарбайтеров. Журналисты ездят в командировки, освещают разные события и хорошо подмечают, что сейчас близко народу.
 
Но есть второй момент. У журналистов, которые начинают работать с политиками, возникает ощущение, что они могут быть на равных. Но на самом деле они очень разные. Политики – сильные, жестокие, очень жадные люди. Журналисты должны взвешивать свои силы, прежде чем решиться на такой ответственный шаг. Я надеюсь, они смогут делать то, на что претендуют. По крайней мере, они могут быть очень хорошими советниками. Блок Юлии Тимошенко очень хорошо показал это на своем примере.
 
 
Тарас Шевченко, директор Інституту Медіа Права, голова Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа під час виборів:
1. Я сподіваюся дій і рішень. Бо вже стільки слів сказано щодо не-розформування державних і комунальних ЗМІ, не-створення і не-забезпечення суспільного мовлення, ненормальних положень про висвітлення діяльності органів державної влади, нерівноцінний статус державного і приватного журналіста… Це проблеми, про які ми говоримо не перший рік, вони актуальні, і на їх вирішення, вочевидь, усі чекають.
 
2. Прогнозувати діяльність Верховної Ради зараз неможливо, принаймні до моменту формування коаліції. Пригадайте минулорічні події, коли чекали на одну коаліцію, а вийшла інша. Тож я не бачу сенсу зараз оцінювати, чи буде робити щось новий парламент, чи не буде. На жаль, торік ми не мали жодної впровадженої законодавчої ініціативи щодо медіа, окрім незначних змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України», нову редакцію якого нам удалося проштовхнути через громадську раду.
 
3. Я переконаний, що у Верховній Раді рішення щодо голосування за те чи інше питання приймають лідери фракцій, і до інших депутатів не прислухаються. Вони мають свої думки та політичні мотиви, тому кількість журналістів не обов’язково впливатиме на ухвалення медійних законів. У минулому скликанні було також чимало журналістів. Якби їх не було зовсім, а тут раптом стало багато – тоді ще можна було би сподіватися на якусь нову якість. Крім того, не всі журналісти працюватимуть у Комітеті з питань свободи слова та інформації – є багато інших важливих напрямів. Треба чесно сказати, що Комітет із питань свободи слова та інформації не так уже й активно працює, якщо порівняти, наприклад, із комітетами з питань захисту прав людини або фінансово-банківської діяльності. І навіть сам факт територіальної відірваності комітету – він розташований не біля Верховної Ради, де засідають депутати, – роблять його менш цікавим, ефективним і дієвим.
 
 
Роман Андрейко, генеральний директор телеканалу «24»:
1. Найбільше й найголовніше, чого я завжди сподівався від влади – аби вона не заважала працювати. Того самого я з надією чекаю від нового складу парламенту. Постійні зміни в законодавстві про рекламу, про телебачення та радіомовлення, про радіочастотний ресурс тощо вводять ринок у нестабільний стан, заважають працювати й розвиватися. У нас склалася ситуація, коли нарешті врегульовано майже всі суперечливі питання щодо діяльності медіа та їх взаємодії з іншими навколомедійними галузями (кабельне телебачення, реклама тощо). Не треба нічого радикально міняти – і все буде добре.
 
2. Сподіватися від нового складу Верховної Ради, що почнеться радикальне покращення чинного законодавства на користь ЗМІ, не доводиться. Ми вже мали ухвалені закони «Про державну підтримку ЗМІ» і тому подібні, і що з того?
 
3. Це, на мою думку, позитивна тенденція. Є надія, що фраза «не нашкодь» знайде відображення у законотворчій діяльності нового скликання щодо ЗМІ. А на захист свободи слова це навряд чи матиме суттєвий вплив: я думаю, зі свободою буде все гаразд за умови, що медіа розвиватимуться як бізнес. Ніхто з власників чи топ-менеджерів телеканалу, капіталізація якого сягає десятків чи сотень мільйонів доларів, не ризикуватиме репутацією і безпекою компанії, вирішуючи якісь власні чи дрібні корпоративні проблеми, пов’язані зі свободою слова. Що ж до тиску влади на ЗМІ, то це, сподіваюсь, уже позаду.
 
 
Денис Жарких, редактор відділу політики газети «Хрещатик»:
1. Перш за все, хотілось би створення суспільного телебачення. І не тільки телебачення: потрібні суспільне радіо, газети… Потрібен майданчик, де політиків розглядали б за гамбурзьким рахунком. На гроші якогось спонсора це зробити неможливо. У суспільних медіа повинні працювати люди з різними поглядами, здатні шукати компроміс. Зараз на комерційних каналах мода або показувати політиків у неприглядному стані, або навпаки – співати їм дифірамби. Це легше за все, а ось монтувати дійсність через різні, навіть протилежні погляди – мистецтво, якого Україні ще бракує.
 
2. Я оптиміст. Думаю, що депутати намагатимуться зробити щось для медіа, хоча для когось це буде політичним кінцем. Але іншого виходу немає.
 
3. Я вважаю, що журналістів треба захищати від самих журналістів. Професійних – від непрофесійних. Що ж до журналістів-депутатів, то вони дуже різні. Хтось із них стане професійним політиком, хтось обслуговуватиме, як і раніше, чиїсь інтереси. Думаю, що виступи у Верховній Раді стануть яскравішими і професійнішими. Але на захисті прав журналістів і свободи слова це не дуже відіб’ється, бо депутати переслідують інтереси своїх фракцій. Журналістів повинні захищати профспілки та громадські організації. Політик не може захищати когось просто так – йому потрібен електоральний ефект. Тому ті, хто став депутатом – уже не зовсім журналісти. Наприклад, Володимир Ар’єв займатиметься не медійними питаннями, а боротьбою з корупцією, і це правильно, адже його обирали люди, а не лише журналісти.
 
 
Василь Самохвалов, директор із розвитку Центру суспільних медіа:
1. Від VI скликання я чекаю законодавчого сприяння легалізації медіаринку, а також ухвалення програми роздержавлення ЗМІ. Депутати повинні не розводити балачки, а приймати реальні законопроекти. Безлад у законодавстві проявився ще під час виборчої агітації, коли кілька законодавчих актів, які регулюють цю сферу, вступили в конфлікт між собою. Це був великий головний біль для медіа та телеканалів, і депутати повинні покласти цьому край.
 
3. Те, що в парламенті побільшало медійників, свідчить про те, що політики вичерпали кредит довіри з боку українських громадян. А медіа поки що не втратили довіри. Отже, залучення журналістів – цілком виправданий крок з боку політичних сил. Нашому поколінню бракує нормальних людей – і в політиці, і взагалі. Але я не думаю, що з приходом журналістів до Верховної Ради щось кардинально зміниться – ані у сфері медіа, ані в цілому.
 
Борис Потятиник, професор факультету журналістики Львівського університету:
1. Думаю, має бути створене повноцінне суспільне мовлення, а не його імітація, як це сталось у Молдові. Там назву державного телебачення просто закреслили, а замість неї написали – «суспільне». Справжнє суспільне мовлення має бути незалежним від держави та комерційних структур, хоча його утримання – недешева річ. Зараз його поява була би своєчасною для України. Гадаю, Верховна Рада VI скликання все-таки зробить вольовий крок та усуне суперечності в законодавстві, які стають на заваді його створенню. Що ж до інших правових аспектів діяльності медіа, то законодавство не заважає їм, але й не дуже допомагає, і це нормально.
 
3. Чимало відомих журналістів було й у V скликанні, та нічого від того не змінилося. Журналіст, ідучи в політику, перестає бути журналістом. Тож не варто й тепер очікувати радикальних змін.
 
Дмитро Сіманський (Крикун), заступник генерального продюсера телеканалу ТОНІС: 
1. Сподіваюся від нової Верховної Ради створення кращих умов для розвитку медіабізнесу, підтримки виробників вітчизняного (у тому числі – україномовного) медіаконтенту. Зараз, на мою думку, потрібні надзвичайні зусилля бізнесу, усебічно підтримані державою, зокрема парламентом, щоб наші медіа могли витримати конкуренцію із глобальними мовниками (та й нашими сусідами). Треба швидко готуватися до приходу цифрового телебачення і розвитку інших технологічних новацій – тут Верховна Рада теж має створити відповідні стимули. Врахувавши досвід і цієї виборчої кампанії, треба створити таки систему суспільного мовлення – як ще один запобіжник проти використання брудних медіатехнологій та «джинси».
 
3. Думаю, що у нового складу парламенту (який треба визнати кращим із нашого, журналістського, боку) є всі можливості виконати принаймні ту програму-мінімум, яку я окреслив. Одразу є пропозиція: здається, ще можна, до формування комітетів Верховної Ради, говорити про їх назви. Так от, пропоную вилучити з назви парламентського комітету слова «свобода слова» і додати слова «розвиток медіабізнесу». Переконаний, ця зміна назви призведе до кращого усвідомлення депутатами того, що їм треба робити!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ольга Ліцкевич
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
33949
Читайте також
27.10.2008 18:48
Сергій Грабовський, «Українська правда»
26 766
27.08.2008 17:30
Дмитрий Костюк, «ЛІГАБізнесІнформ»
5 978
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду